«Чорнобиль – музей людської біди» Сценарій тематичного театралізованого вечора

«Чорнобиль – музей людської біди»

Сценарій тематичного театралізованого вечора

 (Звучить бій дзвону, повільна спокійна мелодія, відкривається завіса. На сцену виходить Дівчина)

Дівчина: Я мрію назавжди забути квітень 1986-го. Цю страшну «Чорнобильську трагедію».  Я хочу щоби про це ніхто і ніколи не згадував.  Щоб сьогодні не було чергового концерту «з нагоди Чорнобильської катастрофи». Не хочу  щоб кожного року показували фільм «Сталкер» і не хочу щоб Ліна Костенко розповідала про поїздку у «Зону».  Щоб чиновникам не доводилося  говорити про те, що і у якій кількості зробили для постраждалих у Чорнобильській катастрофі. Я не хочу щоб люди ділили життя на «до» і «після» трагедії. Я не знаю, чи вчаться люди на власних помилках, зате я точно знаю, люди бояться того, чого не знають. Хочуть просто все забути. Раз і назавжди.   

(На сцену по черзі виходять пари закоханих, звучить пісня «Ніч яка місячна» слова Андрія Волощенка та Василь Овчиннікова)

Дівчина 1: Здавалось квітень, землю зчарував

Раділо сонце весняній роботі

Ніхто ще не підозрював, не знав

Що станеться в ночі, що буде потім

Дівчина  2: Яка ця ніч і яка тиша.

Усе мовчить і місто спить.

Насниться сон і горе прийде,

Нажаль, нічого не змінить.

(Звучить тривожна музика, всі рухаються в хаотичному порядку. Всі завмирають в позах, відкривають на заднику знак радіації. )

Читець 1: Коли на Припяті люд мирно спав,

Й ніщо не натякало на тривогу

Нечистий лиха людству зажадав -

На вічну смерть прирік живу природу.

Жахливий звук, удар аж до небес.

Земля, мов розкололася на двоє !

Четвертий блок – Чорнобильська АЕС

Разом: Біда прийшла і косить нас по двоє

(Мізансцена змінюється, на сцену вмикається відеоряд)

Читець 1: 25 квітня 1986 року

Разом : Були збої в роботі, що не дозволяли провести випробування 4-го ядерного реактору.

Читець 2: 26 квітня, одна година двадцять дві хвилини,

Разом: Прийнято рішення почати випробування, одночасно була відключена аварійна система захисту.

Читець 3: Перша  година, двадцять друга хв.. 30 с.,

Разом: Електронно-обчислювальна машина видала інформацію про необхідність термінової зупинки реактори.

Читець 4: Але оператори продовжували процес, потужність реактора почала швидко зростати

Разом: Перша година 23 хв 40 с.

Читець 5: Натиснуто кнопку аварійної зупинки реактора

Разом: Пізно, вибух.

(Вмикається червоне світло, всі рухаються в центр сцени. Хлопці закривають дівчат. Димова завіса. Хлопці рухаються наперед)

Разом: Я вогонь

Хлопець 1: Язики мого полум’я промовляють болючі слова

Золотим і неміреним полем пронесусь ніби чорні жнива

Разом: Я вогонь

(Хлопці разом роблять крок вперед)

Хлопець 2: У потоці моїм не ковчеги, тільки дим до небес попливе

Я не той, що світив у печерах, у мені безпросвітність живе.

Разом : Я вогонь

(Хлопці разом роблять крок вперед)

Хлопець 3: Я сидів у бетонній темниці,  я вам світлим і мирним здававсь

Та ланцюг мій тримався на нитці, і нарешті дібрався до вас

Разом: Я вогонь

(Хлопці разом роблять крок вперед)

Хлопець 4: Не чекали від мене цього ви, і спокійним як завше був сон,

Коли рухався я ланцюгово, як велить мій глибинний закон

Разом: Я вогонь

(Хлопці виходять зі сцени. Дівчатам виносять халати.  Інсценізація за твором «Марія з полином» автор Володимир Яворницький)

Дівчина 1: Із вогню у безсмертя, смерть побравши стояли вони

-         Та з такого вогню ще ніхто не виходив живим

-         Вийти з полумя, значить себе побороти не раз

-         Перевірити мужність, волю і вдачу свою

-         І щоб вижити, мати життя хоч на крок прозапас

-         Разом: Ви на захист із атомом стали в нерівнім бою

Лікар: Вже прибули хворі?

Медсестра 1: Так. Вже три палати переповнені, ще п*ятьох везуть. Зайдіть в 45 та 56 палати, там чоловіки в тяжкому стані.

Медсестра 3: (схвильовано) Хворих уже повен коридор, але їх все пiдвозять i пiдвозять.

Медсестра 1:  Якi лiкарi повиннi рятувати їх: хiрурги чи психiатри, терапевти чи наркологи? Яка хворiсть вимучує їх? Що робити з ними? 

Головний лікар: Приготуйте всi препарати для очищення кровi! Заносьте хворих у звiльненi наркологiчнi палати!

Медсестра 2:  За другим сходовим майданчиком поранені. Негайно туди!

Лікар: Я викликаю спецiалiстiв з Москви. Медперсоналу прийняти йодистi пiгулки! 

Лікар: Якби ж було в моїх силах їм допомогти…

Хворий: Дівчино, мені треба туди. Там товариші, там люди. Я маю допомогти . Будь ласка, відпустіть. Благаю вас.

Медсестра: Вам треба прийняти ліки. Ви потрапили під опромінення.

Хворий: Ні. Мені треба. Розумієте, треба. Прошу, відпустіть мене

Медсестра: Ходімо. Ходімо.

Хворий 2: Де моя дружина? Де моя люба дружина?

Медсестра: Сюди нікого не пускають.

Хворий 2: Пустіть її. Мені треба до неї. Вона буде у відчаї. У мене мати старенька, я мушу за нею доглядати.

Медсестра: Вам треба лежати. Заспокойтеся.

Хворий: Передайте будь ласка, їй листа. Прошу вас.

Медсестра: Все передам, ходімо тільки. Час ліки пити.

Хворий 3:  Там вогонь. Все горить. Треба рятувати людей. Рятуйтеся. 

Медсестра: Заспокийтеся, у вас шок. Ви вже в лікарні. Все добре

Хворий 3: Ні,  ви не розумієте. Там все горить. Якщо не затушимо всі помруть.

Медсестра: Спокійно. Тихіше. Ходімо зі мною.         

Медсестра 1: Чому старiють на очах цi молодi хлопцi?

Медсестра 2: Чому не борються за життя мiцнi з виду чоловiки?

Медсестра 3: Чому їхнi очi не виражають нi болю, нi смутку, нi надiї, лише старечу всепрощенiсть i застиглу байдужiсть до свiту?

Медсестра 4: Що сталося з ними? В якiй галактицi вони побували, за одну мить вичерпавши свою снагу i вiдживши свої майбутнi лiта?

(Звучить спокійна  музика, медсестри знімають халати)

Медсестра 1:Чому за одну ми пролетіло їхнє життя ?

Медсестра 2:Перший вогонь на себе

                       Перший удар на себе

                       Так одчайдушний Данко,

                        Людям віддав своє серце

Медсестра 3:Як же тут не згадати,

          Поруч із ним не сказати

Тих, що вміли собою грізний вогонь зупиняти

Медсестра 4:Це ті 28 пожежників, що першими ринули у вогонь на Чорнобильській АЕС

Медсестра 1:Шестеро з них загинули в імя врятування тисячі людей

(На екрані презентація перших пожежників, які стали на боротьбу з атомом )

Читець 1:Чорнобиль. Чорнобиль. Почуй же ці жахи.
Як стогне земля від праху людського,
Як ворон кричить про всі твої страхи.

А ти в ковпаці і не чуєш нічого

Читець 2:Тобі все одно, стальний ти від віку

І серце стальне в тебе, кров і душа.

Стомились з роками ми жити в цих ліках,

Надію в житті нам даєш неспіша.

Читець  3:Заснуло все – звірі і птиці,

І люди ходять, мов чумні.

Не пють джерельної водиці.

Стускніли очі в них ясні.

Читець 4:Спить земля, почорніла від болю

Змерзлась в грудку земля і болить.

Синку, вернись! Побудь же зі мною!

Мати в тривозі ночами не спить.

Читець 5:Не зможу прийти я до тебе, матусю,

Не клич мене рідна, ні вдень, ні вночі,

Я вже не радію, я вже не сміюся.

Спить Чорнобильське небо на моєму плечі.

(Дівчата слухають радіо сповіщення про евакуацію. Зміна мізансцени)

Читець 1:Відкрита рана нашої землі, відомая на всі її округа

Ти чорна пляма у історії її, ти місце, де померли люди

Чорнобиль і бринить у слові цім і жах, і відчай нашої держав

Болючий спогад про батьків й дідів, що полягли на місці цім кривавим

Читець 2:Серед пустелі ця химера розляглась, протяжністю у 30 км

Ти поле битви, на якім тепер життя завмерло у полоні смерті

Усе понищив він, все зруйнував, і ще напевнеє на довгі роки

Залишиться у пам’яті у нас, як вічна рана

Разом: Цей страшний Чорнобиль.

(Звучить мелодія на  сопілці. Зміна мізансцен. Інсценізація твору «Чоробильська мадонна», автор Іван Драч )

Микола: Мамо, збирайтесь. Прип'ять евакуйовують. Он машинами, автобусами забита траса.  Кажуть, що й Чорнобиль та навколишні села будуть вивозить. Нібито в радіусі тридцяти кілометрів. Радіація сильна пішла, та ще й вітри дмуть як скажені. Скотину  теж вивезуть, і колгоспну, і людську.

Мати: Не поїду. Де це видано, щоб у великодню суботу тікати з села? Куди нам їхати і від чого рятуватися?   Хіба не однаково?

До роду ще свого не ходила.

Микола: Та мамо казав мені один знайомий міліціонер , що більше як дві сотні людей повезли автобусами з Прип'яті на Бориспіль, а звідти літаком – на Москву. Облучилися, получили сильні дози. Мамо, збирайтесь. Господи! Чи такі ми вже грішні, що ти караєш нас у ці святі дні?  Чи ми прогнівали своїми ділами душі предків наших, чи поруйнували їхні могили, що ти караєш нас так гірко?  В тій Прип'яті пошти одна молодь і діти. Як воно таке опасне нащо ж його було в такій гущі робить? німець у війну приходив, палив, вішав, розстрілював, а земля залишилась наша. Земля, вода, хліб, повітря.

П’ятдесят літ ходжу на цій землі, а тепер кидай усе

Микола: Мамо збирайтесь.

Мати: Хіба ти забула, що завтра великий празник? То тільки у тридцять третьому великодня не знали…

Микола: Та кому це зараз потрібно? Давайте краще я вам сумки допоможу зібрати.

Микола: Це ж, мамо, ненадовго. Днів на п'ять. Я й сам би не пережив, аби надовго

Мати: Не на п'ять і навіть не на рік, а навіки сину. Я не втікачка, я просто стара журавка з перебитим крилом, що відстала від свого ключа… Ніхто ті трави не толочитиме цього літа, не толочитиме багато літ. Вони засіватимуться, зеленітимуть і вмиратимуть без людей коло Прип'яті, в лісах, по шляхах... І лише пам'ять землі і трав воскрешатиме тих, що ходили, сміялися тут і любили. Люди самі себе вигнали з раю лугів і лісів, согрішивши єдиний раз, але непоправно.

(Виходять дівчата з рюкзаками )

Дівчина 1: Покидали домівки у вечорі.

Дівчина 2: Покидали рідну землю вранці

Дівчина 3: Пробач мене мій рідний дім

Дівчина 4: Не вбивайте мою Жульку вона хороша

Дівчина 5: Брате мій, не шукай дорогих речей їх не існує

Дівчина 1:Я сумно прощалася зі своїм улюбленим другом, веслоухим песиком, який жалісливо попискував, повз на животі до самого автобуса.  Я дивилася А вологі очі собаки мовчки кричали, «Не залишай мене»

Дівчина 2: На стіні свого  будинку я написала «Рідний будинок, ми скоро повернемось»

Дівчина 3: Люди думали, що повернуться через три дні, але не повернулися і через три дні, ні через тиждень, ні речез рік. Вони виїздили, а котів і собак залишали. Перший час я виносила їм молоко і хліба. Вони стояли і чекали, що їхні господарі повернуться. 

(Дівчата стають в коло, на екрані фото тварин. В запису звучать монологи тварин)

Дівчина 1: Ні бомби розриву, ні посвисту кулі

Лиш вітер тривожно у хмари зліта

Від чого замовкла поліська зозуля?

Чому так завчасно поникли жита?

Дівчина 2: Село опустіло і плаче, і судить.

 Покинуте, бідне, немов сирота.

 Не знає зозуля, де ділися люди,

Яким рахувала ще вчора літа.

Дівчина 3: Покинута стежка, загубиться, щезне.

Не прийде мисливець, грибник, лісоруб.

 В безлюдному лісі сумує береза,

В глибокій задумі покинутий дуб.

Дівчина 4:Лягло-простягнулося від лісу до поля

Чорнобиля чорне, мов саван крило.

 Загублені ниви, загублені долі,

Сумне, як могила, безлюдне село.

(Відбувається зміна мізансцени. Інсценізація вірша «Чому крізь ніч»)

Солдати: Чому крізь сон   ми знову бачим жінку, яка прорвалась крізь усі пости, і при дротах колючих просить.

Жінка: Солдатику, солдатику, до хати допусти, на той поріг, що вистругав мій брат.

Солдати:: Бабусю, вибачте, не можна, вертайтесь.

Разом: Вертайтеся назад

Жінка: Солдатику, пусти мене додому, до хати, до криниці, до садка, не можу жити в домі я новому, бо душить мене спогадів ріка.

Солдати: : Бабусю, не пропустимо, пробач.

Тут зона.. Радіація, тут стронцій

Бабуся: Пустіть, пустіть мене до хати.

Солдати:бабусю, ми благаємо, не плач, вертайтесь краще, бо тут вбивче сонце.

 У цієї землі немає майбутнього. Тепер це лише - Зона

Бабуся: Солдатики, пустіть мене до хати

Лелече залишилось там гніздо

Лелеки повернулися. Я благаю  пустіть мене під їхнє крило

(Хореографічна композиція  «Лелеки», слова і музика: Вячеслава Кукоби,)

(Зміна мізансцени, на екрані слайди з хворими дітьми)

Дівчина 1: Ви чули, як плаче спустошена Прип’ять,
            за скоєний гріх розіп’ята живцем

           Прип’ята до неба, щоб вічності випить

           Щоб вмити від бруду змарніле лице

Дівчина 2: Сльози загусклі на вікні не сушаться,

           з болем зрослися вони.

           Ми перед мертвими, ми перед сущими,

           носимо камінь вини

Дівчина 3: Дивляться в очі як вогники в темряву

            Душу тривожать завжди

           Діти Чорнобиля

Разом: Діти чорнобиля, діти людської біди.

Дівчина 4: Дати трагедії спускаються сходами

           Вниз до скорботних могил

           Хто нам пробачить за те що вивозили
            діток на атомний пил

Разом: Хай же болять тобі, хай же болять мені

 Вічні лишивши сліди

   Діти Чорнобиля

Разом: Діти Чорнобиля, жертви людської біди

( Відбувається зміна мізансцен. Звучить лірична мелодія.  Всі учасники виходять на сцену)

Хлопець 1: Сьогодні – в День памяті Чорнобиля

Дівчина 1: Сьогодні – в День скорботи і роздумів

Нам є над чим замислитись, живемо на технологічному вулкані

Хлопець 2: Чи не повториться ця катастрофа знову

Чи стали ми краще шанувати рідну землю

Дівчина 2: Тож запалімо свічку надії, віри і пам’яті

Хлопець 3: Схилимо свої голови перед тими, кого сьогодні вже немає з нами

Дівчина 3: Перед тими хто ціною власного життя оплатив шанс на життя мільйонів людей

Хлопець 4: В пам'ять про тих, хто заснув вічним сном, сказавши своє вагоме слово в цій трагедії.

(Звучить хвилина мовчання)

Разом:26 квітня 1986 року

Дівчина 5: Високий радіаційний фон було зареєстровано в Україні і Білорусії, Польщі, Німеччині та Австрії ,Румунії та Швеції, Франції та Бельгії, Італії та Нідерландах, Англії та Японії, Китаї і Канаді

Разом: Так розпочалася страшна історія Чорнобильської трагедії

Але сьогодні ми скажемо:

Разом: Ми будемо жити і пам’ятати, що все у цьому житті залежить від нас!

Дівчина 1: Нам милосердя Господи подай

Наших гріхів усіх прощення

В скрутну хвилину нас не полишай

Дай сили, розуму, благословення.

Дівчина 3: Благослови людський рід на добро

Дай нам змогу жити в злагоді і мирі

Щоб на Вкраїні незгод не було

Нас сохрани, спаси і помилуй!

(Зміна мізансцени. На сцену виходить соліст, виконує пісню«Молитва за Україну». На екрані зображуються слайди)

Разом:Ми будемо жити!

(Закривається завіса)