Доповідь на тему: “НАЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ МЕНЕДЖМЕНТУ”

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет

імені В.Н. Каразіна

Доповідь

на тему:

“НАЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ МЕНЕДЖМЕНТУ”

Виконала студентка 1 курсу

групи ГТ-11-з

Пушкар Анастасія Вікторівна

Харків, 2024 р

Зміст

Вступ ……………………………………………………………………………... 3

1. Поняття про національні моделі менеджменту…………………………..4
2. Характеристика окремих національних моделей менеджменту………..6
3. Особливості менеджменту освіти в країнах Європи………………........12

Висновки………………………………………………………………………….16

Використані джерела …………………………………………………………….17

Вступ

Моделі менеджменту — це не лише інструменти, необхідні для професіоналів та менеджерів, а й, що дуже важливо, механізми для комунікацій. Моделі менеджменту, створені для підвищення ефективності та результативності роботи, можна використовувати на стратегічному, тактичному та операційному рівнях, а деякі з них виступають як інструменти, що дозволяють усувати проблеми. Більшість моделей були розроблені з урахуванням специфіки вирішення конкретних завдань та проблем, що виникають у певній ситуації. На жаль, жодна модель менеджменту і навіть жодна група таких моделей не може гарантувати, що менеджер чи консультант з її допомогою зможе об’єктивно підійти до вирішення проблеми та зробити все, що може. Більше того, багато запропонованих моделей менеджменту часом можуть загнати в глухий кут і менеджерів, і консультантів, якщо вони вирішать ними скористатися. Але при цьому такі моделі в цілому можуть допомогти менеджерам і консультантам розібратися в тому, що відбувається в їхньому бізнесі, оскільки ці управлінські інструменти дозволяють знизити рівень складності та невизначеності, які зазвичай супроводжують будь-яку справу.

1. Поняття про національні моделі менеджменту.

Формування світової практики менеджменту відбувалося під впливом ідей управління корпораціями США. Сьогодні у різних країнах вивчають особливості американського менеджменту у контексті національних тенденцій, на цій основі створюються регіонально-національні моделі менеджменту. Головне завдання менеджменту в розвинутих країнах полягає в тому, що сьогодні центральною особою є працівник, який володіє глибокими знаннями та використовує їх в процесі праці, що забезпечує якісний результат та новизну.

Крім технічних засобів, нових технологій і концепцій менеджмент сьогодні має формувати цінності, спрямування і традиції окремих осіб, цілих організацій і суспільства, зробити їх більш продуктивними. Досвід європейського менеджменту свідчить про важливість організації структур управління. Зокрема, у ФРН особливу роль відіграють колегіальна управлінська відповідальність і система оплати праці. Керівник відділу підзвітний не генеральному керівнику, як у фірмах США, а комітету керівників [2]. Основою європейського менеджменту є управління персоналом фірми. Адже на вартість підприємства діє правило «5М»: люди, гроші, обладнання, сировина, ринок, що свідчить на пріоритетність людського потенціалу. У менеджменті Європейських країн відповідальність за працівників несуть кадрові агенції та менеджери усіх рівнів, які виступають вищим авторитетом у вирішенні особистих проблем працівника. В американському менеджменті персоналом займаються спеціалізовані кадрові служби, які розробляють рекомендації для працівників. У зв'язку зі зростанням значення людського фактора підвищилася роль кадрової служби в європейських країнах для вирішення завдань щодо управління людьми, управління умовами праці, соціального управління та здійснення кадрового обслуговування потреб працівників, а також управління службами забезпечення і програмами [1].

Особливості системи управління виробництвом в Японії зумовлені специфікою її природних умов та економічної системи, історичними, поведінковими та культурними традиціями. На феномені японського управління позначилися обмеженість, а то і відсутність деяких найважливіших природних сировинних ресурсів: вугілля, залізної руди, нафти та ін. За останнє століття японський народ зумів створити суспільні інститути і норми соціальної поведінки, покликані нейтралізувати дію несприятливих економічних чинників. У зв'язку з обмеженістю сировинних ресурсів нинішня економічна система Японії орієнтована передусім на виробництво послуг і знань на основі мікроелектроніки, біотехнології і технології нових матеріалів. Для такого виробництва потрібні висококваліфіковані робітники, підготовці яких тут приділяють надзвичайно велику увагу. Закінчивши обов'язкове дев'ятирічне навчання, 90% учнів продовжують вчитися у трирічній середній школі, після чого 40% випускників вступають до університетів. Отже, типові працівники японських компаній є досить однорідною групою з високим рівнем кваліфікації.

Наступною передумовою стали особливості загальнонаціонального механізму регулювання економіки. В Японії неможливе превалювання приватного бізнесу чи держави у відносинах взаємного регулювання: держава і приватний бізнес - партнери, які послідовно виконують свої функції. Роль держави в розвитку економіки Японії настільки велика, що у вжиток увійшло поняття "арап ІпсогрогаіесІ", яке відображає погляд на японську економіку як на єдину виробничу корпорацію, очолювану державою.

2. Характеристика окремих національних моделей менеджменту.

Американський менеджмент спрямований на управління виробництвом та діяльність операційних систем. У ньому задіяна адміністрація та менеджери різних рівнів, які реалізують діяльнісні концепції. Це зумовлено масштабністю американських фірм. В американському суспільстві основними принципами ринкової економіки виступають свобода підприємництва і пріоритет приватної власності. Вони так давно не є предметами дискусії, що стали своєрідними генетичними атрибутами американського демократичного суспільства. Європейський менеджмент спрямований не тільки на управління операційною системою підприємства, а також на організацію фінансів, маркетингу, матеріально-технічного забезпечення тощо. Масштаби європейських фірм значно менші порівняно з американськими, тому діяльність європейського менеджера є універсальнішою. Оригінальна модель менеджменту сформувалася у Фінляндії і отримала назву «управління за результатами». Особливістю її є спільне здійснення визначених цілей діяльності підприємства. Після цього аналізують шляхи і методи виконання, що свідчать про унікальність фінської моделі менеджменту. Для правильного вибору очікуваних результатів менеджери здійснюють їх кількісне та якісне оцінювання, вибір стратегії щодо конкурентоспроможності й напрямів та релізації цілей. Щорічно на основі аналізу складають план, де визначають основні результати і цілі, на основі яких затверджують бюджет та розробляють графіки роботи структурних підрозділів і окремих виконавців. У процесі виконання програми здійснюють проміжний контроль результатів. Часто для цього запрошують зовнішніх консультантів. Цю систему управління впроваджують і в інших європейських країнах [7].

 Японська модель менеджменту. Основні риси національного стереотипу – це продуктивне поєднання надзвичайної працьовитості та терпіння японців з внутрішнім прагненням до краси й досконалості. Японці – безумовні традиціоналісти, які зберігають все краще у своїй культурі та уміло використовують кращі досягнення інших країн та націй. Для них характерні дисциплінованість, почуття відповідальності перед колективом, визнання його авторитету, це всебічний контроль над собою. Японський менеджмент вивчають і наслідують не лише в країнах Азії, а й Америки та Європи. Причиною є швидка відбудова та динамічний розвиток економіки Японії після Другої світової війни, вихід на передові економічні позиції в світі завдяки застосуванню специфічної системи менеджменту, зумовленої особливостями її природних умов та економіки, історичними та культурними традиціями. Управління в японських фірмах має свою специфіку та відмінність щодо Американської та Європейської моделей в організації роботи фірм, в управлінській стратегії, вирішенні кадрових питань, акцентуванні на якості продукції [7]. Управління діяльністю японських фірм має дивізіональну організацію, воно централізоване. Централізованість поєднується з погодженістю і координацією дій всіх ієрархічних ланок. Прийняття рішень відбувається після їх детального обговорення та схвалення виконавчою ланкою. Специфічний японський симбіоз ініціативи виконавців вищого керівництва фірми, який базується на колективному прийнятті рішень, що передбачає участь менеджерів у їх розробці. При цьому відсутня чіткість посадових інструкцій, які б визначали обов'язки працівників, у зв’язку з змінною діяльністю і вони повинні вміти виконувати будь-яку роботу в межах своєї компетенції. Для японського менеджменту характерне стратегічне управління, основою якого є визначення цілей, на підставі яких здійснюють довгострокове планування. Серед них виокремлюють: базові цілі, базову політику, оперативні цілі, що включають продуктивність праці, інвестиції, коефіцієнт оборотності капіталу та ін. План японської компанії на період більше 5-ти років досить деталізований, передбачає цілі компанії загалом; прогнозування майбутнього, стратегію компанії, проектування нового ринку, закордонну діяльність, інформаційну систему, дослідження і розроблення, план матеріально-технічного забезпечення, навчання працівників і розвиток системи управління, соціальне забезпечення зайнятих та ін. Специфічна особливість японського менеджменту – комплексний підхід до управління якістю продукції. Сучасна система управління якістю зародилася в Японії після Другої світової війни. Вона передбачає: випуск деяких видів продукції відповідно до стандартів щодо статистичного контролю і забезпечення якості; статистичні методи контролю якості; організацію контролю якості на виробництві; функціонування гуртків контролю якості [7].

Французька модель менеджменту. На сучасному етапі Франція особлива держава Європи, а Париж – всесвітня столиця моди і краси. Франція взагалі асоціюється з мистецтвом, естетикою, вишуканістю. Особливостями французького управління є планування, ефективне використання переважної кількості ресурсів країни, стратегічне планування, державні підприємства ринкового типу, які підтримує держава. Основоположником французької моделі менеджменту вважається видатний вчений А. Лоран, дослідження якого є важливим внеском в теорію класичного менеджменту і стали хорошою базою становлення національного менеджменту. В житті Франції важливу роль відіграють співтовариства випускників закладів вищої освіти. Високопосадовці, як правило, відносяться до цих елітних співтовариств, які підтримують відносини після закінчення навчальних закладів, що відіграють важливу роль в ділових відносинах. Неформальні зв'язки мають велике значення у французькій управлінській практиці [1]. Французька ділова культура є висококонтекстуальною і поліхронною, без інформування працівників. Французькі підприємці і менеджери надають перевагу кількісним методам аналізу. Вступ до університету, подальше освоєння освітньої програми передбачають високий рівень математичної підготовки. Не випадково тому, що основою французького управлінського менеджменту є повага до логіки і аргументації, з цим пов'язана перевага письмових форм комунікації. Модель менеджменту пов’язана з стилями управління під егідою освіти, що забезпечує високі результати. Висновок про авторитарний підхід отримав підтвердження в дослідженні А. Лорана по параметру організації як системи влади країни. Наукові дослідження, зокрема Лорана підтвердили прихильність французьких менеджерів до традиційного та класичного типу ієрархії, спрямування на статус управлінців. Ієрархія у підприємствах Франції спрямовується на зменшення рівня відповідальності, об'єму відповідальності. Вони можуть призвести до проблем комунікації і контролю з боку вищої ланки управління, а також допустити обхід менеджерів і працівників та зробити складним чітке розрізнення службових обов'язків між різними посадами і рівнями в організації [6].

Німецька модель менеджменту. Німецький менеджмент розпочав свою історію на початку 20 століття. Засновником теорії вважається відомий вчений-економіст М. Вебер, який займався дослідженнями економіки, управління бізнесом і соціологічним аспектом перерахованого. Однією з головних складових класичного управління стала концепція бюрократичної раціоналізації, розроблена М. Вебером щодо безособовості та раціональності управління. Концепція мала такі складові: розподіл обов’язків для кожної посади компанії та формальна звітність. Так, згідно з М. Вебером, суть управління можна визначити перерахованими базовими положеннями.

Професійне навчання та освіта в Німеччині вважається кращою в Європі, що стимулює підготовку професіоналів  (підготовленість фахівців з технічного профілю, співпраця з американськими університетами для підготовки фахівців технічних спеціальностей; професіоналізм на основі самодисципліни; компетентність працівників; лояльність адміністрації; зміна роботи не характерна для німецької культури; якість в різних ракурсах) [2].

Особливості менеджменту в Швеції. Суть шведської моделі «держави добробуту» характеризуються приватною власністю, соціалізацією галузей споживання; ефективно діючою державною системою забезпечення високої зайнятості; системою демократичних методів, що дозволяє кожній людині впливати на вирішення всіх питань щодо її життя, що створює психологічний клімат у країні. Крім того, особливість Швеції в порівнянні з іншими країнами полягає і в тому, що її уряд і профспілки активно впливають на відносини між державою і капіталом, на рівень оплати праці та зайнятості. Рядові працівники у Швеції мають високий соціальний статус, що важливо для реалізації цілей організацій. У Швеції досягнуто один з найвищих рівнів життя і соціальної забезпеченості у світі. Деякі дослідники відзначають змішаний тип шведської економіки, для інтеграції ринкових відносин і державного регулювання, переважаючу приватну власність у сфері виробництва і усуспільнення споживання. Актуальною для шведської дійсності є укладення колективних договорів щодо заробітної плати за участю потужних організацій профспілок і підприємців. У широкому сенсі шведська модель – це весь комплекс соціально-економічних і політичних реалій в країні з її високим рівнем життя і соціальної політики. На економічний розвиток Швеції певний вплив зробили культура та історичні передумови. Важливою складовою шведських традицій є підприємництво. Успішне функціонування економічної системи залежить від динаміки цін, конкурентоспроможності шведської промисловості, економічного зростання та підтримки зайнятості населення. Сенс шведської моделі полягає в максимальному зростанні виробництва приватного сектора через правильні підходи податкової системи. При цьому наголос робиться на інфраструктурні елементи і колективні грошові фонди. Національний дохід у Швеції розподіляє держава шляхом споживання і перерозподілу податків витрат держави. У реформістській ідеології така діяльність отримала назву «функціональний соціалізм». Існуюча у Швеції економічна система звичайно характеризується як змішана економіка. В її основі лежать ринкові відносини на конкурентних засадах з активним використанням державного регулювання, що складає економічний базис шведської моделі. Під змішаною економікою розуміють сполучення, співвідношення і взаємодію основних форм власності в капіталістичному ринковому господарстві Швеції: приватної, державної і кооперативної. Кожна з цих форм виконує свої функції в загальній системі економічних і соціальних взаємозв'язків [6]. Вищезазначені моделі зарубіжного менеджменту характеризуються позитивними реаліями, проблемам, протиріччями, але вони спрямовані на людину, економіку, суспільство і тому окремі елементи цього досвіду ми можемо впроваджувати в нашій країні.

3. Особливості менеджменту освіти в країнах Європи.

Провідні зарубіжні фахівці визначають поняття «освітній менеджмент» як теорію та практику управління освітою в ринкових умовах; систему принципів, методів, технологічних управлінських прийомів, спрямованих на якісну реалізацію освітніх послуг, гарантоване забезпечення стандарту освіти. На підставі теоретичного аналізу психологічних особливостей менеджменту освіти  Н. Коломінський визначив це поняття як усвідомлену взаємодію керівника з іншими людьми (підлеглими, партнерами, своїми керівниками, учнями, батьками та іншими) на їх інтеграції щодо намічених цілей. Постійне оволодіння новими знаннями, методиками і технологіями є безумовним чинником підтримки відповідної кваліфікації фахівців, що й обґрунтовує провідний принцип сучасної освіти – її неперервність, який визначає стратегічний орієнтир суспільного прогресу [5]. В Європейських країнах для науково-педагогічних працівників застосовуються строкові та постійні трудові угоди. У половині всіх європейських систем вищої освіти працівники державних вищих навчальних закладів мають або можуть мати статус державних службовців, що означає, що вони приймаються на роботу державними органами відповідно до законодавства, що регулює функціонування державних адміністрацій. Статус державного службовця більш поширений у країнах південно-західної Європи. Працівники державних закладів вищої освіти лише в окремих країнах, зокрема у Греції, Угорщині, Словенії, Швейцарії, Норвегії та Туреччині є державними службовцями. У Франції цей статус мають старші викладачі та професори, але не молодші співробітники. В Австрії та Данії лише невелика кількість працівників університетів та технічних коледжів зберігають статус державного службовця [4]. Модернізація європейської освіти нерозривно пов’язана з розвитком усього суспільства, характерними особливостями якого на сучасному етапі є оновлення структури та змісту освіти, впровадження інноваційних технологій навчання, введення кредитно-трансферної системи в навчальний процес. Модернізація системи освіти спрямована на виховання нового покоління людей, що усвідомлюють загальнолюдські цінності і живуть за гуманістичними законами. Дослідження Л.Є. Сігаєвої, свідчать, що сьогодні здійснюється підготовка фахівців за новими спеціальностями, які відповідають змінам на ринку праці. Такі можливості додатково розширюють право громадян на одержання освіти завдяки можливості вибору форми навчання: очної, дуальної, заочної, екстернатної, дистанційної [5]. Наукові дослідження свідчать про швидкоплинність змін сучасного суспільства, що зумовлює необхідність формувати людину, здатну діяти в епоху інновацій. Водночас, сприйняття сукупності змін неможливе без задоволення освітніх потреб людини впродовж її життя. Тому освіта наразі має бути інноваційною, а суб’єкти освітнього процесу – здатні до інноваційного способу життя і навчання.

Мальтійська система вищої освіти здійснюється за Болонською системою і має три етапи: бакалаврат, магістратура та докторантура. Здобути вищу освіту можна в державних вузах та філіях зарубіжних освітніх установ, наприклад Лондонської школи комерції. Система вищої освіти Мальти відкрита для іноземних студентів, і в даний час в країні навчаються студенти з більш ніж 75 країн. Крім того близько 300 іноземних студентів бере участь в семестрових програмах міжнародного обміну. Серед країн, в яких у секторі вищої освіти співіснують строкові та безстрокові трудові договори, найвища частка безстрокових договорів – 80% або більше – спостерігається у Франції, на Мальті та в Туреччині, а також у Швеції, де більшість науково-педагогічних працівників працюють за постійними контрактами [3]. У більшості європейських систем вищої освіти існують нормативні акти найвищого рівня, що визначають рівень оплати праці або шкалу зарплат науково-педагогічних працівників. Однак у третині європейських систем вищої освіти, в тому числі і на Мальті, заробітна плата науково-педагогічних працівників не визначена в нормативних документах вищого рівня. Певні рамки оплати праці у них, як правило, встановлюють колективні угоди. Так, у Мальті кожен заклад вищої освіти має власну колективну угоду, що укладається між профспілками та організаціями роботодавців, де визначено розмір зарплат науково-педагогічних працівників [3]. Дослідники свідчать, що функції викладачів закладів вищої освіти в країнах ЄС відповідають функціональним обов’язкам, які виконують в закладах професійної освіти України викладачі професійно-теоретичної підготовки та майстри виробничого навчання. Різниця між ними полягає лише в тому, що назва посади «майстер виробничого навчання» замінено тренером / наставником. Їх діяльність відіграє вирішальну роль у забезпеченні відповідності між набутими теоретичними знаннями та практичною реалізацією їх як у професійних школах, центрах професійної освіти, так і в компаніях, а також у класах, майстернях, лабораторіях тощо. Викладачі закладів професійної освіти та тренери компаній, країн ЄС укладають договори між навчальними закладами та роботодавцями. Йдеться про розробку нових навчальних програм, надання якісних освітніх послуг, використання дуальної освіти та інших форм навчання на робочому місці шляхом застосування різних форм взаємодії між навчальними закладами, тренерами та роботодавцями. А це потребує безперервного вдосконалення знань, умінь і навичок, що мають відповідати найвищим європейським стандартам [3]. Так, на Мальті вимоги до їх компетентності залежать від кваліфікації в професії до багаторічного досвіду організації педагогічних тренінгів. Підвищення кваліфікації викладачів та тренерів визначено у колективних договорах. Сьогоднішня Мальта – це ще й новий лідер вивчення англійської мови. Цей факт пояснюється тим, що довгий час країна перебувала під колоніальним впливом Великобританії, тому англійська проникла сюди досить добре. І саме англійська система освіти забезпечує підготовку висококваліфікованих викладачів англійської мови, які є її носіями, щороку беруть участь у курсах підвищення кваліфікації вчителів у рамках їхнього безперервного професійного розвитку. Це гарантує, що вони завжди в курсі нових тенденцій і технологій навчання, включаючи використання інтерактивних дошок і постійний розвиток. Зростання культурної розмаїтості за рахунок міграційних процесів в країнах Європейського Союзу зумовлюють розвиток ідеї полікультурної освіти, що знаходиться в центрі уваги педагогів країн Європейського Союзу. Рушійною силою розвитку професійної підготовки на Мальті стали успішно проведені реформи, які сприяли вдосконаленню та адаптації освітніх закладів до потреб суспільства, а також ефективне запровадження положень єдиної загальноєвропейської системи навчання [4].

Висновки

Отже, завдання менеджменту стають все більш складними, охоплюючи не тільки виробництво, а й методи та способи здійснення, вирішення соціальних проблем. Згідно цього необхідний аналіз проблеми, результативність дії на діяльність різних організацій з метою прийняття управлінських рішень. Сучасні менеджери повинні вміти діяти в епоху змін, інноваційних процесів, бути дослідниками, інноваторами, ефективними управлінцями. Заклади вищої освіти України можуть використовувати прогресивні ідеї міжнародного менеджменту щодо професійної підготовки в Європейських країнах. Це зокрема: створення системи внутрішнього та зовнішнього контролю якості вищої освіти; оптимізація мережі закладів вищої освіти шляхом проведення успішної реформи; забезпечення умов для академічної мобільності студентів та науково-педагогічних працівників з метою інтеграції у європейський науково-освітній простір. Важливе значення також має інтеграція освітньої і наукової складових у професійній підготовці в університетах на всіх її етапах; поділ магістерських програм на академічні, дослідницькі та педагогічні, а також ефективна система державного фінансування вищої освіти на основі оцінки результатів навчання та система фінансової підтримки студентів. Перспективи подальших розвідок щодо сучасних моделей міжнародного менеджменту ми вбачаємо у використанні його інноваційних ідей у національному менеджменті, зокрема в управлінні вищою освітою, а також розробці відповідних моделей.

Використані  джерела

1.                    Єрмошенко М., Єрохін С., Стороженко О. Менеджмент: Навчальний посібник. Київ: Національна академія управління. 2006. 655 с.
2.                    Кузьмін О. Основи менеджменту: Підручник. Київ: Академвидав, 2007. 414 с.
3.                    Освіта на Мальті. Порадник. URL: https://poradnuk.com.ua/kraini-svitu/europe/malta/osvita-namalti.htm (дата звернення 25.10.2022). (дата звернення 08.11.2022).
4.                    Сисоєва С. О., Кристопчук Т. Є. Освітні системи країн Європейського Союзу: загальна характеристика: навчальний посібник. Рівне: Овід, 2012. 352 c.
5.                    Сігаєва Лариса. Модернізація системи освіти дорослих у незалежній Україні. Педагогічна освіта і освіта дорослих: європейський вимір: зб. наук. пр.; за ред. І.А. Зязюна, Н.Г. Ничкало. Київ; Хмельницький, 2008. С. 158–165.
6.                    Скібіцька Л. І., Скібіцький О. М. Менеджмент: Навчальний посібник для вищих навч. закладів. Мін-во освіти і науки України. Київ: Центр навчальної літератури, 2007. 415 с.
7.                    Федулова Л. Тенденції розвитку менеджменту в XXI столітті. Персонал. 2006. № 12. C. 50–55. 8. Шоробура І.М., Долинський Є.В., Долинська О.О. Менеджмент вищої освіти: нав. посібник. Хмельницький: ПП Заколодний М.І., 2015. 259 с.