Про коника і цвіркуна. Поезія землі не вмре ніколи,Опівдні, як мовчать серед гілок. Птахи в гаю, невтомний голосок. Обнизує покоси й частоколи. Це коник, він поймає гори й доли,На стернях довгий ведучи танок,А стомиться — стихає на часок. У затінку стебла або стодоли. Поезія землі не оніміє: Коли зима в мовчання крижане. Поля заковує, цвіркун у хатіЗаводить пісню, що в теплі міцніє,Нагадуючи всім, хто задрімне,Спів коника в траві на сіножаті.(Переклад Василя Мисика)Поезія в житті відвік із нами. Коли спекота втомлює пташокІ змушує ховатись в холодок, Де живоплоти тягнуться рядами,Цюркоче коник пісню до нестями. У трав‘янім покосі, що промок;І доти свій не стише голосок, Допоки не насититься піснями. Не помира поезія землі: Коли надвечір зимною порою. Заклякне всюди простір мовчазний, Цвірчить цвіркун за пічкою в теплі. Тоді спливає спогад: під горою. В траві співає коник польовий.(Переклад Миколи Василенка)
Про коника і цвіркуна. Поезія землі не вмре ніколи,Опівдні, як мовчать серед гілок. Птахи в гаю, невтомний голосок. Обнизує покоси й частоколи. Це коник, він поймає гори й доли,На стернях довгий ведучи танок,А стомиться — стихає на часок. У затінку стебла або стодоли. Поезія землі не оніміє: Коли зима в мовчання крижане. Поля заковує, цвіркун у хатіЗаводить пісню, що в теплі міцніє,Нагадуючи всім, хто задрімне,Спів коника в траві на сіножаті.(Переклад Василя Мисика)Поезія в житті відвік із нами. Коли спекота втомлює пташокІ змушує ховатись в холодок, Де живоплоти тягнуться рядами,Цюркоче коник пісню до нестями. У трав‘янім покосі, що промок;І доти свій не стише голосок, Допоки не насититься піснями. Не помира поезія землі: Коли надвечір зимною порою. Заклякне всюди простір мовчазний, Цвірчить цвіркун за пічкою в теплі. Тоді спливає спогад: під горою. В траві співає коник польовий.(Переклад Миколи Василенка)
Про коника і цвіркуна. Поезія землі не вмре ніколи,Опівдні, як мовчать серед гілок. Птахи в гаю, невтомний голосок. Обнизує покоси й частоколи. Це коник, він поймає гори й доли,На стернях довгий ведучи танок,А стомиться — стихає на часок. У затінку стебла або стодоли. Поезія землі не оніміє: Коли зима в мовчання крижане. Поля заковує, цвіркун у хатіЗаводить пісню, що в теплі міцніє,Нагадуючи всім, хто задрімне,Спів коника в траві на сіножаті.(Переклад Василя Мисика)Поезія в житті відвік із нами. Коли спекота втомлює пташокІ змушує ховатись в холодок, Де живоплоти тягнуться рядами,Цюркоче коник пісню до нестями. У трав‘янім покосі, що промок;І доти свій не стише голосок, Допоки не насититься піснями. Не помира поезія землі: Коли надвечір зимною порою. Заклякне всюди простір мовчазний, Цвірчить цвіркун за пічкою в теплі. Тоді спливає спогад: під горою. В траві співає коник польовий.(Переклад Миколи Василенка)
Домашнє завдання. Навчитися виразно читати вірш Дж. Кітса. За бажанням навчись читати мовою оригіналу. Створити варіант тексту вірша за допомогою емоджи, або скласти власну історію про коника і цвіркуна(приклад: Й.- В. Ґете «Нічна пісня мандрівника»)На всі Ліг супокій. не лине. В Замовк .🔕 шуму . Ти теж скоро -Лиш зачекай.