Практична робота "Традиції та побут української сім'ї"

9 клас Практичне заняття. Традиції та побут української сім’ї(опрацюйте текст та дайте відповіді на поставлені запитання)

Опишіть життя родини в українському селі? Що залишилося незмінним, які нові риси появилися в ХІХ ст? Станом на початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімким розвитком технологій виробництва та процесами модернізації, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки. Зростанням освіченості тощо. Зміни в побуті обумовили певні зрушення й у звичаях і традиціях українського населення. Такі процеси також були характерні для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте на українських землях вони мали свої особливості (збереження патріархальності в сімейних відносинах, прив’язаність до землі значної частини міщан та інше). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними по- требами. Нові риси побутової культури проявлялися насамперед у житті населення великих і середніх міст.

Наприкінці ХІХ ст. зміни привели до розпаду великих патріархальних родин. В яких жило декілька поколінь і сімей.. Панівною формою родини стає сім’я в якій проживало 5-6 осіб. Головою та розпорядником усіх господарських робіт у сім’ї був батько. Іноді старший син ще за життя батька отримував право вести господарство. Розпорядок дня залежав від господарського стану сім’ї, розміру господарства, наявності працездатних членів сім’ї, пори року. Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що отримували рівні частки, за винятком молодшого. Йому належала більша частка, якщо з ним залишалися жити старі батьки після розділу. Особисту власність жінки становило тільки майно, що входило в посаг(іноді навіть з земельним наділом). Воно мало назву материзни. Дочки в родині були в підлеглому становищі і їм частка материзни не переходила.

Які сімейні звичаї та обряди були поширені в Україні в ХІХ ст. Чому в сучасному житті більша частина їх втрачена?. Батьки прагнули рано видати заміж дочку або одружити сина (для дівчини шлюбний вік починався з 16 ро-ків, для хлопця — із 18 років). Це пояснювалося насамперед господар- ськими причинами: сім’я чоловіка отримувала додаткові робочі руки; дівчину намагалися віддати заміж якомога раніше, щоб раптом вона не залишилася самотньою, що в народі вважалося негожим. У шлюб у більшості випадків вступали рівні за своїм матеріаль- ним становищем сторони. Заможні родини майже ніколи не родича- лися з біднотою та змушені були миритися хіба тільки з прийняттям зятя (приймака). Іноді, прагнучи якось покращити матеріальне ста- новище, бідні батьки насильно віддавали синів або дочок у заможні родини. За звичаєвим правом українського народу згода тих, хто вступав у шлюб, була не обов’язковою, але фактично з ними рахувалися. Першочерговою вважалася воля батьків. Укладання шлюбу завжди супро- воджувалося весіллям із його багатою обрядовістю. Весільний обряд складався з декількох основних частин, кожна з яких мала своє значення. Весілля справляли зазвичай у певний час весни, осені та зими, вільний від польових робіт. Весіллю передувало сватання нареченої. Посли нареченого — ста- рости — як правило, літні поважні люди (один із них — обов’язково родич жениха, найчастіше дядько) домовлялися про шлюб із батьками нареченої. Якщо дівчина погоджувалася, старости обмінювалися хлібом із батьками нареченої, пили горілку, а дівчина-наречена перев’язувала їх вишитими рушниками. Якщо ж пропозицію відхиляли, дівчина ви- носила гарбуз, що означало відмову й вважалося для нареченого та його рідних великою ганьбою. Через два тижні після сватання влаштовували так звані заручини, які, по суті, повторювали сватання, але в більш уро- чистій обстановці, у присутності всіх родичів і з виконанням багатьох звичаїв та обрядів: спів ритуальних пісень, пов’язування рушниками тощо. Відмова від весілля після заручин була неможливою, а якщо таке траплялося, то постраждала сторона отримувала компенсацію за витрати і «за образу».

Численними звичаями та обрядами супроводжувалося й таке сімейне торжество, як народження дитини. У сім’ї відзначали родини відразу ж після народження дитини, і хрестини — після її хрещення в церкві. На родинах велику роль відігравала бабка-повитуха — розпо- рядниця пологовими обрядами, які символізували побажання здоров’я та щасливого життя новонародженому. На хрестинах така роль нале- жала кумам. Через рік у кожній селянській родині відзначалися по- стрижини — річниця від дня народження дитини. Суть обряду полягала в тому, що хрещений батько вистригав у дитини на голові хрест. Чимало звичаїв та обрядів супроводжували похорон. На відміну від людей старшого покоління, молодих неодружених людей ховали у весільному або святковому вбранні. У прощанні з ними, особливо в голосіннях, використовувалися поетичні прийоми, властиві весільним пісням. Кожна родина свого часу відзначала проводи новобранця. Вони супроводжувалися піснями-плачами, які нагадували голосіння за небіжчиком, оскільки сім’я втрачала одного зі своїх годувальників. Важливими святами в кожній селянській родині були Великдень, Новий рік, Різдво та деякі інші церковні свята.

Чим відрізнялося життя та побут українців в містах? Процеси промислового розвитку призвели до швидкої урбанізації українських земель, що наклало значний відбитокна родинні відносини. Проте слід зазначити, що українці неохоче пере- селялися до міст і становили меншість міського населення. Більшість городян у Наддніпрянській Україні становили росіяни, євреї, поляки тощо; на західноукраїнських землях — поляки, румуни, угорці, євреї, німці, вірмени та інші. Переселення значної частини населення із села до міста спричи- нило виникнення такого явища, як маргінальність. Значна частина міських українських сімей намагалася зберегти зв’язок із селом, мала присадибне господарство. Це пояснюється тим, що вони боялися відірватися від свого попереднього звичного соціального середовища. Крім того, більшість українців становили некваліфіковану робочу силу, що отримувала мізерну платню, якої ледь вистачало на прожиття. Як правило, чоловіки отримували вищу заробітну плату ніж жінки. Натомість, як і в селі, жінка мала виконувати ще багато хатньої роботи, доглядати за дітьми. Важким було для жінки-робітниці й материнство.