Презентація "Антропологія"

Філософська антропологія. Виконала: Проненко Софія

Поняття і предмет філософської антропологіїФілософська антропологія - це розділ філософії, в якому вивчається людина як особливий рід сущого, осмислюються проблеми людської природи і людського буття, аналізуються модуси людського існування, виявляється потенціал антропоцентричної картини світу. Філософська антропологія є частиною філософії, яка має спеціальний предмет вивчення – людину як особливий різновид сущого в єдності його біологічних, психофізіологічних, соціальних, моральний, релігійних і інших компонентів, яка синтезує наукове і ціннісне бачення феномену людини і її місця у світі.

Проблема людини в історії філософіїАнтичність Античне світорозуміння, так само, як і світорозуміння народів епохи давніх цивілізацій, не виділяє людину зі світу природи. В епоху Античності людині для реалізації своєї індивідуальності надається принаймні незначна можливість. Людина постає як єдина істота на Землі, яка здатна зрозуміти й усвідомити закладений в неї «вічний» смисл і долю, що, по суті, від самої людини не залежать.

Проблема людини в історії філософіїСередньовіччя. Новий тип мислення, що сформувався в епоху Середньовіччя, відповідав вищому рівневі розвитку самосвідомості людини. Тут уже не абсолютизується життєвий космос, а особистість набуває статусу «божественної», яка підноситься над космосом, є його творцем. Людина вже не мислить себе невід’ємною часткою природи, не прагне пасивно споглядати навколишню дійсність, вона намагається подолати світ кінцевого буття, звертаючись не до природного космосу, а до (нехай абсолютної і понадлюдської) особистості.

Проблема людини в історії філософії Відродження. Епоха Відродження, що намагалася реконструювати добу Античності. Людина піднімається до рівня Бога, стає його спів-Творцем, оскільки втілює ідею Творця на землі. Людина-творець, Людина-титан – стає символом вказаної епохи. Діячі епохи Відродження захоплювалися духовною і тілесною красою людини, її розумом і волею, масштабами її творчих досягнень. Вони вважали, що гідність людини визначається не її походженням, багатством або владою, не аскетичним умертвінням плоті, а передусім, гуманістичною «вченістю». Благородною робить людину не приналежність до знатного роду, як це було характерним для доби середньовіччя, а оволодіння культурою, широка багатогранна світська освіченість, що спирається на вивчення не лише християнських, а й греко-латинських джерел.

Проблема людини в історії в філософії Новий час У Новий час знання саме по собі починає усвідомлюватися як цінність. Наукова революція, М. Коперник, Г. Галілей, І. Ньютон своїми науковими дослідженнями зруйнували міфологічні уявлення про світ як гармонійний Космос, «відкрили» простір та «випрямили» час (С. Г. Кара-Мурза). Людина увійшла у штучно створений нею світ культури, який є «другою природою», що, з одного боку, відкрив величезні можливості для самореалізації внутрішнього «Я», а з іншого – став причиною відчуження людини від природного. Якщо в попередні епохи – до XVIII ст. – людину переважно цікавить обґрунтування Всесвіту і, відповідно, свого місця в ньому, то після «коперніківського перевороту» виникає потреба не просто обґрунтування місця людини у Всесвіті, а й укорінення її у світі, набуття значущості й неперервності власного існування у загальносвітовому контексті шляхом залучення до певної ідеї (ідей), як от: нації, держави, соціуму, сім’ї, віри тощо. У цьому разі йтиметься про ідентичність людини.

Антропосоціогенез. Антропосоціогенез - це процес становлення і розвитку людини, як соціальної істоти суб'єкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції, яка призвела до появі виду Homo sapiens. Фундаментальним відзнакою стада тварин від людського суспільства є наявність в людському суспільстві формуються свідомістю людей соціальних законів. В цьому процесі наявна нерозривна єдність двох паралельно триваючих процесів: антропогенезу (формування людини) і соціогенезу (розвитку суспільства), і їх вважають двома сторонами єдиного процесу: спочатку почався антропогенез, а потім, коли людина сформувалася в своїх основних біологічних рисах, починається власне процес соціогенезу.

Сутність та існування людиниекзистенційний підхід (існування)есенційний підхід (сутність)* Даний підхід витлумачує людину як «екзистенцію», від лат. «exista» — «існую», тобто посутньо не загальну, однократну істоту. Перевага віддається людській ситуації з одночасним акцентуванням на ірраціональних можливостях людини.* Існування — категорія онтології, що позначає наявне буття предмета, котре осягається чуттями. Це фактична заданість чого-небудь.* Сутність — категорія онтології на позначення внутрішнього, ті особливості предмета, за межі яких людина не може вийти і які осягає розумом. Це становлення, зусилля чого-небудь.* Даний підхід прагне віднайти «специфічно людську» рису, не відмінну від інших рис, яка виявляє людину власне іншою (необмеженою, повною) істотою, що не закута в рамки детерміністичного світу. Проте, занурившись у власне розуміння есенційності, представники есенційного підходу продемонстрували набір людських «першосутностей».

Зміст категорій “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особистість”. Людина – біосоціальна істота, якій притаманні членороздільна мова, свідомість, вищі психічні функції (абстрактно-логічне мислення, логічна пам’ять і т. д.) і яка здатна створювати знаряддя праці та використовувати їх в процесі суспільної праці.Індивід – біологічний організм, носій загальних спадкових якостей біологічного виду – людина. Представник людського роду – homo sapiens.Індивідуальність – неповторне співвідношення особистих рис та особливостей людини (характер, темперамент, здібності, особливості протікання психічних процесів, сукупність почуттів тощо), що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей.-Індивідуальність – особлива і несхожа на інших людина в повноті її фізичних та духовних якостей. Особистість – соціально-психологічна сутність людини, яка формується в результаті засвоєння індивідом суспільних форм свідомості і поведінки, суспільно-історичного досвіду людства. Особистістю ми стаємо під впливом суспільства, виховання, навчання, взаємодії, спілкування тощо.-Особистість – ступінь привласнення людиною соціальної сутності.-Особистість – соціальний індивід.

Єдність біологічного й соціального в людиніКожна людина унікальна, неповторна, своєрідна в практичній діяльності. Але сутність людини далеко не визначається лише біологічними ознаками: здатність харчуватися, особливості будови тіла, обдарованість в конкретних сферах діяльності (танці, співи і т. д.). Визначальним у людині є соціальне. Людина і суспільство нерозривні. Перетворення біологічного в соціальне відбувається в процесі соціалізації, тобто в процесі освоєння всього поля культури. Залежно від природних задатків, а також соціальних уподобань людина формує себе і своє тіло як соціальну сутність. Людина активно впливає на своє власне становлення як особистості, а тому виступає перш за все як істота соціальна.