§53. Слов’яни та їхні сусіди.6 клас. Інтегрований курс історії. За підручником Гісема та Мартинюка, 2019 рік

§53. Слов’яни та їхні сусіди.6 клас. Інтегрований курс історії. Карпенко Артем Миколайович. Харків-2023.

§53. Слов’яни та їхні сусіди. План:Історія слов’ян;Господарство;Поселення та житло;Релігія.

1. Історія слов’ян: Процес формування предків українців  — племен слов’ян  — розпочався одночасно з  розвитком Давніх Греції та Риму. Слов’яни є  автохтонним, тобто місцевим населенням Східної Європи. Археологами було підтверджено, що предки слов’ян жили в  лісовій та лісостеповій частинах України вже в бронзовий вік. Вони були сусідами степових кочівників: кіммерійців, скіфів, сарматів, готів, гунів. У VI—IV ст. до н.  е. скіфи підкорили місцеві племена лісостепової смуги України, які вважаються предками слов’ян, і  змусили їх сплачувати данину рабами та зерном.

Античні історики, наприклад Тацит, згадували слов’ян під назвою венеди. У  II  ст. у східному напрямку на Волинь просунулися германські племена готів, винищуючи місцеві слов’янські народи, а  звідти долиною Південного Бугу вийшли в  причорноморські степи. Рятуючись від готів, венеди тікали в  Подністров’я та Подніпров’я. Так територія розселення слов’ян була розрізана готами на східну та західну частини. Потім вони розвивалися самостійно, набуваючи специфічних рис, що врешті-решт призвело  до формування антів Подніпров’я та склавинів Подністров’я й Волині. З антами пов’язане існування слов’янського військово-політичного об’єднання, яке називають Антським союзом. Видатний український історик М.  Грушевський стверджував, що анти є  предками українського народу. До кінця IV ст. на землях сучасної України існувала мішана слов’яно-гото-сарматська культура (черняхівська археологічна культура). Вона занепала після Великого переселення народів, спричиненого вторгненням гунів у  причорноморські степи в  375  р. Переселення охопило майже всю Європу  й  суттєво змінило її політичний, культурний та етнічний вигляд. Складовою частиною подальшого переселення народів стало Велике розселення слов’ян V—VII ст. Спочатку анти й  склавини перейшли південний берег Дунаю та осіли на Балканах у візантійських володіннях. Вони започаткували південну гілку слов’ян. Частина склавинів рушила на захід, дійшовши до річок Одри та Ельби,  — так виникли західні слов’яни. Ті слов’яни, які залишилися в  Подніпров’ї, утворили східну гілку слов’ян. Більшість готів рушила на захід, дійшовши до території сучасної Іспанії, а  невелика їх група поселилася в  горах Криму. Велике розселення слов’ян  — процес розселення спільнот давніх слов’ян територією Східної, Південної та Центральної Європи, який тривав у V—VІІ ст. і  є  складовою частиною Великого переселення народів.

2. Господарство: Слов’яни вели осілий спосіб життя. Вони сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, бобові. Вирощували овочеві культури — ріпу (вона була так само поширена, як у  наш час картопля), редьку, цибулю, часник, капусту. Крім цього, вирощували льон, коноплі, із яких виготовляли тканину. Давні слов’яни використовували дві системи землеробства: підсічно-вогневу й перелогову. Підсічно-вогнева система була характерна для лісових районів. Вона полягала в  тому, що в  перший рік вирубували ліс, викорчовували коріння дерев. Після того як дерева висихали, їх спалювали. Нове поле боронували, змішуючи попіл із верхнім шаром землі, а  тоді сіяли зерно. Оброблена в  такий спосіб земля давала високий урожай протягом трьох-чотирьох років. Після цього розчищали нову ділянку лісу, а  старе поле залишали. У лісостеповій зоні була поширена перелогова система землеробства. Ділянку землі засівали протягом декількох років, а після її виснаження переходили на іншу. Для обробітку землі використовували соху із залізним наконечником  — лемешем. Поряд із землеробством значне місце в господарстві східних слов’ян посідало скотарство. Вони розводили коней, велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, свійську птицю. Слов’яни також займалися рибальством і  полюванням. Навколишні ліси, болота були багаті на звірів та птахів, а  в  річках водилося багато риби. Підсобну роль у  господарстві відігравало бортництво (збирання меду диких бджіл).

Слов’янам як етнічній спільноті відповідає ціла низка археологічних культур: білогрудівська, чорноліська, зарубинецька, черняхівська, київська. Серед них особливо вирізняється черняхівська культура, що існувала у  II—V  ст. Її характеризують як провінційно-римську, тому що завдяки сусідству з  Римом удосконалювалася землеробська техніка, розвивалися ремесло (з’явилося виробництво скла, ювелірних прикрас тощо) і  торгівля.

3. Поселення та житло: Слов’янські поселення розміщувалися переважно на пагорбах поблизу річок. Поселення були невеликими й  часто не мали укріплень. Укріплені городища будували в  тих районах, які часто зазнавали нападів кочівників. Найпоширенішими типами житла були землянки та напівземлянки зі стінами, обмазаними глиною, та хати зі стінами з  лози та глини. Дах робили із соломи або очерету. Облаштування житла було небагатим: лави вздовж стін, стіл, лежанка, піч (іноді відкрите вогнище). Поблизу жител слов’яни викопували господарські ями завглибшки до двох метрів.

4. Релігія: Достовірно невідомо, чи мали слов’яни та їхні предки писемність. Тому відомостей про їхню культуру та релігію збереглося дуже мало. Слов’яни вірили в  існування багатьох богів, духів, надприродних істот. Слов’яни, як і багато інших народів, вважали, що Всесвіт складається із трьох частин: верхнього — небесного, середнього — земного та нижнього — підземного. На небі жили боги та добрі духи, на землі  — люди та всілякі міфічні істоти, а підземний світ був місцем для злих сил і  мертвих.

Верхній, небесний світ очолювали Сварог та Стрибог. Світлого Сварога пов’язували зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей станом неба. Похмурий «бог-батько» Стрибог уособлював темну, буремну силу, яка могла обернутися як на благо, так і  на зло. На середньому рівні між небом і  землею діяли їхні сини. Дажбог, син Сварога, був богом сонячного світла, тепла, родючості взагалі («бог спеки»). Він відповідав за  хліборобство та суспільний порядок. Перун, син Стрибога, був богом громовиці. Слов’яни вважали його також богом воїнів. Перун Громовержець їздив небом на колісниці. Слідом його колеса на небі є блискавка, а грім — це звук під час руху його колісниці. Головними постатями нижнього, підземного світу були Род  — володар землі й  усього живого, та Велес  — господар підземного світу. До богів підземного світу належала, імовірно, Мати Сира Земля — богиня землі, урожаю, Велика Мати всього живого. Богиня Мокош була посередницею між небесним, земним і  підземним світами.

Група богів не залишалася сталою впродовж слов’янської історії. Зміни в  господарстві та суспільно-політичному житті зумовили зміни в  ієрархії богів: найбільше шанованими стали боги середнього світу, від яких безпосередньо залежало життя племені. Цей процес посилився під час Великого переселення народів. Наприклад, значно змінився культ Велеса: його почали вважати богом скотарства, а  згодом і  торгівлі. У  давнину слов’яни в  розрахунках часто використовували худобу, і  Велес став заступником купецтва та договірних відносин. Він також став богом урожаю, оскільки, як вирішили слов’яни, поховані в землі пращури захищають урожай. Під час жнив для Велеса завжди залишали на полі останній сніп хліба. Із Велесом пов’язували й  володіння таємними знаннями волхвів. Волхвами називали жерців. Поява військових вождів із їх дружинами та формування основ державної влади спричинило те, що в  другій половині I  тис. вищим богом слов’яни почали вважати Перуна. Саме це, імовірно, мав на увазі візантійський історик Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й  склавини «вважають, що тільки один бог  — творець блискавок є  володарем усього світу, і  приносять йому в  жертву биків та всіх інших тварин». Волхви = жерці

Висновки: Слов’яни є  місцевим населенням лісової та лісостепової смуг України. Античні письменники називали слов’ян венедами. Складовою частиною Великого переселення народів стало Велике розселення слов’ян V—VII ст. Слов’яни вели осілий спосіб життя. Вони займалися землеробством, скотарством, а також рибальством, полюванням і  бортництвом. Важливу роль у  їхньому житті посідала віра в  різних богів.