Балада Й.В.Гете "Вільшаний король". Переплетення психологічного, фантастичного та реального в баладі

Балада Й.В.Гете «Вільшаний король». Переплетення психологічного, фантастичного та реального в баладі

Хто їде в негоду тим лісом густим? То батько, спізнившись, і хлопець із ним. Обнявши малого, в руках він держить, Його пригортає, його він пестить. — Чом личко сховав ти, мій синку малий? — Ой тату! Чи бачиш? — Он цар лісовий: У довгій киреї, в короні... дивись! — То, синку, тумани навкруг простяглись. «Мій хлопчику любий, до мене сюди На луки зелені ти гратись іди; В моєї матусі є пишні квітки, Гаптовані злотом тобі сорочки». — Ой тату, він кличе на луки рясні, І квіти, і злото дає він мені. — Нема там нічого, мій синочку. Цить! То вітер між листям сухим шелестить. «До мене, мій хлопче, в дібровах густих Дочок уродливих побачиш моїх, Вестимуть таночок і будуть співать, Співаючи, будуть тебе колихать». — Ой тату, мій тату, туди подивись: В танку королівни за руки взялись... — О ні, усе тихо у темряві там: То верби старії схилились гіллям. «Мене, хлопче, вабить урода твоя: Чи хочеш — не хочеш, візьму тебе я!» — Ой тату, вже близько!.. Він нас дожене! Він давить, він душить, він тягне мене!.. Наляканий батько не їде — летить... А хлопець нудьгує, а хлопець кричить. Добіг він додому і дивиться він: В руках уже мертвий лежить його син. Ппереклад П.Куліша Й.В.Гете 1749—1832

Балбда (франц.: ballade, від Прованс, ballar — танцювати) — жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історико-героїчного та соціально-побутового характеру з драматичним сюжетом.  

. Задум «Вільшаного короля» пов’язаний із світом датських народних балад. Одну з них переклав німецькою мовою Гердер. Й.В.Гете по-своєму опрацював її, ввівши образ Вільшаного короля, запозичений із німецьких народних казок. Баладу Гете створив як вставну пісню до п'єси "Рибалка" за однойменною баладою, а згодом вона набула самостійного значення

Народна пісня «Дочка короля ельфів», опублікована в збірнику «Голоси народів у їх піснях» (1778—1779). Дочка лісового царя, яку зустрів наречений Олуф у нічному лісі, насилає на нього смертельну хворобу. Олуф не доживає до свого весілля, наречена бачить його мертвим.

ВІЛЬШАНИЙ КОРОЛЬ Хто пізно так мчить у час нічний? То їде батько, з ним син малий. Чогось боїться і мерзне син — Малого тулить і гріє він. «Чому тремтиш ти, синку, щомить?! — Король вільшаний он там стоїть! Він у короні, хвостатий пан! — «То, сину, сивий нічний туман!» — «Любе дитя, до мене мерщій! Будемо гратись в оселі моїй, Квіти прекрасні знайду тобі я, У злото матуся одягне моя». — Мій тату, мій тату, яке страшне! Як надить вільшаний король мене! — «Годі, маля, заспокойся, маля! То вітер колише в гаю гілля!» — «Хлопчику любий, іди ж до нас! Дочки мої у танку в цей час, Дочки мої тебе вийдуть стрічать, Вітати, співати, тебе колихать!» — Мій тату, мій тату, туди подивись! Он королівни вільшані зійшлись! — «Не бійся, мій синку! Повір мені: То верби сивіють удалині!» — «Мені, хлопче, люба краса твоя! З неволі чи з волі візьму тебе я!» — Мій тату, мій тату, він нас догнав! Ой, як болюче мене він обняв! Батькові страшно, батько спішить, В руках його хлопчик бідний кричить; Насилу додому доїхав він, В руках його мертвий лежав його син. Переклад Максима Рильського ЛІСОВИЙ ЦАР Хто їде в негоду тим лісом густим? То батько, спізнившись, і хлопець із ним. Обнявши малого, в руках він держить, Його пригортає, його він пестить. — Чом личко сховав ти, мій синку малий? — Ой тату! Чи бачиш? — Он цар лісовий: У довгій кереї, в короні... дивись! — То, синку, тумани навкруг простяглись. «Мій хлопчику любий, до мене сюди На луки зелені ти гратись іди; В моєї матусі є пишні квітки, Гаптовані злотом тобі сорочки». — Ой тату, він кличе на луки рясні, І квіти, і злото дає він мені. — Нема там нічого, мій синочку. Цить! То вітер між листям сухим шелестить. «До мене, мій хлопче, в дібровах густих Дочок уродливих побачиш моїх, Вестимуть таночок і будуть співать, Співаючи, будуть тебе колихать». — Ой тату, мій тату, туди подивись: В танку королівни за руки взялись... — О ні, усе тихо у темряві там: То верби старії схилились гіллям. «Мене, хлопче, вабить урода твоя: Чи хочеш — не хочеш, візьму тебе я!» — Ой тату, вже близько!.. Він нас дожене! Він давить, він душить, він тягне мене!.. Наляканий батько не їде — летить... А хлопець нудьгує, а хлопець кричить. Добіг він додому і дивиться він: В руках уже мертвий лежить його син. Переклад Бориса Грінченка

У садочку- зеленочку Ходить виш у віночку. Хтось їй грає на дуду, Подивлюся я піду. Баба каже не: - Не ходи! Темні поночі сади. Там, де вітер шарудить, Бузиновий цар сидить. Брови в нього волохаті, Сиві косми пелехаті. Очі різні, брови грізні, кігті в нього як залізні, руки в нього хапуни – так і схопить з бузини! Я кажу їй: - Бабо, ні! Очі в нього не страшні. На пеньочку, як на троні, Він сидить собі в короні. Грає в дудку-джоломію, Я заграв би, та не вмію. А навколо ходять в танці Квіти – всі його підданці. Є оркестри духові, равлик-павлик у траві. Є у нього для настрашки Славне воїнство – мурашки. Три царівни бузинові Мають кожного по обнові. Невсипущі павуки Тчуть серпанки і шовки. На царевій опанчі Зорі світяться вночі. Він сидить у бузині, Усміхається мені.             Поезія Ліни Костенко « Бузиновий цар» Додаток до уроку 1

Додаток до уроку 2 ) Вільха (фото)

Додаток до уроку 3 Король ельфів