Червоне і чорне в душі і житті Дмитра Павличка

Про матеріал

Розробка уроку з української літератури, який допоможе під час вивчення творчості Дмитра Павличка в 11 класі

Перегляд файлу

Тема. Червоне і чорне в душі і житті Дмитра Павличка.

Мета: ознайомити учнів із життєвим та творчим шляхом Дмитра Павличка; виховувати в старшокласників інтерес до хвилюючих сторінок української літератури, почуття гуманності, національної свідомості, любов до рідного краю; розвивати в учнів навички самостійної роботи, вміння робити висновки й узагальнення.

Обладнання : портрет письменника.

Епіграф уроку:

Я тілом — дужий, духом — чистий:

В мені землі моєї кров.

(Дмитро Павличко)

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності

Звучить пісня «Лелеченьки» у виконанні Ніни Матвієнко.

Учитель. Діти, я впевнена в тому, що жодного із вас не залишили байдужими ці слова і викликали щирий інтерес, кому вони належать, хто автор цих рядків?

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

Учитель. Отож, сьогодні на уроці ми поговоримо про ще одного представника шістдесятників - Дмитра Павличка – людину талановиту і геніальну у своїй творчості, людину, яка має індивідуальний хист, індивідуальний вибір, індивідуальний бунт проти системи, в якій довелося жити.

ІІІ. Опрацювання матеріалу уроку

Презентація біографії Дмитра Павличка (підготувала І група учнів)

Завдання до класу: слухаючи розповідь однокласників, записати до зошита головні події життя письменника.

Звучить пісня «Два кольори»

Учитель. А зараз ми спробуємо заглибитись у творчість поета, у душі якого назавжди переплелися два кольори – червоний і чорний. Звісно ви можете сказати, що про червоне і чорне – любов і ненависть – писали у всі часи. Тоді в чому ж своєрідність Дмитра Павличка? Звернемося за поясненням до ІІ групи. Запрошую до слова.

Два кольори душі Дмитра Павличка.

Учениця 1.

«Я син простого лісоруба, гуцула із Карпатських гір»,— голосно, з гордістю заявив Павличко світові. Так, він теж гуцул — твердий і завзятий, упертий і несамовитий, чуттєвий і пристрасний, як сама земля, що зродила дух непокори, повстань, бунту.

Я народився на землі

Від батька, що орав ту землю.

Ніколи я не відокремлю

Себе від хлопської ріллі.

Із неї виріс я, немов

Пшеничний колосок зернистий.

Я тілом — дужий, духом — чистий:

В мені землі моєї кров.

Учениця 2.

Павличко народився опришком, тому й поезія його — це пісня опришкової душі, гнівної, правдивої і нескорено-гордої, вишитої червоною та чорною нитками.

А що перша — кольору радості.

А що друга — кольору журби.

А що перша — кольору любові.

А що друга — кольору ненависті.

Учениця 3.

Надто міцно переплетені в його поезії чарівна сила любові й гнівна, спопеляюча ненависть до зла і неправди. Поет полюбляє зіткнути протилежності, бо від їх удару народжується іскра правди.

Слово - на чати!

Спати забудь!

Будем стрічати всяку паскудь.

Очі ворожі

Гострі. Як ніж.

Ти на сторожі

Правди стоїш!

Позиція тверда і безкомпромісна: «Не шукай ніколи середини, друзям вір, а ворога пали!» Ніби все надмірно просто, та чомусь закрадаються сумніви: а чи так уже певно відомо, хто — друг, хто — ворог, де — зло, а де — добро?

Учениця 4.

Павличко на ці запитання відповідав у дусі часу: добро — Ленін, комуністична партія, братній російський пролетаріат, а зловорожі сили — релігія, український буржуазний націоналізм. Наснажені ненавистю перші збірки поета були спрямовані саме проти них.

Наскільки свідомим був той вибір? Сказати важко, краще нехай говорить поет.

Не був я, Господи, безбожним,

Але носив раба тавро,

Во ім'я правди словом ложним

Сквернив свої уста й перо.

Кормив я власним серцем звіра,

Щоб Україну менше жер,

і честь моя — страшна офіра —

Кричала, ставши на костер. «Покаянний псалом», (1993)

Учитель. Доба поклала Каїнову печать на частину творчого доробку Павличка, і нам якось боляче за чужі гріхи. Але не поспішаймо судити, бо недарма давні греки говорили, що швидкий суд — несправедливий суд. Тим більше, що зараз ми познайомимося з фрагментами інтимної творчості поета, бо саме кохання поета болісне, жагуче червоною ниткою пройшло крізь його життя. Адже людина, якій ніколи не було знайоме це почуття, не змогла б створити таких ніжних, палких, теплих рядків. Символiзм цих кольорiв часто використовує Павличко у своїй iнтимнiй лiрицi: збiрках "Таємниця твого обличчя", "Гранослов", "Сонети подiльської осенi", в циклi "Пахощi хвої". Червоне - то стигла пшениця, сонячний промiнь, пульсуюча кров, правдива любов; чорне - туга, зрада, розлука. Звичайно, не тiльки цими яскравими кольорами насичена художня палiтра поета. Вона насичена рiзними тонами й пiвтонами, якi пов'язуються iз психологiчним станом людини i передають сум'яття почуттiв, суперечливiсть, мiнливiсть настроїв.

Звучить пісня «Явір і яворина»

Учитель. Ви почули, що митець здатний пiднестися над власним болем, осягнути плиннiсть життя з його турботами, стражданнями i увiчнити прекрасну мить любовi, яка, можливо, i становить сенс людського буття.
Тема кохання у вiршi "Весiлля" поєднується з iдеєю спадкоємностi духовних традицiй нашого народу. Тут автор знову звертається до фольклорноï символiки червоного кольору та вишитих рушникiв:
Злiтають iз прадавнiх рушникiв,
На щастя звiнчаних, червонi птицi,
I рiдна пiсня, як бджола з косицi…

Нiколи не може бути до кiнця осягнутою таємниця кохання. У любовi душа знаходить повноту i радiсть життя, злiтає до свiтлих висот духовностi. I хай у нашому життi неминуче сплелися любов i ненависть, як червоне i чорне на вишитому полотнi долi, вiчний поклик кохання завжди житиме в людському серцi, даруючи йому свiтло i надiю.

ІV. Підсумок уроку.

Учитель. На сьогоднішньому уроці ми познайомилися з творчістю відомого українського поета Дмитра Павличка, який належав до когорти шістдесятників, світ якого був парадоксальний, контрастний: ґвалт і супротив, бунт і втеча, крик і мовчання, спопеляючий біль і непохитна віра в прийдешню свободу. Свята віра в те, що, попри все, є і буде жива Україна, бо тримають її надійні руки…

Рефлексія

Учитель. Підсумок уроку ми проведемо за допомогою незакінчених речень.