День української мови та писемності!

 "Єдиний скарб у тебе – рідна мова.

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства"

П. Куліш

 Це свято було встановлено Указом президента України від 6-го листопаду 1997-го № 1241/97 і відзначається щороку на честь українського літописця Нестора - послідовника творців слов’янської писемності Кирила та Мефодія. Дослідники вважають, що саме з преподобного Нестора-літописця і починається писемна українська мова. Тож, сьогоднішня зустріч – це ще одна сходинка до взаєморозуміння, до мовного єднання до якого ми всі так прагнемо. Звучить музика «Живи, українська  мово, мово колискова», виконується танець(2хв.56сек.) (Виходить Мова)

  Монолог Мови: Я невтомна й працьовита, не омину жодного закутка, жодної оселі. Загляну і в Карпатські гори , і в поліські простори , покружляю  дзвінкою луною і по Наддніпрянщині,  і в деснянських долинах. Не шкодую  ні сили,  ні багатоголосих барвів, дарую всім і кожному частинку своєї самобутної незрівнянної душі. Дзвеніла потічком у смерекових зрубах, співала жайворонком над білосніжними мазаночками і розливалася сосновим духом у поліських хатинах… От лиш панське ярмо уривало шию, напувало гірким потом.

Летіли роки , а я все не старіла , а  я розквітала більше і яскравіше. Моє свавілля не знало меж. Ніжними ліричними співанками, войовничими гімнами і просто старовинними стрілецькими піснями перекочувалася в степовому різнотрав’ї. Свічка надії ще палахкотить у моєму серці, і сію , сію свою запашну житню любов і колоскове мелодійне слово з гірким калиновим присмаком . Допоки живу я дзвінка і солов’їна , доти топтатимеш ряст і ти…

      Відео-презентація «Легенда про пісню» (2хв.).

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей всього світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики…

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, вдягнена  у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини.

– Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

– Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди і волі.

– Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.

– Є в мене неоцінний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня.

Сценка «Розмова Костянтина з Мефодієм»

                            (Костянтин пише за столом. Мефодій схилився до нього)

Кирило і Мефодій.

Розмова:

Кирило:

Брате, сьогодні бачив дивний сон:

Те дерево, що в нас в саду росте,

Пожовклим вкрилось листям,

Не плодородить більше, не цвіте.

Аж ось велику хмару гонить,

Цілющою водою напуває,

Як червом з часом точене коріння,

І кожна гілка знову оживає.

Мефодій:

Господь послав тобі щасливий знак.

Те дерево - народ, що б’ють негоди.

Вода – слова, що батько передав,

Як скарб, своєму сину, душу в душу

Усі жалі й надії, радість, сум,

Старовини забутої герої –

В мелодіях казок, легенд і дум.

Давно вже думав я, що нам, мій брате,

Не треба долі кращої, ніж та,

Щоб людям добрим праведно служити.

Я хочу, друже, вкласти у письмо,

Те слово, що звеличує народ,

Знайти для звуків літери такі,

Щоб були гідні духу їх висот.

Кирило:

Чудова в тебе думка, ми разом

Для цих людей абетку укладем.

Хай дні минають. Хай чийсь блудний син

Цілющу воду в книгах віднайде.

 (Слова  під легку музику):

Ведуча 1: 

Перегортаю сторінки в минуле і пильно придивляюсь до Вас, мої прапрадіди. Які Ви були у той далекий історичний час? Засівали ниву, боронились за волю, за життя…

Ведуча 2: 

У пісню біль і радість виливали,

Плекали мову, як мале дитя…

Ведуча 1: 

Тож звернемося до історії нашої писемності. Кожен народ іде своїм шляхом до її створення. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно одинакові.

Ведуча 2: 

Наші літери створив понад тисячу років тому болгарський священик, вчений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм. За походженням Кирило та Мефодій були напівгреками, напівслов’янами: мати – гречанка, батько – болгарин.

Ведуча 1: 

  Скориставшись візантійським алфавітом, вони створили два письма. У першому, глаголиці, літери були дуже схожі між собою, химерно закручені, нагадували ієрогліфи, писати ними було нелегко. Глаголиця мала 38 букв.

Ведуча 2: 

Довелося Кирилу придумати інші значки, які були прості та зручні і писалися швидко. Цей алфавіт назвали кирилицею. Кирилиця складалася з 43 букв.

Ведуча 1: 

Так склалася доля, що найперші книжки, надруковані кирилицею, серед цілого слов’янства були українські. Перший друкар українських книжок був німець Святополк Фіоль.

На екрані слайд «Український першодрукар - Святополк Фіоль».

Ведуча 2: 

З часу друку перших книг українською мовою пройде трохи більше 200 років, і російський цар Петро 1 накладе заборону на друкування українських книг. З цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови.

 Під урочисту музику входять дівчинка-українська мова та хлопчик-барвінок.

На екрані слайд  «Наша мова – барвінкова»

Учні читають поезії:

1. В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О, мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна…

Цвіти і сяй, моя державна…

2. Безсмертна… вічна рідна мова,

Дзвінкі і чисті голоси.

Так, мова – це душі основа,

Мірило честі і краси.

Дівчинка – мова та хлопчик – барвінок роблять крок уперед.

Дівчинка-мова:

Не цурайтесь мене, люди, рідного джерельця.

Буду я для вас  струмочком і дійду до серця.

У піснях буду лунати кожен день і  в свято.

Соловейком  заспіваю в українській хаті.

Адже я  така багата, українська мова,

Неповторна і крилата, і така чудова!

Хлопчик – барвінок:

І цвіте у ній кохання, рушники з квітками.

Мрії наші і бажання, верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне, найдорожче в світі.

І святкове, і буденне, в ній – батьки і діти.

  Ведучі підходять ближче,стають за їхніми спинами, обнімають Мову та Барвінка за плечі.

Усі четверо хором говорять:

Не цурайтесь, люди, мови, не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово, не буде народу.

  Мова,Барвінок і шкільний танцювальний ансамбль танцюють запальний український танок.

Ведуча 1: 

  Сила слова безмежна.Особливо,коли воно живе,іскристе,емоційно виважене.Коли воно сліпуче, «як поміння ясне», а могутнє, «як хвилі буйні».Коли слова – палкі блискавиці.Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця. Століттями мова народу булла тією повноводною річкою, яку ми називаємо поезією.

Учні читають вірш Олеся Лупія «Говоріть»

Говоріть, як колись вас навчала матуся,
Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,
Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,
Не тримайте слова, віддавайте комусь.

Щиро так, м’яко так, починайте казати,
Як воліла б відкритись ваша душа.
Може хочеться їй у словах політати,
Привітати когось, а чи дать відкоша.

Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,
Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,
Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –
Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

Говоріть про любов і про віру у щастя,
Уникайте мовчання, нудьги і ниття,
Говоріть, хай в розмові слова веселяться,
Говоріть і продовжуйте мові життя.

Ведуча 2:Пісню «Україночка» виконує Пивоварова Інна.

На екрані слайд «9 листопада  традиційно проводиться Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика".

Ведуча 1: Кожного року 9 листопада проводиться конкурс імені Петра Яцика .

Ведуча 2: А як все починалося?..  Конкурс народився з прекрасної конструктивної ідеї відомого українського бізнесмена і мецената з Канади П.Яцика.

Ведуча 1: Приїхавши в незалежну Україну, побачивши досить складну ситуацію з мовою, він сказав: «Не   приведи Бог нам перетворитися в націю нарікайлів, які ходять та все нарікають – на долю, на злих вороженьків, на себе. Не треба замахуватися на щось глобальне, можна почати з малого. Наприклад, з конкурсу української мови. Нехай діти позмагаються на кращі її знання, а той, хто знатиме її найкраще, отримає премію. Гарну солідну премію, як у спорті».

Ведуча 2: Тож і сьогодні стартує міський  етап Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.

 Ведуча 1: О мово, найцінніше надбання!

В піснях слова легенькі, як пір'Їна,

В бою – міцніші за підкову для коня.

Як буде мова – буде Україна!

Ведуча 2: Далась мені наука непроста.

Де кажуть мудрі: мова – це людина.

У мови є і серце, і вуста,

І є ім'я красиве – Україна!

Ведуча 1:Лети, наша мово прекрасна, над світом,

У казці, у пісні, у прозі, в віршах!

З любов'ю і щирим  вкраїнським привітом

Лишайся у добрих і щирих серцях!

Виходять усі учасники свята та співають фінальну пісню .

Слайд «З Днем української писемності та мови!»

 Ведуча 2:Ось і підходить до кінця наше свято української писемності та мови, але Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика впевнено крокує світом.

  Бажаємо всім щастя, добра, духовного збагачення, нових звершень і здійснення мрій!

Ведуча1:Дякуємо за увагу! До нових зустрічей!