Диктанти за творами В. О. Сухомлинського

5 клас                    

Гостини

    Осипалося з горобини листя. Залишилися тільки червоні грона. Висять, мов намистинки. Красиві, але гіркі й терпкі. Яка пташка прилетить, покуштує і далі летить. Одного ранку над горобиною забриніла чудова пісня, мов срібна струна заграла. Дивні чудові птахи озвалися. Омелюхи. З далекої півночі прилетіли. Ось кого ждала горобина! Радо вона почастувала чубатих гостей своїми червоними ягодами. І не знав ніхто, що ягоди горобини стали солодкі. Кажуть люди, що від морозу.

    Ні, не від морозу, а від горя. Бо довго ждала горобина своїх дорогих гостей. Сумувала, горювала, думала, що не прилетять. І ягоди від горя стали солодкі.

                                                                                      За В. Сухомлинським

                                                                                                    95 слів

6 клас

Зелений луг, квіти, метелики

   Зелений луг. Він здавався мені тоді таким великим, безмежним. У блакитному небі сяє сонце. На зеленому килимі –  жовті, сині, рожеві квіти. Бринить бджола. Літають метелики. Вони великі, барвисті. Я стою на березі цього великого зеленого океану, мені хочеться обійняти поглядом усю цю красу.

   День у дитинстві здається безконечним, луг – безмежним, поле – безкраїм.

   Недавно я пішов весною на той самий луг. Та ж зелена трава, ті ж квіти, ті ж метелики. І сонце сяє в блакиті, і бджоли бринять. Але чомусь усе таке маленьке, мов іграшкове.

   Чого воно так? Та того, що саме в дитинстві перед нами відкриваються найтонші, найніжніші барви рідної землі.

                                                                                   За В. Сухомлинським

                                                                                           102  слова

7 клас

Ліс весною

     Прокинувся ліс після довгого зимового сну. Розкрилися бруньки на берестках і ліщині, на липі й клені. Маленькі ясно-зелені листочки потяглися до теплого сонця. Вони пахучі й липкі. Впаде краплина роси на маленький листочок і тремтить, тремтить.

     У вітах ще не шелестить. Стиха шумить. То гойдаються гілочки, листочок хоче доторкнутися до листочка, але не може. Бринять гілочки, мов чарівна лісова сопілка. Стукає десь по стовбуру дятел, співає вивільга. А що це дзвенить у глибині лісу? Йдемо, дослухаючись до тихого дзвінка. У глибокому яру бачимо струмочок. Це він дзвенить. Виходимо на узлісся – перед нами широке поле. А над полем і над лісом – блакитне весняне небо.  І біла хмарка.

    Тільки дуб не спить. Чого ж ти чекаєш, дубе? Мабуть, першої грози. Вона розбудить тебе зі сну.

                                                                                   За В. Сухомлинським

                                                                                            104 слова

8 клас

Квітка сонця

    На високому стеблі велика квітка з золотими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому й називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилося з-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку й дивиться, дивиться на червоне вогняне коло. Усміхається соняшник до сонця, радіє. Вітає його: «Добрий день, сонечко, я так довго ждав тебе вночі!»

    Сонце піднімається все вище й вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним свою золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається його золотому промінню. Зайшло сонце.

    Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко. Спить золота квітка, й сниться їй ранкова зоря.

                                                                            За В. Сухомлинським

                                                                                     131 слово

    9  клас

Матвіїв дуб

      Жив у нашому селі дід Матвій. Сповнилося йому вісімдесят років. Немічний став дід.

      Прийшла весна. Сидить дід біля хати на лавочці. Зі школи йдуть діти. Несуть саджанці дуба. «Дайте й мені один дубок», – просить дід Матвій.

      Дали діти дубок дідові. Пішли та й думають: «Що ж робитиме дідусь із дубком? Адже він такий старий, немічний».

      А дід Матвій зібрав свої останні сили, посадив дубок над дорогою. Посадив і доглядав його ціле літо. Поливав і землю розпушував навколо нього. Зеленіє дубок і тягнеться до сонця.

     Восени дід Матвій помер. Діти, які дали дідусеві саджанець, доглядають тепер той дубок.

     Минуло десять років. Дерево підросло, але всі пам`ятають Матвіїв дуб. Думають про дерево, думають про доброго чоловіка, покійного діда Матвія.

    А думати про людей – то священно. Якби кожен думав про те, щоб принести щастя іншим, не було б нещасливих.

                                                                                            За В. Сухомлинським

                                                                                                         137 слів

10 клас

                                     Старий пень

      Росло в лісі велике гіллясте дерево. Весною воно вкривалося зеленим листом, білими квітками. Прилітали до квіток бджоли і джмелі. Поселилися на дереві співучі пташки. Щовесни поверталися вони з теплого краю, знаходили своє дерево й весело щебетали: «Доброї весни, рідне дерево, ось ми й прилетіли до тебе». Радісно жилося дереву, бо багато було в нього друзів.

     Минуло багато років. Постаріло дерево, засохло. Прийшли до лісу люди, спиляли його й кудись повезли.

    Залишився тільки пень. Від суму й самотності покрився він сірим пилом. Боляче йому було, коли пригадував, як зліталися до нього бджоли й джмелі, як співали пташки… Прилетіли, правда, якось пташки весною, покружляли над пеньком, защебетали тривожно та й полетіли.

    Пень аж заплакав із туги. Так захотілося йому чиєїсь прихильності, дружби.

    Настала осінь. Якось прибіг до пенька їжачок. Вирив ямку та й носить сухі листочки, жмутки пахучого моху – стеле зимову постіль. Зрадів старий пень, лагідний такий до їжачка. І їжак із пнем став ласкавий. Подружилися вони, розповіли один одному про своє життя. Аж помолодів пень, зацвів зеленим мохом, бо є тепер у нього друг.

                                                                                                      За В. Сухомлинським

                                                                                                               165 слів

11 клас

Хто найкращий майстер на землі

   Це було дуже давно. В одному селі в Україні дівчата й жінки надумали показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдан і кожна принесе найкраще, що вона створила своїми руками: вишитий рушник, мережива, полотно, скатертину, одежу.

   І от у неділю всі дівчата й жінки прийшли на майдан. Принесли силу чудових речей. У дідів та бабусь, яким громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбігалися: так багато було талановитих дівчат і жінок. Дружини та доньки багачів принесли гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, тонкі мережані занавіски, на яких були вив`язані дивовижні пташки.

   Та переможницею несподівано для всіх стала дружина одного бідняка – Марина. Вона не принесла ні рушника, ні мережив, хоч усе це вона вміла прекрасно робити. Вона привела п`ятирічного сина Петруся, а він приніс жайворонка, якого сам вирізав із дерева. Підніс Петрусь жайворонка до вуст – і заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі стояли на майдані, затамувавши дух, а над майданом співав справжній, живий жайворонок, приваблений співом із землі.

   Той, хто творить розумну й добру людину, –  найкращий майстер на землі. Така була ухвала старійшин.

                                                                                           За В. Сухомлинським

                                                                                                     176 слів