Економічний розвиток суспільства. Сучасні економічні системи.

Тема: Економічний розвиток суспільства. Сучасні економічні системи суспільства. Підготовка Викладач Волковська Л. О.

1. Економіка і суспільство як сфера.2. Сучасні економічні системи суспільства.3. Класифікація економічних систем. ПЛАН

У стародавній Греції під словом “економіка ” розуміли ведення домашнього господарства , яке здійснював сам господар або наймані робітники. У центрі економічних процесів завжди перебували власники, виробники, посередники. Тепер, говорячи про економіку, ми маємо на увазі не тільки домашнє господарство, а й підприємства, національне і світове господарство.

Економіка — наука про використання різноманітних обмежених ресурсів, а також питання виробництва, збуту, розподілу та споживання товарів та послуг.

Економічна наука вивчає, як люди, використовуючи обмежені виробничі ресурси, можуть досягти створення, задоволення різноманітних потреб.

ЩО ТАКЕ СУЧАСНА ЕКОНОМІКА?Економічна діяльність – це поєднання раціональності, холодного розуму та творчого пориву. Пізнання соціально – економічних глибин можна порівняти з відкриттям таємниць світового океану: лише дуже сміливий та відповідальний дослідник може знайти вишукані перлини, однак він їх ніколи не знайде, якщо до кінця своїх днів не збереже в душі юнацького запалу пошукача пригод і першовідкривача таємниць. Сучасна економіка – це не просто відповідальність за себе і свою команду. За  висловом  гуру бізнес –економіки Майкла Портера: «вплив бізнесу на суспільне благо полягає в спрямуванні усіх зусиль на створення спільних цінностей – отримання прибутку для компаній та блага для суспільства в цілому. 

Сучасна економіка як національне господарство. Сучасною економікою прийнято називати національне господарство. Воно складається з різних галузей (промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля, транспорт та інші види господарської діяльності), куди входить безліч відповідних підприємств. Всі вони створюють блага і послуги, необхідні для життєдіяльності людей. Економіка постійно виробляє два основні роди багатства: предмети споживання і засоби виробництва. 

Економіка – це сфера життя суспільства, яка охоплює виробництво товарів та послуг, обмін ними, розподіл створених у суспільстві благ і споживання.

РИСИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИдержава або ради керують економікою;державна власність на всі ресурси;відсутність конкуренції;обмеження особистої матеріальної зацікавленостіПЛАНОВА ЕКОНОМІКА ПЕРЕХІДНА ЕКОНОМІКАРИНКОВА ЕКОНОМІКА ринок впливає на розподіл ресурсів;приватна власність на більшість ресурсів;свобода вибору, підприємництва, конкуренція;Особиста зацікавленість - головний принцип виробничої діяльності;Уряд регулює економічні процеси;

Питання про причини різниць у достатку та убогості народів; неоднакового поділу багатства серед кожного народу і розповсюдження скрізь постійної бідності серед зростання багатства - розглядає наука, що зветься економією. Михайло Туган-Барановський. Соціальні цілі економіки

Рівні економіки. Мікроекономіка—розкриває господарську діяльність підприємств, фірм, домогосподарств, галузей (директори, керуючі..)Макроекономіка– розкриває господ. діяльність в межах держави (Кабінет Міністрів України, Національний Банк України)Світова економіка– висвітлює взаємодію національних господарств, а також наднаціональних органів – Кабінет Міністрів Європейського Союзу.

Зв’язок економічної науки з іншими науками. Економічна наука. Математика. Політологія. Право. Психологія. Біологія. Соціологія. Географія. Обмеженість виробничих ресурсів та безмежність людських бажань. .

Суспільство - названа організована сукупність людей на певному етапі історичного розвитку, об'єднаних характерними для них відносинами. Суспільство - самодостатня соціальна система, основою якої є взаємні стосунки людей, що складаються в процесі реалізації особистих потреб кожного. Взаємини людей у межах суспільства називають соціальними. Крім окремих людей членами суспільства є їхні об'єднання: спільноти, громади, товариства та співтовариства, асоціації, союзи тощо. Окремим видом суспільства є людство - спільнота всіх людей. Крім спільного для всіх суспільства - людства, розрізняють окремі суспільства, здебільшого за територіальними або культурними ознаками. Кожне таке окреме суспільство має власні культурні та історичні надбання, суспільні норми та настанови.

Суспільство — це не просто сукупність людей, які проживають, наприклад, у певній країні. Сутність суспільства, його стан виявляється у соціальній взаємодії людей. Саме вступаючи в соціальні взаємодії, кожна людина є одночасно і «продуктом» суспільства, і його «творцем». Кожен із нас упродовж свого життя засвоює окремі переконання та моделі поведінки, які існують у суспільстві (є «продуктом» суспільства), але водночас своїми щоденними діями та взаємодіями долучається до творення поточного стану суспільства, пропонуючи щось нове або відтворюючи існуюче. На нашу думку, соціальну поведінку людей визначають механізми «агентності» та «суб’єктності».

Агентність як механізм, що визначає соціальну поведінку людини, передбачає «автоматизовану» схильність діяти певним чином. Людина не надто замислюється, бо таку дію підтримує решта суспільства. В основі механізму агентності лежать наслідування та соціальна адаптація, орієнтовані на суспільні переконання та установки щодо того, як «правильно» вчинити, яка дія є «перевіреною», приведе до успіху, матиме менше загроз тощо. Агентність підтримують культура суспільства та правила наявних соціальних інститутів. Дія, яка має в основі агентність, передбачає те, що людина відтворює існуючу «соціальну програму», адаптується до соціального середовища.

Суб’єктність, як механізм соціальної дії, пов’язана з готовністю і спроможністю людини будувати дію автономно. Дії, пов’язані із суб’єктністю, є самостійними усвідомленими діями, які ґрунтуються на власному розумінні та аргументації того, хто їх здійснює. Суб’єктність визначається готовністю діяти відповідно до власних раціонально обґрунтованих переконань та розумінням причин і наслідків таких дій, а відтак із діями, що можуть і не збігатися з тим, «як прийнято». Дія, побудована на механізмі суб’єктності, передбачає те, що людина формує власну «соціальну програму», її дії спрямовані на зміни і впливають на соціальне середовище.

Дослідження суспільства - царина суспільних наук, особливо філософії, соціології та антропології, для яких судження суспільство - основоположна категорія. Термін суспільство іноді заміняють запозиченим з латинської мови словом соціум. Відповідно, прикметник соціальний у багатьох контекстах синонімічний прикметнику суспільний.

Перші уявлення про суспільство, як систему співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Великий внесок у визначення суспільства внесли стародавні мислителі, китайський філософ Конфуцій, античні мислителі Платон та Арістотель, їхні учні й послідовники. У теоретично-філософській уяві стародавніх мислителів суспільство у буквальному розумінні цього слова ототожнювалося з державою. Аристотель вбачав людину, як політичну, або державну істоту. Закономірності розвитку суспільства і держави ототожнювалися. На відміну від мислителів античності філософи середньовіччя запримітили різницю між соціумом і державою, але приховували це в релігійних містифікаціях. Нікколо Макіавеллі був одним з перших, хто визначив державу, як одну із складових соціуму, ширшого і фундаментальнішого утворення[3]. Мислителі пізнього Середньовіччя в дослідженні суспільства продовжували приділяти велику увагу державі, її підрозділам і структурам. Перші уявлення про суспільство та його дослідження, як специфічного утворення і форми людського співжиття були несміливими і непослідовними. Про головний об’єкт- соціум як цілісну систему - соціальна філософія могла сказати надзвичайно мало.

Відомий американський учений У. Ростоу також поділяє історію на 5 стадій, які він називає стадіями росту: Традиційне суспільство, для якого характерні використання ручної праці, низька продуктивність праці, дуже повільні темпи техніко-економічної еволюції. Перехідне суспільство або створення передумов для зрушення. Це суспільство характеризувалось швидким розвитком ринкових відносин і підприємництва на основі вільної конкуренції, накопиченням капіталу. Волт Вітмен Ростоу, 1916- 2003 американський економіст і політичний мислитель

3. Стадія „ зрушення ” (промислова революція) – промисловий переворот із швидким розвитком машинного виробництва.4. Стадія „ зрілості ” – досягнення швидкого і постійного прогресу всіх галузей господарства.5. Стадія „ масового споживання ”, де визначальна роль належить розвиткові сфери послуг і виробництву споживчих товарів. У 70-х рр. у книзі „Політика і стадії зростання” В. Ростоу, намагаючись поєднати свою концепцію із економічною політикою держави, додав ще шосту стадію – пошуку шляхів якісного поліпшення життєвих умов людини.

Суспільство - група людей, формально не організована, але яка має спільні інтереси і цінності. Поняття відкритого і закритого суспільства були введені Карлом Поппером для опису культурно-історичних і політичних систем, характерних для різних суспільств на різних етапах їх розвитку. Сер Карл Ра́ймунд Поппер - британсько-австрійський філософ, логік і соціолог., 1902-1994.

Відкрите суспільство - за Поппером - тип суспільства, який характеризується динамічною соціальною структурою, високою мобільністю, здатністю до інновацій, вільною критикою, індивідуалізмом і демократичною плюралістичною ідеологією (тут людині надається можливість самій обирати світоглядні, моральні цінності[27]. Відсутня державна ідеологія, а на рівні конституції закріплюються принципи духовної свободи, які людина реально використовує. Тобто, сама намагається знайти основні цінності). Закрите суспільство- за Поппером - тип суспільства, що характеризується статичною соціальною структурою, обмеженою мобільністю, нездатністю до інновацій, традиціоналізмом, догматичною авторитарною ідеологією (має місце система, коли більшість членів суспільства охоче приймають ті цінності, які їм призначені, звичайно це тоталітарне суспільство)[

Закрите суспільство схильне до спеціалізації, а відкрите — до творчості. У відкритому суспільстві кожен учасник відповідальний за своє життя і дбає переважно про себе, при цьому в суспільстві поважається право на приватну власність і особисту гідність. У закритому суспільстві «святий обов'язок» — піклуватися про інших, а приватна власність — справа сумнівна (негожа) або навіть злочинна, негідна.

Економічні інтереси: сутність, суб'єкти, класифікація. У реальній дійсності потреби набувають конкретної форми інтересів.Інтерес (від лат. іtеrеssе – мати важливе значення) – форма вияву потреби, усвідомлення прагнення людини до задоволення її. Економічні інтереси – усвідомлене прагнення економічних суб'єктів задовольнити певні потреби, що є об'єктивним спонукальним мотивом їхньої господарської діяльності. Суб'єкти економічних інтересів – окремі індивіди, сім'ї, домогосподарства, колективи, групи людей, держава, суспільство в цілому. Об'єкти економічних інтересів - економічні блага (товари, послуги, інформація тощо).

Економічні потреби та інтереси взаємопов’язані: Економічні інтереси: – є формою вияву економічних потреб; – відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб; – спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб. Економічні інтереси суспільства можуть бути класифіковані за різними критеріями: За суб'єктами: —особисті; – колективні, групові; –суспільні. За нагальністю, важливістю: —головні, першочергові; – другорядні. За часовою ознакою: —поточні; – перспективні. За об'єктами: —майнові; – фінансові; – інтелектуальні тощо. За ступенем усвідомлення: —дійсні; – уявні.

ЄДИНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМАМАКРОЕКОНОМІКАМІКРОЕКОНОМІКАВИВЧАЄЗагальний об’єм продукціїЗагальний рівень зайнятостіЗагальний об’єм доходів. Загальний об’єм витрат,Рівень цін і т.д. ВИВЧАЄ “ЛІС” , а НЕ “ДЕРЕВА”ВИВЧАЄГазузь. Фірму. Домогосподарство. ВИВЧАЄ НЕ “ЛІС”, А “ДЕРЕВА”Світова економіка. Економіка регіону держави. Економіка підприємства. Особиста і сімейна економіка

Коли ми чуємо чи промовляємо слово "виробництво", то уявляємо різні підприємства, на яких створюються конкретні блага: продукти харчування, одяг, взуття, машини, верстати, літаки, побутова техніка, будинки тощо. Виробництво - це процес створення продуктів для існування і розвитку людського суспільства. Виробництво. Фактори виробництва.

Виробництво матеріальних благ відбувається у процесі спільної діяльності людей та обміну її результатами. Для продукування матеріальних благ вони вступають у відповідні зв'язки і відносини одне з одним, що є суттєвою ознакою виробництва. У процесі праці виділяють такі прості елементи:1) цілеспрямована діяльність людини, або сама праця;2) предмети праці;3) засоби праці.

Предмети праці - це все те, на що спрямована трудова діяльність людини. Джерелом створення продукту є не тільки жива праця людей, а й природні ресурси. Засоби праці - речі, за допомогою яких люди, використовуючи їх механічні, фізичні, хімічні та інші властивості, впливають на предмети праці. Засоби праці і предмет праці загалом утворюють засоби виробництва, а сама праця набуває характеру продуктивної.

Фактори (ресурси) виробництва. Процес виробництва завжди є результатом взаємодії відповідних факторів, які в економічній науці одержали назву- фактори(ресурси)виробництва. Останні поділяють на дві великі групи: матеріальноречові та особисті. У свою чергу, матеріальноречові фактори поділяються на засоби виробництва, створені людиною «капітал», природні фактори, що об’єднуються поняттям «земля». Особистий фактор визначається поняттям «праця».

Фактори виробництва (англ. factors of production) — ресурси, необхідні для виробництва товарів або послуг.

МатеріальніЛюдськіЗемля. Капітал. Праця. Підприємницькі здібностіЕкономічні ресурсиІнформація

Економічні відносини – це сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв’язків між господарюючими суб’єктами у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання.

Це поєднання ресурсів землі, праці, капіталу матеріальних засобів виробництва.Їх узгодження, цілеспрямоване використання. Спосіб поєднання різних сфер і галузей, видів виробництва, що ґрунтується на суспільному поділі праці. Виробництво-

Це формування доходів:підприємця чи робітника, службовця чи власника земельної ділянки, банкіра чи держави. Розподіл

Відносини, завдяки яким речі та послуги рухаються від виробника до споживача. Рух здійснюється за допомогою грошей. Його обслуговують різноманітні установи торгівлі, банки. Обмін

Використання доходів і реалізація тих корисностей, що їх мають речі та послуги. Споживання

Суб'єкти економічних відносин— це сторони (фізичні та юридичні особи),які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Суб'єкти економічних відносин обов'язково мають бути власниками. Мова йде передусім про індивідуальну власність людини на суспільно-виробничу силу її особистої праці (здібності, знання, досвід, носієм яких є кожналюдина). Суб'єктами економічних відносин є як індивід, так і різні соціальніспільноти (підприємство, товариство, асоціація, кооператив тощо), атакож держава в цілому. Адже цілком очевидно, що в економічні зв'язки вступають не тільки фізичні, а й юридичні (фірма з фірмою або фірма зіндивідумом) особи. Економічні відносини з приводу різного роду формвиробничого, наукового, технічного та іншого співробітництва, торгівлііснують також між державами.

2. Економічна система, її сутність та основні структурні елементи Система – це сукупність взаємопов'язаних і розміщених у належному порядку елементів певного цілісного утворення. Кожній системі притаманні такі властивості: цілісність, упорядкованість, стійкість, саморух та загальна мета. Економіка будь-якої країни функціонує як багатовимірна система, що складається з великої кількості різних взаємопов'язаних та взаємозалежних компонентів, які розвиваються відповідно до спільних для всієї системи законів. Економічна система – це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства.

Для аналізу типів економічних систем у сучасній економічній літературі найбільш розповсюджена класифікація господарських систем за двома ознаками: за формою власності на засоби виробництва; за способом, за допомогою якого відбувається координація дій економічних суб’єктів. За цими критеріями виділяють такі економічні системи:традиційну, ринкову, командно-адміністративну, змішану системи перехідну (трансформаційну, транзитивну)

Визначення економічної системи Г. Климко і В. Нестеренко визначають економічну систему як сферу „... функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності” О. Булатов зазначає, що „сукупність всіх економічних процесів, які відбуваються в суспільстві на основі чинних у ньому відносин власності та організаційно-правових форм, представляє собою економічну систему цього суспільства”

Визначення економічної системи. В. Д. Базилевич. Економічна система – це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства. Економічна система складається з трьох основних ланок (структурних елементів) – продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання.

Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? Важливою характеристикою економічної системи є визначення її структурних елементів. Економічна система складається з трьох основних елементів: продуктивних сил, економічних відносин і механізму господарювання. Продуктивні сили — це сукупність засобів виробництва, працівників з їхніми фізичними і розумовими здібностями, науки, технологій, інформації, методів організації та управління виробництвом, що забезпечують створення матеріальних і духовних благ, необхідних для задоволення потреб людей.

Продуктивні сили суспільства — це засоби виробництва і люди, які приводять їх в дію, створюють матеріальні блага, надають послуги та збільшують суспільне багатство. Продуктивні сили становлять матеріально-речовий зміст економічної системи, є найважливішим показником і критерієм досягнутого нею рівня науково- технічного прогресу і продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини — це відносини між людьми з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних та нематеріальних благ. Система економічних відносин складається з: техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних відносин.

Господарський механізм є структурним елементом економічної системи, що складається із сукупності форм і методів регулювання економічних процесів та суспільних дій господарюючих суб'єктів на основі використання економічних законів, економічних важелів, правових норм та інституційних утворень. Найважливіша функція господарського механізму – забезпечення динамічної рівноваги в суспільному виробництві й насамперед між виробництвом та споживанням, попитом і пропозицією.

Техніко-економічні відносини виникають між людьми з приводу використання засобів виробництва для створення споживчих благ. Вони визначаються рівнем розвитку техніки і технології, вдосконалюються паралельно з нею та іншими елементами продуктивних сил. Окрім того, вони визначаються такими категоріями, як праця, засоби виробництва, поділ праці тощо, і виражають систему відносин „ людина – виробництво ”. На кожному етапі розвитку НТП характеризуються певним технологічним способом виробництва, яких виділяють три: заснований на ручній праці; заснований на машинній праці; заснований на автоматизованій праці. Техніко-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу використання ними знарядь та предметів праці у процесі виробництва, за допомогою яких вони впливають на сили природи і створюють необхідні життєві блага.

Організаційно-економічні відносини характеризують способи і методи організації та управління виробництвом. Вони пояснюють сам процес виробництва, комбінацію факторів виробництва незалежно від їх соціально-економічної форми. В їхній основі лежить суспільний поділ праці та спеціалізація. Організаційно-економічні відносини виникають з приводу обміну результатами трудової діяльності, спеціалізації праці, кооперації, комбінування виробництва. Організаційно-економічні відносини – це відносини між людьми з приводу застосування способів і методів організації та управління суспільним виробництвом: відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізація праці, кооперування, концентрація та комбінування виробництва.

Соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв'язків „ людина – людина ”. Дослідження соціально-економічних відносин: визначає соціально-економічну специфіку суспільства, дає уявлення про те, як воно влаштоване, хто має економічну і політичну владу, наскільки воно диференційоване, яка структура економічних інтересів, чи існують суперечності і які можливі способи їх вирішення. У структурі соціально-економічних відносин визначальну роль відіграють відносини власності на засоби виробництва. Соціально-економічні відносини – відображають відносини власності в економічному значенні цього поняття. Відносини власності визначають - спосіб поєднання працівника з засобами виробництва та зумовлюють історичну специфіку економічної системи, її соціальну структуру, систему влади.

3. Класифікація економічних систем Людству відомі різні економічні системи, які сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку. їх можна класифікувати за відповідними критеріями. Найпоширенішою в економічній науці є класифікація економічних систем за двома ознаками: —за формою власності на засоби виробництва; —за способом управління господарською діяльністю На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем: традиційну, ринкову, командну, змішану.

Традиційна економічна система властива слаборозвинутим країнам. Вона характеризується багатоукладністю економіки, збереженням натурально- общинних форм господарювання, відсталою технікою, широким застосуванням ручної праці, нерозвиненою інфраструктурою, найпростішими формами організації праці і виробництва, бідністю населення. На соціально-економічні процеси значний вплив справляють освячені століттями традиції та звичаї, релігійні та культові цінності, кастовий і соціальний поділ населення.

Традиційна економічна система, причини її існування у сучасному світіТрадиційною називають економіку найменш розвинутих країн, до яких, за класифікацією ООН, відносять Бенін, Бангладеш, Гаїті, Гамбію, Малі, Танзанію, Сомалі, Чад, Судан, Ефіопію. Їх економіка має такі характеристики: Базується на відсталій технології та переважно ручній праці. Вони не пройшли стадію індустріалізації. Багатоукладність економіки (наявність натурально-общинних, дрібнотоварних форм організації виробництва). Швидко зростає населення, високий рівень безробіття, основна сфера зайнятості – сільське господарство. Значний вплив на економіку здійснює іноземний капітал. В експорті переважає сировина та сільськогосподарська продукція (за це їх називають „банановими республіками”).Існує кастовість, поділ людей на соціальні прошарки. Держава відіграє активну роль у регулюванні економічних відносин, але при цьому існують корупція і хабарництво, несправедлива система оподаткування, недостатній розвиток освіти і соціальних послуг. Важливу роль відіграють релігійні і культурні цінності, традиції та звичаї.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурси, передбачає функціонування великої кількості діючих виробників і покупців товарів, свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу всіх економічних суб'єктів, однаковий доступ їх до ресурсів, науково-технічних досягнень, інформації. Всі макро- та мікроекономічні процеси (розподіл ресурсів, ціноутворення, створення доходів тощо) регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції. Втручання держави в економічні процеси виважене. Усі економічні рішення приймаються ринковими суб'єктами самостійно на свій страх і ризик.

Ринкова економікавільної конкуренції існувала у XVII-XIX ст. у розвинутих на той час країнах і до сьогодні її механізм вважається однією із загальнолюдських цінностей, оскільки міг забезпечити максимальну економічну ефективність та раціональне використання ресурсів на основі дії об’єктивних економічних законів. Її характерні риси: Приватна власність на всі види економічних ресурсів. Вільний доступ на ринок і вільний вихід з нього, тому кількість учасників ринку нічим не обмежується. Масовий характер ринку, вільна конкуренція великої кількості виробників, що веде до вирівнювання та стабільності ринкової ціни. Повна свобода в переміщенні матеріальних, фінансових і людських ресурсів. Право кожного учасника ринкових відносин на повну інформованість про попит та пропозицію, про ціну, прибуток, специфікацію товару, що дозволяє кожному виробнику та споживачу зробити найкращий вибір з наявних можливостей. Виключення будь-яких привілеїв для будь-яких груп продавців. Обмеження ролі держави в регулюванні економічних процесів на ринку.

Командна економічна система базується на пануванні державної власності, одержавленні та монополізації народного господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманні висока затратність виробництва, несприйнятливість до НТП, зрівняльний розподіл результатів виробництва, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит (особливо товарів народного споживання) тощо.

Командна економічна система існувала в колишніх соціалістичних країнах та республіках СРСР. Панівними вважалися дві основних форми власності: суспільна (загальнонародна) та колективна (колгоспно-кооперативна). Монополія однієї (до того ж спотвореної) форми власності, виникнення на цій основі гігантських державних монополій у всіх сферах господарського життя Специфіку механізму координації основних суб’єктів суспільного виробництвавизначав не ринок з його об’єктивними законами, а державне централізоване планування Ресурси розподілялися між виробниками та споживачами не ринком, а державними органами Стійкий ефект дефіциту практично на всі види продукції

Змішана економіка сучасних розвинутих країн. Вона називається змішаною, оскільки в ній поєднуються і ринкові, і державні механізми регулювання; існує велика різноманітність форм власності і, відповідно, різноманітні типи господарської діяльності; розвиваються процеси соціалізації економіки; принципово нову роль відіграє держава. Основними причинами активного втручання держави в управління економічними процесами, стали: Суттєві зміни у механізмі конкуренції під впливом розвитку монополістичного та олігополістичного стану ринку, що спричинило перехід до недосконалої конкуренції Ускладнення на основі вищеназваних процесів проблем саморегулювання економічної системи в цілому, що проявляється в циклічності розвитку ринкової системи в різних її формах. Відсутність соціальних гарантій, соціальна незахищеність громадян у випадках безробіття, хвороби, старості. Усуспільнення та одержавлення частини господарства в національному та міжнародному масштабах, перетворення держави на активний суб’єкт економічних відносин.