Леся Українка «Лісова пісня» (аналіз,

паспорт твору)                                                              

Історія написання                                                     

Леся Українка написала цей твір всього лише за три тижні у місті Кутаїсі, що на Кавказі. Вона тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба.                                                               

У листі до матері Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з’явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині.   «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними».

Літературний рід:лірика + епос (ліроепос).

Жанр:драма-феєрія (твір, у якому реальне поєднується з фантастичним, діють казкові персонажі).

Напрям:модернізм.

Течія:неоромантизм.

Тема:життя людини в природі, де існує гармонія, і в соціумі, де наявна дисгармонія.

Ідея:утвердження краси вільнолюбного духу, кохання й мрії, людського життя, гармонійного й цілісного, як природа, єднання людини й природи, гімн сильній вільній людині; засудження людського матеріалізму й обмеженості.

         Головні герої та їх образи Світ людей:  

Лукаш — образ юнака розкривається через образ Мавки; має багату душу, що промовляє до Мавки голосом сопілки; здатен щиро покохати, але потім затягується в "житейське болото"; не зміг "своїм життям до себе дорівнятись";  мати Лукаша; 

Килина- вдова, з якою Лукаш пізніше одружився;

дядько Лев- брат матері Лукаша;

діти Килини;  Міфологічні істоти: 

 Мавка— лісова істота, юна дівчина, безкорислива, щира, ніжна, мрійлива, романтична, волелюбна, стійка у випробуваннях; дотримується високих моральних цінностей; пізнає складність і біль "роздвоєного" людського буття, але перемагає в боротьбі проти згубної людської моралі; 

 Лісовик

 Водяник

 Русалка

 Перелесник 

"Той, що греблі рве" 

"Той, що в скалі сидить" 

  Русалка Польова

  Потерчата

  Куць 

  Злидні 

  Доля

Світ природи: ліс, озеро, верба, дуб, поле, квіти, сніг; предметів і явищ: сопілка, серп, косовиця, хата; потойбіччя; вогонь.

              Символічні образи: 

Мавка (символ гармонійного існування, відданої любові, твердості духу);

 Лукаш (символ дисгармонії людської натури, слабкості, пізнання істини);  дядько Лев (символ гармонійного

співжиття з природою); 

Килина (символ "приземленої", нікчемної людини);  сопілка(символ творчої, гармонійної

сутності людини; неперервності потягу до краси);  верба, вогонь (символи духовного

очищення, вічного повторення, відродження); Міфологічні образи драми так само є носіями певних символічних смислів.

                    Композиція  

Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох світів: природи й людини.

Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, їх наділено певними рисами вдачі за аналогією до людських.

Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року (весна, літо, осінь). 

 Тобто різні етапи стосунків Мавки й

Лукаша (зародження — занепад — прозріння): (пролог) знайомство з персонажами драми на

лоні волинської весняної природи; 

(дія І) зустріч із людьми, які живуть неподалік від лісу, зародження кохання між лісовою істотою Мавкою та людським хлопцем Лукашем; 

 (дія II) прихід Мавки в літній час до світу людей, її боротьба за своє кохання, за своє місце серед людей — одруження Лукаша з

Килиною; 

(дія ІІІ) у почуття Лукаша й Мавки вривається осінь із холодними дощами, опалим листям і пронизливими вітрами — Лісовик карає Лукаша за зраду Мавці, перетворюючи того на вовкулаку, — злидні обсіли хату Килини — Мавка прощає коханому, силою любові виривається із царства Того, хто в скалі сидить, й повертає Лукашеві людську подобу, а сама ледь не гине від руки Килини — горить хата Лукаша — востаннє лісова красуня з'являється перед Лукашем у постаті Долі, просячи дати їй душу — останній монолог Мавки сповнений оптимізму: вона в серці має те, що не вмирає, а отже, з весною вона оживе зеленою вербицею, адже життя знищити не можна.

Зав’язка: дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну.

Розвиток дії: з’являється молодиця Килина — втілення бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання

жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища» — «Того, що в скалі сидить».

Кульмінація: розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство.

Розв’язка: Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі разом із привидом Мавки і поступово замерзає з усмішкою на вустах.

 Основний композиційний принцип драми — паралелізм, тобто зображення життя природи у зв'язку з життям людини. Наприклад, уже з прологу читач може з'ясувати різницю між світом природи й людини: у першому(природи)не існує уявлень про добро й зло, а в іншому(світі людей) — вони є. Мавка ж, потрапивши у світ людей і спізнавши кохання, відчуває цю людську роздвоєність, яку їй удається подолати силою кохання, "яке не вмирає".

                        Проблематика:

•       духовності людини;

•       пошуку гармонії в житті;

•       кохання і зради;

•       сімейного життя;

•       високого пориву душі й буденності;

•       матеріального і духовного в житті;

•       життєвого вибору;

•       роздвоєння душі;

•       добра і зла;

•       внутрішньої свободи людини;  гармонії людини і природи.

Примітки та корисна інформація: 

У "Лісовій пісні" втілилося народне сприйняття навколишнього світу, давнє міфологічне мислення українців. У "Лісову пісню" письменниця вклала "цвіт душі".

Твір вражає красою високої мрії, музикою мови. Основний конфлікт у творі — між буденним життям і високими пориваннями душі — підпорядкований головній ідеї — боротьбі за гармонійне вільне життя, високу мрію, красу і вірність, боротьбі проти буденщини, сірості й банальності.

                                                Проблематика

•       Людина та природа. Леся Українка розглядає природу як більш гармонійний світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення.

•       Людина й мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спроможність до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета мистецтва — у його здатності оживляти, вдосконалювати світ і людину, сіяти в людській душі любов.

Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка, і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання.

•       Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує і дає йому шанс духовного відродження. Мавка зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його і жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись».

•       Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають посправжньому щасливими, власне, тоді починають жити. Зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до самопожертви заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.

•       Трагедія зради самого себе.Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку. Таким чином, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.

•       Самознищення зла. Нещасними матір

Лукаша й Килина роблять самі ж себе. Їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють їхнє життя та все довкола. Всі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони не розживаються, а все бідніють, бо багатство для них — не засіб, а мета.