Іван Огієнко - український феномен

Житомирський коледж культури і мистецтв імені Івана Огієнка

ВИХОВНА ГОДИНА

Іван Огієнко – український феномен

Житомир, 2015

Тема: Іван Огієнко – український феномен

Мета: показати велич і неповторність творчої та наукової спадщини Івана Огієнка, багатогранність його таланту в найрізноманітніших галузях творчості, культурного і політичного життя, його значення для розвитку української літературної мови, історії, церкви; виховувати на прикладі життя і діяльності Івана Огієнка активну любов до рідної землі, свого народу, його мови й культури.

Обладнання: портрети І. Огієнка, кросворд, відеоролик про життя та творчість І.Огієнка, «Десять мовних заповідей свідомого громадянина»

Хід заняття

І. Підготовчий етап

Я взяв своє серце малими руками

Й віддано поклав Україні до ніг,

І юна любов розцвілася між нами,

І став я орати твердий переліг.

Й нікому вже більше не дав я любові,

Бо другого серця кохати не маю,

І вірним зостанусь, аж дошки соснові

Єдину любов мою спинять без краю...

(Іван Огієнко «Вікові наші рани»)

Сьогодні наша виховна година буде присвячена автору вище зазначених рядків. Ім’я цієї постаті в наш час повертається народові, якому він вірою і правдою служив усе життя. Його називали «бджолою, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика», «людиною праці й обов’язку», «діячем українського Ренесансу» тощо. Це людина енциклопедичних знань… 

Хто ця людина, ми дізнаємось, розгадавши кросворд. Запитання кросворду стосуються тих напрямків людської діяльності, в яких дана постать залишила свій помітний слід. Отже, ким була ця людина у своїй професійній діяльності...

КРОСВОРД

Запитання  (по вертикалі):

1.         Представник теології, хто пише богословські твори.  
2.           Лексикографія (від грец. словник і пишу) — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Як називають людину, яка працює в даному напрямку мовознавства?  
3.         Другий після патріарха титул єпископа у православній церкві (в грецькій традиції третій після патріарха та архиєпископа), головуючий в Митрополії, або навіть очолює Автономну (зокрема Японську) чи Автокефальну (зокрема Польську, Чеських та Словацьких земель) Православну Церкву.   
4.         Вищий духовний титул сану єпископа у християнській церковній ієрархії.   
5.         Людина, яка професійно займається перекладом.  
6.         Людина, яка професійно займається політичною діяльністю, обіймає чи прагне до певної громадської посади.   
7.         Особа, що займається викладацькою чи виховною роботою і має необхідну підготовку в цій області.   
8.         Фахівець, синонімічна назва якого є лінгвіст.   
9.         Синонім слова науковець.  
10.     Це поняття походить з латинської мови і означає слуга. У деяких країнах (наприклад, у США), замість цього слова використовують термін секретар або державний секретар.  
11.    Дослідник науки, який займається вивченням минулого людства, покладаючись при цьому на письмові та матеріальні свідчення минулого.  

 ІІ. Основна частина

"Доля судила мені немало працювати в таких умовах і на таких посадах, коли моя діяльність не належала тільки мені, — я працював для цілого українського народу. Як я працював, — судити не мені..."

Іван Огієнко (митрополит Іларіон) (1882 — 1972 рр.) по праву вважається одним із батьків української духовності, творцем Українського Ренесансу початку ХХ ст., автор першого повного канонічного перекладу українською мовою Біблії.

 Увесь довгий життєвий шлях І. Огієнка – яскравий; приклад того, як талант пробиває собі дорогу навіть за несприятливих умов.

  Сучасники називали його людиною енциклопедичних знань, праці і обов'язку. І це не випадково. Адже свій природжений хист ученого, педагога, державного, громадського, церковного і культурного діяча він однаковою мірою успішно застосовував і як мовознавець та літературознавець, і як редактор та видавець, і як перекладач та поет, і як ректор та міністр, і як православний митрополит та історик Української церкви. Це справді універсальна і унікальна постать в історії України, надзвичайно обдарована, яка самовіддано і саможертовно керувалася виключно інтересами української нації, служила власному народу.

            Він чесно і сповна служив українській справі, до останніх днів свого довгого й важкого життя не полишав подвижницької діяльності на ниві відродження нації. А тому за радянської влади було покладено табу й на саме ім'я Огієнка, його ім'я заборонялося згадувати в будь-якому контексті. Радянська влада і її українські лакизи нагороджували епітетами на зразок "петлюрівський міністр", "варшавський утриманець Пілсудського", "літературний денщик Скоропадського і фашистський запроданець", "запроданець-іуда в рясі митрополита" і навіть "неук і бездара".

            Написані вченим понад півтора тисяч праць стосуються тієї чи іншої української ділянки історії, культури, мовознавства, філософії, історії держави, його дослідження і, зокрема, проблем окремішності і самобутності української мови, культури, історії української православної церкви, принесли йому і'мя і велич ученого світового масштабу. Але, де б і в якій сфері він не працював, він завжди виступав, насамперед як державотворець: чи будучи міністром освіти, чи міністром сповідань в уряді УНР, чи будучи причетним до акту злуки УНР і ЗУНР в єдину соборну Українську державу, чи працюючи над законом про державність української мови незалежно від того, де він був, - в Україні чи в еміграції.

 Пропоную вашій увазі відео про життя та творчий шлях Івана Огієнка.

Мовне питання – це одне із проблемних питань сьогодення у нашій країні. Існують різні думки, переконання серед населення.

Для Івана Огієнка основою виховання і становлення особистості була віра і мова. За основу світовчення для будь-якої людини Іван Огієнко як громадянин і церковний діяч брав Святе Писання.

 Стосовно мови, то Біблія говорить:

“Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього” (Св. Єван. від Івана, 1-1:3).

Немає мови більшої, немає мови меншої. Немає мови кращої чи гіршої, бо всі мови від Бога. Людина, яка зневажає мову народу, серед якого живе, чинить не за Господньою заповіддю: “А тепер, як прийду я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожиток зроблю, коли не поясню вам чи то відкриттям, чи  знанням, чи пророцтвом, чи наукою? Так і ви, коли мовою не подаєте зрозумілого слова – як пізнати, що кажете? Ви говоритимете на вітер! Як багато, наприклад, різних мов є на світі, і жодна з них не без значення” (Перше посл. св. Павла до коринтян, 14-6:10).

Вболіваючи за долю українського народу, його місце в європейській та світовій спільноті, Іван Огієнко розумів, що рідна школа – “...найсильніше джерело вивчення і консервації своєї рідної мови взагалі, а літературної зокрема”. Він наголошував на тому, що вчити українських дітей рідною їм мовою є справою чистого сумління та патріотичного обов’язку кожного педагога-просвітянина, учителя національної школи.

І наостанок не можна оминути того факту, що саме Іван Огієнко є справжнім автором уже народної пісні "Не питай, чого в мене заплакані очі", "Десяти мовних заповідей свідомого громадянина", а також це саме з його ініціативи було запроваджено святкування Дня соборності України 22 січня. 

Ось вашій увазі спогади Івана Огієнка про цей день.(відеоролик)

Зараз зупинимось детальніше  на 10 заповідях.

Десять найголовніших мовних заповідей свідомого українця-

громадянина свого народу, своєї держави (за Іваном Огієнком):

1.        Мова – то серце народу: гине мова – гине і народ.
2.        Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.
3.        Літературна мова – то головний двигун розвитку духовної  культури народу, то найміцніша освіта її.
4.        Уживання в літературі тільки говіркових мов сильно шкодить культурному об’єднанню нації.
5.        Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією.
6.        Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова і вимова, тільки один правопис.
7.        Головний рідномовний обов’язок кожного свідомого громадянина – працювати для збільшення культури своєї літературної мови.
8.        Стан літературної мови – то ступінь культурного розвитку народу.
9.        Як про духовну зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови.
10.   Кожний свідомий громадянин мусить практично знати свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також знати й виконувати рідномовні обов’язки.

ІІІ. Підсумковий етап

Чи знаєте ви, що…

***Сто величезних коробок з архівом митрополита Іларіона (Івана Огієнка) зберігаються за кордоном — у канадському Вінніпезі. В архіві — рукописи, листування, документи про українську еміграцію. В останнє десятиліття свого життя митрополит звозив до Колегії св. Андрія у Вінніпезі архіви українських діячів, які помирали в діаспорі, цінні рукописи, стародруки. Таким чином безцінні пам’ятки української еміграції були врятовані й збереглися.

***Огієнко прожив 90 років, і кожен день з його довгого життя, за висловом богослова й мистецтвознавця Дмитра Степовика, «був днем бджоли, що від світання до смеркання носить по краплині мед до свого вулика». Загалом Огієнко створив понад 1000 праць із різних галузей знань. Серед них енциклопедичні «Історія української культури», «Українська церква», «Історія української літературної мови», «Дохристиянські вірування українського народу», за якими сьогодні полюбляють писати реферати студенти.

***Згідно з заповітом владики, юридично оформленим 15 квітня 1967 року, його надбання мають обов’язково передати на Батьківщину за двох умов: коли Україна буде вільною і коли буде вільною її церква. Канадська сторона вважає, що умови для цього ще не настали.

«Я робив, що міг, решту дороблять наступники», – писав Іларіон

Десять мовних заповідей свідомого громадянина

1.       Мова – то серце народу: гине мова – гине і народ.
2.       Хто цурається рідної мови, той у саме серце ранить свій народ.
3.       Літературна мова – то головний двигун розвитку духовної  культури народу, то найміцніша освіта її.
4.       Уживання в літературі тільки говіркових мов сильно шкодить культурному об’єднанню нації.
5.       Народ, що не створив собі соборної літературної мови, не може зватися свідомою нацією.
6.       Для одного народу мусить бути тільки одна літературна мова і вимова, тільки один правопис.
7.       Головний рідномовний обов’язок кожного свідомого громадянина – працювати для збільшення культури своєї літературної мови.
8.       Стан літературної мови – то ступінь культурного розвитку народу.
9.       Як про духовну зрілість окремої особи, так і про зрілість цілого народу судять найперше з культури його літературної мови.
10.    Кожний свідомий громадянин мусить практично знати свою соборну літературну мову й вимову та свій соборний правопис, а також знати й виконувати рідномовні обов’язки.