Конференція - фрейм "Значення творчості О. Довженка як основоположника поетичного кіно. Визнання його таланту у світі".

Тема. Значення творчості О. Довженка як основоположника поетичного кіно. Визнання його таланту у світі.

Мета. Проникнути  у творчу лабораторію О. Довженка як засновника поетичного кіно, художника, прозаїка. Осягнути  світове значення художньої творчості митця ; показати історію крізь призму авторського бачення й оцінки.

Формувати  навчально-пізнавальну , комунікативну, творчу компетентності учнів шляхом розвитку умінь працювати самостійно з додатковою літературою , викладати думки , робити узагальнення й висновки ; виховувати повагу до кращих представників української нації, любові до рідного краю.

Тип проведення: конференція - фрейм

Методи і прийоми: skraybing –яскраве подання інформації , бесіда, ланцюжок думок.

Обладнання: портрет письменника , літературна виставка « Багатий світ О.Довженка»,  фотоколаж  кадрів з його фільмів,  світлини, комп’ютер, презентація з елементами відео.

Епіграф:                                                Я народився і жив для добра і любові.

                                                                                                 О. Довженко

                                                    Хід конференції

Вступне слово вчителя

Людина, про яку сьогодні піде мова, надзвичайно талановита. Тому що три шляхи широкії поєдналися у її мистецькій ниві: кіно, література, малярство. Так, саме

Довженкова мистецька доля незвичайна і неповторна. Коли ми говоримо про світлий геній Олександра Петровича, про унікальність та багатогранність його хисту, неможливо, як би не хотілося, обійтися без пафосу… Талановитий, харизматичний, натхненний, Довженко навіки став невід'ємною часткою світової культури, гордістю українського народу. Він був письменником і кіномитцем, художником і промовцем, публіцистом і критиком. А ще дипломатом, державним діячем, що завжди жив активним громадським життям, цікавився новим, вірив у майбутнє. Сучасники Олександра Петровича Довженка стверджували, що ніхто не бачив його пасивним, байдужим або ж заспокоєним. Його звичайний стан – незмінна висока душевна напруга. Зовні стриманий, він завжди був немов наелектризований, готовий до невідкладної дії, до неймовірного злету фантазії. Довженко висловлював свої погляди всіма притаманними йому засобами – пером і пензлем, статтею і оповіданням, фільмом художнім і фільмом публіцистичним. Принісши в українське кіномистецтво особливу глибину художньої правди став основоположником української школи поетичного кіно, створив новий літературний жанр – кіноповість. "Світ кіно"-  це таке собі делікатне запрошення придивитись до себе і побути наодинці. Є фільми, як і люди, поверхневі, окультурені, а є глибокі, які залишають враження на все життя, і після їх перегляду відчуваєш, як щось у тобі резонує. До таких фільмів належить творча спадщина Олександра Петровича Довженка. Активна мистецька налаштованість на сучасність і її проблеми, органічний історизм образного мислення, принципи творення глибоко народних, національних характерів, поєднання високого романтичного злету думки з проникливим аналізом реальної дійсності, застосування гіперболізму, гротеску — ці й багато інших рис Довженкової творчості істотно збагачували українську прозу. Письменник — єдиний по-справжньому український, народний митець, який розкрив душу своїх земляків разом з Гоголем і Шевченком.

Він заслужив славу, шану і честь, створивши чудові фільми, на яких довго будуть вчитися молоді режисери і сценаристи. У світ мистецтва, світ великої культури, він прийшов з берегів зачарованої Десни, з глибин надр українського народу. В автобіографічності Довженкових творів його індивідуальність, у кожному з них просвічується, як крізь легкий сонячний серпанок, образ рідного краю з його безкрайнім небом і тишею полів, з його задумливими лісами і мовою народу. Він весь свій світ від перших вражень дитинства втілив у фільми, літературу, публіцистику, у все, що сказав і написав.

Кажуть, що життя подібне до книги, у якій доля пише світлі й темні сторінки. Отож перегорнемо деякі сторінки життя О. П. Довженка. «Поетичне кіно», у найширшому значенні цього терміна, виникло водночас із народженням самого кінематографа. Та все ж родоначальником поетичного напряму у світовому кінематографі справедливо визнано О. Довженка. Лірико-епічне обдарування О. Довженка складалося зі сплаву реального й художнього. Спираючись на національні естетичні традиції, виходячи із особливостей свого образного поетичного внутрішнього світу, митець відображав соціальну дійсність...

Кадр І       О.Довженко – Гомер світового кіно.

З іменем О. Довженка пов’язана особлива сторінка в історії української культури. Його заслужено вважають «першим поетом кіно», Гомером світового поетичного кіно. Романтичний пафос, віра в людину, її високе призначення на землі втілені і в його літературних творах. О. Довженко виступає новатором, створюючи самобутній жанр — кіноповість, який поєднує в собі риси кіносценарію та повісті. До створення своїх кінематографічних шедеврів Олександр Довженко готувався дуже скрупульозно. Перед зйомками кожного нового фільму він не один місяць ретельно вивчав все, що пов’язано з темою майбутньої кінокартини. Від акторів і знімальної групи Олександр Петрович вимагав такого ж занурення. Люди, які працювали з Олександром Довженком, згадують, що він був дуже жорстким керівником і вимагав беззастережного виконання своїх розпоряджень. За це він отримав від підлеглих прізвисько «Кінокороль». До речі, результатами своєї роботи Олександр Петрович часто залишався незадоволений. «Картина завжди і неминуче була гірше, ніж я уявляв її і створював. І це було одним з нещасть мого життя», – писав режисер.

Фільми Довженка - перлини світової кіноіндустрії - і сьогодні не втратили своєї актуальності.

Українець розробив власну концепцію кадру-скетчу і кадру-плакату. Олександр був рішуче налаштований на створення унікального українського кіномистецтва, яке мусить опиратися на історичну дійсність та неодмінно – на реальне життя людини. Вийшовши із народу, Довженко знав, що таке справжнє життя, добре розумів психологію людини, яка живе на землі і для землі, і поза нею не бачить свого існування.

Стежина О. Довженка до кіномистецтва була довгою. Де тільки не побував і чого тільки не перепробував, аж поки не знайшов себе, нарешті, в кіно..

   1926 рік стає переломним у творчій долі О. Довженка. Доля посилає його до Одеси, яка в ті роки була колискою українського кіномистецтва, що тільки – но народжувалося. Юрій Яновський, головний редактор, у своїй новелі напише так: «Довженко знайшов те, чого він шукав… він знайшов полотно, на якому постаті та образи, покладені пензлем, рухаються, живуть , ненавидять і кохають. Його прямування довело його до правдивих шляхів і до живих образів».

   Уже в 1926 році Довженко створив за своїми сценаріями перші фільми: «Вася – реформатор», «Ягідка кохання». А от наступна стрічка «Сумка дипкур’єра» (1927 р. ) засвідчила неабиякі мистецькі здібності режисера. Її  Довженко називав своїм першим фільмом, відкидаючи два попередніх. У цій стрічці Олександр зіграв роль кочегара, вперше й востаннє спробувавши себе в ролі актора.

Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О. Довженка «Звенигора» (1928 р.), «Арсенал» (1929 р.), «Земля» (1930 р.).

Отже, дубль перший: «Звенигора»        ( одночасно показ  відео і коментування учня)

Справжній успіх прийшов до Олександра Довженка після виходу в прокат фільму «Звенигора» у 1929 році.  Після «Сумки дипкур’єра», яка отримала схвальні відгуки, Довженко вирішив відзняти фільм «Звенигора». Фактично, Довженко ще у Харкові мав сценарій до цього фільму. Ідея належала Юркові Юртику (Тютюннику), який у співавторстві з Майком Йогансеном і написав сценарій фільма-легенди про скарб, закопаний гайдамаками в надрах гори.

Але Довженко майже на 90 % переробив цей сценарій. Він прагнув створити «свою Іліаду». Велетенська поетична фреска, що охоплює дві тисячі років буття, може бути зрозумілою тільки тим, хто знайомий з історією України. Дванадцять пісень цієї стрічки відтворюють легенди скіфів і варягів, запорізьких козаків, громадянської війни, петлюрівців, більшовиків та білогвардійців. Усі вони поєднані одним персонажем — дідом, який уособлює патріархальне селянство, прив'язане до цінностей минулого. Довженко довго планував й обдумував, якою має бути ця стрічка. Він любив бути «не таким» під час навчання, під час війни, під час повстань і навіть у роботі з дітьми, тому відразу вирішив для себе, що це кіно має бути «не таким» як ті, котрі знімалися раніше…

Фільм вразив як і критиків, так і глядачів. Сергій Михайлович Ейзенштейн, відомий радянський режисер театру та кіно, писав: «Дивовижне переплетіння  реального з глибоко національними поетичними вигадками, сучасного й разом із тим міфологічного, гумористичного й патетичного, чогось Гоголівського. Серед нас – нова людина кіно, майстер із своїм обличчям».

Перед зйомками Довженко поставив перед собою надзвичайно важливе завдання – зберегти історичну дійсність, у центрі якої стоїть людина. І йому вдалося втілити задум у життя всього лишень за 100 днів. У стрічці було 12 епізодів, які відтворювали майже всю історію України. Подібного сюжету український глядач раніше не знав.

Пропонуємо дубль другий: «Арсенал»    (одночасно показ   відео і коментування учня)

Народившись і виростаючи на лоні природи, Довженко завжди намагався відтворити у фільмах красу України, її зелені луги й налиті сонцем сади. Акторів він завжди знімав знизу, показуючи, яким великим і прекрасним може бути дует людини й неба, яка стоїть на своїй землі. Однак були в його практиці й фільми-винятки, де на перший план виходила природа людська…

Другим фільмом після «Звенигори» став «Арсенал» (1929), який розповідав про повстання робочих на заводі «Арсенал». Фільм був сприйнятий неоднозначно. Більшість  кінознавців вважали цей фільм -поступкою перед владою.

Юрій Лавріненко у книзі «Розстріляне Відродження» так пояснив творчий задум режисера: «Щоб уможливити собі дальшу працю в кіно, Довженко мусив зробити у другому своєму фільмі «Арсенал» (1929) політичну концесію Москві, змалювавши повстання проти Центральної Ради, яку Довженко сам же і захищав у 1917-18 роках. Ця концесія, як видно це і з натяку в його «Автобіографії», завдала йому «великого болю». А проте Довженко показав красномовними експресіоністичними засобами красу і силу української людини, що невмируще стоїть в осередді самої смерті». Але фільм “Арсенал” вважають одним з кращих творів українського кіно. Ця картина багата на кінематографічні знахідки: провокації глядача, психологічні паузи, робота з непрофесійними акторами та ін.

Завершується фільм досить незвично. У головного героя, Тімоша, стріляють вороги, але кулі не можуть убити його – людину, яка поборола гніт влади, ба, навіть сама смерть боїться прийти за ним. 

Дубль 3: «Земля»          (одночасно показ    відео і коментування учня)

Над фільмом «Земля» Довженко працював будучи закоханим у Юлію Солнцеву, яка невдовзі стала його дружиною. Світле почуття переповнювало душу митця й надихало на роботу. Нарешті від липня до листопада 1929 року Довженко знімає свій геніальний твір «Земля», гімн праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, є частиною космічного ритму буття. У картині Довженко зобразив українську родину, прототипом якої стала його власна. До речі, головну жіночу роль Наталки у фільмі «Земля» зіграла Ю. Солнцева

Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд нації хліборобської, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Середовище і люди — єдине і нероздільне, а їхній спосіб життя є споконвічним, світогляд непохитним. Символіка Довженка була тісно пов'язана зі світоглядом українського народу, з образністю народної поезії. Саме в цьому відмінність фільмів Довженка від фільмів російських авангардистів (формалістів) 1920-х років.

Після необхідних купюр та 32-х офіційних та приватних показів 8 квітня 1930 року «Земля» виходить на київські екрани, а вже 17-го числа фільм з показу знімають. Офіційна причина — натуралізм та замах на звичаї.

Олександр Довженко з трепетом у  душі чекав відгуків на фільм, хвилювався чи зрозуміє його глядач, чи почує те, що він хотів сказати, чи збагне. Але, на жаль, не збагнув… На режисера з усіх боків посипалася нищівна критика. Зокрема, фейлетон Дем’яна Бєдного привів Довженка до думки про самогубство, а сам він за добу посивів, ледь не втративши здоровий глузд.

Після  Довженко з подивом дізнався, що фільм має грандіозний успіх у Європі, у той час як його заборонено в Україні. Стрічка тріумфально пройшла світовими екранами в Англії, Америці, Японії, Італії, Франції, її навіть порівнювали з Бетховеновою «Дев’ятою симфонією». Після прем'єри у Берліні про Олександра Довженка з'являється 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти називають Довженка «Гомером кіно». А ось у Радянському Союзі стрічку реабілітують лише у 1958 році після міжнародного референдуму у Брюсселі, де він увійде до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно.

Загалом, «Звенигора», «Арсенал» та «Земля» розглядаються як окремий етап у творчості Довженка, тим більше, що головні герої цих фільмів були об'єднані за рахунок виконання ролі одним й тим же актором — Семеном Свашенком.

Кадр ІІ "Кіноповість "Зачарована Десна" -  "свято босоногого дитинства".

Вона писалась "у стіл", не для видавництва! Після всіх провалів, драм, трагедій, після злету і падіння, після страшних поневірянь від кордону на заході до кордону на південному сході Туркменії - хресна дорожка Довженка неодмінно мала повернути його до дитинства. Воно йому зявилось 5 квітня 1942 року. І відтоді впродовж 14 років О.Довженко усе поринав у нехитрі спогади дитинства.

В українській літературі можна знайти чимало оповідань про "босоноге дитинство" - всі вони досить схожі між собою. А от "Зачарована Десна" і дотепер залишається єдиним унікальним у цьому жанрі твором. Це своєрідна енциклопедія сільського життя українців кінця ХІХ початку ХХ століття.

9 листопада 1946 року в листі до матері й сестри Олексадр Петрович признавася:

" …пишу одну повість про діда, батька, матір і про все ,одним словом, сосницьке життя,- ще коли я був маленьким, мамо, у вас і щасливим. Про всяке таке старовинне, що щезло вже, минуло давно і ніколи, нікому не вернеться, як не вертаються літа. Чомусь я часто, коли не щодня, згадую про Сосницю і про вас усіх, особливо про батька і про вас , моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий, і день мій вечоріє вже, і хоч не гнеться ще спина і хожу ще рівно я, як дід Семен, оглядуватися став назад, почав визирати в холодне чуже вікно - а чи не пливуть до мене в гості молоді літа деснянською водою на дубах. Ні, не пливуть"

"Зачарована Десна" з'явилася як сповідь змученого митця, як найнадійніша моральна опора для власного духу. Малий Сашко уособлює душу письменника. Автор цим образом підсвідомо мовби хотів сказати: подивіться, люди, ось моя душа перед вами, чиста, безгрішна. «Довженко у всьому поет. Він поет у думанні, у барвах, у зображенні характеру людини, у погляді на природу, на комаху, на квітку. Поезію дитинства митець зберіг до кінця днів» ,- такої думки про великого митця був Олесь Гончар. А як безмежно Довженко любив рідний край, своє дитинство!

Твір сповнений тонкого гумору. Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.

Автор змальовує свої перші кроки пізнання життя, «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…», віруючого в Бога діда-чумака і прабабу, яка все і всіх проклинала, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря, сільського священика і зустріч селянами Великодня на дахах під час весняного розливу Десни. Спогади ці час від часу переростають у короткі авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання селян України і разом з тим — багатство душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війну й спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду…» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє». І хоча автор пише про все з гумором, але відчувається біль його душі. Змальовані в творі люди — не ідеальні, вони мають у собі як добрі риси, так і погані, і автор цього не приховує. Проте, на його думку, не від хорошого життя зло переважає в людині добро.

кiноповiсть О. Довженка "Зачарована Десна", без перебiльшення можна назвати найкращим автобiографiчним твором в украïнськiй лiтературi повоєнних рокiв. Їï автор, вiдмовившись вiд традицiйного переказу вражень дитячих лiт, нiби пiдняв завiсу над найважливiшим, найпотаємнiшим i показав, як у трудовому середовищi формувався свiтогляд майбутнього митця, якi об'єктивнi чинники впливали на становлення його уявлень про прекрасне i потворне, про правду i кривду.

1964р. дружині Олександра Петровича, народній артистці, кінорежисеру  Юлії Солнцевій, дозволили  зняти фільм за повістю «Зачарована Десна» до 70-и річчя з дня народження Олександра Петровича.

Хоча Олександр РАЧЕК казав : «Якби Олександр Петрович екранізував свою повість, то «Зачарована Десна» перевершила б всі його кінофільми, які він встиг зняти за своє героїчно-бунтівне  життя»

“Зачарована Десна” – це хроніка дитинства, спогади про життя селянської родини, про красу хліборобської праці, про народну мораль і мудрість.                  

Кадр ІІІ. Кіноповість «Україна в огні» та її значення у творчості О.Довженка

   З початком війни Довженко добровольцем іде на фронт. Реалізуватися як кінорежисер не може, тому багато пише. У 1943 р. Довженко завершує кіноповість «Україна в огні».

Творена по гарячих слідах історичних подій, вона стала криком болю, першим гострим сприйманням фашистської навали, вражала своїм епічним розмахом, непідробною щирістю і непідкупною правдою. Твір вирішили надрукувати двома мовами – українською та російською. Видання вже було готове до друку, коли поступив донос Сталіну і 31 січня 1944 року Довженковій повісті було присвячено спеціальне засідання Політбюро, на якому над письменником було учинено моральну розправу, позбавлено посад, а твір заборонено. І причина цього в тому, що О. Довженко поставив за мету осмислити подвиг і страждання українського народу з позицій правди. Повість була настільки викривальною і страшною для пануючої тоді тоталітарної системи, що твір не допускали до читача довгі роки і після смерті О. Довженка. Вперше кіноповість побачила світ 1990 року, а найповніша публікація з’явилася лише в 1995 році. Кіноповість «Україна в огні» - чесна, неприхована правда про перший період Великої Вітчизняної війни.

Відео 1

І таких жахливих картин пожеж у кіноповісті багато, за їх допомогою автор хоче показати страждання своєї країни, муку її синів і дочок, трагедію держави.

Письменник сильно й глибоко любив свій народ, і тому зобразив, можливо, найнещасливіший період історії країни із по-справжньому нищівною правдивістю. Як же він міг не хвилюватися, коли за короткий проміжок часу фактично вся Україна опинилася під фашистським чоботом? Це неможливо було осягнути розумом, у це важко було повірити. І в кіноповісті ми бачимо, як брутально було зруйновано "рай" українського життя.

Ось, наприклад, картини життя України до приходу туди гітлерівців: (відео 2)

Просто вражає, з якою брутальністю німці вриваються в українські села, руйнуючи віками створюване життя, зневажаючи українців, які тут жили." Ці рядки кіноповісті сповнені неприхованого болю за рідну країну, її нещасливу долю. Недарма Довженко писав у своєму "Щоденнику" про перші дні війни: "На українських ланах і селах в огні і полум'ї вирішується доля людства, вирішується велетенська проблема світової гегемонії, вирішується доля людства на нашій недолі. Така нещаслива земля наша. Така наша доля нещаслива."

З великим болем пише майстер слова про тих юнаків, які не знайшли в собі сил опиратися загарбникам, занепали духом: "Під тиском найтяжчих обставин не одійшли вони на схід зі своїм великим товариством, що йому потім судила доля здивувати світ своїми подвигами. Звиклі до типової безвідповідальності, позбавлені знання урочистої заборони і святості заклику, мляві їх натури не піднялися до висот розуміння ходу історії, що кликала їх до велетенського бою, до надзвичайного".

У творі багато неприхованої символіки. Це і прізвища головних героїв — Запорожці, і назва села — Тополівка, і п'ять синів, як п'ять пальців однієї руки

Розповідаючи про долю сім'ї Запорожців, Олександр Довженко зумів у яскравій формі відтворити трагізм історії української землі. Картини перших днів війни справді апокаліптичні — руйнується весь світ українця, його родина, українська молодь потрапляє у фашистську неволю, фактично у рабство. Але український народ опирається поневоленню, бореться із загарбниками, найкращі його представники йдуть у партизани, нищачи не тільки окупантів, але й ницих зрадників свого народу.

Заключна сцена твору теж досить символічна — у сплюндрованій ворогом Тополівці знов зібралися Запорожці.

І ця сцена, незважаючи на всю свою трагічність, пройнята оптимізмом, адже, як кажуть, "козацькому роду нема переводу".

Відео 3

З любов'ю до рідної землі, з болем за неї писав Олександр Довженко кіноповість "Україна в огні", залишивши нащадкам згадку про страшні сторінки нашої історії. І хоч твір довго чекав свого читача, але тепер він повернувся до нас після довгих років замовчування і відкрив нам Олександра Довженка зовсім з іншого, нового боку.

Відео «Самокритика О.Довженка»

Поза кадром «Щоденник»  - важливий історико – літературний документ»

Ім'я кінорежисера О. Довженка відоме всьому світові.  Його роботи нерівнозначні за художнім втіленням, та водночас грандіозні за масштабом авторського задуму. Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. Якось митець сказав: «Мої картини подібні до яблунь - добре потрясеш - набереш 500 яблук, погано - упаде штук 10». О.Довженко прагнув, щоб український кінематограф став світовим. Не можна говорити про нього лише як про режисера, бо вся його режисерська кінематографічна діяльність –це поєднання і сукупність багатьох талантів, якими обдарувала його природа. Говорити про нього як про режисера, на згадавши про Довженка – сценариста, живописця, графіка, вченого і філософа, неможливо. Він був зразком сучасної цивілізованої людини, цілковитою її гармонією.

А ще О. Довженко був справжнім «живим акумулятором ідей» з надзвичайно багатим внутрішнім світом. У нього завжди були свіжі ідеї та сюжети, він створив цілий проект архітектурної забудови і реставрації Києва, оформлення дніпровських схилів; мріяв створити село-музей, у якому поєднувалися б хати з усіх регіонів України; проектував монументи і пам’ятники видатним діячам українського народу.

Живучи і творячи в страшну епоху тоталітарного режиму, де заборонялося вільне правдиве слово, не маючи змоги сказати відкрито про свої думки і переживання,

О. Довженко довіряв своїм записним книжкам найпотаємніші думи, безперечно сподіваючись, що колись вони стануть набутком громадськості.

Не обов’язково читати біографію письменника, варто прочитати „Щоденник” – і перед нами постає весь Довженко, біографія якого повна болю і трагізму, сподівань і надій, що розбилися, як і життя його героїв. Ці окремо зроблені записи вміщують роздуми митця більше ніж за десятиліття, вони сповнені філософського осмислення сучасного і майбутнього України. „Щоденник” О. Довженка до українського читача ішов довго, лише через 50 років, після зняття грифу „секретно” Російський державний архів літератури і мистецтва привідкрив завісу життя українського майстра. Видали 74-ри зошити, написані з 1939 до 1956 року, в основному українською.  

Відео «О.Довженко »

Завершальним акордом літературної творчості, його лебединою піснею стала «Поема про море». Це був би черговий фільм митця. У 1958 році

Ю. Солнцева його завершить, а у 1959 р. О. Довженку буде посмертно присуджена Ленінська премія.

Поза кадром

Вшанування пам’яті За своє творче життя Олександр Довженко поставив 4 документальних і 10 ігрових фільмів, створив 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, 2 п’єси, написав понад 20 оповідань і новел, автобіографічну повість, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць з питань кіномистецтва. Він був першовідкривачем нового літературного жанру — кіноповісті, створив справжній авторський кінематограф і став неперевершеним майстром монтажу.

Митця порівнювали з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом. Його починання продовжили в Україні Іван Миколайчук, Сергій Параджанов, Леонід Осика та ін. Так він здобув світове визнання, таким знає Олександра Довженка Україна і людство. Найповніше життя та діяльність Олександра Петровича представлено в експозиціях музею Довженка при Київській кіностудії та Сосницькому літературно-меморіальному музеї О. П. Довженка. На його честь у різних куточках країни, де він жив і працював, названо вулиці, кінотеатри, школи, а також встановлено меморіальні дошки та споруджено пам’ятники. Його ім’я присвоєно Національній студії художніх фільмів у м. Києві, Сосницькій гімназії, Глухівському педагогічному університету, Чернігівській міській центральній бібліотеці для дітей, бібліотеці для дорослих Солом’янської ЦБ м. Києва. По Дніпру ходить пароплав «Олександр Довженко», води Тихого океану борознить 11 однойменний великий лайнер «Олександр Довженко», а у глибинах космосу кружляє планета, названа на честь нашого знаменитого співвітчизника. В пам’ять геніального кінорежисера та письменника випущено поштові марки (1964, 1994) та введено в обіг Національним банком України ювілейну монету у 2 гривні (2004), присвячену 110-річчю від дня народження А.П. Довженка. У 1972 році заснована Золота медаль імені О.П. Довженка «За кращий військово-патріотичний фільм». З нагоди 100-річчя з дня його народження ЮНЕСКО проголосило 1994 рік — роком Олександра Довженка. Цього ж ювілейного року в Україні Указом Президента створено державний кіноархів, що отримав назву «Національний центр Олександра Довженка». Роботу архіву зосереджено на двох основних напрямах: збирання та збереження фільмів національного кіно та поширення і популяризація кінострічок (у першу чергу українських) серед громадськості. У 2006 році центр завершив роботу над виданням фільмів Довженка у форматі DVD. З 1995 року в день його народження присуджується Державна премія України імені Олександра Довженка, лауреатами якої щорічно стають діячі кіно: режисери, актори, кінокритики. Рішенням вищої академічної ради загальнонаціональної програми «Людина року» О. Довженка разом з М. Грушевським і В. Вернадським визнано у 1999 році Людиною України ХХ століття. На батьківщині письменника в м. Сосниця Чернігівської області з 2004 року проводиться Всеукраїнський молодіжний кінофестиваль «На хвилях зачарованої Десни». Нині триває робота з реставрації фільмів О. Довженка та перенесення їх на нові, більш сучасні електронні носії. Ім'ям Довженка названі вулиці в Києві, Одесі, Москві, Львові, Волгограді, Новій Каховці. У Новій Каховці у 2012 році поставлений пам'ятник в міському парку відпочинку. Ім'ям Довженка названі кінотеатри в Харкові, Запоріжжі та Львові.

Відеовиставка

Дякую за участь і за увагу