Конспект уроку - Уроки доброти і людяності у збірці Зої Шматок «Зоряний вальс»

Тема: Уроки доброти і людяності у збірці  З. Шматок «Зоряний вальс»

Мета: познайомити учнів із книгою З.Шматок «Зоряний вальс», поглибити відомості про життя та творчість журналістки, розкрити тематичне розмаїття її творів, розвивати інтерес до її творчого доробку, логічне й образне мислення, культуру мовлення та читання; учити учнів давати об’єктивну оцінку художнім образам, виробляти вміння бачити і розуміти головний «секрет» успіху публіциста – тісний зв’язок з людьми, прищеплювати творчі нахили,смаки учнів; виховувати юних митців художнього слова.

Обладнання: портрет З.Шматок, мультимедійні презентації, створені учнями,   збірка «Зоряний вальс».

Тип уроку:комбінований.

Хід уроку

І Організаційний момент

Створення емоційно-позитивної атмосфери на уроці.

- Діти, посміхніться мені,посміхніться одне одному,сідайте.

ІІ Актуалізація опорних знань

Бесіда з учнями

• Як ви вважаєте, чи потрібно нам знати письменників нашого краю? Доведіть свою думку.
• Чи знаєте ви письменників, які народилися та плідно працювали на теренах Корюківщини?
•  Чи можемо ми пишатися нашими митцями? Доведіть свою думку.
• З творчістю яких  ми вже  ознайомилися?
• Назвіть  відомих журналістів нашого краю.

ІІІ Настановчо-мотиваційний етап

Вступне слово вчителя. Сьогодні наш урок присвячений заслуженому журналісту України Зої Степанівні Шматок та її збірці  «Зоряний вальс».

 На цей урок ви мали групові завдання. Усі працювали у творчих групах: біографи журналістки З.Шматок, журналісти, дослідники літературної творчості землячки, експерти. Завдання у всіх було далеко не з легких, тому що матеріалу до нашої теми небагато. Найбільше буде роботи, я вважаю, у наших експертів, тому що саме їм випала честь оцінити висловлювання кожної групи, а тому вони були змушені добре попрацювати, щоб володіти матеріалом, який готували всі.

Отже, почнемо свою роботу і заслухаємо повідомлення, яке підготували біографи журналістки.

ІV Пізнавальний етап

Виступи учнів – біографів( мультимедійна презентація).

Стежки життя та творчості Зої Шматок

Ім’я нашої землячки, заслуженого журналіста України Зої Степанівни Шматок відоме не тільки в Корюківці, а й поза її межами. Її творчість нерозривно пов’язана з чернігівською землею. Герої Зої Степанівни - це реальні люди, які живуть поряд з нами, яких часом ми добре знаємо. Мабуть, тому твори журналістки теж близькі для нашого сприйняття.

Селянська дочка з поліського села Перелюб Корюківського району народилася 9 липня 1948 року. « Доля моєї сім’ї трагічна,- розповідає Зоя Степанівна.- Мати, Лариса Матвіївна пережила і голод, і війну, і всі негаразди. Десять років із двома доньками Діною та Іриною чекала чоловіка із сталінських   концтаборів, залишилася без даху над головою, коли фашисти у березні 1943-го року спалили Корюківку». Батько, Степан Федорович, виріс у сім’ї, де було шістнадцять дітей, здобув освіту і став хорошим спеціалістом лісового господарства. У1937 році був репресований, а в 1956-реабілітований. Пізніше Степан Федорович згадував, що справжнє його прізвище було Назарчук. Але  зі сталінських таборів він повернувся Назаровим. Навчалася майбутня журналістка охоче. Наука давалася їй легко. З  особливим захопленням вивчала російську й українську літературу. З дитинства тягнулася  до прози та поезії, як соняшник до сонця. У родині Зої Шматок любив писати батько та  найстарша сестра Діна. У Зої виявився ще змалку потяг до творчості, хоч вона не одразу «знайшла себе» як митець. Перші кроки на тернистому літературному шляху майбутня журналістка зробила, надрукувавши свій твір «Ромашка» в газеті «Молода гвардія». Закінчила Корюківську середню школу №2(нині Будинок школяра).Після школи не відразу стала на стежку журналіста, а пішла працювати продавцем. Про початок своєї літературної діяльності розповідає так : «У школі писала добре твори…Коли навчалася в одинадцятому класі, приїхав до нас кореспондент «Молодої гвардії» Аркадій Новак, з яким відбулася бесіда…Тоді я сіла та написала «Ромашку»(це перший нарис Зої).

 Коли відновилася робота районної газети, твори Зої Шматок прочитали й запросили її на роботу. Про ці події майбутня журналістка пише у випуску районної газети, присвяченому 75-річчю «Маяка»: «У редакції всі люди різні та все одно були наче одна сім’я. Мене і Віру Погуляй забрали в «Маяк» через рік після закінчення школи. Її – з бібліотеки, мене – з магазину. Заступник редактора Петро Федорович Шморгун висловився : «Дітей понабирали!» Ми тоді образилися ,але минулося. Далеко нам у ті роки було до Петра Федоровича….»

 Зоя Шматок завжди «рвалася»писати. У двадцятирічному віці призначили її відповідальним секретарем. Потім працювала заступником редактора. Протягом п’яти років була власкором у чотирьох районах :Корюківському, Щорському, Городнянському та Менському. Перед освіченою, розумною,скромною і працьовитою жінкою відкрився прямий шлях до вищих посад. У кінці лютого 1982 року призначили її редактором. «День тримали в обкомі, умовляли і тиснули. Поверталася в Корюківку автобусом, скільки їхала, стільки й сльози лилися. Знала, що це за хліб», - так згадує журналістка той день. Але, незважаючи ні на що,

працювала Зоя Степанівна на цій посаді двадцять років і спочатку була лиш однією жінкою в області, яка очолювала колектив газетярів.

      У 2001 році Зої Шматок було присвоєно звання «Заслужений журналіст України»,  а 1 червня цього ж року отримала посвідчення з рук  Президента України Л.Д. Кучми в Маріїнському палаці. Слова подяки були такі : « В Україні багато славних людей, про яких ще не написали. І це наш обов’язок. Хорошими журналістами стають завдяки таким людям…»

     У2004 році здобула перемогу на обласному фестивалі журналістів у номінації «Краща стаття про людей села».

    У 2005 році удостоєна річної премії «Деснянської правди»імені  Любові Довбенко.

    Є членом Спілки журналістів України.

   Лауреат обласної премії Василя Блакитного.

   Брала участь у трьох з’їздах журналістів,семінарі письменників у Будинку творчості у місті Ірпінь, на якому познайомилась  із Миколою Зарудним ,Катериною Мотрич.

      Зоя Шматок співпрацює з поетами Світланою Охріменко, Ганною Пономаренко, Миколою Заборовським, Володимиром Сапоном, Володимиром Ященком, Володимиром Артюхом, Анатолієм Хоменко. Наставницею та другом була для Зої Шматок Лариса Шахова.

      Звичайно, не уявляє себе Зоя Степанівна без сім’ї .Великою підтримкою для неї є чоловік Шматок Павло Григорович, який на заслуженому відпочинку. «Як людина освічена він мені завжди допомагає у моїй діяльності, підтримує, але може й розкритикувати, коли щось не так»,- говорить Зоя Шматок. Ми дивуємось: як Зої Степанівні вдається вести велике господарство й одночасно займатись газетярським ремеслом та ще й виростити трьох дітей? «Звісно, це важко,- говорить журналістка,- але таке життя. І якби не було сім’ї, то багато чого у моєму житті не було б».Діти –Геннадій, Лариса та Тетяна, як і чоловік, Павло Григорович, є справжньою підтримкою для Зої Степанівни.   Як журналіст вона дуже рада, що донька Лариса, також, як мама, обрала нелегку працю журналіста.

    Нині Зоя Степанівна працює власним  кореспондентом Чернігівської області у газеті «Деснянська правда» та «Деснянка вільна» і надалі пише статті, присвячені талановитим, роботящим і просто добрим людям, нашим землякам. А ми продовжуємо захоплюватись її незвичним талантом, співочою майстерністю та щирим людським серцем. І вчимося доброти у співця краси людської та просто гарної людини - Зої Степанівни Шматок.

Слово надається групі учнів-експертів(Виступи учнів із доповненнями)

  Творчість Зої Шматок у відгуках сучасників

Учитель. Друга група –«Журналісти». Про Зою Шматок всім є що сказати. Усім, хто просто читав її твори, хто має душу й має совість.

 Та ніхто не може правдивіше розповісти про людину, зокрема про таку людину, як Зоя, ніж друзі, знайомі. Як же відгукнулися колеги про творчість  Зої Шматок? Послухаємо наших «журналістів».

Ігор Халіман, член Національної спілки журналістів України, сказав: «За добре серце завдячую  своїй колезі, Зої Степанівні»

Людина не відразу стала такою, якою ми її знаємо сьогодні. Поступово виявлялися її здібності, естетичні та художні в тому числі. І, безперечно, вища мета кожного – це стати справжньою Людиною. Твори володарки народної душі нерозривно пов’язані з людьми, сходинками їхнього життя, з прозрінням і свого шляху в житті та літературі. Говорячи про Зою Шматок як про людину, не можна не взяти до уваги її мужність, цілеспрямованість, уміння знаходити в собі сили для того, щоб долати перепони, що зустрічаються на шляху. Невипадково ж І.Ф.Халіман, член Національної спілки журналістів України, зазначив: «…Найвиразнішою у серці залишається  співпраця з нині заслуженою журналісткою Зоєю Степанівною Шматок. Ця щедра на добре слово жінка була не просто керівником творчого колективу «Маяка», а ще й мала здатність до розуміння потаємних глибин людської душі».

Талант Зої Шматок не міг бути непоміченим серед її оточення.

     Анатолій Хоменко, журналіст,писав: «…Заступником редактора на початку моєї журналістської кар’єри була Зоя Степанівна Шматок (Назарова).Вражала дивовижна дієвість цієї молодої жінки. Ось щойно обміркувала за столом задум нової статті, а вже кудись майнула…Пішки сходила в село, відшукала лише їй відому героїню і, будьте певні, відкриє для нас у ній стільки цікавого! Жіноча тема стала магістральною, щасливою у творчості нашого заступника, а згодом (з лютого 1982-го)- і редакторки.  Назарова завжди підтримувала талановитих людей, охоче друкувала їхні художні твори, вчила колектив знаходити творчу іскорку навіть у «сирих» дописах  початківців – робсількорів».

      Олексій Сунко. З молодих літ була Зоя Шматок непосидюча. Літературна творчість є для неї такою ж органічною потребою, як повітря, як вода, як хліб. Тому, говорячи про Зою Шматок, Олексій Сидорович Сунко, ветеран преси міста Корюківки, у ювілейному випуску районної газети «Маяк» згадував: «..Прийшла в редакцію новачком, з перших днів показала себе в роботі. Писалось їй легко, уникала штампованих зворотів і читались її матеріали з інтересом .Тодішній редактор Іван Петрович Пискун розгледів у ній паростки журналіста і затвердив її на посаду відповідального  секретаря».

     Олександр Гончар, заступник редактора Корюківської районної газети «Маяк» сказав, що Зою Степанівну знає більше 30 років. Для багатьох молодих творчих працівників місцевої газети  вона стала дійсно «матір’ю – наставницею» у журналістиці.

     Зустрічі з читачами, колегами, школярами, поїздки приносять журналістці багато радості і творчого хвилювання. Допомогти людині, підтримати її в годину скрути добрим словом, порадою і ділом - вона завжди вважає своїм обов’язком. Тому й дала йому хорошу рекомендацію для вступу до Національної спілки журналістів України: «…Гончар-мислячий журналіст. І це головне в його творчості. Він добре володіє словом… Вдаються йому статті-роздуми…Ще трохи досвіду - і буде газетярська зрілість…». Зараз колишній  редактор районки, а нині власний кореспондент обласної газети «Деснянська правда», заслужений журналіст України З. С. Шматок – залишається вірною своєму творчому покликанню. Готує душевні публікації на теми людського життя - долі, допомагає землякам своїм палким словом, котре інколи відтворюється потрібним ділом. І донька пішла маминим шляхом,  знаходячи на ньому власні відкриття – первоцвіти журналістики…

    Галина Незабудка,кореспондент Новгород–Сіверської районної газети.

    Напевне, ніхто не може так знати і відчувати книгу письменника, як її автор. Тож «Зоряний вальс» став для Зої Степанівни ніби дитиною, на яку чекають довгі роки. Своїми враженнями від прочитання цієї «народної книги» ділиться Галина Незабудка, кореспондент Новгород-Сіверської районної газети: «Зоряний вальс» узяла з бібліотечної полиці з хвилюванням. Бо добре знала, яке перо в колеги і доброї знайомої - корюківської журналістки Зої Шматок(Назарової).Легке перо!..

Стільки їй вдається розказати в невеличкому оповіданнячку, новелці, а то й етюдику, що й іноді даєшся диву, заздриш по-доброму її таланту».

     Станіслав Закусило, член Національної спілки журналістів України.

 Цікаві міркування щодо збірки Зої Шматок знаходимо в чернігівського журналіста Станіслава Закусила, члена Національної спілки журналістів України. Мабуть, усю письменницьку діяльність Зої Степанівни можна схарактеризувати його висловом, коротким, але дуже влучним: «Пише, як пташка співає.»

     Лариса Шахова, берегиня «Вербиченьки» в «Сільських вістях».

Але краще за незабутню Ларису Шахову (зараз, на жаль, покійну) заслуженого працівника культури України, яка стільки років була берегинею «Вербиченьки» в «Сільських вістях» і, перш за все, наставницею та подругою Зої Степанівни, навряд чи хто скаже: «…Люблю, як вона пише. Мене вражає її вміння бачити тему в незначному, здавалося б, факті, малій події. Якщо не тему, то привід для розповіді, в якій неодмінно буде тепле слово про людину, щире захоплення її гарною рисою чи вчинком.  Поганого не терпить…Часом одне її речення говорить про цілий світ почуттів. Їй вдається брати в спільники мудру безжальну стислість. Тому й прекрасні миттєвості життя…»

  Отже, творча думка Зої Шматок цілком відповідає своєму часові.

 Слово надається групі учнів - експертів(виступи учнів із доповненнями)

V Корекційно-рефлексивний етап

Виступи групи учнів–дослідників збірки Зої Шматок « Зоряний вальс».

Учитель. Твори нашої землячки Зої Шматок ніби зіткані із доброти, людяності, любові та надії.

Учень. На уроках літератури рідного краю ми уже знайомилися із творами журналістки. Вони друкуються на сторінках обласної газети «Деснянська правда» та районної газети «Маяк».

Нашій групі потрібно було визначити ідейно - тематичне спрямування творчого доробку «Зоряний вальс» Зої Шматок. Знайомлячись із книгою, ми  захопилися патріотичною  тематикою нарисів, адже любов до рідного краю, вболівання за долю рідного села, людей є основними в творах збірки. У цих творах глибокі роздуми журналістки про життя сільських людей нашого часу, їх радість і горе, успіхи і розчарування. Тривожне відлуння війни, щемка пам’ять дитини, віра в доброту, людську порядність, вболівання за долю рідного народу – такий світ думок і почуттів цієї книги «Зоряний вальс»

Яка чудова і замріяна назва книги.

Скільки ще будуть дивитися на зорі,

Скільки по небу звірятимуть крок

Люди землі,що в безмежнім просторі

Думкою линуть до самих зірок.

Ми виділили такі провідні теми творчого доробку Зої Шматок:

• місце і роль письменника - публіциста в суспільстві ;
• виховання молоді і роль праці у формуванні Людини;
• проблема материнства;

• зображення життєвих цінностей:дружби,кохання,любові до природи, до рідної землі.

Учень. Місце і роль письменника-публіциста в суспільстві. Журналіст щоразу робить відкриття - більші чи менші, значні чи малопомітні. У Зої Шматок є дар майстерності. Її твори живі, вони чарують життєвою силою, простотою, мудрістю. І, мабуть, у цьому особлива сила її таланту, неповторність творчої манери. «Буквально кілька абзаців тексту, ненав’язливого, прозорого, як вода з колодязя у спеку, - і перед вами на долоні спрагле серце й трепетна душа, до схилу викінчений живий характер». Свідченням живого характеру Зої Шматок є нарис «Сльозинка». Образ дощової краплини набуває вагомого значення: «Де ти взялася, хмаринко? Заплакала дрібними сльозами, покропила дерева і кущі так рясно, ніби хотіла їм всю свою гіркоту віддати. А ми таки  сховалися! Тільки сльозинка все ж відшукала нас…»

 Чи випадково журналістка порівнює дощ зі сльозами? Ні. Хто з нас не задивлявся на прозору краплинку дощу? Така маленька, ну звичайна тобі краплинка води, але стала чомусь символом смутку та печалі. А далі автор змальовує сльози, які бентежать, тривожать, хвилюють читачів. Зоя Шматок хоче, щоб наші сльози були, як краплі дощу, чисті та прозорі, щоб це були лише сльози радості.

Твори Зої Шматок, як правило, короткі, але вони утверджують життєві принципи добра та людяності, правди та справедливості. Її слово вірно служить злагоді між людьми та добрим змінам у нашому краї.

Учень. Проблема виховання і роль праці у формуванні людини як особистості.

    Виховання є проблемою всіх часів і народів. У народі кажуть: «Три нещастя є в людини: старість,смерть та погані діти». Зоя Степанівна Шматок, яка сама має трьох дітей та двох онучок, звичайно, небайдужа до проблеми батьків і дітей, яким соромно за своїх немолодих батьків: «…Жінка дивилася на Улянині чоботи, щось стиха сказала Петрові. А він відповів:

-Ну що ти, Лоро, хочеш - село!

     Кошик вирвався з Уляниних рук. На диво,яблука не порозкочувалися,  лиш одне, червоненьке, відділилося від гурту…»(«Єдине яблуко») Невипадково тут вжито образ яблука, що «відділилось від гурту». Таким чином, Зоя Шматок спонукає молодих людей до роздумів. Їй дуже хотілося б, щоб усі діти любили та поважали своїх батьків, вчилися в них відповідальності, як герой новели «Обов’язковий син»: «Славко вдався в матір…Пообіцяє-зробить .Не зможе зробити - скаже відразу. У людях цінує порядність…Він же такий обов’язковий, як і я! Відчував свою відповідальність за неї і за дітей…»

   Зоя Шматок вважає, що майстерність виховання часто не залежить від освіти .Велике значення має життєвий досвід людини, що спілкується з дитиною, а також її особистий підхід, терпіння, турбота. «Дідусь почав виховувати півторарічну онуку краще вихователя з вищою освітою. Не знав педагогічної мудрості, не читав спеціальних книг,  а з дитиною умів спілкуватися. Не розбестив, не зробив з дівчини егоїстку. Свою душу наче в долоньку її теплу вклав» («Навіщо Вірочці корова»).

Журналістка, звичайно, ж переймається проблемою занепаду духовності, вболіває за майбутнє підростаючого покоління. Вона закликає нас творити добро на радість людям так, як Саша Штихно з новели «Картопелька вариться…»

«…Здається, Саша усьому світу ладен допомогти! Буває, йде вулицею, якась жінка несе воду - підхопить відерце, як пір’їну …» Зоя Шматок відкриває нам тут таємницю добра:воно завжди повертається до того, хто його зробив.

У Зої шматок тема праці проходить майже через усі твори. Адже вона й сама – невтомна трудівниця. Все життя тяжко працювала й працює як на пшеничній ниві, так і на ниві журналістській, що не менш складно. Добре знає,  що таке селянська праця, бо має власне господарство. Тому й пише про те, з чим змалку обізнана, про таких людей, як сама, невтомних, працьовитих.

    Тяжку щоденну працю селянина журналістка описує в таких ранніх творах: «Роса», «Васильок», «Бджоли гудуть», «Синьоочки», «У радості», «Побачення» «Сьомий піт на Петровім чолі. Як втер гарячою рукою, на луки краплинками свіжості впала вечірня роса - вся його втома за день».

     На нашу думку, особливої уваги заслуговують жінки-трудівниці, яким Зоя Шматок присвятила не один і не два твори: «Трактористка Варочка», «Поговори зі мною, Зіронька», « Помилочка з пенсією», «Не жіноча справа?», «Домашній рай», «Її рука», «Невигідна качка» та інші.

    Отже, Зоя Шматок вшановує у своїй творчості людей чесних, порядних, працелюбних.

Учень. Проблема материнства.  Коротке це слово – мама, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі! Ціле її життя з серця б’є великим невичерпним джерелом безкорисна любов до своїх дітей. Ціле її життя - це терпіння, безмежна самопожертва, пробачення провин…

     Твори «Сонечко у вікні», «Вернися живим», «Найдорожчі в світі», «Розкажіть мені, мамо…», «Немодна мама», « Голос серед ночі», «У проханні не відмовили» та інші – це величальна пісня найріднішій людині.

« - Мамо! Мамо!- голосок срібний, немов дзвоник. Зупиняюся. Дивлюся. Носик і двоє рученят туляться до шибки. Крізь умите вікно виглядає веселе Сонечко. Синок мій….»( «Сонечко у вікні») - прочитаєш такі рядки і на душі стає легко і радісно.

 Найтяжчим, найстрашнішим горем для матері є втрата дитини.  Не обминула ця доля стару Григориху, героїню нарису «Вернися живим»: «Скінчилася війна. Солдат живим залишився. Тільки син її не прийшов додому. Не було поруч материнського джерельця, як упав пораненим». За сюжетом цього нарису учениця 11 класу  Теселько  Анна написала свій вірш

Вернися живим

 Маленьке лісове джерельце

Під хатою далеко від села

Живе, красується, сміється,

Вода в нім чиста,мов сльза.

Якоюсь грізною порою

Упав солдат там під сосною.

Взяла Григориха води,

Благословила від біди,

До ран приклала, пити дала,

 На третій день в дорогу вбрала…

Війна скінчилась-

Мир нам всім.

Солдат зостався теж живим.

Лиш син додому не прийшов,

Щасливу долю не знайшов.

Коли пораненим упав,

То матір рідну він згадав,

Якби ж то поруч з ним було

Цілюще рідне джерело

      Поняття про щастя,добро й ласку нерозривно пов’язані в Зої Шматок із образом найдорожчої людини-матері. Вона звеличує святу материнську любов, натруджені руки, які гладили нас по голівці, пригортали в холод і голод: «Задумаймось над словом Мати, над іменням Марія. Уся її мила, добра постать і посивіла голова - краса наша. Проста собі жінка. Руки натруджені. Душа чиста. Та на скільки людей від неї у світі побільшало й на Україні нашій!....»( « Помилочка з пенсією»)

.

Учень. Зображення життєвих цінностей:дружби, кохання, любові до природи і рідного краю…

       Мати у житті справжнього друга - то велике щастя. «Справжня дружба – вічна, навіть якщо людей роз’єднують часи, кордони і смерть», - пише Зоя Шматок у нарисі «Сьоме почуття». Що об’єднує його героїв, цих зовсім різних людей: Матвія Лося та Хайруллу Мухаметшина? Що об’єднало українця й татарина? А поєднала їх фронтова дружба. «Фронтові друзі довго листувалися, зустрілися після війни. Та коли розвалився Радянський Союз, закрутилися різні події…» Такій дружбі не гріх і позаздрити, але краще все ж таки пишатися нею. Як доказ  цього читаємо лист Хайрулли: «Я тут усім в Альметьєвську кажу, що не забуває мене фронтовий друг…Ми з тобою були з різних країв. Ти –українець, я – татарин, але у важкі хвилини ділили порівну шматок хліба. Такою дружбою вся моя сім’я пишається…» Через які випробування має пройти дружба, якщо вона справжня. Мабуть, перешкоди тільки зміцнюють дружбу. «Танки запалали! Матвій не помилився. А наші бійці влучно стріляли. Хайрулла у цей час думав про друга, який був у справжньому пеклі, і таки вийшов на зв’язок:

- Матвію!- далекий - далекий голос Хайрулли у трубці.- Тримайся, друже! Потім Хайрулла обняв друга і сказав, що то був справжній подвиг». Тому й треба цінувати дружбу як справжній скарб,  дорожити нею,  мов молитвою.

       Не менш цінним і теплим є й почуття кохання, що становить загальнолюдську, світлу, поетичну, високоморальну цінність. Що таке кохання? То є святиня для кожної людини. Хто не кохав, той не знає , як це – чекати, надіятися, вірити. Майстер пера, Зоя Шматок, змальовує нам закоханих героїв, тугу їх сердець, почуття, що переповнюють закоханих. Ці почуття добре знайомі Зої Степанівні,  адже вона любляча дружина. Кохаюче серце зображує  журналістка, як живе: «Галинка рукою серце прикрила, щоб не вискочило, як Степан ітиме. А воно вгледіло свою любов і крізь долоньку засвітило уночі»( «Під вербами» ). Якщо в ранній творчості Зої Шматок постає почуття першого кохання, то в подальших творах ця тема  має дещо інший смисловий відтінок: кохання, як запорука сімейного щастя, кохання зріле або втрачене, спогади про перше кохання. Так, героїв нарису «Перша любов» розлучила війна. Але наприкінці життя доля знову звела їх: «Знову вдвох зі своїм першим коханням, а жити вже ніколи. Тому й цінували, дорожили кожною годиною». Сімейне життя Віктора зі Світланою, зображене у нарисі  «Зоряний вальс», також склалося не одразу. Але справжнє кохання так просто не згасає. Тому й зійшлися знов:

«- Збирайся! Я тебе не розлюбив. Поїдемо додому…У небі сяяли зорі. А мелодія їхнього вальсу ще довго жила в мерехтінні небесного срібла».Образ зоряного вальсу у творчості  Зої Степанівни є символічним й означає він мелодію кохання. Тому й бажає авторка: «Хай у житті  кожного буде свій неповторний зоряний вальс!» Тобто  своє справжнє, вічне, неповторне кохання…

   Герої  творів  збірки  «Зоряний вальс» закохані в українську землю.  Любов до Батьківщини у творах Зої Шматок є свідомою та природною. «Людей робить кращими любов до Батьківщини. Особливо тоді , коли її ненароком відкриваєш у собі, - роздумує Валентина ( героїня нарису «Повернення з Іраку»). – Для нас Україна це все. Люди повинні рано чи пізно задуматися, хто вони є і для чого живуть». Рідна домівка, рідне гніздо – так у народі називають батьківську хату як особливе місце для людини. «Де б не жила українська душа, вона завжди рветься додому, у зелений затишок, сільську тишу ( «Далека дорога додому»). До глибокої старості залишаються у нас  якісь сердечні зв’язки з тією родиною, з якої ми вийшли. Так у нарисі  «Синя хустина з-за океану» Зої Шматок написано: «Через 47 років, майже через піввіку, зустрілися сестри Катерина Василівна Харченко з Наумівки і Марія Василівна Воліна із Флориди. Їх розлучила війна».  З листа Марії до Катерини дізнаємось, що їй  «постійно не вистачає рідної зеленої трави, берізок, голубих хвиль Сейму і спокійного блакитного неба. На Батьківщині воно теплішим здається». Також Марія стверджує, що «мова рідної Батьківщини - наймиліша» й обіцяє: «скільки житиму, - серце моє  буде завжди в Україні». А на прощання промовляє: «Земельку я біля свого дому опущу в свою землю біля вікон. Ходитиму і знатиму , що це моє найбільше багатство». Отже, виходячи з творів Зої Шматок вкотре переконуємось, що людину  будь - якої країни прикрашає любов до Вітчизни.             

    А якщо любиш свій рідний край - то як не любити його чарівної природи? Мальовничі села, безкрайні степи, стрункі тополі, ліси, річки, озера з очеретами оспівує у своїх творах «Учителька математики», «Буш не приїде до Мени» Зоя Шматок. Любов до природи – це те, з чого починається любов до Батьківщини. Прикладом людської уваги і доброти є вчинок родини Костюк щодо лелеки. «Ходить він у дворі, наче тут з першого дня свого життя. Йому крильце перев’язали,  щоб не полетів, бо всякі руки є. Можуть і зобидити.» (Буш не приїде до Мени…») Зоя Шматок стверджує, що «якби за кожним білим птахом чи доброю тваринкою скотилася хоч одна людська сльозинка, скільки б доброти ми відкрили в собі і подарували світу!»

Аналізуючи творчий доробок Зої Степанівни, можна стверджувати, що людські цінності: любов до рідної землі, кохання, дружба є взаємопов’язаними. А їх відсутність є злободенною проблемою людства.

(Виступи учнів із групи експертів).

VI Систематизація та узагальнення вивченого

Бесіда

•   Яке уявлення у вас склалося про Зою Шматок?
•   Назвіть основні мотиви її творів

• Які твори найбільше сподобалися, чим саме?
• Які почуття у вас виникли, коли ви читали твори про кохання?
• Яким ви уявляєте щасливе кохання?
• Чи можна сказати, що любов до рідного краю рухає пером журналістки?Доведіть це за допомогою цитат…
• Як ви думаєте, чому саме так назвала свою збірку Зоя Шматок?
• У чому актуальність  творчого доробку журналістки?.

VІІ Підсумок

       Рефлексія

• Для мене справжнім відкриттям стала інформація про…
• Я вважаю актуальними  такі теми…
• Для кожної молодої людини зоряний вальс – це…

VІІІ Домашнє завдання.

 Учитель. Сподіваюсь, сьогоднішній урок приніс вам радість і задоволення. Упевнена ,що і серед вас є багато небайдужих до творчості. Тому пропоную вам  вдома написати відгук на збірку Зої Шматок «Зоряний вальс»

(Виставлення оцінок творчим групам і кожному учню)

                      Список використаної літератури

1.Вісник. – Чернігів.-2006

2.Заборовський М.О. Ріка життя не має берегів. – Чернігів:РВК « Деснянська правда», 2003.-120с.

3. Закусило С. Це покликання: бачити незвичне у звичному// Деснянська правда. – 2003.-25 грудня

4.Назарова З. С. «Поговори зі мною, Зіронько…»//Деснянська правда. -2004.-31 серпня

5.Назарова З. С., Шматок Л. П. Найдорожчі у світі// Деснянська правда.- 2006.-7 березня

6.Незабудка Г. І росяно, і зоряно, й співуче. І медово, і солоно…// Сіверський край.- 2005.- 12 березня

7. Сунко О. С. Траплялось всяк// Маяк.- 2006.- 27 травня

8. Хоменко А. М. Углиб часу// Маяк.-2006.-27травня

9.Шахова Л. Мудра безжальна стислість//Журналіст України. -1979.- березень

10Шматок З. С. Дорога моя людина//Деснянська правда.- 1995.-17 СІЧНЯ.

11.Шматок З. С. Ми всі були одна  сім’я! Маяк.-2006.-27 травня

12.Шматок З. С., Шматок Л. П. Зоряний вальс.-Чернігів:РВК «Деснянська правда», 2003.-208с.