Конспект уроку з літератури рідного краю з української літератури 8 клас

«Додаток 13»

Тема: Любов перемагає все. В.Ніколаєнко, О.Орел  «Стань кольоровим чорно – білий світ»

Мета: вчити учнів аналізувати епічні твори, виділяти провідні ідеї, образи, розкривати їх, спираючись на текст;

розвивати  вміння розкривати деталі, зв’язне мовлення;

виховувати  філософські усвідомлення сутності щастя та кохання людини, його відносності й короткочасності.

Обладнання: текст книги «Стань кольоровим чорно – білий світ» , ілюстрації картин інтимного характеру.

Тип уроку: урок - вистава.

Хід уроку

І.МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Вчитель:Серед усіх чудес світу найбільше чудо – це людина й кохання. Якби запитали людину, чи згодна вона прожити життя, не пізнавши цього почуття, я думаю, бажаючих не було б. І навіть, якби запропонували вибрати щось одне серед таких цінностей, як гроші, влада, слава й кохання, то переважна більшість вибрала б останнє.

 Так, що ж таке кохання, щастя, життя? Над цим питанням людство міркує скільки існує. Тлумачний словник подає такі пояснення:

Кохання – почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі;

Щастя – стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокого вдоволення та безмежної радості;

Життя – стан живого організму в стадії розвитку, зросту.

Звичайно, ці визначення не взмозі передерта силу потрясінь, що викликають ці почуття в душі людини.

Звернімо увагу, що саме поняття «життя» включає в себе «щастя», а « щастя» - «любов». Я живу, коли щасливий, а щасливий, коли люблю!

ІІ.ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Вчитель: Складіть асоціативні кущі до слів любов, щастя, життя.

Завданням нашого уроку є з’ясувати, чи справді любов зробила щасливими героїв нашого уроку.

ІV.ОПРАЦЮВАННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Вчитель:У книзі двох авторів, Ольги Орел та Володимира Ніколаєнка, «Стань кольоровим, сіро-чорний світ» три розділи: перший -ліричний діалог поета і поетеси через Інтернет; другий - окремі поетичні добірки обох авторів; і третій - гумористичні твори Во­лодимира Ніколаєнка.

Мабуть, не випадковою була зустріч поета і поетеси в дале­кому дитинстві, як і нова зустріч - в Інтернеті.

Ольга Орел за освітою і фахом інженер, Володимир Ніколаєнко - гуманітарій, за освітою театральний режисер. Журналіст. Вийшли друком декілька збірок його творів.

Тим часом лірика Ольги Орел не креслярська «сухість» або «математичний» раціоналізм, а твори Володимира Ніколаєнка відзначаються раціональністю мислення, точністю думки.

Діалог поета і поетеси відбувається на рівних. їхні почуття і роздуми не можуть не знайти відгуку в читачів.

У книжковому виданні «Стань кольоровим, сіро-чорний світ», як і в житті, зустрілися двоє надзвичайно цікавих людей, в котрих за плечима і в серцях великий скарб пережитого - не лише драматичного й трагічного, але й щастя незабутнього, радості світло-пресвітлої.

А в майбутньому?

Майбутнє - і в минулому, і в сьогоденні.

А сьогодення вже має прекрасний результат - оцю книгу, яка дає можливість кожному із її авторів відчути себе справжні­ми поетами, чиї твори потрібні людям.

В найтяжчі часи душевного болю вони прийшли на допо­могу одне одному, щоб подолати самотність і тугу.

Велика річ поезія. Вона може бути і ліками, й порятунком.

А вперше у друкові Володимир Ніколаєнко й Ольга Орел зу­стрілися на сторінках журналу «Сузір'я Дивосвіту» письмен­ницького Дому «Дивосвіт».

На павлоградських перехрестях відбуваються дивовижні зустрічі.

Казкове місто Павлоград і веселкові його сузір'я. Адже че­рез їхню призму світ стає справді барвистим.

      Учень: Колись, ще підлітком, він побачив, як з води ви­ходить красива дівчинка в червоному купальнику і відразу ж закохався в неї. Як справжня русалка, вона чудово плавала, а він змалку боявся води. Отож, щоб не відставати від неї, став він приходити зранку на пляж:, коли там ще нікого не було, і самотужки вчив­ся плавати. Зовсім скоро вже міг безбоязно доплисти до середини Дніпра.

Того ж року вона стала вчитись в його школі. І кожна зустріч з нею була для нього святом. Він жартуючи з нею, обговорював шкільні новини і ні разу не відкрив свої почуття. Лише дарував свої вірші. А щонеділі проходив її вулицею, аби лиш постояти біля будинку, в якому жила його кохана. І після кожного такого дивного побачення в його зошиті з’являлися вірші з позначкою «Присвячується О.К.»

Після закінчення школи вони ні разу не зустрілися. Та завжди вона була світлою згадкою про його юність.

Пройшли десятки років, за які він зі своєю дружиною виростив дітей, постарів і посивів. А ще пережив горе – втратив дружину. Від однокласників дізнався, що така ж доля спіткала і ту, яка була його першим коханням – тяжка хвороба вирвала з життя її чоловіка. І.ось, одного разу, коли він, аби розвіяти свою самотність, мандрував в мережі Інтернету, раптом на сайті «Однокласники» побачив її прізвище. Нахлинули спогади про давно минуле і він наважився нагадати про себе.

Учні напам’ять читають вірші

Лист . До неї

Привіт! Надіюсь, не потрапив

У ті, хто вартий забуття.

Не ображайся, коли завадив

Постукавши в твоє життя

Відкрити двері – в твоїй волі,

А ні – в вікно не зазирну,

Не потурбую більш ніколи,

Сторінку цю перегорну.

Незвані гості зайві нині

І їм сказати можна: « Зась!»

Та все ж, хотілось би згадати

Стежинку юності хоч раз.

Ти скажеш: « Слід стежини стерся,

На ній давно пирій поріс,

Отож, мовляв, якого греця,

Ти в скриню пам`яті поліз?»

Та може й так. Бо зі стежини

Дороги наші розійшлись,

На них буяв і цвіт калини

І сльози горя пролились.

Буває, серце туга гнітить,

Не радують прийдешні дні.

Але ж на небі сонце світить,

Бузок розквітне повесні.

То ж попри все , нам треба жити!

Мене в нахабстві не звини,

Що знов звертаюся до тебе –

Бажані двері відчини,

Щоб хоч у віртуальнім світі

Дізнатись про життя твоє.

Як добре, що таку можливість

Нам нині Інтернет дає…

 Лист . До нього

Привіт, Поете! Ну й сюрпризи

Готує віртуальний світ!

Не спілкувались ми з тобою

Принаймні, вже з півсотні літ…

Точніше – сорок шість, як школу

Закінчив ти, шкільний «піїт»,

І на життєвих перехрестях

Твій зразу ж загубився слід…

Я вже давно живу далеко,

Та, видно, став тісним цей світ…

То ж із Франківська, з Прикарпаття,

Я говорю тобі – Привіт!

Й мені в життя всміхалось щастя,

І горе поряд з ним жило…

На зораній роками ниві

Було всього, всього було…

У мене діти – син з дочкою,

Онука у Флориді є…

Мені, ти віриш, це дівчатко

Наснаги жити додає…

Як ти живеш і де працюєш,

І чи буваєш в тих краях,

Де з школи у життя доросле

Колись твій простягнувся шлях?

Пиши, дні юності згадати

Нагоду можна віднайти,

А ще – самотність подолати

Таким, як я, таким, як ти…

Вчитель: Так і зародилось листування по Інтернету, де свої почуття та переживання передавали один одному дві самотні людини.

 Учень:Та все ж випала йому щаслива нагода вперше в житті подарувати їй квіти. Вона написала, що приїздить до Дніпропетровська, до своєї рідні, і він попросив дозволу зустріти її на вокзалі. Ходив по перону, чекаючи її потягу і хвилювався, як хлоп­чисько, що вперше прийшов на побачення. Зустрів, впізнав.

Сиділи вони в привокзальному кафе, вона розпо­відала, як доїхала, він щось говорив їй і думав, що ось перед ним його мрія, та, що снилась йому в юнацьких снах і якій він так і не наважився сказати, може, най­головнішого в своєму житті. Не може й зараз, бо між ним і нею пам'ять про дорогих їм людей. І все ж відчу­вав, що кохає цю немолоду вже, стомлену життям жінку, з посмішкою і поглядом дівчинки з його дале­кої юності і ладен задля неї перевернути гори. Він, мабуть, був дуже смішний, оцей сивий дивак, своїми думками. Та бува ж таке, що осінньої пори, дивуючи світ, раптом на яблуні розкривається цвітом якась брунька... Недовгою була їхня зустріч. Вони розста­лись і знову полетіли по Інтернету їхні листи.

Учні напам’ять читають вірші

Лист . До неї

Підходить потяг до перону,

Натис на гальма машиніст.

І ось ти вийшла із вагону,

І вмить змінився увесь світ.

Зоря немов би з неба впала,

Садок узимку мов зацвів,

Чарівна скрипка залунала,

Долинув солов’їний спів.

А поруч люди сновигали,

Байдужі до всього того.

Сліпці! Вони не помічали

Кохання першого мого!

Тягар усіх прожитих років

Твою посмішку не змінив.

І, хоч сумні стали очі,

Та все ж такі, які любив.

Та й хіба може щось змінити

На небі сонце будь коли?

Йому ж призначено світити,

Які б там роки не були.

Година зустрічі злетіла,

Ти поспішала до рідні,

І посмішкою освітила

Мої осінні, сірі дні…

Лист7. До нього

Писав Дюма про двадцять літ потому,

А тут не двадцять, сорок шість пройшло…

І ось підходить поїзд до перону…

Звичайно, трохи боязно було,

Що не впізнаєш зовсім, пройдеш мимо,

Тут важко здивуватися, та все ж

Надію мала я таку сміливу,

Що ти мені валізи піднесеш.

Та ти стояв с трояндовим букетом

І, судячи по вигляду, впізнав,

А потім вже подальші всі події

У вірші емоційно описав.

По-своєму сприймаємо реальність,

Вирішуємо, де добро, де зло,

Та в даному конкретному випадку

Здається, що «Остапа понесло»…

Спустись на землю, сивий чоловіче,

Ідеалістів час давно минув,

Будь реалістом. Дякую, до речі,

Що упізнав й зустріти не забув.

Вчитель: Та зустріч у Дніпропетровську була першою і останньою. Але назавжди залишила слід у серці Володимира та Ольги.

Учні напам’ять читають вірші

Лист .  До неї

Ніколи я того не думав,

Що стане ворогом мені

Колишній приятель мій давній –

Старий годинник на стіні.

Колись щасливі він хвилини

Мої всі вправно рахував,

Веселим дзвоном неупинно

Годину кожну відбивав,

Співав нехитру свою пісню

Усе тик-так, тик-так, тик-так…

І подавав мені надію,

Що буде все, задумав як.

Тепер змінився мій годинник

І інший відбиває час,

У ньому друзі і родина

Назавжди покидають нас…

Ним відрахована година

Нагадує, що крок зробив

До свого фінішу я знову,

Й подовшав вік, який прожив.

Не зміг годинник зупинити,

Хоч настрій він мій і псує

Бо, може, радісну годину

Він все ж оту мені проб`є,

В яку побачення призначиш

Мені ти, все ж таки, колись…

Й не говори, лише, будь ласка,

«Не молоді ми, схаменись!»

У кожнім віці своя правда,

І лік часу свій, зазвичай,

Те, що зробити можна нині,

На завтра ти не відкладай.

Минулому – пошана й вдячність,

Ми пам`ятатимемо тих,

З ким горе й радощі ділили

Дітей зростили ми своїх.

Та жить минулим неможливо,

Прийдешній день не зупинить.

Ти право в Бога заслужила

Себе дозволити любить.

Коханням першим і останнім

Була і будеш ти моїм,

Що думаю, що відчуваю,

В листі того не розповім …

Тому, хоч злий я на годинник,

Надію маю все одно,

Що він проб`є оту годину,

Яку чекаю я давно.

Лист . До нього

Годинник бідний тут не винен,

Час - вектор, напрямок один,

А нам зустрітись не завадить,

Для цього маса є причин.

У віртуальнім листуванні

Так легко пишуться слова,

Й, таке буває, навіть в мене,

Що обертом йде голова…

Але життя – сувора штука,

Реальність може бути зла,

Тут приказку згадати можна

Про всім відомого козла.

Та в мне стать таки жіноча,

Обминемо ми цей момент,

Й не зіпсує реальність, може

З листами наш експеримент,

Але з небес тобі спуститись

Вона таки б допомогла …

От тільки сотні кілометрів –

То відстань зовсім не мала …

Побачимось, я обіцяю,

Але ж не фей ти, лиш Поет,

Тому узгодимо регламент,

Для цього є в нас Інтернет.

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Робота в групах

І група

Через які деталі автори передають свою любов? Побудуйте схему.

ІІ група

Побудуйте ланцюжок фраз, що передають почуття ліричних героїв

ІІІ група

Прокоментуйте вислів «Любов перемагає все»

VІ.ДОМАШНЕ ЗАВДАННЯ

1.Дослідити, чому у назві  книги В.Ніколаєнко та О.Орел «Стань кольоровим сіро – чорний світ» домінують саме такі кольори.

2.Скласти есе на тему: «Любов перемагає все»