Країни Західної Європи ( 1945 – поч. ХХІ ст.). Німеччина у другій половині ХХ ст. – на поч. ХХІ ст.

Всесвітня історія 11 клас

Країни Західної Європи ( 1945 – поч. ХХІ ст.). Німеччина у другій половині ХХ ст. – на поч. ХХІ ст.

Мета: а) охарактеризувати основні тенденції та етапи в розвитку Європи у повоєнний час; з’ясувати сутність процесу євроінтеграції та причини утворення ЄС; показати особливості розвитку повоєнної Німеччини; з´ясувати причини розколу Німеччини на дві держави, причини західнонімецького «економічного дива», «нової східної політики» та об´єднання Німеччини; ознайомити курсантів з перебігом цих подій та явищ;

б) формувати вміння аналізувати і узагальнювати історичний матеріал;

в) виховувати у курсантів взаєморозуміння між народами, терпимість на основі особистого усвідомлення історії.

Обладнання та матеріали: підручник, карта, атлас, відео- та фото- матеріали, документи.

Базові поняття та терміни: план Маршалла, євроінтеграція, «економічне диво», розкол Німеччини, ФРН, НДР, Берлінський мур, об´єднання Німеччини, «оксамитова революція».

Персоналії: К. Аденауер, Л. Ерхард, В. Брандт, Г. Коль, А. Меркель.

Тип заняття: комбінований урок.

Структура заняття, основний зміст і методи роботи:

1. Організаційний етап.

2. Актуалізація опорних знань:

- Що Вам відомо про «план Маршалла»?

- Яку роль відіграв цей план в житті Західної Європи у повоєнний час?

- Що таке євроінтеграція?

3. Вивчення нового матеріалу.

                          План.

1. Наслідки Другої світової війни для провідних країн Західної Європи. План Маршалла.

2. Європейська інтеграція, її етапи. Європейський Союз.

3. Німеччина. Створення ФРН і НДР.

4. Західнонімецьке «економічне диво».

5. «Нова східна політика».

6.  Об´єднання Німеччини.

7. Німеччина наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Роль Німеччини на сучасному етапі.

Викладання нового матеріалу.

1. Наслідки Другої світової війни для провідних країн Західної Європи. План Маршалла.

Під час Другої світової війни економіка багатьох європейських країн, особливо Німеччини, була зруйнована, було знищено цілі міста з їх виробничими потужностями.

Численні жертви, матеріальні збитки, моральне та фізичне виснаження населення, нестача споживчих товарів та продовольства, недоїдання, зруйнована інфраструктура, слабкість валют, інфляція, потреба у великих капіталовкладеннях, технічне та технологічне відставання, деформації у структурі виробництва, демографічні деформації – все це  створювало надзвичайні перешкоди в справі відбудови господарства Європи, жертви якої були найбільшими.

За цих умов 5 червня 1947 р. Державний Секретар США Дж. Маршалл виступив у Гарвардському університеті з программою відновлення та розвитку Європи. Ця програма, що дістала назву «план Маршалла», передбачала: надання допомоги економіці США, яка полягала у зменшенні перенасиченості ринку товарами й капіталами, полегшенні проведення реконверсії; забезпечення відродження економіки Європи шляхом зміцнення європейської демократії та недопущення подальшої радянської експансії в Європу.

В липні 1947 р. був створений Комітет європейського економічного співробітництва для реалізації «плану Маршалла». В квітні 1948 р. Конгрес США прийняв Закон «Про надання допомоги іноземним державам», який надав законної сили «плану Маршалла».

Допомога за «планом Маршалла» здійснювалась на основі двосторонніх угод при дотриманні відповідних умов:

- відмова від націоналізації промисловості;

- свобода приватного підприємництва;

- зниження митних тарифів на імпорт американських товарів;

- вивід комуністів зі складу урядів;

- обмеження торгівлі з країнами соцтабору тощо.

План діяв чотири роки (1948-1951). Допомогу отримали 16 країн на суму 17 млрд. доларів ( за іншими даними – 13 млрд. доларів). 2/3 цієї суми отримали Велика Британія, Франція, Італія, ФРН. 70% допомоги становили продовольчі товари, 30% - інвестування в економіку. У пріоритетні галузі, у фінанси, в укріплення національних валют.

Результати впровадження «плану Маршалла» були вражаючими:

- приріст продукції у базових галузях економіки подвоївся, по окремим видам зростання становило 65-200%;

- значне зростання експорту європейських товарів.

Але «план Маршалла» мав і певні негативні наслідки:

- посилив розкол Європи на Західну та Східну, посилив «холодну війну»;

- посилив залежність західноєвропейських країн від США;

- сприяв оформленню військово-політичного блоку НАТО.

Висновок: Внаслідок реалізації «плану Маршалла» було здійснено швидке відновлення економіки країн Західної Європи на принципах розвитку ринкових відносин, сталася стабілізація їхнього внутрішнього становища, посилились інтеграційні процеси.

Схема: План Маршалла та відбудова економіки Європи

Запитання:

1. Ознайомтеся з таблицею і скажіть, які умови надання допомоги за планом Маршалла були неприйнятні для країн Східної Європи і чому.

2. Назвіть позитивні і негативні наслідки прийняття країнами Західної Європи допомоги за планом Маршалла.

3. Чиї інтереси задовольняв план Маршалла в першу чергу?

2. Європейська інтеграція, її етапи. Європейський Союз.

Є в р о п е й с ь к а     і н т е г р а ц і я — процес утворення нового типу міждержавних відносин, що розпочався після Другої світової війни,  забезпечив країнам Західної Європи високі темпи економічного розвитку, соціально-політичну стабільність та безпеку і привів до утворення Євролейського Союзу. (Интеграция - интегрирование, объединение, соединение, слияние; слитие)

Одним із наслідків реалізації «плану Маршалла» було посилення інтеграційних процесів у Європі.

Перші кроки євроінтеграції:

• Липень 1947 р. — створення Комітету європейського економічного співробітництва (для реалізації «плану Маршалла»).

• 5 травня 1949 р. — створення Ради Європи — міжнародної міжурядової  організації.

• Квітень 1951 р. — створення Європейського об’єднання вугілля і сталі.

• 1957 р. — створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) — «Спільний ринок».

• Грудень 1957 р. — створення Європейського товариства з атомної енергії (Євроатом).

• 1960 р. — створюється Асоціація вільної торгівлі.

В науковій літературі виділяють такі етапи євроінтеграції:

І етап – підписання Брюссельського договору про організацію загальноєвропейської колективної безпеки, про співробітництво в економічній, політичній, соціальній та культурній сферах 17 березня 1948 р. Учасниками договору було 5 країн: Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Велика Британія.

У вересні 1948 р. була створена оборонна організація Західного Союзу в рамках Брюссельського договору, але з утворенням НАТО була ліквідована.

ІІ етап – підписання Римського договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) - «Спільний ринок» у 1957 р. Учасниками «Спільного ринку» було вже 15 західноєвропейських країн. Утворення ЄЕС мало на меті усунення обмежень в торгівлі між країнами-учасницями, свободне переміщення осіб, капіталів та послуг, введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми країнами, спільна політика у с/г, транспорті, створення валютного союзу, узгоджена економічна політика тощо.

Нова геополітична та економічна ситуація у світі і Європі на поч. 90-х рр. ХХ ст. створили умови для подальшої інтеграції.

ІІІ етап – підписання Маастрихтського договору про утворення Європейського Союзу 7 лютого 1992 р. Договір підписали 12 країн Західної Європи: Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція, Франція, ФРН, Велика Британія. Офіційно договір вступив у силу 1 листопада 1993 р. Саме ця дата і є офіційною датою утворення ЄС.

Девиз: Согласие в многообразии

Розширення ЄС: в 1995 р. до ЄС приєднались Австрія, Фінляндія, Швеція. В 2004 р. членами ЄС стали Мальта, Кіпр,Словенія, Словакія, Чехія, Польща, Угорщина, Латвія, Литва, Естонія. В 2010 р.  – Румунія та Болгарія, в 2013 р. – Хорватія. Таким чином, до ЄС  (до 2020 р.) входило 28 країн Європи, але після виходу Великої Британії там залишилося 27 країн.

Карта ЄС на 2020 р.

ЄС сьогодні – це складна наддержавна організація, яка має свою розгалужену структуру. Головними органами управляння ЄС є Єврокомісія (європейський уряд) та Європарламент.

В 2002 р. в багатьох країнах ЄС була введена в обіг нова грошова одиниця – євро. На сьогодні єврозона охоплює 19 країни ЄС.

Треба відмітити, що не всі країні Західної Європи є членами ЄС ( наприклад, Швейцарія, Норвегія), в де-яких країнах – членах ЄС зберігається власна грошова одиниця (наприклад, Велика Британія не відмовилась від фунту стерлінга).

Проведение особой социальной и экономической политики в отдельной стране, участвующей в интеграции, становится невозможным. Удачные решения незамедлительно заимствуются партнерами, неудачные, вызывая отток капиталов, вынужденно пересматриваются. Кроме того, каждый участник интеграции обязан выполнять решения наднациональных органов, что также ограничивает поле социально-экономических экспериментов. Это было важнейшим фактором сближения позиций по принципиальным вопросам общественного развития основных политических партий всех стран Западной Европы, безотносительно к их идейно-политическим особенностям.

*Суммарная численность населения 28 стран Европейского союза на начало 2019 года достигла 513,5 миллиона человек, сообщает Статистическая служба ЕС.

На начало 2018 года этот показатель составлял 512,4 миллиона человек. Таким образом, численность населения стран ЕС выросла за год на 1,1 миллиона.

Странами ЕС с самой большой численностью населения остаются Германия (83 миллиона человек), Франция (67 миллионов), Великобритания (66,6 миллиона), Италия (60,4 миллиона), Испания (46,9 миллиона) и Польша (38 миллионов). В 2018 г. году в странах ЕС родилось пять миллионов человек, скончалось - 5,3 миллиона.

Но благодаря эмиграции численность населения стран ЕС выросла на 1,1 миллиона человек.

*Туреччина з населенням 82 млн чол. була в черзі на вступ до ЄС на 2010 р., але це рішення було відкладено на невизначений час.

3. Німеччина. Створення ФРН і НДР.

Політика окупаційної влади в 1945 – 1949 рр. у Німеччині.

- Якими були наслідки Другої світової війни для Німеччини?

- Де і коли вирішувалась доля повоєнної Німеччини?

Для Німеччини Друга світова війна скінчилася 8 травня 1945 р., коли в передмісті Берліна Карлхорсті уповноважені представники країн антигітлерівської коаліції, а саме -  маршал Г. К. Жуков (СРСР), генерал армії Д. Ейзенхауер (США), фельдмаршал Б. Монтгомері (Велика Британія) й генерал Латр де Тассіньї (Франція) прийняли капітуляцію нацистської Німеччини, підписану керівниками вермахту.

Країна була в руїнах. Економіка  дезорганізована. Промислове виробництво становило лише третину довоєнного рівня. Від голоду німців врятували тільки продовольчі поставки держав, які їх окупували. Катастрофічно не вистачало палива. Десятки тисяч біженців блукали у пошуках притулку. За авантюру нацистів Німеччина заплатила життям понад 13 млн. людей.

 Німеччина перестала існувати як суверенна держава й була окупована військами союзників. ЇЇ територія була поділена на чотири зони окупації або сектори – американську, англійську, французьку, радянську.

В країні не існувало уряду, тому вся повнота влади  перейшла до Контрольної Ради, яка працювала на засадах одноголосності та складалася з чотирьох головнокомандуючих провідних держав антигітлерівської коаліції — СРСР, США, Великої Британії, Франції.

Союзники реалізовували план «4-х Д» - денацифікації, демілітаризації, демонополізації, демократизації.

Були створені нові політичні партії – ХДС, ХСС; відновили діяльність КПН, СДПН, ВДП. Але між союзниками виявилися великі протиріччя, СРСР і західні країни

проводили різні за характером перетворення: СРСР – соціалістичні; західні країни – капіталістичні.

2 грудня 1946 р. між Британією та США було підписано угоду про об'єднання їхніх зон окупації. Так виникла Бізонія. У лютому 1948 р. до цієї угоди приєдналася Франція, а Бізонія трансформувалася в Тризонію. В об'єднаній Західній зоні почали швидко формуватися органи влади — економічна й виконавча ради, верховний суд, банк німецьких земель і т. д.

У Західній зоні (Тризонії) окупаційна влада прагнула зберегти економічний потенціал Німеччини. За підтримки окупаційних властей і духовенства восени 1945 р. було утворено Християнсько-демократичну спілку (ХДС) на чолі з видатним політичним діячем Конрадом Аденауером, а потім його баварську філію — Християнсько-соціалістичну спілку (ХСС), що дотримувалася більш консервативних поглядів, ніж ХДС. Християнські демократи заявляли про свій антифашизм, обіцяли забезпечити загальний добробут, ліквідувати засилля монополій, дозволити робітникам брати участь в управлінні підприємствами. Ця програма забезпечила їм підтримку трудящих, особливо віруючих. У Західній зоні утворилася також ліберальна Вільна демократична партія (ВДП). Впливовою силою залишалася Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), що відійшла від комуністичного впливу й була прихильницею активної соціальної політики шляхом проведення реформ. Значним успіхом демократичних сил стало створення єдиного профспілкового центру Об'єднання німецьких профспілок (ОНП), до якого увійшли робітники й службовці різних політичних та релігійних поглядів.

Вибори в органи місцевого самоврядування в радянській зоні принесли беззастережну перемогу Блоку антифашистсько-демократичних партій на чолі із Соціалістичною єдиною партією Німеччини (СЄПН), яка одержала більше 50% голосів. Вона будувала свою діяльність на основі марксистсько-ленінської ідеології.

Представники СЄПН займали ключові позиції в органах управління, спираючись на підтримку радянської військової адміністрації. Радянський Союз у Східній Німеччині цілеспрямовано насаджував сталінську модель соціалізму й практично сприяв цьому процесу в усіх напрямках.

У вересні 1946 р. державний секретар США Бирнс у Штутгарті заявив про необхідність відновлення німецької держави. Радянська сторона розцінила цю заяву як однобічний перегляд попередніх домовленостей про Німеччину. Країна перебувала напередодні розколу, спричиненого військово-політичним протистоянням СРСР та західних країн у повоєнні роки.

 Розкол Німеччини: утворення ФРН та НДР.

18 червня 1948 р. розпочалася грошова реформа в Тризонії. «Рейхсмарки» замінювались новою валютою — німецькою маркою. Метою реформи було насамперед приборкання інфляції та створення стабільної грошової одиниці. Західна Німеччина приєднувалась до плану Маршалла. Почалась розробка конституції Німеччини, яка почала діяти 23 серпня 1949 р. після її затвердження окупаційною владою. Конституція закріпила основні цивільні та політичні права громадян і проголосила утворення ФРН як  демократичної, федеративної й водночас перехідної держави. ФРН із самого початку свого існування висунула ідею об'єднання Німеччини на демократичній основі. За формою правління ФРН стала парламентською республікою, вищий орган влади — Бундестаг (федеральний парламент).  ФРН складалась із 10 земель. Лідер партії, що перемогла на виборах, призначався федеральним канцлером (главою уряду).

У серпні 1949 р. на виборах до бундестагу переміг блок ХДС/ХСС, який утворив в коаліції з ВДП перший уряд ФРН. 15 вересня доктора Конрада Аденауера обрано федеральним канцлером. Він переміг на виборах з перевагою усього в один голос, при цьому канцлер говорив: «Оскільки я твердо вирішив взяти на себе відповідальність, я б вважав за дурість, що сам себе не обрав».

Конрад Аденауер (1876-1966 рр.) — народився в січні 1876 р. у м. Кельн. Він та його однолітки пройшли через випробування націоналізмом, воєнними перемогами Німеччини на початковому періоді Першої світової війни, вони пережили гіркоту її поразки та революційну смуту в листопаді 1918 р. Після закінчення університету Аденауер примкнув до католицької партії центру, оскільки виріс у релігійному середовищі.
1912 р. його обрали першим помічником обербургомістра Кельна, а в листопаді 1917 р. він став мером Кельна, активно включився у політичну діяльність. У березні 1933 р. Аденауера позбавлено всіх посад і привілеїв, але концтабору, куди потрапили більшість членів партії Центру, йому вдалося уникнути. 1935 р. гестапо відмовило Аденауеру в праві на проживання в Кельні з огляду на його ненадійність, тому він оселився на віллі Ренсдорфа, де й пережив війну. Після замаху на фюрера 1944 р., у якому Аденауер не брав участі, його заарештувала служба безпеки. У 1945-1948 рр. Аденауер займався політичною діяльністю, дістаючи беззастережну підтримку американської влади. Перемігши на виборах канцлера у вересні 1949 р. у віці 73 років, Аденаузр обіймав посаду глави уряду до 1963 р. Переконаний демократ, він великою мірою сприяв зміцненню демократичних інститутів ФРН.

7 вересня 1949 року була офіційно створена західнонімецька держава – ФРН.

В Східній Німеччині були проведені відповідні перетворення: грошова реформа, яка вводила нову грошову одиницю – східну марку; під егідою СЄПН утворили Національний Фронт з керівним органом – Німецьким національним союзом, який

7 жовтня 1949 р. проголосив утворення НДР – східнонімецької соціалістичної держави.

 Президентом НДР став комуніст Вільгельм Пік, а главою уряду — соціаліст  Отто Гротеволь. СЄПН фактично узурпувала всю владу у країні й розпочала будівництво соціалізму за радянським зразком.

Таким чином, в 1949 році відбувся розкол Німеччини на дві держави з різними соціально – економічними та політичними системами – капіталістичну ФРН та соціалістичну НДР, який буде тривати понад 40 років.

 4. Західнонімецьке «економічне диво».

 В період 1948 – 1960 років у ФРН спостерігається бурхливе економічне зростання, яке отримало назву «економічне диво». Усього за три роки обсяг промислового виробництва збільшився в 2,5 рази. Кількість безробітних скоротилася, життєвий рівень швидко підвищувався, і незабаром ФРН за цим показником наздогнала провідні західні країни.  

В основі німецького «економічного дива» були цілком конкретні причини:

1) на відміну від східної, західна частина Німеччини не була сильно зруйнована в роки Другої світової війни, втрати виробничих потужностей склали біля 10%;

2)  допомога за планом Маршалла, ФРН одержала до 1952 р. товарів на суму 3,1 млн доларів;

3) внутрішні капіталовкладення у промисловість;

4)  ФРН не була обтяжена військовими витратами;

5) наявність дешевої робочої сили, особливо після репатріації 9 млн німців із Східної Пруссії та інших регіонів. Заробітна плата робітників у перші повоєнні роки була значно менше довоєнної, а робочий тиждень становив 50-52 години.

6) протекціоністська політика держави; на високі темпи економічного розвитку країни вирішально вплинула реалізація принципів, що лягли в основу валютної реформи Ерхарда, яка дозволила ліквідувати штучні бар'єри для приватного підприємництва, встановити вигідні податкові ставки. Ерхард заохочував розвиток нових промислових галузей, наприклад електронної, створюючи для них особливий режим сприяння. Йому вдалося збудити дух підприємництва, «заразити» західних німців бізнесом. Ерхард намагався створити державу «народного капіталізму» і «депролетарізувати» робітників за допомогою продажу акцій та співучасті їх у керуванні виробництвом. Він виключав застосування методів державного регулювання економіки, в «одержавленні» йому ввижався соціалізм.

Але насамперед ФРН зобов'язана своїми досягненнями працьовитості, таланту й цілеспрямованості німецького народу.

Людвіг Ерхард ( 1897 – 1977) – «творець німецького економічного дива» — народився 4 лютого 1897 р. у дрібнобуржуазній родині в невеличкому містечку Фюрте. В 16 років батько відправив його на навчання в нюрнберзьку фірму збуту виробів із тканини. В роки Першої світової війни він добровільно записався до армії, дослужився до чину вахмістра, був тяжко поранений. Після війни Ерхард прагнув економічної самостійності і тримався осторонь політики, шукав свою точку опори. Освіту одержав у Нюрнберзькій вищій школі економічних та соціальних наук і в університеті Франкфурта-на-Майні. 1928 р. Ерхард зайнявся науковою працею — досліджував співвідношення між попитом і пропозицією. В роки нацистського режиму підтримував деякі методи державного регулювання гітлерівської партії, проте після війни повернувся до ліберальної економічної партії. З 1946 р. Ерхард міністр економіки Баварії, Після утворення ФРН Ерхард — християнський демократ, міністр економіки в уряді Конрада Аденауера (1949—1963) і його наступник на посту федерального канцлера (1963 - 1966).

До початку 60-х років ФРН перетворилася на одну з найбільш економічно розвинених держав світу, вона вийшла на друге місце у світі після США за темпами і об´ємами промислового виробництва.

Період 1949 – 1969 рр. в історію ФРН увійшов як «ера християнських демократів», при владі весь цей період перебувала коаліція ХДС/ХСС.

В 1955 р. ФРН стала членом НАТО, потім увійшла до складу ЄЕС – «спільного ринку».

5. «Нова східна політика».

В 50-ті роки ФРН, ставши економічним гігантом, поставила під сумнів свої східні кордони і вимагала відновлення Німеччини у кордонах 1937 р. Ігнорування нових реалій в Європі загрожувало Німеччині падінням авторитету на міжнародній арені.

СДПН стала ініціатором дискусії про зміни у зовнішній політиці ФРН. Дискусія завершилась перегрупуванням політичних сил у країні. У 1969 р. було створено новий уряд на чолі з лідером соціал-демократів Віллі Брандтом.

З 1969 до 1982 р. при владі перебував блок СДПН/ВДП. Це позначилось на зовнішній політиці, яка отримала назву «нова східна політика»: ФРН встановила дипломатичні стосунки з НДР, з СРСР,  визнала  повоєнні кордони, вирішила проблему Західного Берліну. У результаті проведення «нової східної політики» ФРН підняла свій міжнародний престиж і перетворилась на головного торгового партнера Східної Європи та СРСР.

Віллі Брандт – канцлер ФРН ( 1969 – 1974) став лауреатом Нобелівської премії миру.

З другої половини 1980 р. почалося уповільнення темпів економічного розвитку, що переросло в короткочасну кризу 1981-1982 рр. Кількість безробітних досягла 2,5 млн чол. Інфляція різко зменшила купівельну спроможність населення. 1982 р. вільні демократи вийшли з коаліції СДПН та перейшли на бік ХДС/ХСС. З 1982 року до влади знов повернулись християнські демократи ( до 1998 р.). Канцлером Німеччини весь цей час був Гельмут Коль. Гельмут Коль — шостий канцлер ФРН — народився З квітня 1930 р. у м. Людвигсхафен у родині вихідця з селянського середовища — Ганса Коля. 1950 р. він вступив до університету у Франкфурті-на-Майні, де вивчав державне право і філософію. У Гейдельбергському університеті Коль вивчав політичні науки. 1957 р. Коль став членом правління, а з 1966 р. — головою ХДС землі Рейнланд-Пфальц, обіймав посаду прем'єр-міністра цієї землі. За політичними пристрастями був прихильником консерватизму, прагнув підтримувати старе, наскільки це можливо, але водночас гостро відчував необхідність змін і був готовий їх здійснювати. Ставлення до соціалізму в нього було однозначне: Коль казав, що «ворожість до соціалізму я усмоктав із молоком матері». З 1982 по 1998 рр. — канцлер ФРН.

На виборах 1983 р. блок ХДС/ХСС-ВДП домігся вражаючої перемоги. ХДС під керівництвом Г. Коля значно розширив свої ряди, став дійсно народною партією. Більшість членів СДПН, ВДП переходила в ряди ХДС.

З 1983 р. в економіці ФРН розпочалося поступове піднесення, яке тривало до 1990 р. Країна стала найбільшим експортером товарів у світі, в тому числі найскладнішого устаткування. Західнонімецька марка перетворилася на одну з провідних валют. Модернізація економіки привела до збільшення заможності середнього класу.
1987 р. Гельмута Коля знову обрано канцлером ФРН. Саме в цей період відбулась головна політична подія в історії повоєнної Європи – об´єднання Німеччини.

6. Об´єднання Німеччини

Конституція ФРН передбачала возз'єднання Німеччини як процес входження земель Східної Німеччини до ФРН, що припускало попередню ліквідацію НДР як держави. В жовтні – листопаді 1989 р. в НДР відбувались події, які в історію увійшли як «оксамитова революція». Наближалася 40-а річниця утворення НДР.
Проте в керівництві СЄПН назрівало невдоволення політикою Е. Хонеккера та його ортодоксальним оточенням. У дні святкування ювілею 7-9 жовтня тисячі людей вийшли на антисоціалістичнІ демонстрації. 17 жовтня на пленумі ЦК СЄПН було прийнято рішення про звільнення Е. Хонеккера від обов'язків Генерального секретаря ЦК СЄПН. Замість нього обрано Егона Кренца, який у колишньому політбюро опікувався органами безпеки.

Події розвивалися бурхливо:

- 9 листопада 1989 р. пав «Берлінський мур», були відкриті кордони з ФРН;

-  розкол і розпад СЄПН, утворення нового уряду;

- відмова від соціалізму;

- боротьба за об´єднання Німеччини;

- утворення валютного союзу з ФРН у червні 1990 р.;

- 13 серпня 1990 р. Народна палата НДР прийняла рішення про входження НДР до складу ФРН, що передбачалося Конституцією ФРН.

 Для врегулювання зовнішніх аспектів об'єднання Німеччини відбулися переговори за формулою "2+4" (ФРН, НДР плюс СРСР, СІЛА, Велика Британія, Франція).

- 12 вересня 1990 р. у Москві 4 держави – переможниці і ФРН та НДР підписали Договір про остаточне врегулювання відносин з Німеччиною, який передбачав об´єднання Німеччини. СРСР і ФРН розв'язують питання про виведення радянських військ із території НДР.

3 жовтня 1990 р. відбулось об´єднання Німеччини – це найважливіша міжнародна подія другої половини ХХ ст., яка підвела  остаточні підсумки Другої світової війни для Німеччини, Європи і світу.

Першим канцлером об´єднаної Німеччини став Г. Коль.

7. Німеччина наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. Роль Німеччини на сучасному етапі.

В 1998 р. до влади знов повернулись соціал-демократи. Канцлером Німеччини став лідер СДПН Герхард Шредер (до 2005 р.). На порозі XXI ст. економіка Німеччини пережи­вала кризові явища, в 1999 р. зафіксовано падіння ВВП на 0,4%, повільно відбувається реформування ринку робочої сили. Уряд Г Шрьодера зробив спробу податкової реформи та реформу системи оплати праці. Для стимулювання економічного розвитку уряду довелося здійснити низку непопулярних реформ.

З 2005 р. до влади в ФРН знов повернулись християнські демократи на чолі з Ангелою Меркель.

А́нгела Дороте́я Ме́ркель  (17 липня 1954, Гамбург) — німецький політик, лідер ХДС, з 2005-го року — Федеральний Канцлер Німеччини. Перша жінка Федеральний Канцлер Німеччини. Після її народження сім'я переїхала в НДР, де її батько очолив прихід у містечку Темплін. Її батько, лютеранський пастор, відкриває семінарію в НДР і керує будинком для інвалідів. В юності Ангела була в піонерській організації, Комуністичному союзі молоді, і одночасно була членом молодіжної організації християнських демократів. У школі добре опанувала російську мову. В 1968 р. виграла шкільну Олімпіаду з російської мови в НДР и була нагороджена поїздкою в СРСР.

 Пізніше вивчила англійську.

У 1978 році закінчила фізичний факультет Лейпцизького університету, у 1986 захистила докторську дисертацію з хімії. З 1978 до 1990 працювала в Центральному інституті фізичної хімії Академії наук НДР. У 1989 після падіння Берлінської стіни вона вступила в ряди організації «Німецька вільна молодь», покликаної керувати молоддю, відданій державі, і активістом Партії демократичного відновлення, де обіймає посаду секретаря Департаменту агітації і пропаганди. Так вона стає одним з головних експертів з політичної комунікації в НДР. Після об'єднання Німеччини в 1990 вступила в Християнсько-демократичний союз, який був тоді при владі. У грудні того ж року її обрали депутатом Бундестагу.

В уряді Гельмута Коля стала міністром у справах жінок і молоді.

У 1998 ХДС був змушений піти в опозицію, а навколо Гельмута Коля вибухнув скандал. Ангела Меркель відреклася від Коля і зажадала від партійного активу змінити керівництво ХДС і почати партійне «відновлення». У квітні 2000 96% членів партії обрали її головою ХДС. Цей успіх був особливо примітний на тлі того, що Меркель — жінка, східна німкеня і протестантка, вкрай нетипова для цієї партії.

В зовнішній політиці Меркель відома своєю беззастережною підтримкою американського курсу, виступаючи за зближення зі США. Вона неодноразово критикувала Герхарда Шредера за «надмірну» дружбу з Володимиром Путіним, є послідовним противником прийняття Туреччини в Європейський Союз, після того, як економіка Греції опинилась на межі дефолту, Ангела заявила, що Єврозоні необхідний механізм виключення з неї окремих країн за систематичне порушення правил фінансової стабільності.

Головна мета внутрішньої політики — створення робочих місць і підтримка економіки за рахунок зменшення соціальних допомог.

Ангела Меркель одружена вдруге, дітей не має. Другий чоловік — професор теоретичної і фізичної хімії Університету ім. Гумбольдта Йоахім Зауер.

Журнал «Форбс» вважає Ангелу Меркель найвпливовішою жінкою сучасності (станом на 24 серпня 2011 року).

Ангела Меркель – перша жінка-канцлер Німеччина. Вона та її партія перемагали на парламентських виборах чотири рази поспіль. На поч. 2021 р. А. Меркель була переобрана з посади лідера партії ХДС, новим лідером ХДС став Армін Лашет – прем’єр-міністр землі Північний Рейн-Вестфалія.

5. Закріплення нового матеріалу:

- Якою за формою правління є сучасна Німеччина?

- Що таке «економічне диво»? Назвіть основні причини цього явища в Німеччині?

- Коли і як відбулось об´єднання Німеччини? Історичне значення цієї події?

- Чому стало можливим об’єднання Німеччини?

6. Домашнє завдання:

1) Бердичевський Я. М. 11 кл., §16 – 17, стор. 131 – 152.;

2) О. Гісем, О. Мартинюк. Всесвітня історія. 11 кл. 2019 р., §8, п. 1-3.

3) Щупак І. Я. Всесвітня історія. 11 клас /рівень стандарту/ - Київ, 2019 р., §1 (п.2), §2 (п. 5, 6), §6.

4) підготовка повідомлень: «Л. Ерхард – «архітектор» західнонімецького економічного дива»;

«А. Меркель – перша жінка-канцлер Німеччини»;

5) Письмово: Чому, на Вашу думку, стало можливим об’єднання Німеччини?