"Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер"

Молодіжненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Овідіопольського району Одеської області

ХИМЕРНИЙ ГОФМАН

Позакласний захід зі світової літератури

вчительки  Молодіжненської ЗОШ

І-ІІІ ступенів

Овідіопольського району

Одеської області

Курило Тетяни Севастянівни

Позакласний захід на тему: "Химерний Гофман"

Мета: залучити  до участ і у заході якомога більше учнів 11-го класу і долучити їх  до спадщини видатного німецького романтика .

Учасники заходу:

1.              Ведучий перший
2.              ​Ведучий другий
3.              Нудний лектор
4.              Чтець перший 
5.              Чтець другий 
6.              Оповідач-ентузіаст
7.              Оповідач-філістер
8.              Біограф   Гофмана перший
9.              Біограф  Гофмана другий 
10.           Бальтазар
11.           Скрипаль Сбіока
12.           Фея Розеншен
13.           Ляльковод перший 
14.           Ляльковод другий
15.           Референдарій Пульхер

Ведучий перший:

Химерний Гофман. Романтичний Гофман. Незрозумілий, дивний. Незвичайний. Особливий.  Гофмана інколи важко зрозуміти, але залишитися байдужим до нього неможливо. Гофмана добре знають дорослі й діти завдяки його фантастичній казці «Лускунчик і мишачий король».

На  екран проектується фрагмент балету

П. Чайковського «Лускунчик»  «Вальс квітів».

Ведучий другий:

Петро Ілліч Чайковський створив балет «Лускунчик» за казкою Гофмана «Лускунчик та мишачий король». Це здається містичним, але і у Чайковського, і у Гофмана найулюбленішим композитором був Амадей Моцарт. Гофман навіть змінив одне із своїх імен з Вільгельма на Амадей. На честь Моцарта. (Звучить фрагмент музики  Моцарта «Каватина Фігаро») Отже, Ернст Теодор Амадей Гофман, німецький письменник- романтик. Головною справою свого життя вважав музику. Він навіть усіх людей поділяв на дві нерівні частини: музиканти і немузиканти. Музиканти – це ентузіасти, немузиканти – філістери.

На сцену виходять Оповідач-філістер і Оповідач-ентузіаст

Оповідач-філістер:

Філістер. Що  це  за дивне слово?  В  німецькій мові воно означає «обиватель». Обиватель – це звичайнісінька людина, яка хоче домашнього затишку, смачної їжі, спокою, душевного й тілесного комфорту.  Я – філістер. Що тут поганого? Я радію, коли купую нову річ. Мене тішать матеріальні багатства.  

Оповідач-ентузіаст:

Я – ентузіаст. Мене хвилює краса. Одного матеріального благополуччя мені замало, духовне ставлю над матеріальним. Я знаходжу справжнє щастя у творчості. Бачу красу скрізь: у райдузі, грозі, у зливі й снігопаді, я чую музику навколишнього світу.

Учень-чтець:

Розкуйовджене густе волосся,
Ніс тонкий. Від суму серце плаче.
Гофмане, то як тобі жилося?
Як це : бути з двох частин неначе?
Вдень – нудна робота і дружина,
Велетень, закритий у конторі.
А вночі – з’являється Ундіна,
Кличе  в інший світ, в уяви море.

Перший біограф Гофмана:

Ернст Теодор Амадей Гофман народився у 1776 році в Пруссії, в місті Кенігсберг. Нині це місто Калінінград. Отримав юридичну освіту в Кенігсберзькому університеті. Зробив непогану кар’єру державного службовця. Був директором театру, помічником судді, членом Вищого апеляційного суду. Коли почалася війна з  Францією і Пруссія капітулювала, Гофман у пошуках роботи змушений був виїхати до Берліна. На його долю випали тяжкі випробування: помирає єдина донька, тяжко хворіє дружина. Зі стану депресії його виводить пропозиція  обійняти посаду директора  театру в Баварії.  Тут Гофман проявляє себе як напрочуд обдарована людина: він пише музику, літературні твори, малює.

Другий біограф Гофмана:

У 1813 році Гофман став свідком Дрезденської битви. На його очах гинуть від вибуху люди, їх просто розриває на шматки.  Кров ллється рікою, та бій продовжується, солдати кричать «ура».  Тоді Гофман пережив справжнє потрясіння,що залишило слід на все життя.  Він зрозумів тоді, що кошмар і гротеск  властиві людському життю, вони існують в ньому на межі реального  і нереального світів.  Людське життя нічого не варте у світі, де найвищою є влада золота.  В прагматичному світі людина  звикає діяти, як добре налагоджений механізм. А для романтичних мрій не залишається ні часу, ні бажання. Гофман протестує проти такого світу.  Дійсність стає схожою на страшний сон, де панують несправедливість, гротеск і абсурд.

Ведучий перший:

Химерний Гофман. Загадковий Гофман. Романтичний Гофман. Іронічний Гофман. Наявність двох світів відчувається не лише у творах, а й у житті письменника.  Юрист за освітою, він змушений був працювати за фахом, щоб заробити на хліб. А вночі займався улюбленою справою – музикою. (Звучить фрагмент музики  Моцарта «Каватина Фігаро»).

Ведучий другий:

Музика – це особливий стан душі, це універсальна мова, яка не знає кордонів. Гофман мріяв бути композитором і музикантом, і він став композитором і музикантом, але у вічність він увійшов перш за все як автор чудернацьких, химерних літературних творів.

На сцену виходить Нудний лектор. Він стає  за стіл. На столі графин з водою. За спиною у лектора стовп з  двома стрілочками, на одній написано  «Керепес», на другій – «Джинністан». Стрілочки вказують у протилежні боки.

Нудний лектор:

Джинністан – країна вільних джиннів,
Добрих магів, чарівниць і фей.
Час тече там тихо і повільно.
Нудно феям жити без людей.
В Керепесі, у князівстві вільнім
Феї мали другий рідний дім.
І жили б там, мабуть, і донині,
Якби влада не змінилась в нім.
Феї підкорилися наказу,
Як в країні влада враз змінилась:
«Хто не кине чаклувати – зразу
Щоб у Джинністан переселились».
Пакували у валізи спішно
Палички й чарівні інші речі.
Виглядала жалюгідно й смішно
Примусова ця безглузда втеча.

Нудний лектор робить паузу, п’є воду. В цей час за його спиною (під фрагмент пісні Ігоря Корнелюка «Город, которого нет») на сцені проходять феї з крильцями і валізками на коліщатках у бік Джинністану. Коли феї пройдуть, Нудний лектор продовжить лекцію.

Сміх та й годі! Фей -  депортувати!
Нонсенс це, абсурд або безглуздя.
Феям заборона чаклувати –
Як деревам скасувать галуззя.
Та одна чарівна фройлейн-фея
Залишилась в Керепесі жити,
У притулку для дівчат шляхетних
Стала канонісою служити.
От із неї все і почалося:
Виродка, що наче кішка нявкав,
Пожаліла і йому волосся
Розрівняла чарівна панянка.

Назвемо її – Троянда Гожа,
Назвемо – Трояндова Пишнота.
Розеншен – хто перекласти зможе?
В перекладачів складна робота.
Розеншен – так звали фею файну,
Що троянди над усе любила.
Чарівну, таємну, незвичайну
Послугу для виродка зробила.

(музика Моцарта «Спи, моя радість, засни») .
Сталось диво з виродком убогим
(Виродком фізичним і моральним):
Жалюгідні ніжки на дорогу
Ставив і тримався вертикально.
Враз до мами зміг заговорити.
Мама рада – кошик став легеньким.
Та ще більше диво сталось в світі:
Називають виродка гарненьким!
Для людей дитя прекрасним стане,
Правду довго люди не побачать.
А дитя – бридке, гидке, погане.
А дитя – і підле, і ледаче.

Нудний лектор йде зі сцени.

На сцену виходять двоє учнів у чорних трикотажних костюмах і у білих рукавичках. В руках вони тримають ляльку – Малюка Цахеса в кошику. Вони «оживляють»  Цахеса за допомогою ниток.

Перший ляльковод:

1.

Працює матір понад силу,
Та злидні не тікають з двору,
Та ще на лихо породила,
Не малюка, а злу потвору.

Другий ляльковод:

2.

То звідки ж горе те взялося
В краю, де щастя процвітає?
Немає відповіді й досі.
Не знав ніхто, ніхто й не взнає.

Перший ляльковод:

3.

Ось портрет  того маленького потвори.
Ось дитя яке нещасне народилось:
Горб на спині, як важкий гарбуз з комори,
Голова – неначе в тіло провалилась.

Другий ляльковод:

4.

Довгий ніс тонкий і гострий, наче шило.
Очі злі, малі, тоненькі й куці ніжки.
Говорити довго те дитя не вміло,
А нявчало, ніби зла й голодна кішка.

Перший ляльковод:

5

Прожило два з половиною вже роки,
Так багато, наче восьмирічне їло.
Не вставало, не пройшло само ні кроку,
Все у кошику, як павуча, сиділо.

Другий ляльковод:

Як двохвоста чорна редька – куце тіло,
А одразу від грудей – тоненькі ніжки.
Не вставало , не ходило, тільки їло.
Ще й вурчало, наче зла й голодна кішка.

З’являється фея Розеншен у чорній накидці, але під накидкою у неї яскрава сукня. На голові – капелюх, прикрашений трояндами. Фея дістає з кошика ляльку, причісує її.

Фея:

Пожаліла добра фея бідну матір
Та чарівну жінці послугу зробила,
Бо не знала, як зарадити дитяті,
І маля дарунком дивним наділила.

Фея кладе ляльку в кошик і йде.

Ляльководи піднімають ляльку на шворках, «оживлюють» її.

Перший ляльковод:

І тягне від людей бридка потвора,
Як той павук, що смокче свіжу кров,
Таланти, силу, вміння, сіє горе,
Руйнує щастя,
Викрада любов.

Другий ляльковод:

І звідки ж у щасливому князівстві
Могла нещасна взятися сім`я?
Не зміг нам навіть Гофман відповісти.
Тож не беруся це робити я.
Ляльководи й фея Розеншен ідуть зі сцени. Виходять ведучі.

Перший ведучий:

Фея Розеншен наділила виродка трьома чарівними золотими волосинками.  Фея так думала: якщо природа  скривдила малого, то вона нагородить його  чарівною здібністю у товаристві розумних, талановитих людей ставати теж розумним і талановитим. Та вийшло зовсім не так. Малюк Цахес відбирав у людей йхні таланти і вміння.  А ті люди,  що знаходилися поруч з ним, ставали нещасними. Прекрасний юнак Бальтазар написав чудові вірші про кохання для своєї обраниці Кандиди. Але слава і навіть поцілунок дівчини дісталися потворному Цахесу.   Бальтазар у сльозах тікає від людей.

Бальтазар:

Кандидо, квітонько моя!
Злі чари хтось наслав.
Вірш про троянду й солов’я –
Це я для тебе склав.
Кандидо, серденько моє!
Циннобер –  злий,  лихий.
Вродливим він для тебе є ?
Він зовсім не такий.
Кандидо, як переживу
Ці дні страшні й сумні?
Цілуєш губи ти йому!
Йому,  а не мені!
Кандидо, я не відступлю,
Розвію чари я.
Кандидо, я тебе люблю,
Як квітка солов’я.

Другий ведучий:

Та скоро Бальтазар зрозуміє, що він не один.  Повертаючись до Керепеса, він зустрів  відомого на весь світ віртуоза-скрипаля.

Скрипаль Сбіока:

Пане Бальтазаре, я залишаю місто, де всі люди знавісніли, місто схоже на велику божевільню. Учора ви не були на моєму концерті, бо гуляли за містом., а то б захистили від скаженого натовпу, що накинувся був на мене.

Бальтазар:

Але що ж сталося? Скажіть, на Бога, що сталося?

Скрипаль Сбіока:

Я грав найважчий концерт Віотті.  Це моя гордість, моя радість. Ви чули, як я граю його, і завжди ним захоплювалися. Учора я був, можна сказати, в найкращому гуморі. Жодний скрипаль у всьому широкому світі не зміг би краще заграти.  Коли я скінчив, знялися оплески – бурхливі, несамовиті, - справжній фурор. Усі, на мене жодної уваги не звертаючи, з`юрмилися в одному кутку зали й репетують, як навіжені: «Браво! Бравісимо! Божественний Циннобере! Яка гра, яка поза! Яка сила! Яка досконалість!» Я кинувся туди, проштовхуючись, - а там стоїть заледве три лікті заввишки паскудний куцань.  Незабаром вбігає до кімнати панна Брагаці й падає непритомна. З нею сталося те, що й зі мною. Щойно закінчила вона свою арію – зала здригається від «Браво! Бравісимо, Циннобере!»

Бальтазар:

Чи не мав я рації, коли казав,  що та моторошна химера , той Циннобер зачарований і напускає на людей ману?

З’являється Реферандарій Пульхер.

Реферандарій Пульхер:

Брате Бальтазаре! Що це з нами?  Чи нам це сниться? То як же ця клята погань зуміла пролізти до нас? Треба звернути на неї увагу поліції, митників.! Але ні, ні… Тільки людське божевілля або – чого я найбільше боюся – величезне хабарництво винні в нашому нещасті.  Проклятущий Циннобер, мабуть, неймовірно багатий.

Бальтазар:

Е, мовчи, мовчи, друже,  не грішми орудує ця потвора, тут щось інше.

Бальтазар, Скрипаль і Реферандарій йдуть зі сцени.

 Виходить Нудний лектор.

Нудний лектор:

Цахес зробив карколомну кар’єру. Він став  міністром, отримав орден Зелено-плямистого Тигра на двадцяти ґудзиках і мало не одружився з Кандидою.

Бальтазар  звернувся по допомогу до чарівника Проспера Альпануса.  Той відкрив таємницю маленького виродка. Бальтазар видер три золоті волосини з голови Цахеса, і всі побачили, яка то нікчемна потвора. Смерть Цахеса була ганебною: він утонув у срібній посудині з вушком, що завжди стояла біля туалету.  Та вже після смерті виродка  фея Розеншен знову прийшла до нього.

Виходить Фея з лялькою Цахесом.

Фея Розеншен

Бідний Цахесе! Я бажала тобі добра. Можливо, я помилялася, думаючи, що чудесний зовнішній хист , яким я тебе обдарувала, осяє благотворним променем твою душу і збудить внутрішній голос, що скаже тобі: «Ти не той, за кого тебе вважають, тож намагайся дорівнятися до людини, на чиїх крилах … ти підносишся!» Але ніякий внутрішній голос у тобі не прокинувся. Твій зашкарублий, мертвий дух  не зміг піднестися.

Фея йде зі сцени, забирає Цахеса.  

Оповідач-філістер:

Нещасну матір фея не забула,
Отак допомогла їй фея наша:
У бідної селянки враз цибуля
Вродила найсолодша і найкраща.
Завжди тепер надійний кусень масла
Селянка Ліза за цибулю мала,
Бо князю весь свій вік, поки не згасла,
Цибулю особисто постачала.
Бо навіть люди,
Що завжди літають
У мріях і видіннях романтичних,
Теж інколи обідати сідають
Й не відмовляються від страв простих і звичних.
Не пропонуйте їм з троянд печеню,
А дайте сала, хліба й цибулину,
Не з райдуги, а з полуниць варення,
І бажано, щоб кожну Божу днину.
Поет женився. В світ зручний, тепличний
По вуха вліз. Поета не впізнати.

То що ж хотів нам Гофман іронічний

Своїм химерним витвором сказати?

Звучить музика Моцарта «Концерт для скрипки з оркестром №3»

Оповідач-ентузіаст:

Для суму ніби причин немає:
Білизна сохне – вщухає дощ,
І сонце вчасно встає й сідає,
Кандида смачно готує борщ.
Міщанський рай замінив неспокій.
Та не про це палко мріяв ти,
О Бальтазаре мій дивнооокий,
Не пізно ще Джинністан знайти.
Шукай і мрій. З простирадл зігрітих
Хутчіш вставай, бо затягне «рай».
Творити час і чимдуж летіти
У світ фантазій, за небокрай.
Запріг у віз лебедину пару
Лихий чаклун й поганя: «Гиля!»
Розвій же чари, мій Бальтазаре!
До Джинністану  ти знаєш шлях.

Оповідач-філістер:

За двісті років щось таки змінилось.
Таки змінилось, просто страх і жах!
Вже цахесів багато наплодилось,
І зразу – з золотом в отих бридких горбах.
За золото – купують, що завгодно,
Всі вгору пнуться, всі на сонячні місця.
А золота в горбах потворних повно,
І невичерпна та скарбниця до кінця.
А поруч – люди, мрійники ледачі,
Лише на хліб і здатні зароблять.
На долю нарікають і все плачуть,
Що в кращих ложах цахеси сидять.

Оповідач-ентузіаст:

Шукай і мрій! З простирадл зігрітих
Хутчіш вставай, бо затягне «рай».
Творити час і чимдуж летіти
У світ фантазій, за небокрай.

На сцену виходять усі учасники заходу під оптимістичну музику з балету «Лускунчик» «Вальс квітів».

Усі співають на мелодію Мішеля Леграна «Шербурзькі парасольки»:

Райдуга з блакиті пісню проспіва.
В прагматичнім світі казка ожива.
Соловей троянді серце відкрива.
Є  дива, насправді. Є в житті дива.
Романтичний Гофмане,
Принце зачарований,
Розтривожив і мене
Світ твоїх марень і мрій.