Культура Житомирщини в другій половині XIX століття. Освіта і наука.

Культура Житомирщини в другій половині XIX століття. Освіта і наука.

Історичні умови розвитку культури. В другій половині XIX ст. культура на Житомирщині розвивалася в умовах колонізаторської політики російської влади. Українська мова ледве жила як мова освіти, науки, літератури, театру, Церкви. Чим вищий щабель влади займали українці, тим сильніше їх зачепила русифікація. Продовжували діяти ті ж принципи, що і в першій половині XIX століття: уніфікація, денаціоналізація. Після розгрому польського Січневого повстання 1863 - 1864 рр. на Житомирщині посилився процес русифікації з метою витіснення польських впливів на культуру. Негативним фактором в розвитку культури було і те, що більшість українців губернії жила в селах; міста і містечка залишались польсько-еврейськими, а згодом і російськими. Гальмувало розвиток культури і вкрай несприятливе фінансування її з боку держави, хоча в кінці століття посилений розвиток промисловості потребував висококваліфікованих робітників, що змушувало місцеву владу збільшувати видатки на освіту, особливо професійну.

Переваги української культури були в тому, що і твори Лесі Українки, і Панаса Мирного, і М. Коцюбинського і інших українських діячів, написані українською мовою, були доступними простому народу, піднімали проблеми, які хвилювали більшість населення краю. Варто відмітити і вклад меценатів у розвиток культури краю. Музичне училище Імператорського руського музичного товариства на вулиці Михайлівській

Освіта. Початкову освіту, як і раніше, можна було здобути у церковно-парафіяльних школах, яких на 1860 р. в краю було понад 1 тис. Існували також початкові школи на кошти церковного братства, яке допомагало дітям з бідних сімей і сиротам. В одній з таких шкіл в Брусилові після смерті батька навчався І. Огієнко.Існувало три типи початкових шкіл: міністерські, засновником яких було міністерство освіти; земські; церковно-парафіяльні.

У 1899 р. у Волинській губернії працювало понад 3 тис. навчальних закладів. Але це давало змогу отримувати освіту всього 3 - 4% населення краю, а серед дівчат - лише 1%. Наприклад, у 1866 р. у м. Новограді-Волинському, як і в більшості населених пунктів Житомирщини, 97% населення було безграмотним. В кінці XIX ст. були відкриті народні училища в Андрушівці, Бердичеві, Житомирі, Ушомирі, Лугинах, Любарі, Трощі, Чуднові. Згодом з’явилися 2-класні училища (всього 15 в селах, 25 - в містах і містечках) у Володарську-Волинському, Лугинах, Базарі, Народичах, Олевську, Ружині. Працювали і церковно-парафіяльні школи. Малинський священник Ф. Яворський відкрив таку школу глухонімих дітей. Приміщення Малинського народного училища

Середню освіту можна було отримати в класичних гімназіях (їх закінчення давало право вступу до університетів), реальних училищах (давали професійну підготовку і право вступу до технічних вузів, сільськогосподарських навчальних закладів; надавали перевагу вивченню точних та природничих наук). Приміщення, в якому розміщувалася чоловіча гімназія в Новограді -Волинському. Приміщення, в якому розміщувалася жіноча прогімназія в Новограді -Волинському

Ще з 1833 р. в Житомирі працювала І класична чоловіча гімназія, створена на базі закритого Кременецького ліцею та 4-класного Житомирського повітового училища. Це була одна з перших гімназій в Південно-Західному краї. Перевага надавалася вивченню і грецької, латинської мов, логіки. Викладачами були випускники Віденського університету і колишні викладачі Кременецького ліцею. Працювало підготовче відділення.

Навчання було платним, але старанних учнів звільняли від сплати. Кращих учнів нагороджували Похвальними грамотами, випускників - за відмінні успіхи - Золотими медалями. Першим Золотим медалістом був М. Тулов - згодом відомий український філолог. Гімназисти ходили в учнівській формі із сріблястими ґудзиками та кашкетом з кокардою. Вимоги до навчання були дуже високими. Наприклад, в класному журналі (5-й клас) за 1899 - 1900 рр. записано, що учень І. Фещенко-Чопівський (в майбутньому міністр уряду Директорії) «за лінощі з грецької арештований на годину». Він змушений був відсидіти в тісному карцері, призначеному для «виховання» учнів. 12 - 15% випускників не отримували випускного документу.

З 1871 р. гімназія стала класичною. Курс навчання зріс до 8 років. За час існування першої чоловічої гімназії її закінчили майже 2,5 тисячі учнів. Серед випускників: Лев Влодек— український архітектор часів Російської імперії. Олександр Клосовський— перший український і російський метеоролог-геофізик, доктор фізичної географії, професор, член-кореспондент Петербурзької (Російської) академії наук, фізик, геофізик, метеоролог, кліматолог. Аполло Коженьовський— польський письменник і революційний діяч. Батько англійського письменника Джозефа Конрада. Кость Михальчук— український мовознавець та етнограф, член Київської Старої Громади, дійсний член НТШ у Львові, Українського Наукового Товариства у Києві, Історичного Товариства Нестора-Літописця. Михайло Тулов — педагог і письменник. Член Історичного Товариства Нестора-Літописця. Павло Тутковський— український геолог, географ і педагог.Іван Фещенко-Чопівський— учений-металург, громадський і політичний діяч, міністр Центральної Ради та Директорії. Володимир Короленко — російський та український письменник. В'ячеслав Липинський — український політичний діяч, історик, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Володимир Липський — український ботанік. Карл Маєвський — російський інженер-архітектор, академік архітектури.

В 1877 р. в Житомирі було відкрито чоловічу прогімназію (з 1897 р. - II чоловічу гімназію). Серед навчальних закладів повітового підпорядкування були 4-класні училища в Житомирі, Бердичеві, Овручі; повітові дворянські училища в Радомислі, Овручі; початкові народні училища в Кодні, Малині, Новограді-Волинському; Романівська школа глухонімих для підготовки майстрів мистецьких ремесел. У гімназіях та повітових училищах навчалися, в основному, діти дворян, чиновників, заможних міщан, багатіїв. В 1866 р. було відкрито Маріїнську жіночу гімназію в Житомирі, де навчалася сестра Людмили Волошки - Вероніка, двоюрідні сестри Лесі Українки - Ніна і Ольга Косачі, дослідниця історії Волині - М. Копачевська, співачка Зоя Гайдай і ін. Це перший на Волині державний середній навчальний заклад, підпорядкований канцелярії відомства імператриці Марії, тому така назва. Маріїнська жіноча гімназія в Житомирі

Відкривали на Житомирщині і національні школи. Зокрема в 1873 р. в Радомислі була заснована німецька школа, але з метою русифікації її з 1887 р. підпорядкувало Міністерство освіти. Німецькі школи прирівнювалися до приватних навчальних закладів. Ними керували з Петербурга. Завідували школами пастори. Найчастіше школи відкривали у лютеранських молитовних будинках, викладали Закон Божий, Катехізис, арифметику, читання, письмо, церковний снів. Вчителями працювали німці, піддані Російської імперії. Кожна школа мала присадибну ділянку 3-8 десятин землі. Уряд намагався русифікувати німецькі школи, але вчителі чинили опір.

Після масового переселення чехів на Волинь і прийняття ними православ’я стало можливим відкриття церковно-парафіяльної школи в 1889 р. на Крошні біля Житомира. В 1873 р. Житомирське рабинське училище було перетворено в єврейський учительський інститут.

Освіта національних меншин була такою:{1 E171933-4619-4 E11-9 A3 F-F7608 DF75 F80}Німецькі початкові школи306 шкіл9592 учніЧеські початкові школи30 шкіл2 тис. учнівЄврейські школи800 шкіл160 тис. учнів. Рівень грамотності серед національностей Житомирщини виглядав так:{ED083 AE6-46 FA-4 A59-8 FB0-9 F97 EB10719 F}Національність. Грамотність (%)Чехи59,6%Росіяни37%Німці37%Євреї32,6%Білоруси26%Поляки26%Татари26%Українці9%

Зростала роль і середньої спеціальної освіти, бо розвиток промисловості потребував спеціалістів з різних галузей. Було створено (1888 р.) систему промислової технічної освіти. В губернії працювали фельдшерська школа; землемірне, музичне, ремісниче, комерційне училище. З метою ліквідації масової неписьменності серед дорослих передова інтелігенція відкривала безплатні українські недільні школи (одну з них було відкрито в 1861 р. при Житомирській гімназії), в яких користувалися «Граматикою» П. Куліша, «Букварем» Т. Шевченка, «Українською граматкою» І. Деркача. Але в 1862 р. указом царя недільні школи було закрито, частину викладачів репресовано.

На підготовку сільських вчителів вплинуло перенесення учительської семінарії з Києва до Коростишева (1873 р.), до якої приймали лише «благонадійних» юнаків, не молодших 16-ти років. Директором став український громадський і культурний діяч І. Посяда (1823 - 1894 рр.), колишній кирило - мефодіївець.

Розвиток науки. Це талановитий вчений, доктор прикладної математики, один із засновників теорії структури механізмів Xаім Гохман, який працював інспектором учительського єврейського інституту в Житомирі, а після його закриття (1886 р.) доцентом Одеського університету. В галузі механіки розвинув математичну теорію кінематичних пар і кінематичних ланцюгів, склав рівняння існування механізмів. Автор праці «Теорія зчеплення, узагальнена і розвинута шляхом аналізу». Протягом другої половини XIX ст. жила і працювала велика група видатних науковців світового рівня, імена яких пов’язані з Житомирщиною.¬

Світової слави зажив М. Миклухо-Маклай, дослідження якого не втратили свого значення до нашого часу. Микола Миколайович Миклухо-Маклай - вчений-енциклопедист, мандрівник, дослідник аборигенів Нової Гвінеї, Мікронезії, Філіппін, автор понад 160 наукових праць. В 1866 р. жив і працював у Малині, куди переїхала його мати, вивчав побут, звичаї, традиції місцевих жителів, писав щоденник, працював над рукописами, готував до друку свої «Подорожі». В Малині була і дружина вченого з дітьми, тут проживав і брат Михайло, геолог-дослідник, який вивчав північно-західну частину українського Полісся (Овруцько-Словечанський кряж). В 1886 р. М. Миклухо-Маклай відвідав і Радомисль.

Народився 23 лютого 1856 року в селі Огіївка, нині Ружинського району Житомирської області. 1882 року закінчив фізико-математичний факультет Київського університету. Працював у Коростишівській учительській семінарії. Регуляр­но проводив спостереження за природою в Коростишеві (1883–1900). 1895 року за заслуги у розвиткові метеорології Російське географічне товариство нагородило Кудрицького іменною срібною медаллю. Був членом Товариства дослідників Волині, створеного 1900 року. Від 1901 року жив у Житомирі. У 1901–1919 роках викладав у гімназіях, у 1919–1926 роках — у Волинському інституті народної освіти. Керував філіалом сільськогосподарського наукового комітету Наркомзему УСРР. 1920 року організував наукову бібліотеку краєзнавчого музею. Вклад в розвиток науки вніс викладач Коростишівської семінарії Михайло Петрович Кудрицький. Засновник першої метеорологічної станції на Поліссі, автор наукової праці «Клімат Коростишева», яка на всесвітній виставці в Парижі була відзначена бронзовою медаллю.

Інспектором Житомирського рабинського училища в 1862 - 1873 рр. був Зиновій Яковлевич (Хаім-Зелік) Слонімський (1810 - 1904 рр.) - єврейський вчений-просвітитель, винахідник обчислювальної машини; способу передачі 4-х повідомлень одним телеграфним проводом. Велику роль в поширенні наукових знань відіграло Товариство дослідників Волині (з 1900 р.) Його голова - Волинський губернатор, а віце-голова і фактичний керівник - Павло Тутковський. Найбільшим досягненням товариства стали понад 14 томів наукових праць. В яких містилися праці і матеріали головним чином з історії, етнології, географії, геології, ботаніки і метеорології Волині. 1900 року під еґідою Товариства дослідників Волині був створений Волинський центральний музей у Житомирі, першим завідувачем якого в 1901 році став Яків Яроцький.

Внесок у розвиток науки зробили краєзнавці Волині, які вивчення історії краю поставили на наукову основу. Особливо посилився інтерес до краєзнавства після польського повстання 1863 - 1864 рр., коли і польська, і російська сторони намагалися обґрунтувати належність Житомирщини до своєї країни. У Житомирі був створений гурток дослідників краю, в якому працював П. Косач, Я. Яроцький, JI. Крушинський, Л. Рафальський. І. Рудченко і ін. Значні зрушення відбулися і в сфері гуманітарних наук. Процес збирання, систематизації і публікації історичних матеріалів та джерел завершився виданням «Архіву Південно-Західної Росії».... Така солідна джерельна база дала можливість розширити проблему історичних досліджень, посилити аргументованість тверджень, збільшити кількість історичних праць. В 1867 р. було видано збірник «Труды Волынского губернского статистического комитета». 3 1886 р. губернський статкомітет почав випускати «Памятную книжку Волынской губернии», при канцелярії губернатора виходили щорічні «Обзоры Волынской губернии».

Великий вклад в розвиток історичної науки вніс Володимир Антонович (1834-1908) - український історик, археолог етнограф, археограф, ідеолог хлопоманства. Народився в с. Махнівцях Бердичівського повіту. Закінчив медичний, історико-філологічний факультети Київського університету, де з 1878 р. був професором історії, головою історичного товариства Нестора-Літописця (1881). Організатор Київської Громади. За походженням - поляк, який перейшов до українського табору. Брав участь у підготовці польського повстання 1863 - 1864 pp. Зібрав, відредагував, видав понад 8 томів «Архіву Південно-Західної Росії», в яких вміщено цінні матеріали з історії Житомирщини. Зосередив увагу на документальному вивченні історії народу. Проводив археологічні розкопки в 1884 p., 1885 р. в Радомишльському повіті (в с. Кичкирях, Верлоці, Вишевичах, у 1889 р. в Радомишлі оглядав «Змієві вали»). 10 років очолював Археологічну комісію. Його праця «Археологічна карта Волинської губернії» стала підсумком досліджень Волині в XIX ст.

Внесок в історичну науку зробив Аполлон Скальковський (народився 13 січня 1808 р. у м. Житомирі в сім’ї дрібномаєтного поміщика), академік, дослідник історії Запорізької Січі (1808 - 1898). Автор численних праць з історії й економіки Південної України XVIII—XIX століть. Історичні праці Скальковського, не зважаючи на романтичний підхід, певну ідеалізацію Запорожжя й шляхетське наставлення до історії гайдамаччини, завдяки документальній базі, зберігають свою вагу для історичної науки, особливо через те, що деякі цінні документи з історії Південної України та Запорозької Січі, які він використував, зараз втрачені.

Відомим вченим, літературознавцем, істориком школи Антоновича, фольклористом, дослідником творчості І. Котляревського і дослідником Волині був Микола Дашкевич. Народився в с. Бежеві (1852 р.), Житомирського повіту, випускник Першої Житомирської гімназії і Київського університету, у якому працював більше 30 років. Наукова спадщина - понад 70 праць, серед них - з історії української культури, історії походження козаччини. З кінця 90-х рр. - голова Київського історичного товариства Нестора- літописця, з 1907 р. - дійсний член Петербурзької Академії наук, вперше науково дослідив питання про болохівців працею «Болохівська земля». Помер в Києві. Згідно заповіту тіло перевезено до Бежева. Після більшовицького перевороту 1917 р. праці вченого як «буржуазного націоналіста» були вилучені з обігу.

Іван Огієнко (1882 - 1972) - український науковець, єпископ Польської автокефальної православної церкви (від 1940), митрополит Української православної церкви в діаспорі (від 1944), предстоятель Української православної церкви Канади (від 1951), політичний, громадський і церковний діяч, мовознавець, лексикограф, історик церкви, педагог. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв, дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка (від 1922). Перший ректор Кам'янець-Подільського державного українського університету (нині — Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Ініціатор створення й голова Українського наукового богословського православного товариства в Канаді (1954), ректор заснованого у Вінніпезі Українського народного університету (1948), декан і лектор богословського факультету колегії Св. Андрія Манітобського університету. Народився в селянській родині м. Брусилова. Перша публікація вийшла в 1897 р., коли автору виповнилось 15 років, «Местечко Брусилов. Как живут крепостные».

На розвиток культури в краї вплинуло і відкриття публічної бібліотеки в Житомирі (1866 р., з 1897 р. в спеціальному приміщенні - сьогодні обл. бібліотека для дітей), засновниками якої ставали ті, хто вніс у фонд її створення не менше 100 крб. Відкриттю бібліотеки сприяла політична обстановка, що склалася після придушення Польського повстання 1863-1864 років. Губернатору Волині М. Черткову (11.04.1864р.) було дано розпорядження від генерал-губернатора Південно-Західного краю про відкриття російської публічної бібліотеки в Житомирі, що зменшило б тут польський вплив. При бібліотеці було відкрито виставку мінералів, що започаткувало створення музеїв. Вільний вхід був з 14 років.