Лекція "КОНФЛІКТОЛОГІЯ"

КОНФЛІКТОЛОГІЯ.

Лекція 12.

План.

1. Конфлікт як соціальне явище. Функції конфлікту.

2. Типи і види соціальних конфліктів.

3. Суб'єкти конфліктів. Стадії розвитку та шляхи подолання конфлікту.

4. Масові дії.

Конфлікт як соціальне явище. Функції конфлікту.

Проблеми соціальних конфліктів завжди привертали увагу  соціологів різних напрямків і шкіл. В минулому особливо великий вклад в наукову розробку цієї проблематики внесли К Маркс, Г.Спенсер, Л.Гумплович, Г.Зіммель та інші. Поряд з цим у сучасній соціології в середині ХХ століття формувався і особливий конфліктологічний напрям, представники якого, опираючись на Соціально-філософську і соціологічну спадщину названих класиків, присвятили свої дослідження розробці власне теорії соціального конфлікту, яка склала основу їхніх соціологічних поглядів. Основними причинами конфліктів в суспільстві вчені вважають те, що:

•   розподілом засобів до життя займається група людей. Вона протистоїть всьому суспільству. Тому конфлікт є неминучим;
•   політична влада захищає існуючий економічний порядок розподілу суспільного продукту. Вона теж протистоїть суспільству. Тому конфлікт між нею і народними масами об'єктивно обумовлений;
•   в будь-якому суспільстві діє висхідний ланцюжок: гроші – влада – цінності – ритуал. Від першого до останнього компонента повсюди наявним є зштовхування інтересів протилежних соціальних груп. Отже, конфлікти породжуються всією системою суспільних відносин;
•   в будь-якому суспільстві є примус одних іншими, бо лише одні володіють засобами виробництва. Таким чином, соціальний конфлікт є продуктом економічних відносин.

Конфлікт – сутичка двох або більше різноспрямованих сил забезпечення їх інтересів в умовах протидії.

Соціальні конфлікти – зіткнення інтересів різних соціальних спільностей, соціальних верств, угрупувань.

В соціальній і політичній структурі суспільства конфлікти характеризуються різним рівнем, масштабом, гостротою, сферою виникнення та іншими ознаками. Зростання конфліктності є природним наслідком загострення боротьби за панування тих чи інших цінностей і претензій на певний статус, владу та засоби висхідних соціальних та політичних угрупувань. Соціальний конфлікт стає джерелом прискорення розвитку суспільства або породжує соціальний хаос.

Л. Козер називав конфлікт страхуючим клапаном системи, який дозволяє через наступні реформи та інтегративні зусилля на новому рівні приводити соціальний організм у відповідність до умов, що змінились. Він виділив такі позитивні функції конфлікту (на загальносуспільному рівні):

•   розрядка напруги між антагоністами і відновлення їх взаємовідносин;
•   "комунікативно-інформаційна" і "зв'язуюча";
•   творення і конструювання суспільного об'єднання;
•   стимулювання і збудження суспільних змін.

На груповому рівні:

•   утворення груп, встановлення і підтримка нормативних і фізичних меж групи;
•   установка і підтримання відносно стабільної структури внутрішньогрупових і міжгрупових відносин;
•   соціалізація і адаптація як індивідів, так і соціальних груп;
•   утворення і підтримка балансу сил і влади;
•   отримання інформації про оточуюче середовище;
•   стимулювання нормотворчості і соціального контролю;
•   вплив на утворення нових соціальних інститутів.

Типи і види соціальних конфліктів.

Конфлікти бувають агоністичні (примиренні) і антагоністичні (непримиренні). Агоністичні конфлікти, якщо упущені можливості вирішення, можуть перейти в хронічні (затяжні) і навіть в антагоністичні. Відомі ситуації імітації конфлікту як спроби політичного або морального тиску. Такі конфлікти є вигаданими, але можуть трансформуватись в реальні, якщо виникає протиборство між сторонами, чиї інтереси виявляються під загрозою. В реальних конфліктах учасники виступають конфліктуючими сторонами, є носіями свідомості, що відображає загострення емоційних суперечностей.

Соціальні конфлікти в історії людства спостерігаються на різних рівнях. На макрорівні (макроконфлікти) соціальні конфлікти відбуваються у процесі вирішення об'єктивних суперечностей в соціальних революціях, що ведуть до відмирання одних суперечностей і виникнення або зародження нових, що закладають основу нових соціальних конфліктів.

На мікросоціальному рівні (мікроконфлікт) конфліктна ситуація обумовлена діяльністю окремих особистостей, які переслідують певні соціальні інтереси. В такому випадку конфлікт проявляється саме як сутичка групових або особистих інтересів, що відображає різноманітні ціннісні орієнтації і норми поведінки членів соціальних спільностей і верств, що беруть участь у конфлікті.

Конкретні умови виникнення конфлікту визначають його форму. Конфлікт за формою протікання буває відкритим і латентним (прихованим).

За складом учасників конфлікту він може бути міжособистим, міжгруповим, міждержавним, міжнародним, міжетнічним, міжкласовим.

За сферою протікання конфлікти можна виділити: економічні, політичні, соціальні, професійні, культурні і т. д.

Суб'єкти конфліктів. Стадії розвитку та шляхи подолання конфлікту.

Малі і великі соціальні спільності, формально організовані і соціальні об'єднання, що виникають на неформальній основі, у вигляді політизованих соціальних рухів, економічних і політичних сил тиску, кримінальних угрупувань, що усвідомлюють і переслідують певну мету, та окремі індивіди складають суб'єкти конфліктів.

Політичні та соціальні конфлікти виникають по горизонталі – в середині соціальних та політичних структур, а по вертикалі – між керівними структурами і підлеглими, контролюючими органами і підзвітними їм індивідами та соціальними спільностями або організаціями, між лідерами та управлінцями.

Р.Дарендорф до суб'єктів конфлікту відносить три види соціальних груп:

1.                    Первинні групи – безпосередні учасники конфлікту, які знаходяться в стані взаємодії з приводу досягнення об'єктивно чи суб'єктивно несумісних цілей.
2.                    Вторинні групи, які намагаються бути невмішаними безпосередньо в конфлікт, але вносять свій вклад в розпалювання конфлікту.
3.                    Треті сили, зацікавлені у вирішенні конфлікту.

Звичайно в соціальному конфлікті виділяють чотири стадії: передконфліктну, конфліктну, вирішення конфлікту, післяконфліктну. В свою чергу, кожна з цих стадій може ділитись на ряд фаз.

Передконфліктна стадія ділиться на дві фази. Початкова фаза характеризується формуванням конфліктної ситуації – нагромадженням і загостренням протиріч в системі міжособистих і групових взаємовідносин в силу різкого розходження інтересів, цінностей і установок суб'єктів конфліктної взаємодії. На цій стадії можна говорити про латентний конфлікт.

Друга фаза починається з інциденту або приводу, тобто якоїсь зовнішньої події, яка приводить до дії конфліктуючі сторони. На цій стадії відбувається усвідомлення конфліктуючими сторонами спонукальних мотивів, тобто протилежностей їхніх інтересів, цілей, цінностей і т.д.

На другій стадії конфлікт із латентної фази переходить у відкриту і виражається в різних формах конфліктної поведінки.

Конфліктна поведінка – це дії, направлені на те, щоб прямо чи опосередковано блокувати досягнення протилежною стороною її цілей, намірів, інтересів.

На цій стадії відбувається також формування установки на боротьбу, психологічної готовності до конфліктної поведінки.

В сучасній конфліктології велику увагу приділяють поняттю "сила учасників конфлікту". Сила – здатність опонента реалізувати свою мету всупереч діям конкурента. Вона включає в себе ряд компонентів:

1. Фізична сила, що включає технічні засоби, які застосовуються як інструмент насильства;
2. Інформативно-цивілізована сила, що вимагає збору фактів, статистичних даних, аналізу документів, матеріалів експертиз з метою забезпечення повноти знання про свого конкурента для вироблення тактики і стратегії поведінки, використання "компромату" і т.п.;
3. Соціальний статус, що виражається в суспільно визнаних показниках (прибутки, рівень влади, престиж і т.п.);
4. Інші ресурси (гроші, територія, ліміт часу, число прихильників і т.д.).

Стадія конфліктної поведінки характеризується максимальним використанням сили учасників конфлікту із застосуванням усіх ресурсів, які є в їхньому розпорядженні.

Важливим фактором є соціальне середовище, що може виступати або джерелом зовнішньої підтримки учасників конфлікту, або стримуючим чи нейтральним фактором.

Перша фаза конфліктної поведінки породжує тенденцію до посилення конфлікту, але може стимулювати учасників до пошуку шляхів вирішення конфлікту. Назріваючий перелом в розвитку конфлікту характерний для другої фази конфліктної поведінки. На цій фазі проходить "переоцінка цінностей". Це фаза вибору подальшої дії в конфлікті для кожного учасника.

Конфліктуючі групи можуть вибрати такі програми конфліктної поведінки:

•   досягнення своїх цілей за рахунок іншої групи і тим самим доведення конфлікту до більш високого ступеню напруги;
•   знизити рівень напруги, але зберегти саму конфліктну ситуацію, перевівши її в латентну форму за рахунок часткових поступок протилежній стороні;
•   шукати способи повного вирішення конфлікту.

Якщо обрана третя програма, то настає третя стадія конфлікту – стадія вирішення. Вирішення конфлікту відбувається як через зміну об'єктивної ситуації, так і через суб'єктивну, психологічну перебудову, зміну суб'єктивного образу ситуації, який склався у протилежної сторони.

Можливе повне або часткове вирішення конфлікту. Повне вирішення означає припинення конфлікту на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, кардинальну перебудову всього образу конфліктної ситуації. В цьому випадку "образ ворога" трансформується в "образ партнера", а психологічна установка боротьби змінюється орієнтацією на співробітництво. При частковому вирішенні конфлікту змінюється тільки зовнішня конфліктна поведінка, але зберігаються внутрішні спричинювальні мотиви до продовження протиборства, що стримуються або вольовими, раціональними аргументами, або санкцією третьої сторони.

На післяконфліктній стадії повинні бути здійснені зусилля з остаточного подолання проти річ інтересів, цілей та установок і ліквідована соціально-психологічна напруга та подолана будь-яка боротьба.

Для вирішення соціального конфлікту необхідно провести своєчасний і точний діагноз його причин. Другою умовою є двостороння зацікавленість на основі взаємного визнання інтересів кожної зі сторін. Для цього сторонам конфлікту необхідно звільнитись від ворожості і недовіри одна до одної. Досягти цього можна знайшовши цілі, що об'єднують  конфліктуючі сторони на більш широкій основі.

Конфліктологія виробила ряд рекомендацій, слідування яким прискорює процес вирішення конфлікту:

•       під час переговорів пріоритет повинен надаватись обговоренню змістовних питань;
•       сторони повинні намагатись зняти психологічну і соціальну напругу;
•       сторони повинні демонструвати взаємну повагу одна до одної;
•       учасники переговорів повинні намагатись перетворити значну і приховану частину конфлікту у відкриту і гласно та доказово, розкриваючи позиції одна одної, створювати атмосферу рівноправного обміну думками;
•       всі учасники переговорів повинні проявляти схильність до компромісу.

Компроміс є таким способом вирішення конфлікту, коли конфліктуючі сторони реалізують свої інтереси і цілі шляхом взаємних поступок, чи поступок слабшій стороні, або  тій стороні, яка довела обґрунтованість своїх претензій тій стороні, яка відмовилась від частини своїх вимог.

Масові дії.

Соціальні конфлікти в різних сферах суспільного життя можуть протікати у формі внутрішньоінституціональних та організаційних норм і процедур: дискусій, запитів, прийняття декларацій, законів і т.д.

Найяскравішою формою вираження конфлікту є різного роду масові дії. Ці масові дії реалізуються у формі вимог до влади з боку незадоволених соціальних груп, в мобілізації громадської думки на підтримку своїх вимог або альтернативних програм, в прямих акціях соціального протесту. Масовий протест – це активна форма конфліктної поведінки. Він може виражатись в різних формах: організованого чи стихійного, прямого чи опосередкованого, із застосуванням насильства чи системи ненасильницьких дій.

Організаторами масових протестів виступають політичні організації та так звані "групи тиску".

Формами вираження масових протестів можуть бути: мітинги, демонстрації, пікетування, кампанії громадянської непокори, страйки. Кожна з цих форм використовується з певною метою, є ефективним засобом вирішення конкретних завдань. Тому організатори соціального протесту при виборі його форми повинні чітко усвідомлювати, яка конкретна мета ставиться перед цією акцією і яка громадська підтримка тих чи інших вимог. Лозунг, якого досить для організації пікетування не може бути основою для кампанії громадянської непокори.

І наостанок: так як конфлікти в нашому житті неминучі, потрібно навчитись управляти ними, щоб вони приносили меншу шкоду суспільству та їхнім учасникам.

ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ:

1.    Які основні причини конфліктів у сучасному суспільстві ви знаєте?
2.    Хто з вчених-соціологів вивчав конфлікт у суспільстві?
3.    Що таке конфлікт і що є його джерелом?
4.    Назвіть основні соціальні функції конфлікту.
5.    Які ви знаєте типи соціальних конфліктів?
6.    Назвіть види соціальних груп, які є суб'єктами конфліктів.
7.    Які вам відомі стадії розвитку конфлікту?
8.    Пререрахуйте програми конфліктної поведінки.
9.    Що таке масові дії?

ЛІТЕРАТУРА:

1. Соціологія. / за ред. В. Городяненка. – К., 1999.
2. Соціологія. / за ред. Андрущенка В., Горлача М. – Київ-Харків,1998.
3. Социология. Наука об обществе. / Под ред. Андрущенко В. – Харьков, 1996.
4. Піча В. Соціологія: Навчальний посібник. – К., 2000.
5. Лукашевич Н., Туленков Н, Социология – К., 1998.
6. Фролов С. Социология: сотрудничество и конфликты. – М., 1997.
7. Здравомыслов А. Социология конфликта. – М., 1995.