Урок підготувала вчитель української мови та літератури Лукашівського навчальновиховного комплексу "Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів" Чорнобаївської селищної ради Черкаської

області

Волошин Алла Федорівна

«Людина,одне існування якої робить життя радісним і щасливим»

                                                           Урок-пошук                                                      

Мета:  формування ключових компетентностей: предметних компетентностей; втілення проблемно-пошукового методу навчання; дослідити життєвий та творчий шлях Лесі Українки; збагатити знання учнів про Лесю Українку, підвести їх до цілісного уявлення про неї як людину, митця, громадянина; аналізувати  ідейно-художні особливості визначених творів у зв’язку зі світоглядом Лесі Українки; базові компетентності: виховувати інтерес до знань, розвивати мислення за допомогою логічних операцій узагальнення, аналогії та ін., навчити розкривати почуття автора на прикладі драматичних творів, навчити любити рідну літературу, розвивати чуття прекрасного, логічне творче мислення; соціальну компетентність: вміння працювати в команді, розподіляти обов’язки; інформаційної компетентності: вміння добувати, осмислювати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, користуватися довідковою літературою.

Обладнання: комп’ютер, музичний супровід, презентація, опорні конспекти, тексти, портрет письменниці, Леся Українка, ілюстраціїї до творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки), вишиті рушники, квіти.

Епіграф уроку:

О, яка ж то кара Месією, що світ рятує, бути! 

всім дати щастя і нещасним бути,  нещасним, так, бо вічно одиноким. 

Леся Українка «Одержима»

                                                                     ЗМІСТ І ХІД ЗАНЯТТЯ                                            

1.   Організаційний момент

2.   Повідомлення теми, мети уроку

3.   Мотивація та актуалізація навчання

                                                                                   Щастя

                                                                                (Легенда)

                                                                                                                               Леся Українка

Се було в початку віків. Новостворений світ сіяв чудовою красою, скрізь була гармонія, ясне, повне життя. <...> Так було довго.

Злий дух спав у підземній країні. Він спав довгі віки, і сон його був лихий. Прокинувся злий дух і покликнув: «Лихі сни мучать мене! Душа моя рветься, нема мені спокою! А там, на землі, панує ясний спокій, мрія ворога мого цвіте і витає – і ніщо не бентежить її. Чи маю я носити сам мою тугу огненну, чи маю ховати мій смуток темний? Ні, я кину тугу в серце наймиліших дітей ворога мого, я розкину над ними смуток чорним покривом, і потьмариться мрія ворога мого».

Злий дух вийшов чорним димом з лона землі і огненною хмарою полинув понад землею. <...>Люди ховалися від огненного подиху по ямах та печерах і стогнали: голод!.. голод!.. Злий дух вернувся у підземну країну і ждав.

Минуло сто літ. <...> Нове покоління людське розказувало казки про колишній голод, але ті казки почали забуватись. Божа мрія цвіла, як і перше, і спокій був на землі.

Але злий дух не спав. <...>Злий дух вернувся у підземну країну і ждав.

Минуло сто літ, – на могилах людей, що погинули від зарази, ярий моріг зеленів, а нащадки їх спокійно ходили по горах-полонинах, весело грали в сопілки, скликали незліченні отари. <...> Божа мрія цвіла, як і перше, і на землі був спокій.

Злий дух сидів у підземній країні і думав. І він створив думкою своєю дивну постать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: щастя. <...>

З неба покотилася велика блискуча зоря. Пастух покинув сопілку і вхопився за серце. Він бачив зорю, і вона йому серце вразила. Він крикнув уголос: «Дивіться, дивіться!» <...>  Вона впала на високу гору, і на горі спалахнуло світло, горіло і вабило серце. Пастух сказав братам своїм: «Ходім туди!» – і всі пішли до світла. <...> Вони все йшли, кололи ноги на колюче зілля, шарпали одежу об гострі терни, кров була на слідах їх; йшли і падали один по одному, бо сила покинула їх. А ясна, дивна постать все далі ставала, все більше мінилась і зникла в тумані. Настав день, а вона не верталась, і ніхто не знайшов її.

Був знов вечір, і пастухи співали. Вони співали: «О щастя, о ясне, загублене щастя!» І ті пісні отруїли серце всім людям. Всі прагнули щастя, а ніхто не знав його, всі хотіли бачити його, мати його на хвилинку і вмерти потім, бо воно стало їм миле над життя.

І кожний бачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всіх зчарувало воно навіки, і чари його були отрута. <...> Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім’я його. А щастя літало по світі зорею, блискавицею, вогником бродячим і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках. <...> З того часу не стало на землі ясного спокою, потьмарилась блискуча божа мрія. І злий дух утішився працею своєю.

4.Вивчення нового матеріалу 

Вступне слово вчителя 

Українська земля породила багатьох письменників і поетів, які не тільки збагатили нашу літературу, але й уславили її серед інших літератур світу. Одне з найвеличніших імен серед них — ім'я Лесі Українки.

Доля не була поблажливою до неї і дуже рано навчила Лесю Українку мужності. Вона змушена була змагатися з тяжкою хворобою, що

вразила її ще в дитинстві, зробила недосяжною її блискучу музичну кар'єру і мучила поетесу всі подальші роки. Проте оця ще дитяча зневага до фізичного і душевного болю супроводжувала Лесю Українку все її життя. Всі твори поетеси наповнені впевненістю, мужністю, непокорою, а головне вірою в прекрасне майбутнє та безмежне щастя.

        Бесіда «Мікрофон»:

•   Як ви розумієте зміст поняття «щастя»? Від чого воно залежить?

•   Що необхідно зробити для того, щоб відчувати себе щасливим?

•   Чому поетеса вважає, що промені зорі — це її розмова?

•   Як Леся Українка у творі висловлює власне бачення щастя?

•   З приводу чого поетеса «заздрить зорям і хоче стати зіркою»?

•   Що намагалася поетеса висловити у своїх творах? Чи це їй вдалося?

Відповідь обґрунтуйте.

•   Яким чином поезія Лесі Українки пов'язана з її життям?

Учень 1

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! 

Бож тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім, сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,  Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

Я на гору круту крем’яную

Буду камінь важкий підіймать,

І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать.

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! — Геть думи сумні!

Перегляд презентації про життя та творчість Лесі Українки Музичний супровід 

Документальний фільм, про життя видатної української поетеси Лесі

Українки. Режисер постановник: Голеня Богдан. Ролі: Анастасія Поварчук, Дарина Тишко.

Учень 2

Народилася Леся в місті Звягелі (Новоград-Волинський) на Волині і була другою дитиною в сім'ї Олени Петрівни і Петра Антоновича Косачів. Мати, відома письменниця Олена Пчілка, займалася вихованням дітей (їх у сім'ї було шестеро) і вела активну культурно-громадську діяльність. Батько, юрист за освітою, був людиною лагідною і правдивою. У сім'ї панувала атмосфера поваги до народних звичаїв і традицій, до української культури. Промовистим є історичний факт, що в 1861 році Петро Косач разом із Михайлом Драгомановим і Тадеєм Рильським ніс труну з тілом Шевченка.

Учень 3

У дитинстві Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою. У чотири роки добре читала, а в п'ять написала досить змістовного листа своєму дядькові М. Драгоманову. Ларису по-домашньому кликали Лося, а в п'ять років вона попросила, щоб її називали Лесею. Коли ще Леся не вміла читати, батько навчав її проказувати за ним байки Л. Глібова, казки О. Пушкіна. Декламувала дівчинка дуже зворушливо. А коли вже навчилась читати, то улюбленими творами стали вірші Т. Шевченка, українські народні казки, грецькі міфи, книжки про дивовижні подорожі мандрівників. Найбільше Леся гралася зі старшим братом Михайлом, їх навіть називали одним ім'ям — Мишолося. Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди, умовно мандрували до далеких країн, до диких людей. Зростали діти серед чудової волинської природи з синіми плесами озер і предковічними сосновими

борами.  Незважаючи на те, що мати була полтавкою, а батько чернігівцем, діти вважали себе волинянами. Таємнича природа і багаті фольклорні традиції волинського краю щедро напували багатющу уяву Лесі. Почувши від матері про лісову мавку, дівчина так повірила в неї, що одного разу посеред ночі втекла в

ліс і, перемагаючи страх, усюди шукала цю предивну істоту.

Учень 1

Леся любили співати і танцювати. У Колодяжному, де довгий час проживала родина Косачів, біля їхньої садиби в неділю ввечері часто збиралися дівчата поспівати. Дівчинка непомітно підсяде до гурту і тоненьким чистим голосочком підтягує тужливі пісні про кохання. А коли підросла і навчилася нотній грамоті, то стала записувати мелодії і тексти почутих пісень.

Вчитель Сестра Лесі Ольга згадує: «Зо всіх нас шістьох дітей Леся найбільше була подібна до батька і вродою, і вдачею... Вони обоє     однаково     були лагідні     та      добрі безмежно... Обоє були надзвичайно стримані, терплячі та витривалі, з виключною силою волі. Обоє були бездоганно принципові люди: для любих дітей чи справи могли поступитися багато чим, могли бути дуже поблажливими, але я не можу уявити тої людини, тої справи,

взагалі тої сили, що могла б примусити батька чи Лесю однаково зробити щось, що вони вважали за непорядне, нечесне. Була в батька і Лесі ще одна спільна, надзвичайно цінна риса: вони на диво високо цінували людську гідність у всякої людини, хоч би у найменшої дитини, і завжди поводились так, щоб не ображати, не принижувати тої гідності».

На іменини мамі, батькові і Михайлові дівчинка щороку дарувала свої чудові вишивки. Вона вишивала й мережила сорочечки, рушники для братів, сестер, родичів, знайомих.

Учень 3

Дітей любила Леся по-особливому. Для молодших вона інколи робила іграшки власноруч. Її ляльки з маківки, кольорових папірців і клаптиків тканини втішали менших сестричок. А коли згодом поетеса писала листи, адресовані дорослим, вона ніколи не забувала про дітей, називала їх ласкавими іменами, передавала вітання. Діти віддячували їй такою ж любов'ю. У Колодяжному, де не було школи, вона вчила дітей читати і писати.

Учениця 1

Як дитиною, бувало,

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,  Я собі вставала тихо.

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, – Щоб не плакать, я сміялась.

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма

І от-от зірватись має Гостра, злобна епіграма, –

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись, І, забувши давню гордість, Плачу я, щоб не сміятись.

Учень 2

Леся ще з дитинства була старанною і здібною дитиною. Вона знала понад десять іноземних мов, любила музику і грала на фортепіано, виявляла інтерес до малювання (батько навіть запросив художника з Ковеля, який учив її малювати з натури). У сім'ї Косачів була хороша традиція вшановувати родинні літературні і народні свята. Душею цих свят завжди була Леся. Вона була і сценаристом, і режисером, і костюмером. 

Доля розпорядилася так, що наділила Лесю дивовижними здібностями і в той же час примусила виборювати життя в щоденних муках і стражданнях. Під час свята Водохреща в Луцьку дівчина так     захопилася,          що     не      відчула,       як промочила ноги в крижаній воді. Спочатку боліла       нога, потім          рука. Діагноз           — туберкульоз кісток, а потім і легень, нирок. Та        ще     в        дитинстві           поетеса       засвоїла

правило: щоб не плакати, треба сміятись. Отак і змагалась з важкою недугою все життя. Іноді цілий місяць доводилось лежати в гіпсі, в «липучих кайданах», як казала вона сама. Леся не вчилася у жодній школі, а все здобувала самотужки. Часто їй доводилось їздити на лікування в Крим, на Кавказ. Перша подорож до Одеси відбулася, коли Лесі було сімнадцять років. З вікна поїзда вона милувалася рідними краєвидами, а поетична уява рядок до рядка творила вірш «Красо України, Подолля», що увійшов до циклу «Подорож до моря».

Учениця 2

Красо України, Подолля! 

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало!

Хвилюють лани золотії,

Здається, без краю, – аж знову

Бори величезні, густії Провадять таємну розмову.

Красо України, Подолля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля, Що горе тебе не знавало!..

Учень 3

Перше кохання Лесі оповите таємницею. Дослідники називають різні імена “лицаря серця” юної Лариси. Існує версія, що дівчина була закохана у небожа знаменитого дядька Лева (який став прототипом однойменного персонажа “Лісової пісні”) – Ярмила. Познайомилися вони у Нечимному на Волині, де мешкала тоді родина Косачів. Хлопець катав Лесю на човні, грав на сопілці. А через багато років нібито став прообразом Лукаша у чи не найсильнішому творі поетеси про кохання.

Існують також свідчення, зокрема, сестри Лесі – Олени, про небайдуже ставлення дівчини до її ровесника, студента Київського університету Нестора Гамбарашвілі, який винаймав кімнату у київському помешканні Косачів. Саме він начебто прищепив Лесі любов до Грузії.

Та найпопулярнішим із усіх здогадів є закоханість молодої Лесі у Максима Славінського – обдарованого юнака, який пізніше став відомим журналістом та перекладачем. Молодих людей об’єднала любов до іноземних мов – вони разом займалися перекладом “Книги пісень” Генріха Гейне.

Учень 2

Знайомство Лесі Українки (на той час уже достатньо відомої поетеси) та Сергія Мержинського (не менш відомого у своїх колах діяча соціалдемократичного руху) відбулося 1897 року у Ялті, куди обоє приїхали лікуватися від туберкульозу. У Лесі – з дитинства хворі кістки, у Сергія – легені. Інтелігентний, сповнений благородних поривань син армійського офіцера мешкав у Мінську, куди Леся не раз їздила погостювати. Бував Мержинський і в гостях у Косачів.

Їхнє знайомство тривало майже три роки, протягом яких здоров’я     Сергія           постійно погіршувалося. Леся, ламаючи всі стереотипи поведінки світської жінки, оббивала пороги у Києві, домагаючись посади у Криму для Мержинського,    який не           був    їй       навіть нареченим, адже клімат півострова якнайкраще сприяв би одужанню Сергія. Писала статті для петербурзького журналу “Жизнь”, а виручені кошти         витрачала   на      лікування    коханого. Мержинський, втім, у своєму ставленні до жінки був набагато стриманішим.

Називав їхні стосунки “дружніми і сердечними”, але не більше. Від допомоги “подруги” ніколи не відмовлявся. А в останні дні життя надиктував Ларисі прощального листа до іншої жінки. 

Ті зимові дні нового 1901 року вартували Лесі Українці здоров’я і невимовних душевних мук. Леся дізналася, що Сергієві лишилося жити лічені тижні. Тільки загартована фізичними стражданнями витримка дозволила їй, самій хворій, залишатися мужньою. Аби не збожеволіти, їй треба було працювати. Тож сублімувавши всі страждання у творчість, Леся за одну ніч написала першу і одну з найсильніших своїх драматичних поем – “Одержима”. Сергій Мержинський помер третього березня на руках у Лариси. Після похорону поетеса дізналася, що до її хвороб додався туберкульоз легень.

Учениця 1

Чого ж се я слідом за ним блукаю? Чого? Сама не знаю. Певне, дух мене сюди завів на певну згубу. Ну, що ж! нехай! Мені тут гинуть краще, ніж в іншім місці. Я загину тут, я вигострила погляд у пустині, мов соколиний зір, — все виглядала, чи він хоч не подивиться на мене?

Не подивився і не обернувся...

Занадто вже буйна була надія!

Чого ж я сподівалась?.. Я не знаю!

Під музичний супровід дівчина в українському вбранні зачитує лист

Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, минулу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборонно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама, тепер, коли я знаю інше життя? О, я знала ще інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і тугою щастя, що палило мене, і мучило, і заставляло заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути, зникнути з сього світу, де щастя і горе так божевільно сплелись... А потім і щастя, і горе обірвались так раптом, як дитяче ридання, і я побачила тебе. Я бачила тебе і раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до тебе всею душею, як сплакана дитина іде в обійми того, хто її жалує. Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від  найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить, я знаю, ти здіймеш своєю тонкою тремтячою рукою, -  вона тремтить, як струна, -  все, що тьмарить мені душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей, -  ох, у тривких до життя людей таких очей не буває! Се очі з іншої країни...

Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів'ялі троянди?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди!

Візьми мене з собою.

Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Ціною нових молодощів і то я не хочу життя. Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже...

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в'януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди.

Питання для роздумів

Подумайте, чим пояснюється той факт, що навіть віддалено інтимна лірика Лесі Українки ніким не повторювалася ні в мотивах, ні в образах.

Що збентежило вас у дружбі Лесі Українки і Сергія Мержинського?

Вчитель. Історія кохання Лесі і Сергія потребує додаткового дослідження. «Білоруський роман» залишився родинною таємницею, бо не в характері Лесі було розкривати інтимні переживання. Навіть ті вірші, що їх поетеса присвятила коханому( вони були написані впродовж 1897-1904 років) не були надруковані і вперше побачили світ після другої світової війни й то в еміграції.

Проблемне питання: що мала на увазі поетеса, коли писала:

Моє кохання – то для тебе згуба:

Ти наче дуб високий та міцний,

Я ж наче плющ похилий та смутний, –

Плюща обійми гублять силу дуба.

Лесене серце переповнене тугою. Вона ладна життя віддати, тільки б врятувати коханого:

Стать над тобою і кликнуть до бою

Злую мару, що тебе забирає,

Взять тебе в бою чи вмерти з тобою,

З нами хай щастя і горе вмирає.

Яке кохання можна назвати вищим і сильнішим за земну любов?

Учні читають вірші Лесі Українки, присвячені Сергію Мержинському.

Учень 1

Хвороба і смерть Сергія Мержинського вимучили Лесю і фізично, і морально.

 У 1907 році письменниця приїхала до Криму, щоб лікувати свого друга Климента Васильовича Квітку. Згодом ця людина стане її чоловіком. Климент був молодший від Лесі на дев’ять років. Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, адже вони вважали, що з її боку кохання не було. Хоча визнавали, що Квітка обожнював Лесю. «Справа скінчена – ми звінчалися, – пише поетеса у листі до рідні. – Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній... Ми не запрошували нікого, крім свідків... Сподіваюсь, що тепер матимемо спокій хоч від людей... все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємось у Крим».

Прожила Леся Українка всього лише сорок два роки, і тридцять три із них плідно працювала на літературній ниві. Похована в Києві на Байковому кладовищі між могилами батька і брата Михайла. Леся, котра стільки зробила для розвитку рідної культури, була і залишається нашою національною гордістю.

Учениця 2

Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? Хіба тремтить моя рука чи пісня й думка кволі? Ви чули, раз я завела жалі та голосіння, – то ж була буря весняна, а не сльота осіння.

А восени… Яка журба, чи хто цвіте, чи в'яне, тоді й плакучая верба злото-багряна стане. Коли ж суворая зима покриє барви й квіти – на гробі їх вона сама розсипле самоцвіти.

Та поки що я буду жить, Як в тишу морська хвиля,

На погляд море наче спить...

"Я не завжди тямлю, за що і через що я кого люблю… Не знаю і, скажу правду, знати не домагаюсь. Люблю і вже. Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість. У світі стільки несправедливоприкрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості   безпосередньо,    будем           же     поправляти           її        іншою несправедливістю - любов'ю!" - Леся Українка.  

Узагальнення вивченого матеріалу:

Кажуть, що справжній поет не повинен бути щасливим. Цей вислів можна віднести до долі Лесі Українки. Здається, вона народилася для щастя, адже Бог дав їй стільки талантів, але життєвий шлях виявився важким, тернистим, переповненим фізичного болю, душевних мук і нещасливого кохання...

Щастя Лесі в тому, що найрідніші люди завжди підтримували її, піклувалися про неї. Тридцять років вона боролося із невиліковною хворобою, і рідні люди, як могли, полегшували її страждання. Але жоден з них не міг захистити Лесю від неї самої, від її кохання. Вона любила без міри. Для письменників кохання – наче світло в кінці тунелю: без нього життя перетворюється на темряву, бруд та вічні пошуки себе. Тому творчість будь-якого поета чи прозаїка – це передусім історія його кохання, зрад, інтриг і пристрастей. Такі історії не схожі між собою, кожна має свою родзинку та особливе значення, і в тому, мабуть, головна принада любові.

Робота на картках

Картка № 1

1.                  Дослідіть, у чому вбачає для себе щастя поетеса. Відповідаючи, посилайтеся на зміст твору.

2.                  Чим пояснити прагнення ліричної героїні звисока спостерігати за світом, погоджуючись навіть заради цього бути самотньою і «ніколи не мовити слова»? Свої міркування обґрунтуйте.

3.                  Лірична героїня поезії хотіла для себе мати: а) промені; б) луну; в) чарівного птаха; 

г) щасливу хвилину.

Картка № 2

1.                  Чому, на ваш погляд, Леся Українка бажає знаходитися звисока над землею? Відповідь вмотивуйте.

2.                  Дослідіть, як упродовж поезії змінюється настрій героїні? Власні спостереження узагальніть.

3.                  Віднайдіть зайве слово, яким поетеса не характеризує зорі: а) сяючі; б) пречистії; 

в) високії; г) холоднії.

Картка № 3

1.                  Поміркуйте, чим зумовлене велике бажання поетеси мати промені зорі в обмін на свою мову? Відповідь обґрунтуйте?

2.                  У народі кажуть, що кожна зірка на небі — то людське життя. Яким чином дана фраза пов’язана з ідейно-художнім змістом поезії Лесі Українки «Ви щасливі, пречистії зорі!»? Наведіть переконливі аргументи.

3.                  Кришталь у поезії нагадують: а) хмари; б) зорі; в) сонячні промені; г) зірки.

Підсумкове опитування (тестові завдання)

1.                   Леся Українка народилася у:

а) с. Колодяжному;

б) м. Звягелі;

в) м. Гура-Гумора.

2.                   Справжнє ім'я Лесі Українки:

а) Марія Олександрівна Вілінська;

б) Наталія Іванівна Кобринська;

в) Лариса  Петрівна  Косач.

3.                   Літературний псевдонім матері Лесі Українки:

а) Ганна Барвінок;

б) Олена  Пчілка;

в) Дніпрова Чайка.

4.                   Мати Лесі Українки походила з роду:

а)Драгоманових;

б) Костомарових;

в) Косачів.

5.                   Батько Лесі Українки був:

а) священиком;

б) юристом;

в) учителем.

6.                   Лариса Косач здобувала освіту:

а) у Київському університеті;

б) у Петербурзі;

в) вдома.

7.                   Перша літературна спроба майбутньої поетеси:

а) «Надія»;

б) «Конвалія»;

в) «Любка».

8.                   Літературне ім'я Ларисі Косач дали:   

а) вона сама;

б) її мати;

в) Іван Франко.

9.                   Уперше   поезії   Лесі   Українки   були   опубліковані в журналі:

а) «Літературно-науковий вісник»;

б) «Житє і слова»;

в) «Зоря».

10.              Як називалася, де й коли вийшла перша поетична збірка Лесі Українки:

а) «Подорож до моря»;             а) у Львові;                        а) у 1884;

б) «На крилах  пісень»;            б) Чернівцях;                     б) у 1891;

в) «З вершин і низин»;             в) Києві;                              в) у 1893.

11.              Леся Українка була членом гуртка:

а) «Плеяда»;

б) «Київська громада»;

в) «Жіноча громада».

12.              Розташуйте поетичні збірки Лесі Українки у порядку їх виходу у світ і вкажіть роки появи:

а) «Відгуки»; 1902

б) «На крилах пісень»; 1893

в) «Думи і мрії», 1899

13.              Який з перелічених нижче творів не друкувався за життя поетеси:

а)  «Одержима»;

б) «Бояриня»;

в) «Давня казка».

14.              «Веселий пан», «Практичний пан», «Пан народовець» — сатиричні твори Лесі Українки, написані для журналу:

а) «Рідний край»;

б) «Шершень»;

в) «Жизнь».

15.              Леся Українка написала дев'ять ліро-епічних поем. Назвіть три з них.

16.              Перший драматичний твір Лесі Українки:

а) «Блакитна троянда»;

б) «Одержима»;

в) «Осіння казка»:

17.              Назвіть три відомі вам драматичні поеми Лесі Українки.

18.              Цю поему Леся Українка написала в Мінську біля вмираючого Сергія Мержинського всього за кілька годин. Мова йде про:

а) «Кассандру»;

б) «Одержиму»;

в) «В катакомбах».

19.              Біблійні теми лягли в основу творів Лесі Українки:

а) «Оргія»;

б) «Одержима»;

в) «Кассандра».

20.              Які три драматичні поеми, за висловом М. Рильського, становлять «діамантовий вінець» Лесі Українки:

                                     а) «В катакомбах»;                                 д) «Лісова  пісня»;

                                     б) «Одержима»;                                     є) «Кассандра»;

                                     в) «Оргія»;                                              є) «Камінний господар»;

                                     г) «Осіння казка»;                                  ж) «Адвокат Мартіан».

21.              Вершина драматичної майстерності Лесі Українки — твір:

а) «Одержима»;

б) «Лісова  пісня»;

в) «В катакомбах».

22.              «Біда навчить», «Лелія», «Метелик» — це:

а) ранні, поетичні твори Лесі Українки;

б) казки для дітей;

в) байки.

23.              Цикл поезій «Сльози-перли» присвячений:

а) Михайлові Драгоманову;

б) Івану Франкові;

в) Михайлові Обачному.

24.              В якому вірші Леся Українка пише:

Вільні співи, Студенти, голосні В ріднім краю я чути бажаю,—  Чую скрізь голосіння сумні!

Ох, невже в тобі, рідний мій краю,

Тільки й чуються вільні пісні — У сні?

а) «Сторононька рідна! коханий мій краю!»;

б) «Мій шлях»;

в) «Зої» з  циклу  «Сім  струн».

5 .Підсумки заняття - фронтальне опитування за темою:

·        Що в біографії письменниці вас найбільше вразило і схвилювало?

·        Які твори Лесі Українки вам відомі?

·        Якою постає в них авторка?

6. Домашнє завдання 

Підготуватися до науково-учнівської конференції «Вшанування пам’яті

Лесі Українки»

Твір-роздум на тему: «Щастя в творчості Лесі Українки»