Леся Українка – велика українська поетеса. Вірш «Вишеньки». Інсценізація казки «Біда навчить».

Тема. Леся Українка – велика українська поетеса.  Вірш «Вишеньки». Інсценізація казки «Біда навчить».

Мета:  ознайомити учнів  із життям і творчістю української поетеси  Лесі Українки та її    віршем «Вишеньки»,   удосконалювати навички читання,

збагачувати словниковий запас, розвивати усне мовлення учнів, акторські здібності шляхом інсценізації казки,  виховувати любов до українського слова, рідної мови.

 Обладнання: звукові фішки, портрет Л.Українки,  ілюстрації, таблиці, наголовники для інсценізації.

                                                                     Зміст уроку:

 Ι.Організаційний момент уроку.

 1.Привітання

 Учитель:

 Любі діти! У наш клас

 Завітали люди щирі.  

 Привітайте в добрий час

 Гостей посмішкою й миром.

 Учень:

 Ми вам раді, люди добрі,

 І вітаєм щиро вас

 І запрошуєм ласкаво

 На урок у перший клас.

 2. Хвилинка — аутотренінг.

 - Подивіться мені в очі. Погляньте один на одного. Посміхніться. Для того,  щоб упоратись із завданням  цього уроку, будемо працювати, слухати, мислити, висловлювати свої думки.

 Отже, ми сьогодні будемо:

 Не просто слухати, а (чути),

 не просто дивитись, а (бачити),

 не просто відповідати, а (міркувати),

 дружно і плідно (працювати).

 II. Актуалізація опорних знань.

 1.Мовна розминка

Скоромовки (розповідають з рухами)

1) Наварили смакоти –                              

будем їсти я і ти.

А сороки і ворони

будуть їсти макарони.

2) Лис малий і більший лис

по гриби ходили в ліс.

Заздрить білка в лісі лису –

лис лисички ніс із лісу.

3) Обережний жовтий жук

 виліз з жита на межу.

Покружляв кругом, питає:

- Хто з нас довші вуса має?

4) Уранці Уляна Уласа

ураз умивати узялася.

Улас утікав, ухилявся –

учора уже умивався.

5) Кіт котив коток по току.

Коток попав на лапу коту.

6) Непосида не сидить, не уміє щось робить.

Не уміє він навчатись, не уміє з нами гратись.

Норовистий має норов. Нам за нього просто сором.

2. Чистомовки

 На-на-на- гарна наша (країна),

 ї-ї-ї- ми любимо (її) ,

 ем-ем-ем- ми весело (живем),

 мо-мо-мо - віршики (вчимо).

3.Читання таблиці складів.

4. Читалочки – анаграми.

3 2 4 5 1                   3 4 5 1 2 6                3 4 1 2 5

с и л а ч                    с т о л и к                н о с и к

- Ми виконали вправи для мовної розминки. Молодці.

 - Діти, з творчістю яких письменників ми  вже знайомились  на уроках? ( Т. Шевченко, І. Франко, Н. Забіла…)

 IІІ.Оголошення теми і мети уроку.

 Ми сьогодні з вами

 Поведемо мову

 Про чудову жінку,

 Всім людям відому.

 Оце перед вами

 У квітах барвінку

 Наша поетеса - Леся Українка.

 VI.Вивчення нового матеріалу.

 1. Слово вчителя.

 - Сьогодні ви  дізнаєтеся про життя Л.Українки. Для цього ми з вами побуваємо у (діти разом читають запис на дошці "МУЗЕЙ”).

 - Всім нам відомо, що музеях є  експонати. Так і у нашому музеї (на дошці) ви теж бачите експонати. Але вони не прості, бо відображають моменти дитинства Лесі.

 (1 експонат - ілюстрація — зображення українського пейзажу;

 2 ескпонат - ілюстрація — зображення фортепіано;

 3 експонат - ілюстрація — цифра 8 ;

 4 експонат - ілюстрація — гілка вишень).

 - Подумайте і поділіться своїми думками, яким чином ці експонати пов‘язані з дитинством Лесі?

 ( Діти висловлюють свої передбачення).

 2 . Розповідь вчителем біографії, паралельно відмічаючи точні передбачення.

 Леся Українка – видатна українська поетеса. Коли їй було 5 років, батьки подарували дівчинці фортепіано. Вона швидко навчилася грати і навіть самостійно писала музичні твори. Леся дуже любила природу, доглядала квіти у своєму маленькому квітничку.. Вона була, як усі діти, тільки талановита. Свій перший вірш написала у 8 років.

 1 експонат - дуже любила красу рідної природи.

 2 експонат - талановита дівчинка, з 5 років вже грала на фортепіано.

 3 експонат - стільки років було Лесі, коли вона написала перший вірш.

 4 експонат - пов'язаний з уроком. Ми будемо читати вірш, який так і називається  «Вишеньки».

3. Самостійне читання тексту дітьми.

- Що нового дізналися ?

 4. Гра « Збери слова» . На дошці  розташовані склади слів: вишеньки, черешеньки, поспіли. Діти збирають слова і читають.

 5.Звуковий аналіз  зібраних слів. ( Діти викладають фішками)

 Вишеньки [ - o - o = - o ]   

Черешеньки [ - o - o - o = - o  ]

Поспіли   [ - o -  = o -  o]    

 6. Словникова робота.

Пояснення значення висловів:

Ваблять очі – приваблюють; мало не плачуть – ледь не плачуть; годі дістати – не можна дістати.

 7. Робота з підручником.

 - Чому вишеньки виросли високо?

 а) Читання вчителем.

 б) Самостійне читання.

 в) Читання вголос.

 г) Розігрування розмови дітей з вишеньками ( в парах).

 д) Знайти у тексті рядки, в яких описані вишеньки.

 е) Словесне малювання.

8. Фізкультхвилинка

- На творчість Лесю Українку завжди надихали українські народні пісні. Згадаймо укр. народну пісню « Два півники».  ( Діти виконують з рухами).

 9. Гра « Навпаки»

Дібрати антоніми до слів:

маленькі –

високо –

радісно –

посадити  -

весело -

10. Робота в парах.

Відновити зміст речень.

Поблискують черешеньки                                         та годі дістати.

Черешеньки ваблять очі                                             в листі зелененькім.

Ой раді б зірвати,                                                         діточкам маленьким.

V. Інсценізація казки « Біда навчить»

- Леся Українка – автор багатьох казок для дітей. Пропоную  подивитись інсценізацію казки «Біда навчить». Слухайте уважно, діти. Потім скажіть, чого вчить казка?

                                                        Біда навчить

Ведуча: Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик,  та тільки біда, що дурненький  був. Як вилупився з яйця,  так з того часу ні трішки не

порозумнішав. Нічого він не тямив - ані гніздечка звити, ані зернятка доброго знайти. Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали  вони, гралися  - і знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже:

Горобчик : Мої зернятка! Я знайшов!

Другий горобчик: Мої! Коли мої! Коли мої! Коли мої!

Ведуча: і почали битися! Та так б'ються,  аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились. Сіли напроти один одного, надулися та й сидять. Та вже й забулися,  за що то бійка була.

(Заходить курка, збирає зернятка).

Ведуча: і тут горобці згадали, за що билися.

Горобці: а де ж наші зернята?

Курка: поки дурні бились, то розумні поживились.

Горобці: що ти таке кажеш?

Курка: та то я дякую вам, що ви такі дурні! От поки ви здуру бились, то я з моїми курчатками поснідала вашими зернятами. Що то сказано, як хто дурний! Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв в науку, то може б з вас і птахи були б.

Другий горобець: вчи своїх дурних курчат розуму, а з мене і мого розуму досить! (відлітає)

Горобчик: а й правда,  краще бути розумним. От курка розумна, наїлася собі, а я мушу голодний сидіти. Пані,  прошу вас, навчіть, як мені на світі жить?

Курка: е, ні, вибачай, серденько, в мене своїх діточок багато, треба до розуму довести. Шукай собі інших вчителів.

Горобчик: ну що ж робити,  треба когось іншого питати, бо я ж не хочу без розуму жити.

Ведуча: бачить горобчик -  сидить на калині зозуля.

Горобчик: тітотько, навчіть мене розуму. У вас ж нема своїх дітей, а то в курки просив, вона каже, що в неї клопоту багато.

Зозуля: а я тобі ось що скажу, у мене свого клопоту нема, і чужого не хочу! Нема мені роботи -  чужих дітей розуму вчити. Це не моє діло! А коли хочеш знати, скільки тобі років жити, то це я можу тобі сказати.

Горобчик: аби ти була жива, а за мене не турбуйся!

Ведуча: бачить горобчик -  сидить Гава.

Горобчик: дядино, чого ви так зажурились?

Гава: сама не знаю, синочку, сама не знаю!

Горобчик: навчіть мене розуму, дядино!

Гава: та ні, синочку, я і сама його не маю. А коли хочеш розуму навчитись, то полети до сови. Вона, кажуть, дуже розумна, може,  що і порадить. А я до того розуму не дуже, бог з ним!

Горобчик: прощавайте, дядино! (летить)

Гава: щасливо!

Ведуча: полетів горобчик до сухого дуба. Бачить -  й справді сова в дуплі сидить, тільки спить.Горобчик до неї:

- Пані, чи ви спите, пані?

Сова: га? Хто? Що?

Горобчик: це я -  горобчик.

Сова: горобчик? Який горобчик? Оце напасть -  і вдень не дадуть заснути!

Ведуча: і сова знову заснула. Горобчик не посмів її вдруге будити і вирішив чекати ночі.

Сова: угу-угу-угу! Ти чого тут?

Горобчик: та я, вибачте, моя пані, ще зранку тут сиджу.

Сова: і чого? -

Горобчик: та чекаю, коли ви встанете.

Сова: то я встала, що тобі треба?

Горобчик: я б хотів би вас попросити, вибачте, чи не змогли б мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі...

Сова:  не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем родився, той дурнем і згине. Тікай – но, тікай, а то я голодна.

Ведуча: горобчик миттю схопився і заховався в гущавині і проспав до самого ранку. А вранці над головою щось як застрекоче.

Сорока: (літає навколо і кречить) че-че-че! Че-че-че!

Горобчик: з ким ви , панянко, так розмовляєте?

Сорока: а тобі що? Бач, який цікавий, а хоча б з тобою?

Горобчик: та я дуже радий, що зі мною, може б ви мене розуму навчили?

Сорока: а нащо тобі, молодчику,  розум? Без розуму легше в світі жити, та й

веселіше. А ти,  голубчику,  ліпше красти вчися, от як я. То тоді й розуму не

треба. З великого розуму можна й з глузду з'їхати. Ти ось поговори зі мною, а я тебе навчу,  як без розуму жити. Че-че-че! Че-че-че!

Горобчик: цур тобі! (І полетів)

Ведуча: сів горобчик на полі та й думає.

Горобчик: де я того розуму навчуся? Скільки світа злітав,  та щось небагато навчився. Хіба що так і зостанеться...

Ведуча: зажурився горобчик, поглядає сумно на поле, а по полю чорний крук ходить, та так поважно.

Горобчик: ну,  ще я цього спитаю.  Це вже востаннє. Навчіть мене розуму, я вже давно його шукаю, та ніяк не знайду, будьте добрі!

Крук: розум, хлопче, по дорозі не валяється, не так його легко знайти. А я тобі ось що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш, от тобі моя наука. А тепер іди, мені ніколи.

Горобчик: що то мені така наука?

Ведуча: однак більше нікого розуму не питав. Посумував трішки, що мусить без розуму жити, та й забув.  Не зоглядівся горобчик, як літо проминуло. Настала осінь. А далі й сніжок почав перепадати. Біда горобчикові -  холод, голод. Та й почав наш горобчик до розуму приходити.  Куди горобці летять, то і він з ними, що вони знайдуть, то і він поживиться, та все без сварки , без бійки. Горобці його вже не женуть від себе, а то і близько не підпускали.  Дедалі всі горобці почали  його поважати. Куди зберуться на раду, то і його кличуть, так він вславився між ними своїм розумом. Перезимував він зиму щасливо, а на весну став великим і мудрим горобцем.

Горобці: які  ви,  пане,  мудрі. І де ви того розуму навчилися?                                                                                      Горобець: біда навчила! 

Всі:  А біда вже розуму навчить

і підкаже, як на світі жить.

У любові, дружбі, мирі

та у праці чесній, щирій.

- Чого вчить казка?                                                                                                                                                                                           

 VI. Підсумок уроку.

- Що ви запам’ятали про Лесю Українку?

- Що найбільше сподобалось на уроці?

 Вивчайте, діти,  мову українську.

 Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну,

 Прекрасну, милу і чудову,

 Як материнську пісню колискову.