Ліна Костенко. В дитинстві мріяла бути льотчицею. Якось вирішила стрибнути з парашутом. Взяла стару мамину парасольку, обідрала чорну тканину (адже парашут повинен бути білим, яким бачила його в небі), натягнула на каркас простирадло. Забралася на горище і, відкинувши драбину, стрибнула … Звичайно, сильно забилася. Але не плакала…
«Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні" - йшов бій за Дніпро, люди сховавшись в окопі плакали і молилися, а одинадцятирічна Ліна намацавши якусь гілочку, стала водити нею по стіні, намагаючись писати прописними літерами. І тут від вибуху снаряда стіна впала - разом з віршем ... Весь жах пережитого під час війни залишився в пам'яті з дитинства, якийсь час Ліна не могла говорити. Часи війни
Вища освіта Ліна подала документи на філософський факультет Київського університету. Їй подобалася філософія. Але не судилося… «Я зайшла, – згадує Ліна Василівна. – Там стояв жовчний брюнет із чіпкими очима. Він був у цивільному, але мені здалося, що він був у чорних блискучих красах. І він мені сказав: «Таких как вы, мы не принимаем». Я йшла додому, не тямлячись від образи. Що значить – таких? Мені вісімнадцять років. Я ще нічого поганого не зробила. Я не збираюсь робити нічого поганого. Зрештою, я навіть не здатна зробити щось погане. Яка ж я – така? Що в мене батько репресований. У багатьох репресовані. То що, нам не вчитися?».
Визнання. За словами поета Василя Сома, який проживав у одній кімнаті в гуртожитку з Васелем Симоненком, його товариш задивлявся на молоду Костенко: «Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоч Ліна старша від нього на 5 років. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в очах – справжня красуня».
Цензура і заборона. У 1963 році Ліна Костенко разом з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму «Перевірте свої годинники», у якому розповідалось про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант «Хто повернеться – долюбить» так змінили, що письменниця відмовилася від авторства.
Така любов буває раз в ніколи “У мене довго не складалось, а вже як склалось — я була дуже щаслива. В найтяжчі роки, в найскрутніших ситуаціях біля мене був справжній чоловік, лицар… я зустріла Людину, якої чекала моя душа”, — одного разу сказала Ліна Василівна. Бажаємо кожному з вас зустріти таку любов, яка буває “раз в ніколи