Мета: ознайомити учнів з основними нормами римського права; розвивати навички роботи історичними джерелами; вміння висловлювати власні судження, аналізувати, порівнювати, критично мислити, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки; виховувати толерантність, пошану до історії інших народів, інтерес до вивчення античної історії.
Римське суспільство. Закони ХІІ таблиць. Патриції — нащадки найзнатніших родів, були привілейованою верствою населення в Римі. Вони пишалися тим, що їхні діди й батьки заснували Рим. Іншу частину населення, що походила зі скорених племен завойованих територій або переселених з інших общин, називали плебеями. Плебеї займалися землеробством і ремеслами. Вони повністю залежали від патриціїв. У господарстві використовували також працю рабів. Плебеї вимагали записати всі закони, щоб судді не могли їх витлумачити по-своєму й застосувати проти плебеїв. Патриції поступилися, і в 450 р. до н. е. спеціальна комісія записала закони на 12 мідних таблицях, що були виставлені на головній площі Рима — Форумі — центрі суспільного життя і повсякденного спілкування людей. Отже, ніхто не міг сказати про незнання законів.
У Законах XII таблиць містилися положення про судочинство, майнові відносини, шлюбно-сімейне право, злочини та покарання, право власності, сімейне право Закони XII таблиць передбачали смертну кару за злочини проти республіки, проти релігії, за чаклунство та неправдиві свідчення в суді. За цими законами жорстоко карали боржників. За борги людина могла стати рабом або віддати у рабство власних дітей чи дружину.
Римське право Римське право — система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених Римською державою (царського, республіканського періодів і періоду імперії). Розвиток римського права охоплює понад тисячу років, від Законів дванадцяти таблиць (451-450 рр. до н. е.) до римського цивільного права імператора Юстиніана І. Римське право послужило основою правових систем у континентальній Європі, а також в Ефіопії та найдавніших європейських колоніях. Норми Римського права Нікого не виправдовує незнання закону. Ніхто не може бути покараний двічі за той самий злочин. Ніхто не може бути суддею у власній справі. Треба вислухати і протилежну сторону. Під час війни закони мовчать. Закон ухвалений і встановлений для всіх і заради блага всіх. Благо народу — вищий закон. Договори треба виконувати.
Правове становище громадян Згідно з головним принципом римського права, тільки римський громадянин користувався захистом права. Статус римського громадянина набували діти, народжені від шлюбу римських громадян. Римське громадянство втрачали в таких випадках: зі смертю особи, через продаж у рабство, особи, узяті в полон, засуджені до тяжкого кримінального покарання або вигнання з Риму. Римські громадяни володіли всією повнотою цивільних прав: тільки вони могли володіти майном і землею, укладати різні угоди, звертатися до суду за захистом порушених прав. Тільки римські громадяни володіли правом вступати в шлюб і правом торгувати. Вони мали право брати участь і голосувати в народних зборах, займати найвищі виборні посади магістратів, з них комплектувалася армія.
Правове становище рабів Раби перебували у державній або приватній власності. Володар мав право раба продати, обміняти, подарувати як будь-яку річ. покарати його, навіть вбити за будь-яку провинність або без такої. Раби перебували за межею громадянського суспільства і не вважалися людьми. ("Все людське вмирає у рабові", "Раб - це знаряддя, яке може говорити".) Раби не мали ніяких прав. Основними джерелами рабства були: війни, під час яких брали до полону воїнів сусідніх народів ; народження від матері-рабині; продаж вільної людини в рабство; рабство за неповернені борги; засуджені за тяжкі злочини до страти або до безстрокової каторги могли бути викуплені як раби.
Повстання рабів. Рабів у Давньому Римі вважали річчю, і вони не мали прав. Але в привілейованому становищі перебували раби 83 цінних професій, освічені раби, наприклад, висококваліфіковані кухарі, педагоги, ювеліри, поети, художники, юристи. Володарі цих рабів їх оберігали, оскільки вартість їхня була дуже високою.
У 74 р. до н. е. розпочалося найбільше в Стародавньому світі повстання рабів-гладіаторів, яке очолив Спартак, фракієць за походженням. Він служив у римському війську, але потім утік, був схоплений і відданий у гладіатори. Спартак (бл. 109 — 71 р. до н. е.) — гладіатор, вождь і лідер великого повстання рабів проти Римської республіки. Мало що відомо про Спартака поза подіями війни. Спартак був досвідченим воєначальником: його армія складалася лише з утікачів-гладіаторів і рабів, і розбила в ряді битв кілька досвідчених римських легіонів.
Гладіатор (від латинського слова «гладіус» — меч) — людина, яка володіє мечем. Зазвичай гладіаторами ставали найдужчі й найхоробріші раби. У спеціальних школах їх навчали володіти зброєю, майстерно фехтувати. Школи були схожі на в'язниці, де гладіаторів суворо охороняли, а за найменшу провину заковували в кайдани, саджали на ланцюг. Гладіаторські бої влаштовували в цирках (спорудах, схожих на сучасні цирки), де гладіатори повинні були битися один з одним або з дикими звірами на потіху римлянам.
У 74 р. до н.е. гладіатори підняли найбільше у Стародавньому Римі повстання. Його очолив Спартак який разом із 70 товаришами утік з гладіаторської школи й сховався на горі Везувій. Повсталі неодноразово перемагали римське військо. Зрештою Спартак повів повсталих на північ Італії, щоб перейти Альпи і вивести рабів у провінцію Галлію, де вони будуть вільні. Перебуваючи за крок до бажаної свободи, Спартак повернув назад. Учені й дотепер намагаються пояснити чому. У 71 р. до н.е. повсталих було розбито.