Методична розробка «Організація пізнавальної діяльності учнів із застосуванням інтерактивних технологій навчання».

Організація пізнавальної діяльності учнів із застосуванням інтерактивних технологій навчання.

Сутність інтерактивного навчання.

Двадцять перше століття дає виклик усьому, що нас  оточує. Стрімко міняється техніка і технології, і щоб встигнути за запаморочливими новинками, щоб не відчувати себе викинутим за борт сучасного життя, треба постійно вчитися. Навчання стає категорією, яка супроводжує людину протягом усього її життя. Існуючу модель навчання необхідно замінити на модель індивідуального підходу до навчання. Ця модель має базуватися на принципах пізнавальної психології навчання через самостійні відкриття, осмислення понять, активна участь у процесі навчання й адекватна оцінка власних досягнень.

Інтерактивне навчання - це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність.

Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де і учень, і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання, розуміють, що вони роблять, рефлексують з приводу того, що вони знають, вміють і здійснюють. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу вчителю стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивна взаємодія  виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншим, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати продумані рішення[ 10, с.10].

Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

Те, що я чую, я забуваю.

  Те, що я бачу, я пам’ятаю

    Те, що я роблю, я розумію.

Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Процес навчання не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активної участі в цьому процесі. Пояснення й демонстрація ніколи не дадуть справжніх стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою інтерактивного навчання.

Кооперативна форма організації навчальної діяльності на уроці.

Кооперативна (групова) навчальна діяльність – це форма (модель) організації навчання в малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою. Така модель легко і ефективно поєднується з традиційними формами та методами навчання і може застосовуватися на різних етапах навчання.

     За такої організації навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано, через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Кооперативне навчання відкриває для учнів можливості співпраці зі своїми ровесниками, дає змогу реалізувати природне прагнення кожної людини до спілкування, сприяє досягненню учнями вищих  результатів засвоєння знань і формування вмінь.

Співпраця (кооперація) – це спільна діяльність з метою досягнення загальних цілей. У межах спільної діяльності  люди намагаються досягти результатів, вигідних для них самих і решти членів групи.

Кооперативне навчання – це такий варіант його організації, за якою учні працюють у великих групах, одержавши інструкції від учителя. Потім вони виконують отримане завдання – до того часу, поки всі члени групи не виконають його успішно.

Спільні  зусилля сприяють досягненню всіма  членами групи взаємної користі і, зрештою, виграють усі («Твій успіх іде на користь мені, а мій на користь тобі»). Усі  учні  усвідомлюють, що всі члени групи приречені на спільну долю («Або ми потонемо, або випливемо, але разом»).

Успіхи кожного визначаються не тільки ним самим, а й зусиллями його товаришів. Усі члени групи пишаються успіхами один одного і разом святкують перемогу.

Успіх члена команди під час презентації результатів дослідження групою залежить, як від його особистих зусиль, так і від внеску інших членів групи, котрі допомагають йому знаннями. Вміннями й практичними можливостями. Жоден член групи окремо не має всієї інформації, вмінь чи можливостей, необхідних для забезпечення успіху групової діяльності. Співробітництво на відміну від конкуренції та індивідуальної діяльності, забезпечує:

•            вищий рівень досягнень і більшу продуктивність;
•            панування турботливіших, чуйніших взаємин;
•            міцніше психологічне здоров’я дітей, соціальну компетентність і самоповагу.

Об’єднавши учнів у групи й поставивши їм завдання працювати разом, не можна розраховувати, що саме це заохочуватиме до спільної діяльності. Не всі групи є групами співробітництва. Об’єднання в групи не рідко завершується конкуренцією, причому в тісному просторі, або зумовлює окрему індивідуальну діяльність, поєднувану з розмовами. Добрих намірів  («працюйте разом», «будьте єдиним колективом»), не вистачить, щоб члени групи по – справжньому почали працювати разом.

   Суттєвим компонентом співробітництва є позитивна взаємозалежність в кооперативному навчанні. Члени групи повинні розуміти, що вони зв’язані один з одним такою мірою, що один не може бути успішним, якщо не  будуть успішними всі. Коли позитивна взаємозалежність побудована міцно, для всіх стає цілком зрозуміло, що:

•            зусилля кожного члена групи потрібні й незамінні для успіху всієї групи;
•            кожен член групи робить внесок у спільні зусилля групи.

   Це породжує відданість і зацікавленість не тільки у власному успіхові, а й в успіхові інших членів групи, що становить сутність кооперативного навчання.

Особистісна взаємодія – це другий основний елемент спільного навчання. При цьому важливо, щоб учні розташовувалися обличчям один до одного. Вони мають разом займатися реальною діяльністю, спільно використовуючи наявні можливості, допомагаючи один одному, підтримуючи, заохочуючи й радіючи досягненням товаришів. Існують можливі види пізнавальної діяльності та міжособистісної динаміки, які можна здійснити лише тоді, коли учні сприяють навчанню один одному.

   До них належать: усне пояснення шляхів розв’язання проблеми, передача друзям власних знань, перевірка розуміння і обговорення досліджуваних понять, поєднання досліджуваного матеріалу з уже вивченим. Завдяки цьому групи кооперативного навчання є водночас системою академічної підтримки.

    Індивідуальна підзвітність – це третій основний елемент кооперативного навчання. Група несе відповідальність за досягнення групових цілей, а кожен член групи має відповідати за результати своєї роботи. Учні навчаються спільно, а згодом набувають індивідуальної компетентності.

    Розвиток міжособистісного спілкування та спілкування в невеликих  групах – це четвертий основний елемент спільного навчання. Вміння необхідні для ефективної співпраці не з’являються самі собою. Ці вміння необхідно розвивати.

   П’ятим елементом кооперативного навчання є обробка (аналіз, опрацювання) даних про роботу групи. Таке опрацювання відбувається, коли члени групи обговорюють наскільки успішно вони досягли своїх цілей і підтримують ефективні робочі взаємини.

   Група має з’ясувати, які саме дії окремих її членів корисні, а які безрезультатні й дійти висновку стосовно подальшої діяльності, зокрема визначити що залишити, а що змінити у своїй поведінці.

Навчання у грі, як засіб активізації та оптимізації навчального процесу.

       Важлива роль в технологіях інтерактивного навчання відводиться дидактичним іграм на уроках – сучасному та визнаному засобу навчання,  виконує освітню, розвивальну і виховну функцію, які діють в органічній єдності. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, справедливо вбачає в них можливості ефективної організації взаємодії вчителя та учня, продуктивної форми їх спілкування з елементами змагання, без посередності непідробного інтересу. Гра – це творчість, гра – це праця. Під час гри у дітей формується звичка зосереджуватися, мислити самостійно, розвивається увага, прагнення до знань. Захопившись діти не помічають, що вчаться: пізнають, запам’ятовують нове, орієнтуються в незвичних ситуаціях, поповнюють запас уявлень, розвивають фантазію.

         Включення в урок дидактичних ігор і ігрових моментів робить процес навчання захоплюючим і цікавим, створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії за допомогою яких розв’язуються розумові завдання, підтримують і підсилюють інтерес дітей до англійської мови. Гра повинна розглядатися як могутній незамінний важіль розумового розвитку дитини.

       Учитель в ігровій моделі виступає, як інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації), суддя (коригування і поради стосовно розподілу ролей), тренер (підказки з метою прискорення гри), головуючий, ведучий.          Дидактична гра не самоціль на уроці, а засіб навчання та виховання. Дидактичну гру не потрібно плутати із забавою, не слід розглядати як діяльність, що приносить задоволення задля задоволення. На дидактичну гру потрібно дивитися, як на вид перетворюючої творчої діяльності в тісному поєднанні з іншими видами навчальної діяльності. Використання дидактичних ігор у навчанні англійської мови є важливим засобом інтенсифікації навчальної діяльності школярів.

Дискусія , як засіб пізнавальної діяльності учнів.

        Дискусія - це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона сприяє розвитку критичного мислення, дає можливість визначити власну позицію, формує навички  відстоювати свою думку, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. Досвід використання дискусії у навчанні дозволяє сформулювати деякі головні організаційно-педагогічні підвалини, які є спільними для будь-яких різновидів дискусії:

•            проведення дискусії необхідно починати з постановки конкретного дискусійного питання (тобто такого, яке не має однозначної відповіді і допускає різні варіанти вирішення);
•            не слід ставити запитання на зразок :хто правий, а хто ні в тому чи іншому питанні;
•            усі вислови учнів мають бути у руслі обговорюваної теми;
•            учитель має виправляти помилки і неточності, яких припускаються учні;
•            дискусія може закінчуватися як консенсусом (прийняттям узгодженого рішення), так і збереження існуючих розбіжностей між учасниками дискусії.

      При плануванні дискусії вчитель враховує кілька важливих моментів: час необхідний для проведення дискусії, його узгодженість з іншими видами  роботи під час навчального заняття; місце, яке дає можливість здійснювати всі необхідні пересування учнів і створювати оптимальні умови для обговорення учнями проблеми і стеження за його перебігом решти учнів; матеріали необхідні для роботи учнів; вміння учнів працювати в групі.

       Запорукою успішної  дискусії є чітка організація, яка досягається завдяки кільком чинникам:

•            ретельне планування дискусії. Складання плану дає змогу організувати як збирання учнями необхідної інформації, так і проведення самої дискусії.
•            чітке дотримання правил ведення дискусії всіма її учасниками.
•            обов’язковим є дотримання визначеного регламенту. Краще, коли час залишиться, ніж його не вистачить на колективне обговорення і підбиття підсумків.
•            добре продумане й ефективно здійснене керівництво ходом дискусії з боку вчителя, надання учням часу на обміркування питань, утримання від невизначених питань, зміну напряму думок, попередження надмірних узагальнень.

          Застосування дискусії як методу закріплення навчального матеріалу і стимулювання пізнавальної діяльності учнів можна визначити кілька варіантів моделювання навчальних тем на основі дискусії:

•            побудова вивчення теми як підготовки до дискусії за всім матеріалом, яка        відбувається на останньому уроці.
• включення дискусійного компонента в окремі уроки теми на етапах перевірки домашнього завдання і закріплення щойно вивченого матеріалу.
•            побудова навчання як самостійної або групової роботи учнів з обговоренням її результатів.

Сприяння формуванню самостійної, творчої особистості учня з застосуванням методу проектів.

       Залучення форм позаурочної індивідуально-групової роботи до навчального процесу є одним з потужних інструментів для формування особистісно-соціальних компетенцій учнів. Одною з таких форм є проектна діяльність.

       Проект - це цільовий акт діяльності, в основі якого лежать інтереси учня. Проект може бути  монопредметним, міжпредметним і надпредметним. За кількістю учасників проекти поділяються на особисті, парні, групові. За характером партнерських взаємодій між учасниками проектної діяльності: кооперативні, змагальні, конкурсні.

      Методика виконання проектів передбачає:

• вибір теми або проблеми. Теми може запропонувати вчитель, або ж їх вибирає клас з тих пропозицій, які були запропоновані під час мозкової атаки;
• планування проекту: вчитель і учні узгоджують усі складові процесу виконання проекту (на який час він розрахований, які ресурси будуть використані, яким чином учні працюватимуть: групою чи поодинці);
• процес дослідження дій-результатів чи висновків;
• оцінювання результатів.

       Існує кілька типів проектів, які використовуються у шкільному навчанні.

1) Дослідницькі проекти цілком підпорядковані логіці досліджень й мають структуру наближену до справжнього наукового дослідження (аргументація, актуальність теми, визначення проблеми, окреслення завдань, обговорення отриманих результатів).

2) Творчі проекти, які не мають детально опрацьованої структури діяльності учасників. Вона лише окреслена і розвивається відповідно до жанру і форми остаточного результату.

3) Пригодницькі та ігрові проекти теж не мають чіткої структури. Вона визначається під час опрацювання учасниками проекту ролей, зумовлених користуватись додатковою літературою та доступно подати матеріал таким своїм товаришам.

      Проектна технологія дозволяє поєднати урочну та позаурочну діяльності. Вона розвиває творчі здібності, інтелект, волю, пам’ять та увагу учнів.