Театралізована діяльність в освіті
Театралізована діяльність в освіті - можливість розкриття творчого потенціалу дитини, виховання творчої спрямованості особистості. Діти помічають в навколишньому світ цікаві ідеї, створюють свій художній образ персонажа, вони розвивають творчу уяву, асоціативне мислення, вміння бачити незвичне у повсякденному. Театральне мистецтво близьке і зрозуміле дітям, насамперед тому, що в основі його лежить гра. Гра - найбільш доступний дитині і цікавий для нього спосіб переробки і вираження вражень, знань і емоцій. Театралізована гра - одна з яскравих емоційних діяльностей, що формує художній смак дітей.
Театралізована гра як один з її видів є ефективним засобом соціалізації дитини в процесі осмислення нею морального підтексту літературного чи фольклорного твору і участі в грі, яка має колективний характер, що і створює сприятливі умови для розвитку почуття партнерства та освоєння способів позитивної взаємодії. У театралізованій грі здійснюється емоційний розвиток: діти знайомляться з почуттями, настроями героїв, освоюють способи їх зовнішнього вираження, усвідомлюють причини того чи іншого настрою. Велике значення театралізованої гри і для мовного розвитку (вдосконалення діалогів і монологів, освоєння виразності мови). Нарешті, театралізована гра є засобом самовираження і самореалізації дитини.
Разом з тим нині в освітніх установах розвиваючий потенціал театралізованої діяльності використовується недостатньо, що можна пояснити наявністю двох суперечливих тенденцій у способах організації.
Згідно першої тенденції (назвемо її умовно навчання), театралізовані ігри застосовуються головним чином в якості такого собі «видовища» свята. Прагнення домогтися гарних результатів змушує педагогів заучувати з дітьми не тільки текст, а й інтонації та затрачати невиправдано багато часу для індивідуальних і колективних репетицій. Дитину навчають бути «гарним артистом ». І, як результат, видовище відбулося, спектакль сподобався глядача. Однак освоєння таким чином вміння не надають дітям свободи ігрової діяльності. Ще б пак - адже підготовка до вистави зовсім несхожа на гру!
Другу тенденцію в організації театралізованої гри можна назвати невтручання дорослого. Правда на практиці воно часто переростає у повна відсутність уваги з його боку до цього виду ігрової діяльності: діти надані самі собі, вчитель тільки готує атрибути для «театру. Зачасту дитину супроводжує однотипний набір шапочок-масок, елементи костюмів, фігурок героїв ... Одних дітей це привертає, перш за все, через можливість переодягнутися, а значить змінитися, а інших це вже не задовольняє, оскільки не відповідає його пізнавальним інтересам, рівню розвитку психічних процесів, позбавляє можливостей самореалізації в творчій діяльності. Наслідком є майже повна відсутність театралізації в ігровому досвіді дітей 6-7 років за наявності у них інтересу до цієї діяльності і потреби в ній.
Суперечність розвивається потенціалом театралізованої гри і його недостатнім використанням в освітньому закладі. Це питання вирішується тільки за умови розробки науково обгрунтованої та практично-орієнтованої педагогічної технології. Щоб зрозуміти її, необхідно, насамперед, розкрити основні теоретичні ідеї, що лежать в основі концепції розвитку театралізованої гри, і визначитися з поняттями.
Характерними особливостями театралізованих ігор є літературна чи фольклорна основа їх змісту та наявність глядачів. Їх можна розділити на дві основні групи: драматизації і режисерські (кожна з них, у свою чергу, поділяється на кілька видів).
В іграх-драматизаціях дитина, виконуючи роль «артиста», самостійно створює образ за допомогою комплексу засобів вербальної і невербальної виразності (інтонація, міміка, пантоміма), виробляє власні дії виконання ролі. Діти переживають за свого героя, діють від його імені, приносячи в персонаж свою особистість. Саме тому герой, зіграний однією дитиною, буде зовсім не схожий на героя, зіграного іншим. Ігри-драматизації можуть виконуватися без глядачів або носити характер концертного виконання. Якщо вони розігруються в звичайній театральній формі (сцена, завіса, декорації, костюми і т. д.) або у формі масового сюжетного видовища - їх називають театралізація.
Види драматизації:
- ігри-імітації образів тварин, людей, літературних персонажів;
- рольові діалоги на основі тексту;
- інсценування творів;
- постановки вистав за одним або кількома творами;
- ігри-імпровізації з розігруванням сюжету без попередньої підготовки.
В режисерській грі «артистами є іграшки чи їх заступники, а дитина, організовуючи діяльність як «сценарист і режисер», управляє «артистами». «Озвучуючи» героїв і коментуючи сюжет, він використовує різні засоби вербальної виразності. Режисерські ігри можуть бути груповими: кожен веде іграшки в загальному сюжеті чи виступає як режисер імпровізованого концерту, вистави. При цьому накопичується досвід спілкування, узгодження задумів і сюжетних дій. Види режисерських ігор визначаються відповідно до різноманітності театрів:
- настільний ляльковий театр (театр на плоскій картинці, магнітний настільний, конусний, театр іграшки (готова, саморобна);
- стендовий театр (фланелограф, тіньовий,);
- театр на руці (пальчиковий, картинки на руці, рукавички, тіней);
- верхові ляльки (на гапіте, на ложках, бібабо, тростинними);
- підлогові ляльки (маріонетки, конусний театр);
- театр живої ляльки (театр з "живою лялькою", ростові, люди-ляльки, театр масок ).
Для організації театралізованої діяльності можна використовувати іграшки і ляльки, що випускаються промисловістю (настільні театри, бібабо). Але найбільшу виховну цінність мають іграшки, виготовлені самими дітьми, що розвивають образотворчі навички, ручні вміння, творчі здібності. Іграшки для настільного театру можуть бути виконані з паперу, картону, поролону, коробок, дроту, природного матеріалу та інших матеріалів.
За способом управління розрізняють п'ять основних видів ляльок:
Маріонетка - лялька, яка проходить по підлозі; до її голови, ніг і рук прикріплені нитки, за допомогою яких її водить актор, що знаходиться над нею, на спеціальному помості.
Ляльки рукавички надіваються безпосередньо на руку, з тростинною лялькою актор працює двома руками: однією тримає корпус, другий управляє тростиною, прикріпленою до рук ляльки.
Тіньова лялька - плоске зображення живої істоти, що відкидає тінь на екран.
Так само використовуються: фланелограф, плоскі іграшки, іграшки з конусів і циліндрів, іграшки з поролону, магнітний театр, іграшки з коробок, іграшки з природних матеріалів, пальчиковий театр, ляльки-рукавички, ляльки з рукавиць, з картону, ляльки з повітряних кульок.
Колективна театралізована діяльність спрямована на цілісний вплив, на особистість дитини, його розкріпачення, самостійну творчість, розвиток провідних психічних процесів; сприяє самопізнанню і самовираженню особистості; створює умови для соціалізації, посилюючи адаптаційні здібності, коригує комунікативні якості, допомагає усвідомленню задоволенню, радості, успішності.