Методичні рекомендації з теми "Розвиток пізнавального інтересу до вивчення біології"

Розвиток пізнавального інтересу до вивчення біології.

Проблема активізації пізнавального інтересу учнів на всіх етапах розвитку освіти була однією з актуальних, оскільки інтерес є необхідною умовою формування розумових якостей особистості. Педагогічною наукою доведено необхідність теоретичної розробки цієї проблеми та здійснення її на практиці. Потреба саморозвитку і здатність задовольняти її у вигляді вчення характеризує школяра, який є суб'єктом навчання.  Проблема розвитку пізнавального інтересу розглядалася в різних працях педагогів і психологів. Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, Д. Локк визначали пізнавальний інтерес як природне прагнення учнів до пізнання.

Одним з важливих завдань виховання і навчання дітей є їх своєчасний розумовий, інтелектуальний розвиток. Розумове навчання дітей здійснюється головним чином у повсякденному спілкування їх з дорослими, вчителями, друзями, поглинання інформації з книг, підручників, журналів, телебачення . Особливо ефективне воно тоді, коли поєднується із специфічними навчальними (дидактичними) іграми та заняттями, під час яких учні засвоюють доступні їм відомості й уміння.

 Процес навчання – це динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) учителя та учнів, у ході якої здійснюється стимулювання і організація активної навчально-пізнавальної діяльності школярів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку і всебічної вихованості особистості.

Нам відомо, що процес навчання є своєрідним процесом самостійного “відкриття” учнем уже відомих у науці знань. “Коли говорять, - писав психолог С.Л.Рубін штейн, - що людина як індивід не відкриває, а лише засвоює вже здобуті людством знання..., то це, власне, означає лише те, що вона не відкриває їх для людства, а особисто для себе повинна все таки відкрити або навіть “перевідкрити”. Людина досконало володіє лише тим, що сама здобуває власною працею”. Процес цей має три взаємопов`язані стадії:

§     На першій стадії відбувається сприйняття, осмислення і запам`ятовування матеріалу, що вивчається, або засвоєння теоретичних знань.

§     На другій стадії засвоюються навички і вміння практичного застосування знань, що вимагає проведення спеціальних тренувальних вправ.

§     На третій стадії здійснюється повторення, поглиблення і закріплення знань, удосконалення практичних умінь і навичок.

Тобто, для того, щоб оволодіти новим матеріалом, учневі необхідно здійснити повний цикл навчально-пізнавальних дій: сприймання нового матеріалу, його первинне і наступне осмислення, запам`ятовування, вправляння в застосуванні теорії на практиці, повторення з метою поглиблення і засвоєння знань, умінь і навичок.

Пізнавальний інтерес - це активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток особистісної спрямованості дитини.

Класифікація пізнавальних інтересів за різними критеріями

1. За стійкістю пізнавального інтересу:

• Ситуативний інтерес - епізодичне переживання, коли в дитини ще немає стійкого інтересу до предмета, він виникає як реакція на щось нове, емоційно привабливе у змісті, прояви інтересу мають тимчасовий характер.
• Стійкий інтерес - перетворення епізодичного переживання у емоційно-пізнавальне ставлення до предмета, яке спонукає учнів прагнути до пізнання нового, вирішувати пізнавальні завдання не тільки на уроці, але й у вільний час.
• Інтерес-ставлення - емоційно-пізнавальна спрямованість особистості, яка під впливом пізнавального інтересу поступово змінює сенс життя дитини. Цей інтерес є достатньо глибоким. Він закріплюється не тільки відповідною навчальною діяльністю, але спостерігається й у пізнавальній активності поза межами навчального процесу.

2. За спрямованістю пізнавального інтересу:

• Безпосередній інтерес - до самого процесу діяльності - процесу пізнання або змісту навчального матеріалу.
• Опосередкований інтерес - до результату діяльності (наприклад, до оволодіння якоюсь спеціальністю).

3. За рівнем дієвості інтересів:

• Пасивний інтерес - споглядальний, коли дитина лише сприймає цікавий для неї об'єкт.
• Активний інтерес - той, який спонукає дитину оволодіти об'єктом інтересу, він формує розвиток особистості, характер, здібності. Етапи розвитку пізнавального інтересу за рівнем розвитку усвідомлення пізнавальних потреб, стійкості інтересу та здатності особистості до пізнавальної активності:
• Зацікавленість - перший етап розвитку пізнавального інтересу, ситуативний інтерес. Його основними характеристиками є нестійкість, довільний характер, вибіркова пізнавальна активність учня, що виникає на його основі і швидко зникає.
• Допитливість - другий етап розвитку пізнавального інтерсу - характеризується прагненням розширити свої знання з окремої теми, розділу, предмета, самостійно розв'язувати пізнавальні проблеми. Психологічні характеристики цього етапу - емоції здивування, почуття радості відкриття. Однак інтерес стосується лише окремих питань змісту або окремих способів пізнавальної діяльності, хоча учні вже здатні до тривалої пізнавальної активності в цьому напрямі.
• Заглибленість - на третьому етапі розвитку пізнавального інтересу він стає глибоким, стійким та індивідуально значущим. Як правило, інтерес на цьому етапі стосується певної галузі наукових знань, навіть виходячи за межі навчального предмета. Учень вже усвідомлює наявність у себе такого інтересу і виявляє відповідну пізнавальну активність. Під впливом пізнавального інтересу він прагне самостійно дізнатися щось нове, опанувати теоретичні аспекти змісту, самостійно знайти (відкрити для себе) причину події, розкрити причинно-наслідкові зв'язки, встановити певні закономірності.Індивідуальність інтересу пов'язана із рівнями його формування.

4. За обсягом пізнавального інтересу:

Широкі інтереси (пов'язані з навчанням різних предметів, з процесом навчання в цілому).

Вузькі інтереси (вивченням одного предмета або окремих тем, розділів).

Основні етапи процесу формування пізнавальних інтересів учнів у навчанні:

створення специфічних умов, що сприяють появі особистих потреб у знаннях і в певному виді діяльності;

виникнення позитивного ставлення до навчання (мотиви та стимули навчальної діяльності);

організація пізнавальної активності учнів, яка завдяки певним формам і засобам навчання стимулює розвиток пізнавального інтересу.

Поєднуючи рівень розвитку пізнавального інтересу і характер пізнавальної активності учнів, слід зазначити, що учням з аморфними інтересами потрібне поступове формування позитивного ставлення до самостійного навчання. Для учнів з широкими інтересами ефективні різні форми проблемного навчання, які б давали змогу проаналізувати концепції та дійти власного висновку. Для учнів з розвиненим інтересом потрібний вихід за межі програми, засвоєння наукових підходів та принципів, постійне використання проблемно-пошукової діяльності.

Спрямованість - четвертий етап розвитку пізнавального інтересу - характеризується свідомим прагненням учнів до глибокого і міцного закріплення знань, до опанування теоретичних засад науки і застосування їх на практиці. Пізнавальна активність учня має стійкий тривалий характер, стає переважно творчою, спрямованою на особисті відкриття в певній науковій галузі. На основі такого інтересу поступово формується науковий світогляд, утверджуються стійкі переконання особистості.

Така характеристика етапів розвитку пізнавального інтересу дозволяє вчителю орієнтуватись у рівнях його сформованості в окремих учнів та диференціювати відповідним чином навчальну діяльність, обирати моделі (форми, методи, засоби, технології) навчання.

Серед методів і форм організації пізнавальної діяльності дослідники найчастіше називають ігри, дискусії, інтерактивні технології, постановку і розв'язання проблемних і творчих завдань, залучення учнів до дослідницької роботи, еврестичну бесіду.

У проблемні ситуації учнів уводять за допомогою проблемних питань чи завдань, логічно пов'язаних зі змістом навчального матеріалу. Ми пропонуємо для використання на уроках рідної мови ігрові проблемні ситуації, які можуть бути зачитані вчителем або навіть розіграні групою учнів, що значно підвищить інтерес школярів до опрацьованого матеріалу.

За зразком поданих ситуацій учитель або й самі учні можуть створювати й розігрувати власні спеціально придумані проблемні ситуації відповідно до теми уроку. Таку форму роботи радимо використовувати під час факультативних занять, позакласних заходів, різноманітних новознавчих змагань. Однією з відмінностей пропонованих навчально-пізнавальних проблемних ситуацій від традиційних шкільних запитань є те, що в них, крім інформаційного, наявний також емоційної компонент (подеколи він навіть переважає); це дає можливість активізувати не лише інтелектуальну, а й чуттєво-емоційну сферу дитини.

За нашими спостереженнями, використання проблемних ситуацій як засобу активізації пізнавальної діяльності учнів, де основним механізмом виступає розвиток їхнього критичного мислення, є доцільним і сприяє підвищенню ефективності навчально-виховного процесу в цілому.

Важливим чинником формування пізнавального інтересу виступає особистість вчителя, який організовує пізнавальну діяльність школярів, рівень його педагогічної майстерності. Зацікавленість вчителя, емоційність викладення, ораторська обдарованість педагога, вміння організувати диференційоване навчання та обрати адекватну рівню розвитку учнів його модель є важливими умовами розвитку пізнавального інтересу.Вчитель має не тільки створювати умови для засвоєння учнями певної системи знань, але й навчати прийомів їх застосування і пошуку. Тільки тоді можливий перехід від одного етапу розвитку пізнавального інтересу до іншого.

Важливим в інтерактивних технологіях, з огляду на досліджувану нами проблему, є й те, що їх використання дозволяє максимально наближати теоретичні основи навчального предмета до практики, використовувати при аналізі проблемних ситуацій власний досвід учнів. Це значно підвищує рівень пізнавальної активності учнів і є, як зазначалось вище, важливим чинником розвитку пізнавального інтересу.

Пізнавальний інтерес впливає і на вирішення виховних завдань навчального процесу. Допитливість, емоційна причетність до подій, що виявляються під час навчання, - все це пов'язано з зацікавленістю дитини, яка сприяє формуванню емоційно-ціннісних орієнтацій та спрямованості на цінності суспільства.

Отже, пізнавальний інтерес, зазнаючи індивідуальних змін і розвиваючись, сам впливає на розвиток навчальної діяльності дитини. Таким чином, спостерігається певна залежність рівня сформованості пізнавальних інтересів учнів від усієї системи чинників, від яких залежить ефективність навчання.

Як розвинути пізнавальний інтерес

Вивчення будь-якого  предмета, і навчання здається нудною і нецікавою. Небажання  вчитися виникає через   відсутність пізнавального інтересу.

                                                Вам знадобиться:

 - Цікавий і наочний матеріал до уроків
- Картки і завдання для самостійної роботи, розраховані на різний  рівень учнів
- Обладнання для дослідів

Інструкція

1. Для розвитку пізнавального інтересу важливо зайняти учня на уроці цікавою діяльністю. Прикладом такої діяльності можуть бути проведення різних дослідів, розгадування кросвордів і ребусів, розігрування сценок за темою уроку. Головне, щоб учень сам хотів займатися цією діяльність, а не діяв з примусу.
2. Заняття не повинно бути у вигляді монологу, обов’язково з боку учнів повинна бути зворотній зв’язок. Для якісного діалогу між учнем і вчителем учень повинен не боятися висловлювати власну точку зору на уроках, відчувати себе захищеним. Неприпустимі негативні оцінки відповіді учня і глузування оточуючих, так як це сприяє психологічному віддаленню учня і небажанню відповідати.
3. Потрібно пояснювати дітям, що всі люди різні, що все по-різному засвоюють матеріал. Сильних учнів необхідно привчати допомагати слабким для того, щоб слабкі тяглися за сильними, а не відставали ще більше, стаючи слабкішим.
4. Для підтримки інтересу до навчання необхідно враховувати особливості сприйняття та засвоєння матеріалу різними учнями. Хтось добре засвоює інформацію на слух; хтось добре сприймає інформацію тільки візуально, для кого-то необхідні дії з навчальними об’єктами.
5. Для того, щоб дитина розуміла, що йому ще багато чому треба навчитися, щоб його інтелектуальний розвиток не стояло на місці, а постійно прагнуло вперед, необхідно час від часу пропонувати завдання на рівень вище, ніж рівень учнів, які будуть виконувати ці завдання. Виконання таких завдань посилює інтерес до предмета і активізує розумові процеси. При оцінці виконання завдань з підвищеним рівнем складності необхідно враховувати не загальний результат, а власні удачі кожного учня у вирішенні поставленого завдання.
6. Також вчителеві не варто забувати і про власний самоосвіті. Необхідно постійно підвищувати свій педагогічний рівень, поповнюючи запаси прийомів навчання і цікавого матеріалу до уроків, цікавитися новими технологіями навчання, по можливості, застосовуючи їх на практиці. Важливо не тільки зробити процес засвоєння нового матеріалу різноманітним, а набагато важливіше розвивати інтерес до навчання, а не дозволяти цього пізнавальному інтересу слабшати.

Корисні поради

- Після кожного уроку аналізуйте, що вдалося зробити, а що не вдалося і чому; це допоможе вибудувати наступний урок з урахуванням особливостей учнів.

Народна мудрість створила дидактичну гру, яка є для дитини будь якого віку, найпридатнішою формою навчання.

Ігрова форма навчання – провідна, але вже в шкільному віці вона не єдина. Щоб задовольнити інтерес дитини до навколишнього, спрямувати увагу на певні явища та закономірності дати учням необхідні відомості, пояснення, учителеві потрібно подавати такий навчальний матеріал у вигляді дидактичної гри. Специфічний характер дидактичних ігор і занять висуває необхідність у певній регламентації відомостей, потрібних учням, а також умінь і навичок, які в них слід формувати.

Дидактичні ігри і уроки дадуть добрий результат лише тоді, коли учитель ясно усвідомить, які завдання можуть бути розв`язані в процесі їх проведення і в чому особливості організації цих занять в учнів залежно від їх віку та особливостей.

Спрямовуючи увагу своїх учнів, збуджуючи їх інтерес учитель закладає основи розвитку такої важливої якості як допитливість.

Тому гра, такий важливий засіб пізнання світу, може допомогти школі?! Найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до навчальної праці. Граючи на уроці, діти психологічно розкуті, що сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до об'єктивно складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість. Усвідомлення «я це можу» зміцнює впевненість у собі й породжує потребу «мені це необхідно, цікаво і зовсім не страшно».

Отже, гра у навчальному процесі створює мотивацію, близьку до природної, збуджує інтерес, підвищує рівень навчальної праці, розвиває комунікативні навички. Порівняно з іншими формами навчання й виховання, перевага гри полягає в тім, що вона досягає своєї мети непомітно для вихованця, тобто не потребує ніяких способів насильства над особистістю дитини.

Пізнавальна гра належить до методів стимулювання і мотивації учіння.

Пізнавальні (дидактичні) ігри – це спеціально створені ситуації , які моделюють реальність, з якої учням пропонується знайти вихід. Пізнавальний інтерес втримується завдяки грі, в якій учень виступає активним учасником.

Метод пізнавальних ігор застосовувався ще в стародавніх дидактичних системах. До нього повернулися в середині 80-х років , коли в школу почали проникати ЕОМ, які дозволяють моделювати складні ситуації. Використання ІКТ у педагогічній діяльності допомагає зробити навчально-виховний процес відповідним передовим вимогам педагогічної науки, об'єднати все найкраще старої радянської системи класичної педагогіки з інноваціями, від чого, у кінцевому рахунку, тільки виграє учень. Застосування інформаційних технологій дозволяє перейти до питання навчання біології з якісно нової сторони.

Все це сприятиме успішному використанню ІКТ у навчанні біології. Завдання сучасного вчителя - не тільки мати уявлення про нових технологіях навчання, але так само освоювати їх і застосовувати в своїй практиці. Як говорив відомий математик Д. Пойа «Хороших методів існує рівно стільки, скільки існує хороших вчителів».

Застосування проектно-дослідницьких технологій дозволяє мені вийти на новий рівень освіти, це проявляється в тому, що мої учні вміють вільно застосовувати отриману ними інформацію на практиці, в різних навчальних ситуаціях.

Дуже важливо не зупинятися на місці, ставити нові цілі і прагнути до їх досягнення - це основний механізм розвитку особистості як учня, так і вчителя.

Навчальні ігрові програми в комплексі з технічними засобами навчання вирішують проблеми:

1.      збудження і підтримки інтересу до навчання;

2здобування знань за рахунок власних зусиль в процесі захоплюючого змагання з машиною (в даний момент з комп`ютером);

3. оперативного контролю і корекції якості навчання.

Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання й розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості. У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Гра – одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом із працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості. Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.

Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам'ятати, що процес створення гри містить ряд станів:

§     вибір теми гри;

§      визначення мети й завдань гри;

§      підготовка й проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі. Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити знання учня й уміння користуватися ними.

Розвиваюче значення гри

Від уроку до уроку повинні змінюватися сюжети, ігрові ситуації. Поступово цікава гра, творча композиція слів переростають у справжню навчально-пізнавальну працю.
Чому гра так подобається дітям? Тому, що гра дарує радість і захоплення, що сам процес гри сповнений несподіванок, а результат – таємниця. Але крім суб'єктивного сприйняття, є, безумовно, глибший вплив гри на людину, на основні сфери її життєдіяльності: фізичну, емоційно-вольову, інтелектуальну та духовну (цілісно-смислову).
Слід зазначити, що гра – це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до його подій, так і в процесі цікавої гри її учасники можуть забути про все інше. Гра може бути рухливою, поряд з емоційною активізується фізична сфера дитини, і може бути статичною з точки зору рухливості тіла – це ігри логічні, ігри на кмітливість, коли разом з емоційною активізується інтелектуальна сфери

 (“Біологічний бій”, “Що? Де? Коли?”, “Врятуй ріки від забруднення”, “Заспокой іншого”, “Подивись радісно” і т. п.)
Проводити , створювати ігрові ситуації, важливо на кожному уроці.
Систематичне використання ігор підвищує ефективність навчання. Дидактичні ігри добираються відповідно до програми.

Арсенал ігор великий – різноманітні математичні, лінгвістичні ігри, ігри-

мандрування, ігри типу електронних вікторин, ігри з тематичними наборами “Юний біолог”, “Конструктор”, “Умілець” та ін.

В останні десятиліття популярними стали симуляційні ігри (лат. – прикидатися). Пропонується, наприклад, відтворити засідання парламенту, порівнюючи свої дії і висновки з діями і висновками вчених. Це допомагає учням виявити і зрозуміти прийняття тих чи інших тверджень, законів.

Рольова гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів, прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх виявляються особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.

Вікторина. Її називають грою переможців. У ній змагаються, аби швидше й повніше відповісти на поставлені запитання. Отже, вікторина – це конкурс, під час якого учні самостійно відповідають на запитання.

Щоб урок був цікавим і ефективним, на його різних етапах можна використати кросворди за темами уроку чи розділу. Складаючи кросворд, учитель має дотримуватися вимог проведення дидактичних ігор. Під час цілеспрямованої підготовчої роботи учні розв'язують запропоновані кросворди з вивченої теми. Отже, кросворд, з одного боку, вносить в урок елемент гри, а, з іншого – сприяє глибшому засвоєнню вивченого.

 Мотиви навчання - істотна сторона процесу навчання. Мотивація навчання чи пізнання може бути позитивна, нейтральна, негативна або поєднувати ці сторони.

Позитивними мотивами з боку учня можуть бути: прагнення до знань, бажання отримати хорошу оцінку, заслужити вдячність і повагу дорослих, наслідування улюбленим вчителям. Головне завдання полягає в тому, щоб розвивати і зміцнювати ці мотиви. На цьому етапі перед вчителем стоїть питання: «який спосіб мотивації необхідний для даного учня, в даний період його розвитку».

Нейтральних до навчання мотивів у житті учнів може бути досить багато: ігри з однолітками, інтерес до кінофільмів і телепередач, виготовлення виробів, хобі. Даний вид мотивації впливає на загальний розвиток пізнавальної діяльності. Завдання викладача полягає в тому, щоб, по-перше, знати ці нейтральні по відношенню до процесу навчання мотиви, по-друге, впливати на ці мотиви, прагнучи зробити їх позитивними, допомагають навчанні та самої навчальної діяльності, а головне розвитку пізнавального інтересу.

Досить багато мотивів, які гальмують вчення, негативно впливають на розвиток пізнавального інтересу в освітньому процесі. Серед них переважне місце займають повна відсутність бажання і невміння вчитися, невміння організовувати свій навчальний працю, недостатні знання, недисциплінованість, негативний вплив приятелів та сімейної обстановки, недолік здоров'я, а іноді навіть погана якість роботи вчителя. Основою розвитку та формування позитивних мотивів навчання є навчальна діяльність, розвиток пізнавальних інтересів у навчанні. У середніх класах школи, і особливо в початкових, головну роль грає вчитель. Діти ще недостатньо досвідчені, щоб керувати собою, перевиховувати себе. Учитель, який володіє педагогічною майстерністю, добре розуміє загальні інтереси класу, індивідуальні особливості і схильності учнів, знаходить методи та прийоми активізації пізнавальної діяльності. Він вміло пов'язує зміст матеріалу з особистим досвідом учнів, що активно сприяє розвитку пізнавального інтересу. Дітям стає ближче, зрозуміліше, цікавіше зміст уроку. Формування проблемних ситуацій на занятті надає інтерес, цікавість навчального заняття, піднімає рівень розвитку і прилучення до справи.

Значно підвищує бажання до пізнання цікаві практичні заняття, екскурсії, активну участь у позакласній та позашкільній роботі. Також роль вчителя полягає в тому, щоб створити систему, гармонію інтересів, прагнень і бажань, пов'язаних зі школою.

У процесі навчальної діяльності школяра велику роль відіграє рівень розвитку пізнавальних процесів: уваги, сприйняття, спостереження, уяви, пам'яті, мислення. Розвиток і вдосконалення пізнавальних процесів більш ефективно при цілеспрямованій роботі в цьому напрямку, що спричинить за собою і розширення пізнавальних можливостей дітей.

Активні методи навчання - це методи, які спонукають учнів до активної розумової і практичної діяльності у процесі оволодіння навчальним матеріалом. Активне навчання передбачає використання такої системи методів, яка спрямована головним чином не на виклад викладачем готових знань, їх запам'ятовування і відтворення, а на самостійне оволодіння учнями знаннями і вміннями у процесі активної розумової і практичної діяльності.

Особливості активних методів навчання полягають у тому, що в їх основі закладено спонукання до практичної та розумової діяльності, без якої немає руху вперед в оволодінні знаннями.

Поява і розвиток активних методів зумовлено тим, що перед навчанням постали нові завдання: не тільки дати учням знання, а й забезпечити формування та розвиток пізнавальних інтересів і здібностей, творчого мислення, умінь і навичок самостійного розумової праці. Виникнення нових завдань обумовлено бурхливим розвитком інформації. Якщо раніше знання, отримані в школі, технікумі, вузі, могли служити людині довго, іноді протягом усього його трудового життя, то в століття інформаційного буму їх необхідно постійно оновлювати, що може бути досягнуто головним чином шляхом самоосвіти, а це вимагає від людини пізнавальної активності та самостійності. Пізнавальна активність означає інтелектуально-емоційний відгук на процес пізнання, прагнення учня до навчання, до виконання індивідуальних і спільних завдань, інтерес до діяльності викладача та інших учнів. Під пізнавальної самостійністю прийнято розуміти прагнення і вміння самостійно мислити, здатність орієнтуватися в новій ситуації, знаходити свій підхід до вирішення завдання, бажання не тільки зрозуміти засвоювану навчальну інформацію, а й способи добування знань; критичний підхід до суджень інших, незалежність власних суджень.

Пізнавальна активність і пізнавальна самостійність - якості, що характеризують інтелектуальні здібності учнів до навчання. Як і інші здібності, вони проявляються і розвиваються в діяльності. 

Вчитель повинен пам'ятати, що від його організованості і сумлінності залежить все подальше навчання учнів не тільки на певному предметі, а в будь-якій діяльності. Саме пізнавальні завдання підвищують інтерес до навчання, формують самостійність, впевненість у власних знаннях і можливостях.

І мета учителя – виховати творчу особистість, готову свої пізнавальні можливості використовувати у житті.