Міжпредметні зв'язки у фізичному вихованні школярів

Міжпредметні зв'язки у фізичному вихованні школярів

       Щоб активізувати розумову активність учнів на уроці необхідно застосовувати методику міжпредметних зв'язків. При повідомленні теоретичних відомостей з фізичної культури використовуються знання, що одержують школярі на уроках з інших навчальних предметів. Але спиратися тільки на наявні знання (коли пройдені відповідні теми) виявилося недостатнім. Важливо ще і роз'яснювати незнайомі поняття, що входять у зміст інших дисциплін загальношкільного курсу, необхідні для засвоєння, поглиблення знань по фізичній культурі.

       При цьому встановлюється контакт із викладачами інших навчальних дисциплін, а безпосередньому повідомленню теоретичних відомостей передує підготовча робота:

•                   намічена до вивчення рухових дій, аналізується – визначається його біодинамічна рухова структура, з'ясовуються гігієнічні вимоги до його виконання і вплив на розвиток рухових якостей;
•                   визначається зразковий обсяг і зміст теоретичних відомостей, знання яких допоможе учням зрозуміти закономірності виконання досліджуваних вправ й успішно освоїти їх;
•                   установлюються, які предмети шкільного курсу і якої саме теми використовувати при повідомленні конкретних задач по фізичній культурі;
•                   уточнюється, які з намічених тем по інших предметах вивчалися вже, а які тільки мають вивчатись (опора на знання або роз'яснення понять що ще не вивчалися);
•                   визначається послідовність викладу теоретичних відомостей в серії уроків намічених на навчання конкретній руховій дії, на кожен урок планується визначений обсяг інформації, органічно (без збитку для рухової діяльності) вхідний у структуру і зміст уроку;
•                   рекомендується учням повторити відповідні теми по інших предметах; оскільки працюємо в контакті з вчителями інших предметів, вони на своїх уроках перевіряють виконання цього завдання.

       Зрозуміло, міжпредметні зв'язки не самоціль. Вони використовуються при навчанні рухових дій, освоєння яких у значній мірі залежить від розуміння учнями біомеханічних закономірностей і структури руху, при виконанні вправ, що викликають значні функціональні зрушення в організмі учнів, які займається, потребуючи забезпечення визначених гігієнічних умов, а також вправ, що неоднозначно впливають на розвиток фізичних якостей.

       Вправи, прості по координації (махові рухи руками в різних напрямках, що пружинять нахили, підскоки, перехід з упора присівши в упор лежачи і т.д.) вимагають спеціального розучування з застосуванням знань по інших шкільних предметах. Навряд чи доцільно розкривати структуру, наприклад, звичайних присідань, але важливо пояснити призначення варіантів цієї вправи, що відрізняються по способу виконання і режиму роботи м'язів. Якщо присідання виконуються на носках або з піднімань на носки наприкінці випрямлення, вони виявляють більший вплив на м'язи задньої поверхні гомілки, ніж присідання на всій ступні. Присідання в помірному темпі, що повторюються багато разів підряд, сприяють розвитку переважно силової витривалості; у виконувані ж у гранично швидкому темпі серіями з невеликим числом повторенні кожної розвивають у більшій мірі властивості м'язів (ніг) до швидких скорочень («швидкість і силу»). Для успішного оволодіння, наприклад, опорних стрибків або метання малого м'яча на дальність способом «через спину і плече» учням корисно знати, що результат (якісний і кількісний) виконання цих вправ залежить від ступеня розвитку (і прояву) спеціальних фізичних якостей.