"Музичний світ Г. Сковороди"

Про матеріал

Тема для позакласної роботи з ознайомленням музичної творчості Г. Сковороди

Перегляд файлу

Д. О. Терещенко

Хорольська мистецька школа

Учениця 8(8) класу

Викладач : Дорошенко В. О.

Тема : «Музичний світ Григорія Сковороди»

Мета : з’ясувати особливості музичної творчості Григорія Сковороди, його погляди на роль музики у формуванні духовного світу людини.

В історії XVIII ст. одне з почесних місць займає культурно-громадська діяльність вихованця Києво-Могилянської академії, видатного українського мислителя, богослова, просвітителя ,філософа, композитора та митця Григорія Савича Сковороди. Те, що музика в житті нашого славетного земляка Григорія Сковороди була домінантою світосприйняття, є фактом незаперечним і доведеним у більшості досліджень про полтавського генія світової культури. Як стверджував сам митець: «Музика промовляє до душі».

Виняткові музичні здібності – досконалий слух, чудовий голос, володіння багатьма інструментами, талант композитора і педагога – були засобом передавати філософію буття й світобачення, сутність якого називаємо нині національною бароковою традицією. Свою філософію Григорій Савич транслював у слові й музиці, а постійною супутницею його мандрів була флейта… Про що ж співав цей філософ-мандрівник і які мелодії виводила його вірна супутниця флейта? Адже філософію він сприймав як "найдосконалішу музику", власні поезії називав піснями, симфоніями, сонатами, а слово звучало для нього як мелодія. Його вважали праведником, котрий зцілює піснями і чарівною грою душевні рани одиноких, убогих і знедолених. Мелодії, за розповідями друзів, Григорій виводив ще дитиною, прагнучи усамітнення і споглядання навколишнього світу. А, імпровізуючи на сопілці, удосконалив інструмент і свою гру настільки, що міг передавати на ньому рулади птахів. У сім’ї незаможного козака Сави Сковороди співали українських пісень, сумлінно дотримувались народних звичаїв і церковних традицій. Пізніше філософ-музикант дасть образну й символічну назву рідному фольклору — "Тритисячилітня піч"[1]. Прекрасний голос Григорія, уміння грати на народних інструментах і загальні знання відчинили йому двері одного з найкращих вишів того часу – Києво-Могилянської академії. Юнак із першого ж разу привернув до себе увагу диригента співочої капели, і його одразу прийняли до хору. Опанувавши такі музичні інструменти, як скрипка, орган, флейттраверс, віртуозно граючи на лірі, гуслях, бандурі, він став незамінним виконавцем у оркестрі. Неймовірно допитливий, Григорій оволодів у академії принципами партесного концерту, осягав закони композиції. Музика супроводжувала також філософські диспути в академії: перед їхнім початком хор співав гімн, оркестр грав марш, у перервах півчі виконували концерти і канти, оркестр – інструментальні п’єси. Улюбленим заняттям були постановки шкільних драм і вертепних вистав. Різні джерела оповідають, що одним із виконавців та автором музики до бурсацьких постановок був Григорій Сковорода. Володіння багатьма інструментами, гарний голос, обізнаність у царині музики визначили подальшу музичну кар’єру Григорія Сковороди. Київського бурсака направили до петербурзької Придворної співочої капели. У різний час там звучали голоси видатних співвітчизників Сковороди – Марка Полторацького, Максима Березовського, Дмитра Бортнянського, Семена Гулака-Артемовського, Федора Якименка. Успіхи 20-річного Григорія були такими значними, що він одержав звання соліста хору з відповідним матеріальним забезпеченням. Капела та її соліст Сковорода перебували в центрі всіх музичних подій Петербурга: жоден бал чи урочиста подія не проходили без участі Придворного хору. За цей час він написав кілька духовних кантів, зокрема « Ангели , знижайтеся ».

« Ангели, знижайтеся » - виконує Зіненко В. Г.

Окрім церковних співів і народно-побутової музики, виконувалися також західноєвропейські твори. У перших оперних спектаклях серед 50-ти хористів співав і Сковорода. А на коронації Єлизавети (1742 р.) Григорій із Придворною капелою брав участь у виконанні "Прологу" Якоба Штеліна та опери "Милосердя Тита" німецького композитора Гессе. З нагоди коронації Єлизавети відбулися також урочистості в Києві, які супроводжувала Придворна капела. Скориставшись нагодою, волелюбний Сковорода не повернувся до Петербурга і залишився продовжувати навчання у своїй alma mater...Завдяки знанню багатьох іноземних мов, високій ерудиції його відібрали 1750 року для супроводу царської місії в Угорщині. Але й тут дався взнаки волелюбний характер Сковороди. Від покладених на нього обов’язків він відмовився й подався мандрувати містами і селами Угорщини, Австрії, Італії. Трирічні мандри значно збагатили його музичний досвід і, насамперед, пісенну творчість: у ті часи в Західній Європі надзвичайно популярною була вокальна лірика. Повернувшись додому, Григорій Савич щедро ділився музичними знаннями. Приватний сільський учитель, викладач Харківського колегіуму Сковорода являв собою на той час унікальну постать: до учнів він приходив, тримаючи в руках не звичну указку чи різку, а сопілку і флейту. Давав уроки співу, імпровізуючи на інструментах, вів заняття з хором у супроводі органа, займався зі шкільним оркестром, запрошував лірників і співав із ними українських пісень, свої канти. У Харкові він охоче бував на домашніх музичних вечорах, де співав і виконував соло на флейті. Улюблений інструмент філософа-музиканта іноді служив йому охоронною грамотою. Відомий факт, що Катерина ІІ просила Сковороду через свого посланця Потьомкіна перебратися до Петербурга. Той доповідав згодом цариці про зустріч із філософом-мандрівником: він сидів із флейтою біля дороги, а поруч паслася вівця. Вислухавши царську пропозицію, Сковорода висловив відмову римою: "Передайте матінці-цариці: мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця".

Обравши долю мандрівного вчителя, філософа і народного співака, Григорій Савич, «переходячи з міста в місто, із села в село, дорогою завжди співав або, вийнявши з-за пояса свою улюбленицю флейту, награвав на ній сумні фантазії та симфонії». Співав народних пісень, духовні та світські канти і псалми, закладаючи тим самим історію української пісні-романсу. На жаль, не вдалося знайти зроблені рукою Сковороди записи мелодій. Деякі з них збереглися завдяки народним виконавцям, які передавали їх із покоління в покоління. Його пісні співали українські рапсоди-бандуристи, лірники, мандрівні дяки, чумаки, зазнаючи змін внаслідок плину часу. Їх можна сприймати як народні, іменовані також «сковородинськими». Єдину пісню "Ах, пішли мої літа" було надруковано з нотами ще за життя Сковороди в "Богогласнику" 1790 року в Почаївській друкарні. З творчої спадщини Григорія Сковороди залишилась збірка ліричних поезій "Сад божественних пісень". У 1785 р. він об'єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у одну збірку. Її ліричний герой — у пошуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолюбець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою. Найкращим поетичним твором вважається вірш "Всякому городу — нрав і права", в якому Сковорода окремо виділив усіх тих, хто потребує засудження: здирники, бюрократи, пияки, розпусники, підлабузники, ледарі, пани, купці, лихварі, чиновники та юристи, які зловживають своїм становище [2]. На противагу всім їм герой твору думає не про маєтки й чини, а про те, щоб жити мудро, не заплямити совісті, бо тільки така людина може не боятися смерті. Оригінальна мелодія цієї пісні в запису Сковороди до нас, на жаль, не дійшла. Відомі її три варіанти: 1) І. Котляревський включив у свій музично-драматичний твір « Наталка-Полтавка», створений на початку 19 ст.,а потім її музичну редакцію зробив М. В. Лисенко; 2) у збірнику «Васильківський соловей» С. Карпенка, що вийшов друком у Києві 1864 p.; 3) в записі тексту й мелодії з супроводом від кобзаря Ліберди (Харків,1920р.).Можна припустити, що найближчим до авторського є третій, кобзарський, варіант. Текст Сковороди тут залишено майже без змін [3].

2.«Всякому городу – нрав і права» - вик. Терещенко Д., уч. 8 кл.( викл. Клепач Л. Г.), концертмейстер Зіненко В. Г.

Пісенна творчість Григорія Сковороди пронизана українським фольклором. Про це свідчить образність його пісень, ритміка й розмір його віршів, уживання постійних епітетів, метафор, порівнянь, які були характерними для народної творчості. Багато пісень виражають протест проти соціальної нерівності й несправедливості, такі як «Ох, щастя». Яскравим прикладом наближення побудови вірша Сковороди до побудови народної пісні є «Ой ти пташко-жовтобока», «Стоїть явір над горою», а їхні тексти складають одну пісню, що входять до збірки під №18.

3.«Ой, ти пташко-жовтобока» - виконує Куц Д, уч. 5 кл.(викл. Мартьян Л. М.), Зіненко В. Г.

Висновок. Постать видатного філософа, талановитого поета, професійного музиканта-виконавця Григорія Савича Сковороди хвилює сучасне суспільство. Його діяльність, що стала підсумком найвищих досягнень давнього українського письменництва та композиторства, й донині має великий вплив. Григорій Савич Сковорода збагатив музично-поетичну творчість новими темами, новими мотивами та образами. Водночас його пісні знаменують собою народження нового жанру — сольної пісні з інструментальним супроводом. Музичний світ Г. Сковороди обіймав музику рідної землі, народу. Весь його пісенний спектр присутній у сучасній камерно-вокальній українській музиці, трансформований жанрах солоспіву, романсу, пісні-романсу, мистецької пісні, сатиричних куплетів[4].