Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо

 

 «Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо,  і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути».

 

 Протягом століть відповідь на питання – що таке нація? – формували свої думки найвидатніші люди планети.

  «Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її собі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути. Я хочу, щоб була Україна, щоб був український державницький лад на моїй рідній землі, і знаю, що як не буде України, як не буде нашої Української держави, то я і нащадки мої не зможемо на своїй землі по-людськи жити»,- писав  В’ячеслав Липинський. Слова цього українського політичного діяча, історика сьогодні дуже актуальні.

В. Липинський вважав, що основна умова створення укра­їнської державності — це єдність: релігійна, регіональна, по­літична, організаційна, національна. Справу української державності завжди губила відсутність єдності між українцями. Здобуття державності багато в чому залежить від організації провідної верстви, від її згуртованості. Історик стверджував, що тільки власна держа­ва, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує її від економічного розпаду і кривавої анархії. Основна орієнтація

В. Липинського — ніхто не збудує Української держави, якщо ми самі собі її не збу­дуємо, і ніхто за нас не зробить нації, якщо ми самі на­цією не схочемо бути. Відповідно власне призначення він вбачав у тому, щоб прищепити народові України свої висновки, здатні перетворити пасивний народ у політично активний організм.

Отже, за концепцією В. Липинського, саме держава повинна об'єднати мешканців території в органіч­ну цінність. Цей організм як наслідок спільного життя та спільних інтересів породжує колективну свідомість і раціональне бажання суспільного самовираження у формі власної нації. Передумовою цього самовираження є існування держави, оскільки, на думку науковця, ідея бажання, кінцевою метою якого є створення нації, може реалізуватися тільки в матеріальних формах держави.

Моя держава - Україна. У зірках, у вербах, у квітці, у пташині, в дитячій усмішці, в дівочих очах, у хвилях Дніпра, в ланах золотої пшениці.

Україна... В цьому слові і смуток, і жаль, і біль, і недоля, і краса, і праця, і боротьба за волю, і воля, і боротьба за кращу долю.

Мужніми захисниками моєї землі були козаки. Згадаймо напади турків, татар, польської шляхти. І виникають в уяві образи Байди (Дмитро Вишневецький), Морозенка, Залізняка, Гонти, Наливайка. Від сили та відваги козацької не раз дрижав, стогнав, трясся Босфор.

Славна ти, моя Україно, гетьманськими іменами. Високоосвічені мужі нової країни... Це і Петро Сагайдачний, який не тільки боронив свою землю, а й дбав про освіту і культуру в Україні, заснував Києво-Могилянську академію. Вперше почав згуртовувати українців, щоб називатися народом, гетьман Богдан Хмельницький. У цьому його невмируща слава.

Ти, моя державо, пишаєшся і славетними жіночими іменами: Маруся Богуславка — дівчина, що визволила сотні бранців з турецької неволі; Настя Лісовська правила Туреччиною декілька десятиліть і багато зробила для свого рідного краю; дивовижна поетеса з Полтавщини Маруся Чурай. Її пісні будили в душах людей потяг до волі.

А далі, моя Україно, "благословен той день і час", коли ми почули "гарячу думу Кобзаря", і "Енеїди" владний сміх", "і сліди, не змиті вічності дощами, мандрівника Сковороди":

І молот Каменяра,

І струни Лисенка живії,

І слави золота зоря

Круг Заньковецької Марії.

У 1917 році повіяло національним відродженням, свободою. Народ жив надією омріяної волі, тим, що відродиться історія, культура, мова народу. Але...

Доля дала мені щастя народитися в Україні, на землі з величною і трагічною історією, не менш трагічним сучасним і величним майбутнім (вірю в це!). Вірю, бо є ще один неоціненний скарб у тебе, моя державо. Це народ. Добрий, лагідний, щирий, доброзичливий, працьовитий, вольовий. Йому належить майбутнє. Він виборює своє право жити і на цілий світ проголосити Акт своєї незалежності.

І я пишаюсь своїм народом, який виборов незалежність. Я пишаюсь людьми, які роблять усе для того, щоб зберегти українську націю. І повторюю за В. Симоненком:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо гордий і вродливий,

З тебе дивуватися повік.

Що таке Батьківщина? Де вона починається? Яку роль відіграє в житті людини і як впливає на її долю?

На це питання у кожної людини своя відповідь. Для одного Батьківщина — це зруйнований дім та спогади про страшні дні війни, яка прийшла так несподівано, замінивши ясні сонячні дні і спів пташок на гуркіт снарядів. Для іншого — це дитинство серед сільської природи, соняшників, кульбаб та дзюркотливого струмочка. Але для всіх людей Батьківщина — це, перш за все, країна, яка дала їм життя.

Одним людям рідна земля дала все, іншим — нічого, але не від цього залежить любов до неї, а від самої людини, від її патріотизму, доброти, людяності, вірності. Якщо прослідити життєві шляхи деяких людей, можна побачити, що, навіть знаходячись далеко від своєї рідної землі, вони не забувають її, саме їй присвячують свої думки, пісні, вірші, літературні твори, картини та головне — всю любов свого серця.

Усі мої сили, наснагу високу,

Й життя я віддам до останнього кроку,

Аби ти щаслива була, Україно,

Судьба моя дивна Єдина!(П. Воронько)

Найяскравішим прикладом патріота своєї країни є Тарас Григорович Шевченко. Коли його заслали далеко від Батьківщини — в Казахстан і заборонили навіть писати вірші та малювати, його волелюбна душа не могла змиритися, стерпіти таке знущання, і він все одно серцем був зі своєю рідною Вкраїною, із знедоленим народом, який тяжко страждає через ненависних панів, і все одно писав вірші, виливаючи на папір всі свої думки.

Я так її, я так люблю

Мою Україну убогу,

Що проклену святого Бога,

За неї душу погублю!(Т. Шевченко)

Головне, що повинні пам'ятати всі, — не можна забувати своєї Батьківщини і відрікатися від неї або ігнорувати те, що ми живемо в Україні, що вона дала нам найдорожче — життя.

Люби свій край. Всю душу солов'їну

І серця жар йому віддай в піснях.

Це так як дихати — любити Батьківщину (В. Сосюра).

Минули століття, зараз Україна – це незалежна держава, проте й досі непокоять сумніви: чи піднялися ми з кріпосницьких колін, чи навчилися жити без ката і чи робимо усе, що від нас залежить задля щасливого майбутнього?

Мене хвилює доля України, її завтрашній день, тому всім серцем прислухаюсь до гомону далеких і близьких нам подій. Які барви переважатимуть на скрижалях нашої історії? Яку, врешті, державу збудуємо? І чи має Україна майбутнє?

Коли я думаю про нашу молоду Україну, то згадую слова Т.Шевченка:

…мій Боже милий, як то мало

Святих людей на світі стало,

Один на другого кують

Кайдани в серці.

Замислююсь... Це про внутрішню неприязнь і розбрат українців. Не можна про це мовчати, такі, на жаль, ми є. Тому і обпікає гіркий полин душу. Ще і не дихнули на повні груди національної волі, ще багатьом здається, що живем "на просторах родины чудесной”, а вже сіємо байдужість і розчарування. Здається, сам Господь благословив Україну на незалежність, і мали б ми цей дар найтривкіше взяти до рук. Ми ніби і взяли, але не дорожимо як слід. А тим часом перевертні помагають "з матері полатану сорочку знімати”. Ще й нові підростають. Це наша трагедія.

Здається, що дивиться на нас з високої Канівської кручі Т. Шевченко і гнівно запитує: "Для кого в світі живете?” А ми зобов'язані відповісти? Чи зможемо? Чи вистачить у нас сил піднятися з моря бездуховності?

І все-таки вірю: є в Україні майбутнє, розквітне вона веселкою над світом білим і житиме вічно. Народ, який так багато пережив, - невмирущий!

Серце стискається від болю, коли оглядаюсь у минуле. Кров героїв рясно запеклась на підвалинах нашої незалежності. Згадаймо сьогодні юних захисників Крут, Січових стрільців, молодих командирів УНР, підпільників ОУН, вояків УПА, тих, хто пройшов тифозні бараки, знав дроти Колими, соловецькі табори, минулорічні події на євромайдані, а також події сьогодення, які обливають кров’ю нашу країну, наші серця. Тих, чиї останки омиває вода українських криниць. Висока мрія про волю і самостійність вела важкими дорогами боротьби щирих синів і дочок України. Своїм життям вони завоювали право на безсмертя, бо засвічували зорю волі.

І все ж попри всі негаразди наша держава йде тихенько у завтрашній день.

Багато людей говорить, що історія – це діяльність людини, яка прямує до своєї мети. Що слід зараз робити нам, молодому поколінню, аби свідома частка українців швидко і невпинно зростала? Це і проблема сучасного суспільного життя України. Всіма силами і засобами, в найкоротші терміни слід розширити коло національно свідомих громадян держави. Інакше спроба домогтися свободи буде приречена на цілковиту невдачу.

Існує ще й друга, не менш важлива проблема. Україна мусить посісти гідне місце серед розвинених країн світу. Як держава – вона поки що ніби хистке марево на вітрах історії. На моє переконання, Україна просто повинна стати на одну сходинку з республіками, королівствами, імперіями світу. І буде, мабуть, шлях до цього довгим і тернистим. Добре, що хоч зроблено перший крок – проголошено незалежність! Але найтяжча праця, найвиснажливіша боротьба ще попереду. З усього видно: роботи буде багато! Тільки б не забути про це декому з наших сьогоднішніх політиків та громадських діячів.

Ми, діти нового покоління, живемо у вільній Україні. І як хочеться, щоб і ми, і наші нащадки жили у вільній країні, працювали на благо Вітчизни. А як треба буде – щоб , як і наші пращури, боролися за вільну Україну, захищали її від поневолювачів. І щоб завжди на наших вустах звучало виборне слово «свобода»!

Жаль бере, коли дивишся на сучасних політиків, які в боротьбі розбивають собі голови. І хіба слід це робити, щоб довести, що ти правий? А хіба не можна довести свою правоту вчинками? Не можна байдуже дивитися, як розривають країну між різними таборами політиків. Хіба так повинні чинити справжні сини і дочки рідної землі? За що вони борються? Невже за Україну? На мою думку, вони переживають тільки самі за себе, а не за український народ. Але народ повстав, розірвав кайдани. І вже сьогодні можна сказати, що голос молодої  Української держави почутий, бо її народ безповоротно обрав демократичний шлях повернення до сім’ї європейських народів. У нас появилася надія на щасливе майбутнє нашої держави. І я вірю в наше майбутнє, Україно!Якщо ми хочемо бути справжніми громадянами України, ми мусимо розуміти і поважати один одного, допомагати у скруті, радіти одне за одного у щасливі хвилини і намагатися жити задля щастя і злагоди в Батьківщині, відповідати великому званню українця.

Наш народ стійкий та непереможний. У найскрутніші часи, в пору воєн та злиднів, він завжди об’єднувався задля шляхетної мети – відстояти рідну землю, не віддавати її на знущання катам, зберегти надбання нашої історії та культури.

Ми звикли називати себе й суспільство, до якого належимо, українською нацією. Ми пишаємося національною історією, творимо національну культуру, розвиваємо національну економіку… А що ж означає таке популярне сьогодні слово «нація»? Стверджують, що це певний колектив людей, які мають спільне походження, спільну культуру і, найголовніше, спільну мову.

Український народ має давню історію, він витворив оригінальну й неповторну культуру, відому всьому світові.

Однак найголовнішою його ознакою, що дає йому право називатися нацією, є мова – його найбільша духовна цінність, його суть, основа його буття. Саме мова формує і визначає свідомість, творить людину, культуру, історію. Це найдорожчий скарб, переданий українцям сотнями попередніх поколінь, виплеканий у давньому переказі, у народній пісні. Пригадаймо слова Панаса Мирного: «Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Народ без мови не існує, отже, плекаючи рідну мову, ми зберігаємо душу свого народу.

Від покоління до покоління, долаючи численні перешкоди, українці розвивали свою мову. Адже вільне, творче слово – це душа народу. Якщо в народу відібрати його мову, він зникне, втративши культуру та історію. Про це Ліна Костенко казала:

Нації вмирають не від інфаркту,

Спочатку їм відбирають мову.

Українська мова ввібрала в себе все найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найблагородніше, найпоетичніше і найболючіше – перший крик немовляти, яким воно сповістило про свою появу на світ, і останній зойк прощання людини зі світом, дзвінкий сміх щасливої дитини і зворушливий плач сироти, тугу чумака в далекій дорозі і розпач кріпака на важкій підневільній праці, радість творчої праці та побратимської вірності і розчарування від холодної людської байдужості, блакить високого неба і золото пшеничних ланів, багрянець світанкових заграв і срібло перлистих рос, могутність бурхливого Дніпра і плин тихого Дунаю, міць столітніх дубів, що символізують силу української нації, і тихий шепіт шовкових трав, гіркоту поневірянь на чужині.

Мова дається одвіку й довіку, це – спадкоємність не лише в межах роду, а й цілого народу. Українська мова – це святі скрижалі нашої нації, тому її слід берегти, пишатися нею, завжди пам’ятати про її значення, про її рятівну, цілющу, відроджуючу силу:

Ми з нею відомі усюди,

Усе в ній, що треба нам, є,

А хто свою мову забуде,

Той серце забуде своє.

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот.

І там, де звучить рідна мова,

Живе український народ (В.Сосюра).

Один з давньогрецьких філософів казав: «Заговори, щоб я тебе побачив». Це дуже символічний вислів і з глибоким змістом. Якими побачать українців інші народи, залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними і освіченими, хочемо, щоб про нас знав увесь світ. Для цього ми маємо засвітитися любов’ю передусім до рідної мови як до найсвятішого скарбу нашої нації.

Я щиро вірю в невмирущість української нації. Ми, українці, надзвичайно сильний і витривалий народ, який здатен захищати себе і свою країну. Допоки ми будемо вірити в себе, у свої сили, у свій потенціал, доти існуватиме й розвиватиметься незалежна українська держава, бо про неї знає і її поважає уже цілий світ. Я вірю в процвітання моєї Батьківщини. Я впевнена, що мій народ буде жити у мирі та достатку, щасливий і впевнений у завтрашньому дні. А для здійснення мрій про славетне та щасливе майбутнє треба багато й наполегливо працювати. Адже ми всі і є український народ, і тільки від нас залежить, яким стане наше майбутнє. Я пишаюся тим, що живу у прекрасній державі – Україні, що я є часточкою моєї держави, її кровинкою. Озирнімось довкола – і ми побачимо безліч таких часточок і кровинок, з яких і складається наш народ, наша Україна.

Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо. Зараз у світі дуже важко знайти добрих людей. Адже дуже багато таких (людей) , які все роблять заради власної вигоди. А вони навіть не задумуються , які погані наслідки можливі. Цим є приклад -війна. Адже той президент який почав війну, напевно він захотів розширити свої кордони. Але він не подумав добре. Скільки солдатів в АТО забирали. Жінки залишилися вдовами, діти залишалися без тата, рідного батька. 

Ніхто з нас не зробить нації , коли ми самі не схочемо бути нацією. Адже є такі люди , які вважають себе "вищим " за когось іншого. І звичайно ж вони над ними можуть і морально і фізично знущатися. Цим є приклад - (можливо ви це бачили і чули у новинах), коли одна дівчинка ( 9 клас) влаштувала побої другій дівчинці( 7 клас) за те , що вона до неї неправильно звернулася. А інші діти ( їхні однокласники) СПОКІЙНО НА ЦЕ  дивилися . І не тільки дивилися , а й підтримували дев'ятикласницю бурними оплесками.

Зробіть собі якийсь урок з цього, адже як ви будете ставитися до інших, так вони і будуть ставитися до вас!

Минуло  26 років незалежності, і знову українці постали перед загрозою знищення нашої держави. Наш народ і армія стали на захист своєї Батьківщини. Сотні громадян України уже віддали своє життя, захищаючи рідну землю.  Першими  Героями  стали хлопці з «Небесної сотні», які загинули на Євромайдані  у Києві. Там, у мирних акціях, вони відстоювали право бути Україні вільною, сильною, заможною європейською державою.

На жаль, сьогодні склалася така ситуація, в якій ми знову маємо боронити свою неньку Україну від ворога,  який ще недавно називався нашим братом. Щоб перемогти у цій битві, ми усі повинні об’єднатися. Тільки у єднанні наша сила. І нашим обов’язком є зберегти ту Соборність, незалежність, волю, яку так довго та важко здобували наші пращури, і за яку  сьогодні українські патріоти кладуть голови на східному кордоні.

Багато зусиль витрачає на мирне врегулювання цієї ситуації наша влада. Ми маємо велику надію на те, що при підтримці міжнародної спільноти у нашій справедливій  боротьбі за єдину і неподільну європейську  державу українці переможуть, бо герої ­– не вмирають…

  У ці нелегкі для нашої країни часи українці проявляють чудеса хоробрості, відданості своїй Батьківщині, рідній землі, відстоюючи її інтереси. Небувалий прояв патріотизму охопив усю країну. Ми пишаємося цими проявами справжньої любові до своєї рідної землі. Гордимося, що наша молодь надзвичайно патріотична, і це довела своїми справами. Юнаки в армію ідуть добровольцями, волонтери допомагають армії усім, чим тільки можуть. Увесь народ матеріально підтримує наші Збройні Сили.

Що значить бути  українцем,українським патріотом? Це, перш за все, оберігати свою державу, працювати на її благо, процвітання. А ще значить –  пишатися своєю Вітчизною.

І нам є чим пишатися. Ми пишаємося красою української природи, древніми традиціями і мудрістю предків, найбагатшою культурною спадщиною.  Бути українцем – значить беззавітно вірити в Україну, як вірили в неї генії і безстрашні захисники українського народу. Тільки почуття любові й глибокої гордості за  Вітчизну разом з вірою у її величне майбутнє дає кожному українцеві, незалежно від того, молодий він чи сивий, чи живе він в Україні, чи в інших краях, право стверджувати: це моя країна, мій народ, моя Україна!
— А що для Вас означає «бути патріотом»?

Віримо, що територіальна цілісність України, скріплена кров’ю мільйонів незламних борців, навіки залишатиметься непорушною.

Ми маємо розуміти, що лише в єдності дій та соборності душ можемо досягти величної мети – побудови економічно й духовно багатої, вільної й демократичної України, якою пишатимуться наші нащадки. Плекаймо все, що працює на ідею загальнонаціональної єдності, повсякчас пам’ятаючи про незліченні жертви, покладені на вівтар єдності,  незалежності, соборності нашої України.

Наша Україна – єдина країна! І не важливо на якій частині цієї величної держави ми проживаємо, ми єдині. Єдині в думках, в помислах, в бажанні жити у вільній, незалежній державі.

Україна єдина! Від краю до краю.

Нас усіх спільна ціль у житті поєднає!!!!

Прийде час, і візьмемось всі разом за руки.

Миру прагнемо ми для дітей і онуків!!!

І нікому нас не розділити. Ніколи!!!

Україна єдина!!! Від степу до моря!

Від рівнин і до гір Україна єдина!!!!

Київ, Харків, Донецьк, Львів і Крим –Україна!

І немає різниці у вірі чи в слові…

Ми пліч-о-пліч за неньку стояти готові!

Не важливо хто звідки. Народ ми єдиний!

Нас єднає любов до своєї країни!

Іноді дуже хочеться зазирнути у своє майбутнє, у майбутнє своєї країни. Але доки що вмілі людські руки та могутній розум не змогли створити машину часу, за допомогою якої вдалося б здійснити найбажанішу для кожного з нас подорож. Та у кожної людини є те, що спроможне замінити неймовірну здатність рук та кмітливого гострого розуму творити дива. Це фантазія і уява. Саме вони, ніби казкові птахи, можуть перенести кожного з нас у далекі неіснуючі світи, у наше минуле і у наше майбутнє та врешті-решт здійснити найзаповітніші мрії. Не дарма все-таки талановита українська поетеса Леся Українка колись писала: «Фантазіє! Ти, сило чарівна…». То ж і я, користуючись цією чарівною силою, спробую перенестись в майбутнє, та уявити собі, яким воно буде особисто для мене, яким воно буде для України.

Безперечно, перш за все, я хочу бачити свою країну розвиненою могутньою державою, якою будуть керувати небайдужі до свого народу мудрі люди. Люди, які чесно будуть дивитися в очі своїм співвітчизникам і не «вдягатимуть» кожного дня на обличчя щасливу посмішку та запевняти нас, що в країні вже встановлені злагода та мир. Хочеться, щоб від них ми чули не лише красиві розповіді, а й бачити реальні дії, які будуть спрямовані на забезпечення в Україні загального добробуту. Хочеться бути впевненим, що в найближчому майбутньому саме такі люди будуть керувати нашою державою. І ці люди зараз навчаються разом з нами, а вже через декілька років, сподіваюсь, стануть добрими спеціалістами і внесуть суттєвий внесок у розвиток різних галузей, а згодом будуть самовіддано курувати країною.

Майбутню Україну я бачу вільною демократичною країною, в якій голос кожного її громадянина буде цінуватися найвище за все, а громадська думка буде спрямовувати нас на вірний шлях у роздоріжжі напрямків подальшого політичного та суспільного розвитку. Таке майбутнє цілком реальне, бо воно знаходиться в наших руках. І ми повинні обов’язково подбати про те, щоб плодючі землі нашої Батьківщини давали добрий врожай, у промисловості працювало найсучасніше обладнання, щоб наша освіта стала найкращою у світі, а українські вчені робили впевнені кроки вперед у більшості  наукових галузей. І саме ми повинні потурбуватися про те, щоб збереглися звичаї і традиції наших предків, а наші співвітчизники похилого віку були оточені турботою і повагою. І робити це треба обов’язково, озираючись назад, вивчаючи історію нашого народу та роблячи вірні висновки на основі історичних подій минулого.

Кожна людина уявляє майбутнє по різному, але всі наші з вами шляхи є пов’язані, бо ми живемо в одній країні – Україні, і хотілося б, щоб наше майбутнє було хоча б наближено таким, яким ми його собі уявляємо.

Зараз від багатьох людей можна почути різні песимістичні прогнози про майбутнє  України, і, мені здається, що до них варто прислухатись, але не для того, щоб їх прийняти, а для того, щоб не допустити їх здійснення.

Нашу націю сотнями років гнобили інші держави, цим самим  деморалізовуючи народ  та пригнічуючи українську гідність. У різні часи по - різному жилось українцям, але ми завжди змушували загарбників пам’ятати про себе, як про справжню націю, яка живе на своїй Богом даній землі і не є просто статистичними цифрами про заселення Центральної Європи. Боротьба за незалежність тривала завжди, починаючи від падіння Київської Русі і закінчуючи сьогоднішніми днями.

Історики України порівнюють нашу державу з слимаком, який рухається дуже повільно, але впевнено. Україна за недавній час втратила дуже багато шансів та можливостей, і, деколи здається, що вона майже нікуди не рухається або ж рухається назад. Прийшов час, коли ми самі повинні вирішувати за себе та обирати своє майбутнє. Зараз, через 26 років незалежності, вже з’явилось нове покоління людей, свідомість яких вільна від почуття національної неповноцінності та меншості у порівнянні з іншими народами – це ми! Ми – майбутнє України! Жоден з нас не повинен залишатись пасивним і перекладати свої обов’язки та відповідальність на інших.

 Багатьох людей відлякують труднощі, і вони вважають, що краще плисти за течією, посилаючись на неможливість що-небудь зробити, ніж самому задавати напрям руху. Або ж інші вважають, що єдиним шляхом що приведе нас до кращого майбутнього є радикалізм та силовий спротив аж до застосування зброї. Зараз виникло багато організацій, що вважають себе націоналістичними і котрі ведуть свою діяльність під гаслами «чистота нації!», «смерть ворогам!» та ін. Найгірше те, що свої гасла вони застосовують на практиці і таким чином лише дискредитують український націоналізм. Проблема нашого суспільства полягає не в жидах, грузинах чи неграх, проблема має набагато глибше коріння. Сьогодні настав час, коли збройні методи вже не можуть нічого принести, окрім смерті та страждань. В новий період боротьби треба застосовувати і нову стратегію та тактику ведення «бою».

Якщо порівняти націю з живим організмом, то, чесно кажучи, українська нація має багато болячок. Чому, ми – нація яка має більш як тисячолітню християнську історію, нація, що не вагаючись ставала на захист своєї землі та гідності, нація, що за велінням долі розвивалась в центрі Європи, яка вважається центром цивілізації, зараз перетворюємося в націю-лідера, але не за показниками в економіці чи культурі, а за першими показниками поширення підліткового алкоголізму, за кількості ВІЛ-інфікованих, за кількістю наркоманів та злочинності? Вся проблема в тому, що ми поступово піддаємося на всю ту деградуючи спрямовану пропаганду, яку нам підсовують кожного дня на кожнім кроці! Ми вже звикли до американських комедій, де вважається звичним розпусне життя та зневага до елементарної моралі. Нам здається нормальним дивитись по телевізору сцени насильства  і переконувати самих себе, що це на нас не має впливу. Звичною справою стало випити кухлик пива та викурити сигаретку вже з підліткового і навіть дитячого віку, а найгірше, що дівчата ні в чому не відстають від хлопців. Не рідкісними є випадки, коли йдучи по вулиці можна побачити молоду матір з маленькою дитиною на лівій руці і з сигаретою в правій. Все це є серйозними хворобами з якими необхідно боротись, але боротись треба з певним підходом, не викликаючи різкого спротиву людей, що звикли до такого життя.

Що краще, лікувати організм таблетками кожного дня одночасно шкодячи йому, чи виховати загартований та здоровий організм, що в майбутньому буде сам опиратись всім хворобам? На мою думку, кращим є другий варіант! Що ж означає виховати здорову та загартовану націю? Багато хто з людей хоче почути простий рецепт, що конкретно треба робити і, на мою думку, цей рецепт таки є, але на жаль мало хто хоче його зрозуміти! Та по великому рахунку, нічого надзвичайного робити і не треба (хоча можливо для когось це може видатись незвичайним)!

Треба насамперед задуматись над самим собою, над своїми вчинками, над своєю поведінкою та життям в загальному. Загартування нації – це процес виховання справжніх людей, для яких мораль є правилом життя, що  володіють широким кругозором, умінням мислити та мають почуття любові та гордості до своєї землі, та народу. Але для виховання інших спочатку треба самому стати прикладом для наслідування. Треба пам’ятати, що все велике починається з малого! У кожній життєвій ситуації треба діяти так, щоб подавати приклад іншим людям. Не можна забувати, що ми – нащадки багатьох поколінь волелюбних і миролюбних людей, котрі любили свою Батьківщину і часто ставали на її захист, віддаючи в боротьбі свої життя вірячи, що їхня жертва не є марною і вже після них не буде більше наша земля зрошена кров’ю її дітей.

 Для декого зараз стає просто модно називати себе націоналістами, але, на жаль, мало хто розуміє зміст справжнього українського націоналізму. Він є по суті унікальним, бо зародився в нації, що майже ніколи не мала своєї держави, але все-таки не зникла! Український націоналізм ніколи не ґрунтувався на ненависті та пориві до насильства! Його основи беруть свій початок від любові до української землі, до української культури, мови та просто до наших українських людей, що завжди відзначались своєю доброзичливістю та привітністю.

Я не розумію, яким чином можна закликати до пролиття крові на нашій землі та одночасно називати себе націоналістом?

Деградація дійшла і до національної ідеї! Переконання, за які помирали покоління людей, тепер викривлено трактує кожен по своєму і ніхто не хоче визнавати свої помилки, вважаючи, що його думка істинна. Це все веде Україну до занепаду та розбрату ще більшого ніж є зараз! Головною метою всіх сьогоднішніх патріотів повинна бути консолідація української нації навколо національної ідеї, яку творив український народ віками, а не навколо ідей насильства та чиєї - небуть зверхності! Насильство ще ніколи не привело до добра! Всі політичні системи, що опирають свою владу на грубу силу та агресивність з самого свого зародження приречені на зникнення, бо людині від природи насильство є фізіологічно не прийнятним. Хто цього не розуміє, той не зможе ніколи об’єднати навколо себе інших людей, хіба що купку таки х же як він сам.

Нам всім треба зрозуміти, що наш час – це час дій! Хто буде зволікати, той нічого не досягне. Дім в якому ми хочемо жити ніхто нам не збудує! Ми хочемо доброго майбутнього для себе, але відмовляємось просто почати творити його, а не лише на нього чекати – воно саме не прийде!

Коли ти бачиш, що навколо тебе відбувається щось так, як воно не мало б бути, то пробуй це змінити! Не можеш сам, то знайди однодумців! Головне не залишатись осторонь подій, що відбуваються сьогодні, бо завтрашні події будуть вже наслідками сьогоднішнього дня!

Сьогодні через те, що нашою державою керують люди, основною метою яких є задоволення власних інтересів та власна нажива, Україна знаходиться в небезпеці! Кожного дня може статись якась подія, за яку ми будемо відповідати роками. Не можна покладати всю відповідальність за це на діючу владу. Кожен громадянин несе відповідальність за дії влади доти, доки мовчки погоджується з її вчинками. Існує лише два варіанти, лише біле і чорне. Сірого не існує! Я або приймаю дійсність такою якою вона є, і одночасно погоджуюсь з тим, що відбувається в країні, або ж пробую її змінити і цим самим виказую протест та незадоволення! Сидіти в куточку та чекати поки щось зміниться саме собою, або чекати поки хтось інший почне діяти, рівноцінно відмові від можливості жити краще! Кажучи, що «Моя хата скраю» треба пам’ятати, що саме крайні хати б’ють першими!

Нам кажуть, що український народ, з різних причин історії розколовся і це вже назавжди. Говорять, що за час незалежності ми так і не змогли стати однією нацією із усвідомленням того, що ми українці! – ці всі заяви - то лиш відверта брехня, спрямована на людей, котрі роками дезінформуються і стали добрими мовчазними слугами, або ж, навпаки, палкими прихильниками та активними учасниками тих безчинств, що зараз відбуваються із Україною. За всіма тими популістськими закликами та вчинками влада хоче приховати свої злочини проти українського народу. Їм вигідно, щоб ми забували про їхні вчинки, відволікаючись на сварки з різних причин ними ж нам і підкинутих!

Будьмо по-справжньому розумними, добрими, вольовими людьми, гідними носити звання  українців, адже саме нам писати історію завтрашнього дня, і, хто б там що не казав, але наше майбутнє в наших руках. Головне вірити у свої сили та у правильність своїх дій. Майбутнє за нами!

Ми обов’язково зміцнимо нашу країну, зробимо її по-справжньому вільною та демократичною державою, відновимо її авторитет і повагу серед наймогутніших країн. А наше життя, життя наших нащадків, буде схоже на світлий, легкий вірш, рядки якого освячені нескінченною любов’ю до рідної України.