"Никанор Онацький: ім’я повернуте із небуття"

Державний навчальний заклад

«Сумське міжрегіональне вище професійне училище»

Никанор Онацький:

ім’я повернуте із небуття

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО………………………………………………………………………...5

РОЗДІЛ ІІ. ВКЛАД НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО У СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ…………………………………………………………...9

2.1. Лебединський період становлення діяча…………………………....................9

2.2. Сенс життя і діяльності Никанора Онацькогостановлення музею……..................................................................................................................11

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...17

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………………..19

ВСТУП

Сьогодні  в Сумах дуже чудовий художній музей з унікальною колекцією виробів мистецтва, що вражає своєю різноманітністю та кількістю, унікальністю  та вишуканістю. Колишня будівля банку зараз функціонує як художній музей ім. Никанора Онацького. Гостям нашого міста та навіть сумчанам, що прожили не один рік в місті це ім’я  зовсім невідоме, ба навіть корінні сумчани, декілька поколінь сім’ї  яких живуть в місті навряд чи знають таку особистість. Хто такий Онацький і як він пов'язаний з художнім музеєм знають лише краєзнавці та ще невелика кількість людей, що цікавляться або пов’язані з цією темою.

Наше місто має прекрасну культурну перлину і як пам’ятку архітектури, так і художній музей, чим він завдячую Онацькому  слід донести до сумчан та гостей міста, нещодавно встановлені таблиці біля визначних місць Сум, говорять про діяча лише декілька рядків, більше інформації лише в бібліотеці. Слід гідніше віднестись до такого культурного діяча і подякувати йому, пам’яттю та згадкою на святах присвячених мистецтву, культурі, освіті.

Тож дослідження цієї теми є актуальним на сьогодні, адже джерел інформації мало, а сам митець був репресований радянською владою. Його жертва мистецтву та культуріє неоціненною та малодослідженною на сьогодні.

Метою даної роботи є висвітлення періоду життя Онацького в Сумах, та його вкладу  в розвиток та створення майбутнього художнього музею.

Дослідженням життя цього видатного діяча займається мало науковців, але серед них слід виділити роботи Никифоров А. М.Ткаченко Б. І. та Юрченко Н. С.

Никанор Харитонович Онацький – талановитий художник поет, драматург, археолог, мистецтвознавець, педагог, активний громадський діяч.

 Він і за життя найменше дбав про власну славу, не добивався її. Йому завжди боліло, аби жила і не вмирала серед трудового люду любов до волі, до рідної землі, до краси, аби торжествувала справа Жовтня. Завдяки його зусиллям маємо зараз змогу оглядати безцінні скарби Сумського художнього музею.  Можливо Никанору Харитоновичу необхідно було зосередити основні сили саме в живопису. Та, по-перше,потребувався заробіток для існування, а по-друге,таку він мав щедру натуру, коли відчував,що може бути корисний людям в тій чи іншій справі,він повністю віддавався їй.

Це була людина високої культури і благородства,яка добре розуміла і знала свій обов'язок перед народом і кожен момент раділа можливості служити йому. Так педагогом він і пропрацював майже до схилу днів.

РОЗДІЛ 1. ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО

Онацький Никанор Харитонович (28.12.1874/09.01.1875, хутір Хоменки (нині – с. ХоменковеЛиповодолинського району) –  23.11.1937, м. Полтава) – високоталановитий український художник-живописець, письменник (поет і драматург), історик, археолог, етнограф, краєзнавець, мистецтвознавець, педагог, музейник, активний громадський культурно-просвітницький діяч [20].Народився у селянській багатодітній сім’ї старовинного козацького роду. У нього було 2 брати та 2 сестри. Закінчив сільську народну, а потім – Гадяцьку повітову земську школу. Із ранніх літ виявив хист до малювання. Із 16-річного віку працював на різних роботах на рідному хуторі. У 1899–1900 рр. навчався у Московському Строґановському училищі технічного малювання, але не закінчив його. Повернувся в Україну і навчався у Одеському художньому училищі Товариства Красних Мистецтв (1900–1905), а у 1905–1906 рр. – у Вищому художньому училищі при Імператорській Академії Мистецтв (м. Санкт-Петербурґ), де його учителем був І. Ю. Рєпін. Входив до нелегальних студентських гуртків у Санкт-Петербурзі, метою яких були збереження і розвиток української культури[4].

Зауважу, що після навчання повернувся в Україну і викладав у навчальних закладах м. Лебедина (1906–1913) і Сум (1913–1933) живопис, малюнок, історію мистецтва, брав участь у художніх виставках. У Лебединський період удосконалюється живописна майстерність Н. Х. Онацького, він створює реалістичні картини із народного побуту: «Місячна ніч», «Останній сніг», «Пасіка», «Надвечір’я», «Дзвін» та ін. Деякі з них були тиражовані як поштові картки. У 1910–1911 рр. брав участь у художніх виставках, що відбулися у мм. Києві та Полтаві. На виставці у Полтаві експонувалися «Хата», «На тирлі» та інші його картини.У періодичній, краєзнавчій, публіцистичній та історико-педагогічній літературі внесок Н.Х.  Онацького у розвиток української національної культури та мистецтва був високо оцінений науковцями та громадськими діячами[15, c.217].

Для мене стало відкриттям, що особливо всебічно дослідив життєвий шлях, педагогічну та культурно-просвітницьку діяльність Никанора  Онацького сумський науковець А. М. Никифоров. У його дослідженнях використовувався комплекс взаємоузгоджених наукових методів:

•                 загальнонаукових (теоретичний та історико-логічний аналіз, синтез, зіставлення, узагальнення, систематизація), що дали змогу опрацювати наукову літературу, архівні матеріали, творчий доробок Н. Онацького;
•                 конкретно-наукових (персоналістично-біографічний, бібліографічний, історико-хронологічний, порівняльно-зіставний, історико-ретроспективний, феноменологічний підхід), що забезпечили можливість простежити віхи життєвого шляху та виокремити й обґрунтувати періоди життєдіяльності Н. Онацького[12, c. 318].

Слід також зазначити, дослідженням архівних першоджерел за допомогою хронологічно-біографічного підходу було визначено основні віхи життєвого шляху Н. Онацького, адже довгий час деякі факти із його біографії замовчувалися або фальсифікувалися. На основі системно-хронологічного підходу, з урахуванням критеріїв: суспільної зумовленості, діяльнісно-практичного, ціннісно-мотиваційного здійснено періодизацію життя й діяльності Никанора Онацького [13,c. 34].

Дослідники творчості діяча виділяють такі періоди життєдіяльності Никанора Онацького:

•                 І період – дитинства та юності (1875–1899 рр.)
•                 ІІ період – професійного навчання  (1899–1906 рр.)
•                 ІІІ період – становлення педагогічних такультурно-просвітницьких пріоритетів (1906–1913 рр.)
•                 ІV період – розвитку ідей просвітництва та збагачення змісту педагогічної діяльності              (1913–1933 рр.)
•                 V період – призупинення професійної і творчої діяльності з огляду на переслідування та арешти.

Для нас, як сумчан, найбільш цікавий четвертий період життя і творчості видатного діяча. Саме цей період став найбільш плідним та найбагатшим в доробку  цього діяча.

Протягом одинадцяти років Никанор Онацький був директором музею. Викладав історію образотворчого мистецтва, рисунок, живопис, чистописання, історію, географію у різних сумських освітніх закладах. Було всього: протягом 1922 року ніхто з музейних працівників не отримував платні, давали лише по фунту вівсяного хліба і то з перебоями; опалювати музейне приміщення почали лише з 1925 року. Сім’я Онацьких, отримавши нове житло – чотири кімнати в приміщенні музею, переїхали у центр міста (третій поверх будинку, що на розі Соборної та Сорочинського провулку, провулок 9 Травня)[3, c. 39].Дружина Онацького не могла працювати, тому займалася господарством: чудово готувала, пекла на весь тиждень хліб двох сортів – щоденний і здобний; багато вишивала, шила, була дуже жвава. Н. Онацький вечорами допізна сидів за столом, ретельно описував кожний твір із колекції, його пересування; писав п’єси «Через руїни», «Танок смерті», «У тієї Катерини» (за мотивами твору Кобзаря). У 1930 р. в Держвидаві України вийшла дитяча п’єса Н. Онацького«Новий світ». На основі музейних колекцій написав і видав у сумській друкарні цінні й на сьогодні наукові розвідки «Українська порцеляна», «Межиріцький фаянс», «Українське гутне шкло» [21, c. 151].

З 1928-ого року за квартирою Онацьких та музеєм Державне Політичне Управління  встановило нагляд. Безпартійного Никанора Онацького почали переслідувати і цькувати. У1931 році його викликали і запропонували здати музей партійцю Зубченку – колишньому вантажникові; а самому лишитися заступником,він відмовився.Пізніше викладав у педагогічному інституті, пані Надія працювала в бібліотеці. Дуже важко сім’я пережила 1933 рік. Депресія, цькування, труднощі з харчуванням – випили здоров’я вченого.Подальші події передбачити було неважко. У вересні 1937 р. Н. X. Онацького заарештували і 23 листопада розстріляли за постановою особливої трійки при УНКВС.37-й рік повністю перекреслив заслуги Никанора Харитоновича Онацького. Криваву риску під його неспокійним талановитим життям підвели сфабриковані слідчим обвинувачувальні висновки[8].

Я хочу зазначити, спадщина діяча займає гідне місце серед великого доробку українського образотворчого мистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувало свого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутній потік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.

РОЗДІЛ 2. ВКЛАД НИКАНОРА ОНАЦЬКОГО У СТВОРЕННЯ ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ

2.1 Лебединський період становлення діяча

У творчості Никанора Харитоновича втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини 19-початку 20 століть, розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення образотворчої мови. Мистецька спадщина художника налічує понад триста творів живопису і графіки. Є в художника також роботи, пов`язані з оформленням книг і поштових листівок («Хата біля Тарасової гори в Каневі»), з розробкою орнаментів (для фресок в інтер`єрах сумських будинків культури та освіти), в яких відчутний пошук нових художньо-зображувальних засобів[6].Але щоб дослідити хто ж такий Онацький і що він зробив для сум, в чому полягай його  феномен, потрібно прослідкувати чим він займався до переїзду в Суми. Онацький працював у різних жанрах мистецтва, але перевагу віддавав пейзажу, пленерному рішенню натури. При невеликих форматах і невибагливості сюжетів художник у своїх творах вдало поєднує різні жанри: звичайні буденні речі органічно вписує в пейзажний простір, пройнятий бадьорим настроєм («Курінь», «Зимівник», «Соняшник»). Увагу митця привертає етнографічний матеріал: мазанка, піч, прядильний станок – все, що оточує селянина. Никанор Харитонович своєрідно зображує світлотіньові ефекти, підкреслює характерні риси селянських типажів, передає поезію здорового буття. У пізніх творах живописець прагне відвторити свою потаємну пам`ять про народний побут («Колодязь», «Голубка», «Пасіка»)[1].

Цікаво, що більша частина творів зберігається в Сумському художньому музеї. Роботи Никанора Харитоновича представлені також у музейних зібраннях Лебедина, Харкова, Луганська, Полтави, Чугуєва, Канева, у приватних колекціях України, США, Франції.

У Лебединський період активізується мистецька діяльність педагога: він робить ескізи своїх майбутніх живописних полотен, виконує начерки архітектурних мотивів, постійно удосконалює живописну майстерність, бере участь у творчих виставках. Никанор Онацький був переконаний, що викладач образотворчого мистецтва повинен постійно творчо працювати. Так, у грудні 1911– січні 1912 рр. 15 картин експонує на І українській артистичній виставці у м. Києві. Серед них: «Хата біля Тарасової гори» (написана під враженням поїздок до Канева у 1909–1911  рр.), «Циганський табір», «На тирлі», «У жнива», «Похмурий день», «Вітряк» та ін.Виявляється саме у Лебедині Никанор Онацький заявив про себе і як талановитий педагог[14, c. 270]. Саме його методика викладання образотворчого мистецтва була відзначена на виставці-конкурсі у м. Харкові у 1913 р. Серед 38 гімназій із різних реґіонів України і Росії, що брали участь, Почесний відгук одержала Лебединська жіноча гімназія за кращі роботи учениць (рисунок, креслення; викладач Онацький). У Почесному відгуку зазначено: «ХарьковскийУчебный округ. Почётныйотзыв. Распорядителькомитетапедагогическойвыставки при ХарьковскомУчебномокруге, основываясь на отзывахэкспертнойкомиссии, постановил: удостоверитьПочётногоотзываЛебединскуюженскуюгимназию за выставленныеэкспонаты по постановкерисования. Харьков, 20 августа 1913 года». Ця Відзнака послужила потужним поштовхом до подальшої педагогічно-освітньої діяльності Н. Онацького на Слобожанщині. У зв’язку із цим його було переведено до м. Сум для викладання дисциплін із образотворчого мистецтва в освітніх закладах міста[7].

Я дізналась, що як педагог-практик, Н. Онацький сповідував власні педагогічні погляди, котрі базувались на засадах демократизму, гуманізму, народності і залишаються актуальними і на сьогоднішній день. Він був одним із перших, хто заклав основи школи виховання на національних традиціях на Слобожанщині.

У ці роки він займається літературною творчістю, виступає як публіцист і дослідник мистецтва. Із 1913 р. мешкав у Сумах, викладав малювання у реальному училищі, вів курси географії, малювання та креслення у Кадетському корпусі. Один із організаторів 1-ї Сумської художньої виставки (1914), на якій експонувалося ≈ 50 робіт Н. Х. Онацького, створених на матеріалах рідного краю. Деякі з них тиражувалися на кольорових поштових листівках («Місячна ніч», «На пасіці», «Хата біля Тарасової гори у Каневі») [10,c. 52]. У роки Української революції (1917–1920) активно співпрацював із Українською партією соціалістів-революціонерів (УПСР), пізніше відійшов від політичного життя, зосередившись на науково-педагогічній і творчій роботі. Був членом місцевої «Просвіти», працював у Сумській військовій школі, педагогічному технікумі, залізничній і загальноосвітній трудовій школах. У 1920 р. очолив комісію зі спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку у Сумах. Був уповноваженим у справі охорони та дослідженні пам’яток культури по Сумському повіту[18, c. 10].

2.2.Сенс життя і діяльності Никанора Онацькогостановлення музею

Для нас, молоді, є невідомим період активної творчої, педагогічної та громадської праці 20-річне життя у м. СумахН. Х. Онацького, тому я зацікавилася життєвим шляхом цієї неординарної особистості.

Сумлінна педагогічна праця Н. Онацького в Сумах поступово стали підґрунтям для його професійної і громадської діяльності. Перший і єдиний на той час професійний художник, він у 1914 році організував першу в історії міста художню виставку. Експонувалися близько двохсот творів живопису і графіки найбільшу кількість різних видів роботи надав  сам художник, і як свідчить каталог  серед учасників були  з Сум, 5 – з Петербург, а семеро з Казані. Експонентами виставки були також митці з Москви, Катеринослава, Єкатеринбурга. Ідея створення музею в Сумах виникла на тлі революційних подій. У цих умовах вона набула поступового розвитку, але її втілення залежало від наявності музейного матеріалу.Спочатку це було невелике кількість поодиноких предметів мистецтва  та старовини, які стихійно надходили до Сум протягом 1917-1918 рр. зі зруйнованих революцією і громадянською війною навколишніх садиб і маєтків [2].

Як представник системи народної освіти, він був введений до складу спеціальної комісії, яку очолював П.П. Безсонов. Завдання комісії полягало збиранні предметів мистецтва і старовини, зосередження їх у приміщеннях місцевого театру. У 1919 році одну з сумських особняків, що нині відомий як пам'ятка архітектури, під назвою«Будинок Сумовської»була виділена частина регулярно складеного художнього зібрання знаного Київського колекціонера Оскара Гансена, і Онацькому було доручено проведення роботи з упорядкуванням і систематизації цієї знахідки. В тому ж році повітової владою було прийнято постанову про створення художньо-історичного музею з наданням йому того самого приміщення, де було виявлено колекцію Гансена. Але це рішення не відразу і повною мірою.

Виявляється тільки 1 березня 1920 року органи Наросвіти, під егідою якої створювався музей, Н. Онацькому було доручено посаду директора майбутнього музею. Щодо музейного фонду і приміщення то базою для створення закладу на перших порах вважала всі предмети старовини (близько 1000 одиниць), які надходили до Сум з регіону протягом 1920-х років і не мали музейного значення. Не мав спочатку музей і приміщення. Тільки з передачі музею у 1921 році колекції Гансена, всі попередні музейні надходження сформувалися в систематичне науково обґрунтоване зібрання, яке на кінець 1922 року налічувало близько восьми тисяч одиниць. Протягом перших кількох років музею поступово були передані банківські споруди, після сполучення яких між собою заклад отримав нормальні умови для функціонування. Експозиція розташувалась в 23 залах, не вистачало приміщень для наукової обробки експонатів і збереження фондів, організація музейних виставок і масових заходів[5, c. 206].

Для мене стала цікавою така інформація з роботиГ. В. Ареф’єва, Н. С. Юрченко«До 130-річчя від дня народження», станом на 01.10.1925 р. у музеї налічувалося 10.279 експонатів. Серед них: 6.416 стародруків, безцінні полотна Іллі Рєпіна, Володимира Боровиковського, Валентина Сєрова, старовинні козацькі парсуни старшинських родин Полуботків, Апостолів, інші унікальні пам’ятки. Чимало експонатів було відшукано безпосередньо Н.Х. Онацьким. Особливу цінність мали офорт Тараса Шевченка «У шинку» («Приятелі»), «Кобзар» із дарчим написом поета та ін. Улітку 1926 р. Н. Х. Онацький тривалий час перебував у Краснопіллі (нині – смт-райцентр), де провів археологічні розкопки, результатом яких стала праця «Старовинні кахлі Сумщини». Під час розкопок, проведених 20.08–06.09.1926 р. разом із М. Макаренком та С. Магурою, на Сумщині було розкопано ≈ 20 курганів, здійснено натурне обстеження ряду археологічних пам’яток на околицях м. Сум. У 1927 р. вийшли брошура Онацького  «Сім років існування Сумського музею» основу якої було покладено доповідь автора на секції образотворчих мистецтв.  Це чи не єдине  архівне джерело про часи встановлення музею, яке дивом дійшло до наших днів, проте об'єктом досліджень не ставало[16, c. 6]. 

На початок 1927 року роботи зі створенням музею було завершено і  міськради заслухали  доповідь Онацького«Про стан Сумського округового музею». Можна припустити, що відбулося це на його прохання. По доповіді  була складена резолюція, рішення були спрямовані на підтримку організатора музею так і на подальший розвиток музейної справи. Декілька акцентів у вказують на той факт, що на той момент уже складалися передумови майбутніх проблем пов'язаних з музейної діяльності Онацького, що згодом перетворили його життя на драму. Рекомендації щодо створення відділу революційного руху на Сумщині, виробничого і краєзнавчого гуртка. Саме ці питання фігурували пізніше в документах при звільненні Онацького з музею, також йдеться про конкретну допомогу, яку необхідно надати музею з боку  Президії міськради та інспектури Наросвіти, наприклад, перевести на державний бюджет, підвищити зарплати науковцям[11, c. 157].

Мені також хочеться вказати, що саме в 1928 р. у Сумах він заснував художню студію, був її першим викладачем. Член Асоціації художників Червоної України (АХЧУ; 1929).

Післяпершого  допиту у Сумському ҐПУ у травні1929 р. він через газету «Плуг і молот» у VI того ж року виступив із публічним покаянням із приводу колишнього короткочасного перебування в УПСР (із 03.1917 по 06.1918). Після публічного каяття цькування на деякий час припинилось, але на продовження нормальної роботи у Сумах сподіватися не доводилось. Н. X. Онацький – автор ряду досліджень про Т. Г. Шевченка як художника, зокрема про його малюнки, зроблені на Лебединщині. Унаслідок наукових пошуків і досліджень він опублікував у Сумах такі брошури: «Старовинні кахлі Сумщини», «Українська порцеляна» («Український фарфор»), «Межигірський фаянс», «Українське гутне шкло» («Старе українське шкло») (усі – 1931 р.), «Українська вишивка», «Українські килими». Подібна діяльність привернула увагу органів ҐПУ, які звинуватили вченого в «українському буржуазному націоналізмі». На поч. 1930-х рр. у музеї склалася нестерпна моральна обстановка. Н. Х. Онацького звинувачували в «ідейних збоченнях»[17, c. 304].

Для мене стала дивною і, водночас, зацікавила така інформація: у 1931 році була проведена комісія, за якою музейні речі передавалися до всеукраїнського єдиного державного реєстру. Старовинні  срібні речі, що не мають музейного значення слід реалізувати з метою підсилення спеціальних коштів, потрібних для реорганізації музею з історико-художного  на краєзнавчий, під лишком розумілося усе, що було не краєзнавчого профілю, у своїй більшості то були твори, які складали основу музейного зібрання. У вказаному акті ще одна деталь привертає увагу – серед 13 тисяч експонатів (13 груп збереження даних),  комісія зафіксувала негативний стан у «реврух» … «948 речей». Серед експонатів цього відділу є певна частина матеріалів, які готувались до виставок у 1920-21 рр. на сьогодні не мають значення, а тому потребують виключення з інвентаря музею. Саме так обґрунтували вилучення члени комісії[19, c. 8].

Акт передачі музейних фондів та інвентаря став суворим вироком як музею так і Онацькому, який звільнився за власним бажанням 1 січня 1932. Процеси, які почалися у житті музею після 1990 р., перегукуються з тією ситуацією, у якій заклад опинився після звільнення з нього Н.Х.Онацького. По-перше, протягом цього періоду музей повернув релігійним громадам культові споруди, а унікальні скарби вітчизняного то світового образотворчого і декоративного мистецтва (більше 14 тисяч експонатів) наразі сконцентровані в основній будівлі музею, де на першому поверсі діє експозиція вітчизняною і західноєвропейського образотворчою мистецтва XVI – початку XX ст.

Таким чином, на сьогодні Сумський обласний музей художнього та декоративно-ужиткового мистецтва – провідний культурний центр області, популярність якого зростає завдяки активній виставочній діяльності. Приклад тому – міжнародні виставки в Германії, Італії, Польщі, Росії.Важко переоцінити внесок Н. Онацького у розвиток художнього життя Сумщини, зокрема, музейництва та викладацької справи.

Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим i нескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, які є найкращим здобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретного мистецтва.

ВИСНОВКИ

Отже, роки сумського періоду життєдіяльності Н. Онацького –розвитку ідей просвітництва та збагачення змісту педагогічної діяльності (1913–1933 рр.) – характеризуються досягненням найвищого рівня професійної педагогічної і творчої майстерності. Сумський період педагогічної діяльності просвітника був вельми насиченим і надзвичайно продуктивним: було значно розширено зміст та напрями діяльності мистця, започатковані у періоді становлення педагогічних та культурно-просвітницьких пріоритетів (1906–1913 рр.), адже відзначений найвищою професійною активністю та значними педагогічними і культурно-просвітницькими здобутками. Н. Онацький не тільки започаткував у реґіоні викладання мистецьких дисциплін, а й (за короткий період) підняв викладання образотворчого мистецтва на високий професійний рівень. 

Разом із тим, із наведених фактів можна зробити висновок, щоН. Онацький, окрім основної педагогічної роботи, успішно займався науковою і культурно-просвітницькою діяльністю різних напрямів: громадською, краєзнавчою, археологічною, музейною, мистецькою. Він зумів активізувати мистецьке та культурне життя у м. Сумах і як педагог, і як громадський діяч, і як художник-професіонал.

Ідея створення музею в Сумах виникла в Н. Онацького на тлі революційних подій. У цих умовах вона набувала свого поступового розвитку, але її втілення залежало від наявності музейного матеріалу. Спочатку це була невелика кількість поодиноких предметів мистецтва і старовини, які стихійно находили до Сум протягом 1917–1918 рр. зі зруйнованих революцією і громадянською війною навколишніх садиб і маєтків.

Творчість Н. Онацького органічно вписалася в історію вітчизняного мистецтва першої третини XX століття. У мотивах творчості Н. Онацького втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини XIX – початку XX ст., розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення образотворчої мови. Мистецька спадщина Н. Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. У творчості діяча втілилися кращі традиції українського реалістичного мистецтва другої половини XIX – початку XX ст., розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення образотворчої мови.

Здійснений аналіз дає можливість дійти висновків, щоН. Онацький викладав малюнок, краснопис, історію образотворчого мистецтва, географію у провідних закладах освіти міста (гімназіях, кадетському корпусі, загальноосвітніх школах та школах професійного спрямування, училищах, військових і педагогічних курсах, педагогічному технікумі, інституті соціального виховання), створював гуртки: літературні, образотворчі, театральні, що сприяло розкриттю творчого потенціалу дітей та молоді на Слобожанщині, згуртовувало їх за творчими інтересами. IV етап педагогічної діяльності Н. Онацькогона Слобожанщині (1917–1933)бувнайважливішим у життєдіяльності мистця, що характеризувався активною його самореалізацією як педагога, просвітника, поета, художника, культурного та громадського діяча.

Таким чином, Н. Онацький діяв в історичному контексті боротьби за українську просвіту і, безумовно, як визначна особистість, небайдужа до долі своєї країни, не міг не сприйняти ідеї передової інтелігенції і не включитися в процеси удосконалення української культури та освіти. Тому науковці високо цінують педагогічну та мистецьку спадщину Никанора Онацького, талант педагогахудожника, його активну культурно-просвітницьку діяльність.

Спадщина Н. Онацького займає гідне місце серед великого доробку українського образотворчого мистецтва. Саме завдяки подвижницькій справі таких діячів, як він, набувало свого значення культурне життя провінцій, яке органічно вливалося в могутній потік вітчизняного мистецтва першої чверті двадцятого століття.

Образ цієї людини завжди залишиться для нас світлим i нескореним. Таким ми його спостерігаємо на автопортретах, що є найкращим здобутком художника, що органічно вписується в історію українського портретного мистецтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Ареф’єва Г. В., Юрченко Н. С. Онацький Никанор Харитонович (135 років від дня народження)URL: http://who-is-who.ua/main/page/yuvilyars2010/226/456 (дата звернення: 10.12.2019).
2. Бакуліна Валерія. Никанор Онацький. Як він пов’язаний з Охтирщиною? URL: http://www.okhtyrka.net/content/view/6976/237/ (дата звернення: 09.12.2019).
3. Віктор Скакун. Митець незвичайної долі: Про життя і творчість визначного українського художника, поета, педагога, науковця H. Х. Онацького. Суми, Мрія-1, 2006.
4. Гавришко Марта. «Все піде в царство небуття» – до 140 річниці українського поета та художника Никанора Онацького. URL:https://gazeta.ua/articles/history/_vse-pide-v-carstvo-nebuttya-do-140-richnici-ukrayinskogo-poeta-ta-hudozhnika-nikanora-onackogo/600119(дата звернення: 08.12.2019).
5. Звагельський В. Б., Зюзько Т. А. Онацький. Никанор Харитонович // Сумщина в іменах: Енциклопедичний довідник. Суми: Рекламно-видавниче об’єднання «АС-Медіа», Сумський державний університет, 2003.  С. 332.
6. Коцур Я. М., Титаренко Ю. В. Творче життя визначного митця, представника українського «Розстріляного відродження» (до біографії Н. Х. Онацького). URL: https://essuir.sumdu.edu.ua/bitstream
   /123456789/7524/1/%D0%9A%D0%BE%D1%86%D1%83%D1%80-%D0%A2%D0%B8%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B5%D0%BD.pdf(дата звернення: 25.11.2019).
7. Місце і роль Н. Х. Онацького в становленні Сумського художньо-краєзнавчого музею. URL:https://uchil.net/?cm=38636 (дата звернення: 24.11.2019).
8. Никанор Онацький 1875–1937. URL:http://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/onatskiy-nikanor/ (дата звернення: 20.11.2019).
9. Никанор Онацький. До 130-річчя від дня народження. Суми, Університетська книга, 2005.
10. Никифоров А. М. Никанор Онацький: біографічний нарис. Актуальні питання мистецької освіти та виховання.  2016.  Вип. 1 (7). С. 49–56.
11. Никифоров А. М. Особливості лебединського періоду педагогічної діяльності Никанора Онацького (1906–1913).  Молодий вчений.  ХІІ.2015.  № 12 (27).  Частина 3.  С. 156–159.
12. Никифоров А. М. Особливості сумського періоду педагогічної діяльності Никанора Онацького (1913–1933). Молодий вчений.  ІІ.2016.  № 2 (29).  С. 316–320.
13. Никифоров А. М. Педагогічна діяльність Никанора Онацького (1875–1937) на Слобожанщині: [Монографія].  Суми: Вид-во ФОП Цьома С. П., 2016. 222 с.
14. Никифоров А. М. Педагогічна та культурно-просвіітницька діяльність Никанора Онацького (1875–1937) в зарубіжних публікаціях.  Міжнародний науковий форум: соціологія, психологія, педагогіка, менеджмент. 2015. Випуск 19–20. С. 264–273.
15. Никифоров А. М. Своєрідність педагогічно-просвітницької діяльності Никанора Онацького.  Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології.  2015.  № 3 (47).  С. 211–218.
16. Онацький Н. Х. (До 130-річчя від дня народження) / Автори тексту Г. В. Ареф’єва, Н. С. Юрченко. Суми: ВТД «Університетська книга», 2005.  24 с.
17. Ткаченко Б. І. Погром: Документальний нарис. – Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2010. С. 285–370.
18. Ткаченко Б. І. Никанор Воскреслий.  Україна. 1988. № 35 (1647). С. 8-12.
19. Фундатор Сумського художнього музею (До 135-річчя від дня народження Н. Х. Онацького):Біо-бібліографічний дайджест.  Суми, Центральна міська бібліотека ім. Т. Г. Шевченка, 2010.  12 с.
20. Черкаська Ганна. Никанор Онацький. URL: http://uahistory.com/topics/famous_people/6619 (дата звернення: 15.11.2019).
21. Юрченко Н. С. Засновник художнього музею.  Реабілітовані історією: Сумська область: У трьох книгах. Книга перша. Суми. Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1» ТОВ, 2005.  С. 148–155.