Оцінка фосфатної функції лучно-бурувато- підзолистого поверхнево оглеєного важкосуглинкового грунту за показниками фосфат-буферності”

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

Курсова робота

на тему:

„Оцінка фосфатної функції  лучно-бурувато- підзолистого поверхнево оглеєного важкосуглинкового грунту за показниками фосфат-буферності”

Харків-2013

ЗМІСТ

Вступ.......................................................................................................................

1.Основні характеристики грунту........................................................................

2.  Буферність ґрунтів...........................................................................................

3. Метод визначення. ДСТУ конкретної буферності. Застосування комп’ютерної програми «буферність»...................................................................

4. Оцінка конкретної буферної здатності ґрунту..................................................

    4.1 графіки буферності грунту,без навантаження і з навантаженням..........

    4.2 оціночні показники буферності.Складання таблиці з показників  буферності...............................................................................................................

   4.3  інтерпретація отриманих даних або власно оцінка буферної здатності грунту........................................................................................................................

5. Розрахунки  меліорантів і добрив для даного ґрунту за графіками буферності...............................................................................................................

   5.1  прогнозування дії  меліорантів і добрив за графічними моделями буферності...............................................................................................................

  5.2  рекомендації виробництву...........................................................................

Висновок.....................................................................................................................

Список використаних джерел................................................................................

ВСТУП

          Ґрунт  — самостійне природно-історичне органомінеральне тіло, що виникло у поверхневому шарі літосфери Землі в результаті тривалого впливу біотичних, абіотичних і антропогенних факторів, має специфічні генетико-морфологічні ознаки і властивості, що створюють для росту і розвитку рослин відповідні умови.

          Ґрунти України дуже різноманітні. Більша частина території країни розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини, при цьому рівнини займають 95 % території України, а гори — лише 5 % (на заході —Карпатські (4%), на півдні — Кримські гори (1%) ). Завдяки теплому клімату, гарному рельєфу (близько 60 % сільськогосподарських угідь є рівнинними, а ще 35 % мають кут нахилу в діапазоні між 1° та 3°) та наявності великих площ чорнозему (третина світових запасів), в Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські угіддя займають приблизно 60 % всієї території України. Територія України поділена на три природно-кліматичні зони: Полісся, Лісостеп, Степ.

Важливою властивістю грунтів є їх родючість. Завдяки їй грунти є основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона грунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості  неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства.

Охорона  ґрунтів – комплекс правових, організаційних, економічних та інших заходів, направлених на раціональне використання и збереження ґрунтів і ґрунтового покриву, попередження їх деградації, захист від природних та техногенних впливів і діянь.

Охорона  ґрунтів стає нині особливо актуальною в зв'язку із зростаючим приростом населення Землі.

                            1.Основні характеристики грунту.

Поширені на всіх позитивних формах рельєфу Передкарпатської височини. Від підзолисто-буроземні оглеєні грунтів морфологічно відрізняються особливо сильною диференціацією профілю на горизонти за підзолисті типу. Загальна потужність пухкого шару в них скорочена до 30-40 см. Гумусовий горизонт, крім основної буро-палевого фарбування, характеризується білясті і сірим відтінками. Під гумусовим горизонтом утворюється белессий елювіальний горизонт різної потужності (15-20см), що є найбільш характерною ознакою буро-підзолистих поверхнево оглеяних ґрунтів. Весь пухкий шар цих грунтів усипаний залізисто-марганцевих конкреціями.

  У цих грунтах особливо сильно розвинені оглеяние процеси, обумовлені поверхневим перезволоженням. Тому буроземно процес в них проявляється слабше.

  Грунти характеризуються надзвичайно низькою родючістю, бонітет поліпшених грунтів 43,52,48 балів. Без осушувальних заходів на них не вдається зібрати урожай зернових вище 10 ц / га. Тому головним заходом щодо підвищення родючості цих грунтів є ретельне дренування (відстань між дренами 10 м.) з наступним щорічним щілювання і глибокою оранкою.

Іншим важливим заходом щодо підвищення родючості цих грунтів є проведення хімічної меліорації, спрямованої на нейтралізацію кислотності і зв'язування рухомого алюмінію. Для цього рекомендується вносити 4т/га вапна, 2 т / га фофорітной борошна і 40 т / га гною. Тільки після проведення зазначених меліорацій буде ефективне внесення мінеральних добрив.

Профіль, диференційований за елювіально-ілювіальним типом:

Hegl (0-25)-Гумусово-елювіальний, глеюваті, 0-18 см. орний, сірувато-бурий з білими відтінком, вологий, важкосуглинисті, пороховато-грудкуватих з помітним горизонтальним поділом, пухкий, часті залізисто-марганцеві бобовіни,і пунктаціі. Перехід різкий.

Ehgl (30-40) - елювіальний, глееваіий, білясті-сірувато-оливковий, вологий важкосуглинисті, плитчасту, пористий, пухкий, усипаний залізисто-марганцевих конкреціями; перехід поступовий.

Plgl (70-80) - метаморфілірованний, глейовими, іллювіірованний, вологий, мармуроподібний, вохристо-бурий всередині структурних окремо і оливково-белесний по гранях і тріщинам, легкогліністий, глибистой-прізмовідную, щільний, усипаний залізисто-марганцевих бобовінамі і пунктація; перехід поступовий .

       PGL (90-100) -  мармуроподібний, охристо-палевий з оливково-білястими розлученнями, тонкопорістий, зустрічаються залізисто-марганцевих бобовінамі і пунктація.

      Суббореальні лісові області розташовані на океанічних околицях всіх материків. У грунтовому покриві переважають бурі лісові грунти.  Вперше термін "бурі лісові грунти" використаний Р.В.Ризположенським (1892), який описав їх у Заволжі. Потім виявилось, що описаний ним грунт відноситься до дерново-карбонатних на стародавніх червоноцвітних карбонатних глинах, але термін залишився і одержав широке розповсюдження. В 1905 р. німецький грунтознавець Е.Раманн в центральній Європі (Німеччині) вперше обгрунтував виділення самостійного типу грунтів широколистяних лісів центральної і південної Європи, які ним були названі буроземи. Ця ідея підтримана в Румунії одним з найкрупніших авторитетів того часу Г.Мургочі (1909), який запропонував називати такі грунти бурими лісовими. Далі ці грунти вивчались цілим рядом учених, переважно європейських. У 1930 р. на 2-ому Міжнародному конгресі грунтознавців було вирішено вважати бурозем самостійним грунтовим типом, назвати його "бурим лісовим грунтом", а термін "бурозем" використовувати як синонім. Пізніше подібні грунти були описані не тільки під широколистяними лісами, але й під хвойними, не тільки на горбистих рівнинах Європи, але й в горах, не тільки в суббореальному поясі, айв субтропіках і тропіках. В українській школі превалює розуміння буроземів як типу профільно недиференційованих оглинених грунтів, властивих широколистяним та змішаним лісам помірного поясу з промивним типом водного живлення завдяки "ідеальному" дренажу. 
При складанні грунтової карти світу ФАО/ЮНЕСКО ці грунти виявились найбільш розповсюдженими: західна і середня Європа, Далекий Схід Євразії, північний схід США, Нової Зеландії тощо, також вони утворюють вертикальний пояс у всіх гірських системах світу. Щодо розповсюдження цих грунтів в Україні, то, згідно з грунтовою картою, буроземи зустрічаються в гірсько-лісових вертикальних зонах Карпат та Криму, Передкарпатті та Закарпатті.

    Місцезнаходження ґрунту. Розташований на Закарпатті. Клімат суббореальний гумідний, сума опадів складає 800-1000 мм в рік, Кз більший за 1, промивний тип водного режиму, відсутній (в типовому випадку) застій вологи, м'яка зима, коротке сезонне промерзання. Рельєф – переважно гірські схили, передгірські рівнини, дуже рідко – низовини. Такі геоморфологічні умови забезпечують вільний, ідеальний дренаж, що важливо для генезису. Грунтотворні породи різного генезису: елювіально-делювіальні, стародавньоалювіальні, моренні, лесоподібні, піски, переважно безкарбонатні. Рослинність –широколистяні (бук, дуб, граб, ясен) або хвойно-широколистяні ліси з трав'яним покривом, що характеризуються потужним N-Ca біологічним кругообігом речовин. Процес утворення бурих лісових грунтів називається буроземоутворенням. Він складається з цілого ряду елементарних грунтових процесів: 

Оглинення (метаморфізація) товщі грунту без переміщення продуктів вивітрювання, за винятком водорозчинних солей. Суть процесу полягає в утворенні вторинних глинистих мінералів гідрослюдно-монтморилонітового складу завдяки як синтезу їх з продуктів вивітрювання первинних мінералів і мінералізації рослинних залишків, так і безпосередньому перетворенню первинних мінералів у вторинні. Причинами інтенсивного прояву оглинення є достатнє зволоження, довгі теплі періоди, інтенсивний біологічний кругообіг, активна робота мікроорганізмів. Найбільш інтенсивно процес іде в середній частині профілю. Діагностичні ознаки цього явища, такі як звуження співвідношення SiO2:R2O3 до ~2 безсумнівні, спостерігаються в усіх буроземах і цим наближають їх до ферсіалітних грунтів. При слабкому кислотному гідролітичному розкладі мінералів іде звільнення Fe та Аl. Fe закріплюється в аеробних умовах у грунті, утворює комплекси з органічними речовинами і забарвлює грунт у бурі теплі тони, сприяє ущільненню, але одночасно й оструктурює грунт. 

      Гумусоакумулятивного процесу: органічні залишки багатого рослинного опаду в умовах хорошого  зволоження і тривалого теплого періоду швидко гуміфікуються та мінералізуються. Тому в типових бурих лісових грунтах нема горизонту грубого гумусу (модер). а утворюється гумус мюлевого типу, де поруч з фульвокислотами багато бурих гумінових кислот, пов'язаних з оксидами Fe та А1, що також надає грунту бурого кольору. 
         Вилуговування катіонів з низхідними чи боковими токами води, що в буроземах йде інтенсивно, Але паралельно спостерігається їх біологічна акумуляція в Н-горизонті. В результаті, залежно від інтенсивності промочування, можуть утворитись як ненасичені основами (Карпати), так і слабо ненасичені (Крим) грунти.

Лесиважу, який при буроземоутворенні йде не завжди, але в багатьох випадках і є початком їх елювіально-ілювіальної диференціації. Причина диференціації часто пов'язана з поверхневим тимчасовим перезволоженням і призводить до розвитку т.зв. псевдоопідзолення (за І.П.Герасимовим). 
        Опідзолення, яке в типових буроземах відсутнє або дуже слабке. Але при певному комплексі факторів воно дуже інтенсивно може розвинутись, особливо при стимуляції його поверхневим перезволоженням (приклад – бурувато-підзолисті грунти Передкарпаття).

 Оглеєння, що інколи супроводжує генезис цих грунтів. Воно може бути грунтовим (Закарпаття, лугово-буроземні грунти) і поверхневим (Передкарпаття, бурувато-підзолисті грунти), дуже часто – змішаним.

Це найінтенсивніше опідзолений підтип буроземів. В більшості випадків вони поверхнево-глейові, що, в свою чергу, підсилює процес опідзолення. Великі площі цих грунтів наявні в Передкарпатті, що пояснюється специфікою умов грунтоутворення на вказаній території, а саме: приналежністю території до зони буроземоутворення, великою кількістю опадів, поверхневим застоєм їх через особливості геоморфологічної та геологічної будови місцевості.

Лучно- бурувато-підзолисті грунти Передкарпаття досить вивчені, а їх загальні властивості досить детально освітлені в літературі (І.І.Назаренко, С.М.Польчина, І.С.Смага, В.А.Нікорич та ін., 1996-2002). Кількість гумусу в них невисока, тип гумусового профілю – регресивно акумулятивний. При діагностиці грунтів, виведених з-під лісу, необхідно враховувати можливість зміни вмісту гумусу як в сторону збільшення, так і в протилежну, хоча за історію 120-річного використання бурувато-підзолистих грунтів в сільськогосподарському виробництві, фактів виходу показників із діапазону мало- (середньо) гумусних не спостерігалося.

Важливим критерієм приналежності грунту до буроземно-підзолистого підтипу є груповий і фракційний склад гумусу. Загальні особливості цього показника наступні: фульвокислоти переважають над гуміновими кислотами (Сгк:Сфк не перевищує 0,66-0,74), серед гумінових кислот домінують форми вільні та зв'язані з рухомими півтораоксидами, в складі фульвокислот теж переважають фракції вільні, зв'язані з рухомими півтораоксидами та глинистими мінералами при досить невисокому вмісті чи навіть відсутності кальцій-гуматів та кальцій-фульватів (0-7% від вмісту загального вуглецю). Акумуляція гумусу в результаті взаємодії гумусових кислот із залізом і алюмінієм – характерна складова буроземоутворення.       Грунти – найкисліші на Україні. В природному стані бурувато-підзолистим грунтам притаманна висока гідролітична та обмінна кислотності, які, знижуючись з глибиною, не зникають навіть у материнській породі. Кислотність обумовлена переважно іонами алюмінію, що свідчить про значний розвиток процесів руйнування алюмосилікатів. Практично весь грунтовий профіль охоплений процесом вилуговування обмінних основ, що відображає зональну специфіку грунтів. Наслідком цього є низька насиченість основами верхньої частини профілю. Виведення грунту з-під лісу, його меліорація та активне використання знижують величину гідролітичної та обмінної кислотності, хоча зафіксовані моменти навіть деякого їх збільшення при низькій агротехніці. Кількісні значення залишаються характерними для даного підтипу грунту. 
За гранулометричним складом бурувато-підзолисті грунти відносяться до важких – важкосуглинкових та легкоглинистих. Характерна діагностична риса – елювіально-ілювіальний профільний розподіл дрібнодисперсних фракцій, який зберігається навіть при тривалому сільськогосподарському використанні.
 

                                        2. БУФЕРНІСТЬ ГРУНТІВ

Одним із головних завдань грунтознавчої науки є вирішення теоретичних та практичних питань з поліпшення екологічного стану кислих ґрунтів. Особливої значимості вони набули наприкінці минулого і на початку поточного сторіччя, коли глобальні зміни кліматичних умов на Землі відчутно впливають на всі сфери її життя, а відтак на екологічний стан грунтів і сталий розвиток сільськогосподарського виробництва.

Провідним напрямком щодо розробки принципово нової сучасної методології оцінки якості ґрунтів та їх агроекологічного стану є передові наукові досягнення з вивчення буферних властивостей ґрунтів.

         Буферність ґрунту — це його здатність протидіяти зміні ре-акції ґрунтового розчину. Чим більша буферність ґрунту, тим важ-че змінити його реакцію в кислий або лужний бік. Буферність ґрунту залежить від його гранулометричного складу. Високу буферність мають важкі високогумусовані ґрунти. На буферність впливає кількісний і якісний склад обмінних катіонів ґрунту, величина ємкості катіонного обміну.

Буферна здатність є одним із елементів родючості ґрунтів. Вона дає змогу зберегти сприятливі для рослин властивості ґрунтів. Буферність ґрунту необхідно враховувати при проведенні хімічної меліорації — вапнуванні та гіпсуванні.

Найбільш поширене визначення буферності ґрунту трактується як його здатність протидіяти зовнішнім навантаженням і зберігати основні функції.

В останні десять років з “буферної” проблематики можна зустріти чималу кількість опублікованих як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі цікавих наукових праць. Переважна більшість із них, все ж таки, присвячена кислотно-основній буферній здатності ґрунтів (рН-буферності) або здатності ґрунтів протидіяти зміні реакції ґрунтового розчину під впливом кислот і лугів.

Серія наукових праць з вивчення рН-буферності ґрунтів, які було проведено в останні десятиріччя закордонними фахівцями треба відмітити наступні. Динаміці змін форм кислотності в залежності від кислотно-основної буферності ґрунтів присвячена наукова праця угорських вчених Д. Филепа и М. Редлі  у якій детально висвітлена природа ґрунтових буферних систем з нейтралізації протонів.

Слід зауважити, що окрім рН-буферності ґрунтам притаманні і інші види буферності. В роботах Р.С. Трускавецького визначено понад 17 видів буферності грунтів серед яких, крім рН-буферності, зазначено фосфат- і калій-буферність, азот-буферність, буферність відносно важких металів та окисно-відновного потенціалу, гідробуферність тощо.

Про фосфат-буферну здатність ґрунтів вперше у 1928 році згадує С.М. Драчев .

 Значним науковим проривом у сфері вивчення буферних властивостей грунтів є вихід у 2003 році монографії Р.С. Трускавецького “Буферна здатність грунтів та їх основні функції”. В монографії практично вперше систематизовано і обґрунтовано основні положення теорії буферної здатності грунтів, висвітлено значимість буферних властивостей грунтів у функціонуванні їх продуктивних і екологічних режимів, показано перспективність використання в практиці агроекологічного моніторингу оціночних показників і графічних моделей буферності.

Буферність - здатність ґрунту протидіяти зовнішнім ознакам; стійка здатність ґрунту протидіяти і відновлювати під дією зовнішніх внутрішніх впливів, агрохімічні, фізико-хімічні, біологічні ті інші генетично або антропогенно створені властивості.

Буферність грунтів - це властивість грунту підтримувати постійну реакцію грунтового розчину. Буферність залежить від хімічного складу і ємності поглинання грунту, складу поглинених катіонів і властивостей грунтового розчину. Якщо в грунт влити трохи соляної кислоти, то можна очікувати підкислення грунтового розчину, проте цього не відбудеться, тому що відбудеться обмінна реакція з утворенням нейтральних солей. Якщо додати луг, наприклад соду, то і вона також буде нейтралізована. Буферна здатність грунтів буде тим вищою, чим більша їх ємність поглинання. На буферні властивості грунтів має великий позитивний вплив бікарбонат кальцію. Буферність - явище, яке забезпечує більш-менш постійну концентрацію водневих і гідроксильних йонів в грунті, що дає можливість рослинам пристосуватися до умов середовища.

Буферний механізм - це сукупність компонентів ґрунту (ґранулометричний склад, органо-мінеральний комплекс), які гармонійно функціонуютьу напрямку забезпечення та формування буферних властивостей ґрунту.

Буферна ємність – основний кількісний показник буферності ґрунту, який характеризує об’єм дії фактору, відносно якого проявлялася буферна здатність ґрунту.

Кожен тип ґрунту по-різному реагує на зовнішній вплив. Ці особливості лягли в теоретичну основу буферності.

Стійкістю ґрунту називають здатність зберігати свою внутрішню структуру та режими функціонування за різних умов зовнішніх впливів і навантажень.

Існують такі види буферності: кислотно-основна, фосфатна, калійна, азотна, гідробуферність, буферність відносно мікроелементів.

Буферність ґрунтів зумовлена в основному складом увібраних основ та властивостями ґрунтового вбирного комплексу. Ця влас­тивість проявляється в процесі вбирання і витіснення іонів, пере­ходу сполук в іонні або молекулярні форми, утворення важкороз­чинних сполук і випадання їх в осад.

При дії на ґрунт кислотою відбувається обмін між увібраними катіонами і іонами водню, в ґрунтовому розчині утворюється ней­тральна сіль. Отже, підкислення ґрунту не відбувається.

[ГВК]Са2+ + 2НС1 = [ГВК]2Н+ + СаС12.

При дії на ґрунт лугом відбувається обмін увібраних іонів вод­ню на катіон лугу, в результаті чого він нейтралізується. Лужна буферність властива кислим ґрунтам.

[ГВК]2Н+ + Са(ОН)2 = [ГВК] Сз2+ + Н2О.

Таким чином, ГВК є регулятором концентрації ґрунтового розчину.

Ґрунти  глинисті мають високу буферність, піщані — її майже не мають.

         Розрізняють буферну здатність грунтів проти підкислення і проти подщелачивания. Буферність залежить від властивостей грунтових колоїдів, ємності поглинання, складу поглинених катіонів і властивостей грунтового розчину.

        Якщо в грунті з’являється кислота, то її водневий іон обмінюється на поглинені катіони і виявляється пов’язаним з твердою фазою грунту.

При взаємодії грунту з лугом відбувається реакція обміну між катіонами луги та катіонами водню або алюмінію поглинає комплексу.

       Ґрунти, в поглинаючому комплексі яких є обмінні катіони водню або алюмінію, здатні нейтралізувати

луг, тобто виявляють буферність в лужну сторону.

      При  наявності великої кількості катіонів Са2 +, Mg2 +, Na + створюється значна буферність в кислу сторону.

    Чим більше в грунті колоїдів, тим вище її буферність. Важкі грунти з високим вмістом гумусу володіють великою буферною здатністю, легкі і малогумусні – слабобуферни. Органічні добрива сприяють збільшенню буферності грунту та зменшення різких зрушень реакції грунтового розчину при внесенні високих доз фізіологічно кислих і фізіологічно лужних мінеральних добрив, що сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур і поліпшення властивостей грунту.

Явище буферності має велике значення при хімічній меліорації ґрунтів та застосуванні мінеральних добрив.

Розглянемо фосфатну буферну систему HPO₄^2- /Н₂РО₄^- складається із слабкої кислоти  Н₂РО₄^-  і спряженої основи НРО₄^2-. В основі ії дії покладена кислотно-основна рівновага,рівновага між гідрофосфат- і дигідрофосфат-іонами.

Для визначення ступеня стійкості рухомих форм фосфору в ґрунті застосовують методику виконання вимірювань.

Цей метод ґрунтується на вимірюванні зміни вмісту фосфору в водній фазі ґрунтової суспензії, визначеного як рР (обернений логарифм активності фосфору) внаслідок додавання серії визначених доз фосфору. Результати оформлюють графічно у вигляді залежності рР ‑ дози добавки. Характеристики одержаної кривої є характеристиками фосфат-буферності ґрунту.

За цим методом буферність ґрунту розглядається відносно порівняльного малобуферного субстрату, наприклад, кварцового піску.

         В пробі ґрунту та кварцового піску вимірюють вміст фосфору на фотоколориметрі. Результатом вимірювання є середнє арифметичне з результатів трьох паралельних вимірювань.

         Розрахунки з визначення фосфат-буферності ґрунту проводять наступним чином. Визначивши на фотоколориметрі оптичну щільність аналізуємого  розчину, знаходять на осі ординат точку, яка відповідає даному значенню оптичної щільності. Проводять з неї лінію, паралельну осі абсцис до перетину з калібрувальною лінією і опускають з цієї точки перпендикуляр на вісь абсцис. По точці перетину перпендикуляра з цією віссю визначають концентрацію фосфору в даному розчині.

Графік фосфат-буферності ґрунту

  крива фосфат-буферності порівняльного субстрату

  крива фосфат-буферності ґрунту

Методика дозволяє в сучасних умовах надійно, експресно забезпечити проведення аналізу та одержання його результатів у вигляді буферної здатності грунтів відносно фосфору, а саме, показника: буферна ємність позитивного крила.

          3. Метод визначення. ДСТУ конкретної буферності. Застосування комп’ютерної програми «буферність»

Правові і організаційні основи охорони та відтворення родючості ґрунтів регулюються  законодавчою та нормативною базою (правовими та нормативними документами). Це Закони, державні стандарти тощо які встановлюють основні принципи державної політики, правові засади діяльності органів державної влади, юридичних та фізичних осіб з метою раціонального та дбайливого використання ґрунтів, збереження їхньої стану, якості та родючості, захисту ґрунтів від негативних природних та антропогенних впливів.

Визначають рухомі сполуки фосфору виконано за модифікованим методом Мачигіна (ДСТУ 4114-2002), фосфат-буферність за (ДСТУ 4724:2007).

Відповідні Закони приймаються в контексті розвитку земельного, екологічного та природоохоронного законодавства і, мають на меті збереження ґрунтових ресурсів держави та сприятливого навколишнього природного середовища в цілому.

Перелік правових і нормативних документів.

1.               Земельний кодекс України. Прийнятий Верховною радою України 25

     жовтня 2001 року

2.               Про меліорацію земель. Закон України від 14 січня 2000 року.
3.               Про землеустрій. Закон України від 22 травня 2003 року
4.               Про державний контроль за використанням та охороною земель// Закон України від 19 червня 2003 року
5.               Про охорону земель// Закон України від 19 червня 2003 року
6.               Про оцінку земель. Закон України від 11 грудня 2003 року.
7.               Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. Затверджений постановою кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р., № 284
8.               Положення про моніторинг земель. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 1993 р. № 661
9.               Порядок консервації земель. Затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 жовтня 2002 р. № 175
10.          Національні стандарти України та національні стандарти гармонізовані з  міжнародними і європейськими.

- Група 13.080 – Якість ґрунту

- Група 65.080 – Добрива (охоплює також меліоранти ґрунту  та поживне середовище) 

А також ДСТУ:

1. Якість грунту. Відбирання проб: ДСТУ 4287:2004. – [Чинний від 2005-07-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2005. – 10 с.
2. Якість грунту. Визначання вмісту карбонатів. Об’ємний метод: ДСТУ ISO 10693-2001. – [Чинний від 2003-07-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2003. – 12 с.
3. Якість грунту. Методи визначення органічної речовини: ДСТУ 4289:2004. – [Чинний від 2005-07-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2005. – 14 с.
4. Якість грунту. Метод визначання кислотно-основної буферності ґрунту: ДСТУ 4456:2005. – [Чинний від 2006-10-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2006. – 16 с.
5. Якість грунту. Метод визначання калій-буферності ґрунту: ДСТУ 4375:2005. – [Чинний від 2006-04-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2006. – 14 с.
6. Якість грунту. Визначання фосфат-буферності грунту: ДСТУ 4724:2007. – [Чинний від 2008-01-01]. – К.: Держспоживстандарт України, 2008. – 14 с.
7. Почвы. Определение гидролитической кислотности по методу Каппена в модификации ЦИНАО: ГОСТ 26212-91. – [Дата введения 01.07.93]. – М.: Комитет стандартизации и метрологии СССР, 1992. – 7 с.
8. Почвы. Метод определения обменной кислотности: ГОСТ 26484-85. – [Введён в действие 01.07.86]. – М.: Государственный комитет СССР по стандартам, 1985. – 4 с.
9. Грунты тепличные. Метод определение рН водной суспензии: ГОСТ 27753.3-88. ‑ [ Введен в действие 01.01.90]. – М.: Государственный комитет СССР по стандартам, 1989. – 4 с.

Проект закону України  “Про ґрунти, їхню родючість та охорону”  Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають при реалізації державної політики щодо охорони та відтворення родючості ґрунтів, під час здійснення державного контролю за станом ґрунтів, дотриманням суб’єктами господарської та іншої діяльності вимог щодо попередження забруднення, деградації ґрунтів..

Проект закону України  Про органічне виробництво.  Цей Закон визначає правові, економічні та соціальні основи ведення органічного виробництва, вимоги щодо вирощування, виробництва, переробки, сертифікації, маркування, перевезення, зберігання та реалізації органічної продукції і спрямований на підвищення рівня та охорону здоров’я населення, збереження природного навколишнього середовища, забезпечення раціонального використання та відтворення природних ресурсів.

Згідно ЗКУ землі сільськогосподарського призначення поділяють за характером їх використання на сільськогосподарські угіддя: рілля, багаторічні насадження, перелоги, сіножаті, пасовища, а також невгіддя та порушені землі, тобто такі, що можуть бути придатними для с.-г. використання тільки після проведення корінної меліорації чи рекультивації .

4. Оцінка конкретної буферної здатності ґрунту

  Фосфат-буферність лучно-бурувато-підзолистого поверхнево оглеєного важкосуглинкового ґрунту.

БЄ  - буферна ємність.

 Буферна ємність – основний кількісний показник буферності ґрунту, який характеризує об’єм дії фактору, відносно якого проявлялася буферна здатність ґрунту.

Результат розрахунку оптимальних доз Р2О5 (кг/га) при внесенні.

під суцiльну оранку:0

під культивацiю:0

за локального окультурювання:0

  Графічна модель фосфат-буферності лучно-бурувато-підзолистого поверхнево оглеєного важкосуглинкового ґрунту, горизонт 0-10 см:

  Графічна модель фосфат-буферності лучно-бурувато-підзолистого поверхнево оглеєного важкосуглинкового ґрунту, горизонт 10-20 см:

 Графічна модель фосфат-буферності лучно-бурувато-підзолистого поверхнево оглеєного важкосуглинкового ґрунту, горизонт 25-35 см:

Графічна модель фосфат-буферності лучно-бурувато-підзолистого поверхнево оглеєного важкосуглинкового ґрунту, горизонт 110-120 см:

Буферність потрібна :

для діагностики прогнозування дії добрив;

для оцінки агрономічних властивостей;

для застосування добрив.

5. Розрахунки  меліорантів і добрив для даного ґрунту за графіками буферності.

Результат розрахунку оптимальних доз Р2О5 (кг/га) при внесенні.

під суцiльну оранку:0

під культивацiю:0

за локального окультурювання:0

  Розрахунок внесення фосфорних добрив (нормативний прогноз) здійснюється за відрізком кривої буферності, який знаходиться між початковими концентраціями фосфорних іонів і заданими, які необхідно отримати від застосування відповідних добрив. Для цього на криву буферності наносять оптимальні параметри. Задані рР обв’язково повинні займати місця в середині цих оптимальних параметрів. Нормативи фосфорних добрив для досягнення заданих параметрів уточнюються в залежності від наявних ресурсів та економічної доцільності. Як і у випадку з хімічним меліорантом, при дефіциті мінеральних добрив найбільш ефективно вносити їх локально і в суміші з органічними добривами, які нейтралізують шкідливу дію на кореневі волоски підвищеної їх концентрації.

    Фосфат-буферна здатність ґрунтів оцінюється за показниками буферних ємностей в позитивному і від’ємному інтервалах буферності, за коефіцієнтом асиметрії та показником загальної оцінки буферності (ЗОПБ).

    Агроекологічний стан фосфатної і калійної функцій ґрунтів оцінюється за місцезнаходженням так званої відображу вальної точки (ВТ) (вихідного значення фосфатного «фактору інтенсивності» - показник концентрації фосфатних і калійних іонів у ґрунтовому розчині) на кривій буферності.

  5.1  прогнозування дії  меліорантів і добрив за графічними моделями буферності

   Графічні моделі фосфат- буферності дозволяють здійснювати діагностику і прогноз фосфатного стану досліджуваного ґрунту, визначити додози фосфатних добрив у відповідності до оптимальних параметрів кожного конкретного ґрунту та потреб у фосфорі сільськогосподарських культур.

    Найбільш сприятливих умов для функціонування фосфат-буферних механізмів і покращання фосфатного режиму в ґрунті досягають за тривалого сумісного застосування органо-мінеральних добрив і меліоранта. За таких умов культурний ґрунтотворний процес на лучно-бурувато-підзолистому поверхнево оглеєному важко суглинковому ґрунті сприяє поліпшенню його фосфатної функції, підвищуючи вміст легкодоступних фосфатів до 143 мг/кг орного шару ґрунту проти 36 мг/кг контролю без добрив.

  5.2  рекомендації виробництву

Для підвищення родючості ґрунту з кислою реакцією ґрунтового середовища доцільно використовувати фосфорні добрива з важкорозчинної підрупи,так як їхній ефект буде позитивним.

    Можна спрогнозувати, що якщо за 6 років в ґрунт не будуть надходити фосфорні добрива, то його рухомі запаси понизяться з 856 до 706 кг/га (856-150 = 706 кг/га). Тобто його запаси у молях на 100 г ґрунту будуть складати вже 3,310^-4, але ж ця величина знаходиться в межах оптимальної зони. На підставі цього прогнозу можна зазначити, що за цих умов ліміту рухомого фосфору ще не буде досягнуто.

                                           Висновок

     У процесі розробки курсової роботи, було детально вивчено основні особливості лучно-бурувато-підзолистого поверхнево-оглеєного важко суглинкового ґрунту.

    Рекомендації щодо його використання можуть бути такими: При розташуванні в сприятливих умовах рельєфу ці ґрунти при розорюванні дають хороші  орні землі високої природної родючості, але вони потребують вапнування, систематичного внесення органічних та мінеральних добрив (особливо фосфорних), створення потужного орного горизонту. Внаслідок непоганих фізичних властивостей типові бурі лісові грунти особливо придатні для багаторічних плодових насаджень та ягідників, в центральній та південній Європі на них вирощують виноград. Досить стійкі до водної ерозії, але після вирубування лісів на гірських схилах дощові потоки можуть повністю зруйнувати грунт. У природному стані буроземи забезпечують високу продуктивність лісів. Складніші для окультурювання глейові підтипи, які потребують регулювання водного режиму як агромеліоративними, так і гідротехнічними заходами.

   Графічні моделі фосфат-буферності дозволяють здійснювати діагностику і прогноз фосфатного стану досліджуваного ґрунту, визначати дози фосфатних добрив у відповідності до оптимальних параметрів кожного конкретного ґрунту та потреб у фосфорі сільськогосподарських культур.

                             Список використаної літератури

1.   Арманд А.Д. Устойчивость (гомеостатичность) географических систем к различным типам внешних воздействий // В кн.: Устойчивость геосистем. М.:Наука, 1983. -С. 14-30.
2.   Артюхов Д.Б., Дронова Т.Я. и др. Водорастворимые основания как один из буферных компонентов лесных подзолистых почв // Вестн. Моск. Ун-та. - Сер. 17. - Почвов. - 1997. - № 2. - С. 42-46.
3.   Глазовская М.А. Биохимическая организованность экологического пространства в природных и антропогенных ландшафтах как критерий их устойчивости // Изв. РАН. - Сер. геогр. - 1992. - № 5. - С. 5-12.
4.   Горбатов В.С. Устойчивость и трансформация оксидов тяжёлых металлов (Zn, Pb, Cd) в почвах // Почвоведение. - 1988. - №1. - С. 35-43.
5.   Губарева Д.Н. Определение буферной ёмкости почв // Пути повышения плодородия почв. - Киев: Урожай, 1967. - С. 148-152.
6.   Добровольский Г.В., Никитин Е.Д. Функции почв в биосфере и экосистемах (экологическое значение почв). –М.: Наука, 1990. –259 с.
7.   Драчёв С.М. К изучению мобильности фосфатов почвы // Научно-агрономич. журнал. - 1928. - № 9. - С. 587-601.
8.   Жарикова Е.А. Потенциальная буферная способность в отношении калия почв равнин Приамурья. - Биол.-почв. ин-ут ДВО РАН. - Владивосток, 1999. - 20 с.
9.   Зайцева Т.Ф. Буферность почв и вопросы диагностики // Изв. СОРАН СССР. Сер. биология. - 1987. - № 14/2. - С. 69-80.
10. Иванова С.Е., Ладонин Д.В., Соколова Т.А. Экспериментальное изучение некоторых кислотно-основных буферных реакций в палево-подзолистой почве // Почвоведение. - 2002. - №1. - С. 68-77.
11. Ильин В.Б. Оценка буферности почв по отношению к тяжелым металлам // ж.Агрохимия, № 10, 1995. – С.109-113.
12. Інструкція з проведення кислотної зйомки на осушуваних землях України. НД 33-5.5-16-2005. – Київ: Держводгосп, 2005. – 23 с.
13. Канунникова Н.А., Ковриго В.П. Буферные свойства дерново-подзолистых суглинистых почв в отношении калия // Биологическая наука. - 1981. - С. 90-96.
14. Карпачевский Л.О. Почва - компонент разных природных систем. Методологические вопросы // История и методология естественных наук. - Вып. XXIУ. - М.: МГУ, 1980. - С.55-61.
15. Копцик Г.Н., Силаева Е.Д. Буферность лесных подстилок к атмосферным кислотным опадам // Почвоведение. - 1955. - № 8. - С. 954-962.
16. Кудеярова А.Ю. Использование показателя фосфатной буферной способности почв для изучения фосфатного режима и обоснования эффективного применения фосфорных удобрений // Агрохимия. - 1971. - № 11. - С. 15-21.
17. Мотузова Г.В. Природа буферности почв к внешним химическим воздействиям // Почвоведение. - 1994. - № 4. - С. 46-52.
18. Надточий П.П. Определение кислотно-основной буферности почв // Почвоведение. - 1993. - № 4. - С. 34-39.
19. Нікіфоренко Л.I. Дослідження фосфатного режиму грунту iз застосуванням показників фосфат-буферної можливості i фосфатного потенціалу // Вісник с.-г. науки, 1975. - № 11. – С. 24-32.
20. Пампура Т.В., Пинский Д.Л., Остроумов В.Г. Экспериментальное изучение буферности чернозема при загрязнении медью и цинком // ж. Почвоведение, №2, 1993. –С. 104-110.
21. Позняк С.П., Гамкало М.З. Кислотно-основная буферность бурозёмов Украинских Карпат // Почвоведение. - 2001. - № 6. - С. 660-669.
22. Савич В.И., Кауричев И.С., Латфулина Г.П. Окислительно-восстановительные буферные свойства почв // Почвоведение. - 1980. - № 4. - С. 73-82.
23. Соколова Т.А., Иванова С.Е., Лукьянова О.Н. Изменение кислотно-основнй буферности лесных подзолистых почв под влиянием модельных кислых осадков // Почвоведение. - №5. - 2000. –С. 548 – 556.
24. Трускавецкий Р.С. Буферность плодородия осушеных торфяников УССР и методы ее оценки // Почвоведение. – 1983. – №3. – С. 63-73.
25. Трускавецький Р.С. Буферність ґрунту: методологія, види, меліоративне та агроекологічне значення // Матеріали ІV з’їзду УТГА. / Пленарні доповіді. – Харків. – 1994. – С. 38-41.
26. Трускавецький Р.С. Буферність ґрунту: методологія, види, меліоративне та агроекологічне значення // Матеріали IV з`їзду грунт. та агрох. України: Пленарні доповіді. - ІГА УААН. - 1994. - С. 38-41.
27. Трускавецький Р.С. Буферна здатність ґрунтів та їх основні функції // Харків: ППВ „Нове слово”, 2003. – 225 с.
28. Трускавецький Р.С., Цапко Ю. Л. Оціночні показники кислотно-основної буферності грунтів //Агрохімія і грунтознавство. – 2003. – Вип.64. – С.12-16.
29. Трускавецький Р.С., Цапко Ю. Л., Хімічна меліорація земель // Технологія відтворення родючості грунтів у сучасних умовах (за редакцією Рижука С.М., Медведєва В.В.). – Київ-Харків, 2003. – С. 162-168.
30. Трускавецький Р.С., Чешко Н.Ф. Калійні потенціали ґрунту як критерії оцінки умов калійного живлення рослин // Вісник ХДАУ. – Харків. – 2001. – №4. – С. 16-18.
31. Трускавецький Р.С., Цапко Ю. Л., Чешко Н.Ф., Шимель В.В. Функціонування калій-буферних грунтових механізмів // Фосфор і калій у землеробстві / Міжнародна науково-практична конференція (Чернігів, 12-14 липня 2004 р.). – Чернігів – Харків, 2004. ‑ С.241-250.
32. Филеп Д., Рэдли М. Формы кислотности и кислотно-основная буферность почв // Почвоведение. - 1989. - № 12. - С. 48-59.
33. Фрид А.С. Методология оценки устойчивости почв к деградации // Почвоведение. - 1999. - № 3. - С. 399-405.
34. Хуа Ло. Буферность почв по отношению к тяжелым металлам и фтору в некоторых почвах КНР // Изв. ТСХА, вып.1, 1991. –С.202-206.
35. Цапко Ю.Л. Вплив гумусових кислот на підкисляючу дію алюмінію у дерново-підзолистому ґрунті // Вісник ХДАУ. – Харків, 2001. – № 3. –
    С. 163-165.
36. Цапко Ю.Л. Вплив трофної гетерогенності орного шару ґрунту на його родючість // Вісник ХНАУ. – Харків, 2003. – № 1. – С. 79-83.
37. Цапко Ю.Л. Нові підходи до встановлення потреб кислих ґрунтів у вапнуванні // Вісник аграрної науки. – 2003. – № 6. –С. 14-17.
38. Цапко Ю.Л. Науковий моніторинг ґрунтів за графічними моделями буферності // Вісник ХНАУ. – Харків, 2004. – № 1. – С. 114-117.
39. Цапко Ю.Л. Використання моделей буферності ґрунтів у моніторингових спостереженнях //Вісник ХНАУ. – Харків, 2005. – №1. –С.96-99.

Шамрикова Е.В., Соколова Т.А., Забаева И.В. Кислотно-основная буферность органогенных горизонтов подзолистых и болотно-подзолистых почв республики Коми // Почвоведение. - № 7. – 2003. – С. 797-867