Опорний конспект лекції із дисципліни "Основи філософських знань" для ЗФПО на тему "Філософія епохи Відродження"

Опорний конспект лекції з навчальної дисципліни

«Основи філософських знань»

Підготовив: викладач Комунального закладу «Харківський фаховий вищий коледж мистецтв» Харківської обласної ради

Селегєєв Сильвестр Сергійович

Тема. Філософія епохи Відродження

  ПЛАН

1. Поняття та сутність Відродження як епохи європейської історії.
2. Основні світоглядні ідеї Відродження.
3. Основні напрямки філософії Відродження. 
4. Реформація як складова Відродження.

       Поняттям «Відродження» (або Ренесанс) прийнято називати культурно-філософський рух у Європі кінця Середньовіччя – початку Нового часу (XIV – XVII ст.), діячі якого виступали за повернення (відродження) цінностей Античного світу.

Відродження

Середні віки

Античність

Головні ідеї епохи Відродження:

• критика Середньовічної (схоластичної) філософії;
• повернення до античних цінностей;
• повернення до «чистого» християнства;
• гуманізм (антропоцентризм).

      Термін «гуманізм» з лат. humanitas – «людяність», humanus — «людяний».

      Термін «антропоцентризм» з давньогр.  аνθρωπος – людина і лат. centrum – центр.

Основні напрямки у філософії Відродження:

• Гуманістичний (Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка).
• Неоплатонізм (Микола Кузанський).
• Натурфілософія (Леонардо да Вінчі, Микола Коперник, Джордано Бруно, Галілео Галілей).
• Політична філософія.

Представники політичної філософії:

        Нікколо Мак'явеллі (1469 – 1527). Найвідоміший твір – «Державотворець» («Государь»).

        Томас Мор (1478 – 1535). Твір – «Утопія» (змальовано острів, де люди створили ідеальне суспільство, тобто таке якого в реальному житті не існує – утопічне).    

        Томмазо Кампанелла (1568 – 1639). Твір – «Місто Сонця».

        У цих працях йшла мова про особливості влаштування держави, розроблялися принципи політики, описувалися «ідеальні» суспільства. 

        Ці твори заклали передумови для сучасної політики та виникнення утопічного соціалізму – вчення про ідеальне, справедливе суспільство,  але яке на практиці створити неможливо.

Реформація

       Реформація (від лат. reformátio – перетворення, виправлення) – церковно-релігійний та суспільно-політичний рух у Західній Європі у XVІ – початку XVII ст., що був спрямований проти католицької церкви та на повернення до біблійних джерел християнства. 

       Реформація безпосередньо почалася на території Німеччини у 1517 р. з «95 тез» католицького священника Мартіна Лютера (1483 – 1546).

Погляди М. Лютера:

• Спасіння не залежить від заслуг, а отримується Божою милістю.
• Єдиним авторитетом для віруючого є слово Боже – Біблія.
• Священник є наставником, що навчає читати і розуміти Біблію.
• Церква має бути дешевою, позбутися всього багатства.
• Єдині справжні таїнства – хрещення і причастя. 

Згодом Реформація почала поширюватися всією Європою.

Погляди Жана Кальвіна (1509 – 1564):  

• Заперечував, що спасіння людини досягається виключно її вірою.
• Бог заздалегідь визначив тих, хто має врятуватися, і тих, хто приречений до вічної загибелі; змінити це не можливо.
• Людини повинна підтверджувати свою вибраність шляхом активного досягання успіху.
• За законами Біблії життя людини має бути благочестивим.
• Спрощення церковної обрядності; місце священників повинні посісти проповідники-пастори.

          Головним результатом Реформації стало виокремлення з католицизму третього напрямку християнства – протестантизму.

Течії протестантизму:

• лютеранство (засновник – М. Лютер);
• кальвінізм (засновник – Ж. Кальвін);
• англіканство;
• баптизм (від грец. вάπτισμα – хрещення);
• адвентизм (від лат. adventus – пришестя).

Християнство