"Особливості економіки Азії. Типи країн за рівнем економічного розвитку."

Тема Особливості економіки Азії. Типи країн за рівнем економічного розвитку.

Мета:  сформувати   у  студентів  загальні  уявлення  про народонаселення та стан  і  розвиток сучасної економіки Азії;  вдосконалити  навички самостійно добирати  і  аналізувати  матеріал;  продовжити  формування умінь узагальнювати і робити висновки, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки; вдосконалити навички роботи з тематичними картами атласу.

   Обладнання:   політична  карта  світу,  політична  карта  Азії, фізична карта Азії , атласи, кар­тосхема підручника “ Історико- географічні регіони»

Основні поняття: азіатські дракони, нові індустріальні країни

Тип заняття: комбіноване.

Література:

1. Географія (рівень стандарту)» підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти/Бойко В. М., Брайчевський Ю. С., Яценко Б.П. — Ê.; Ірпінь: ТОВ «Видавництво «Перун», 2018 — 256 с.: іл.

2. Географія (рівень стандарту) : підруч. для 10 кл. закл. заг. серед. освіти / С. Г. Кобернік, Р. Р. Коваленко. – Кам’янець-Подільський : Абетка, 2018. – 256 с. : іл.

3. Географія (рівень стандарту): підруч. для 10кл.загальноосвітн. навч.закл.: Рівень стандарту, академічний рівень./Пестушко В.Ю., Уварова Г.Ш., Довгань А.І.-К.:Генеза, 2018.-192с.

4. Географія : Підруч. для 11 кл. загальноосвіт. навч. закл. : профіл. рівень / Л.Б. Паламарчук, Т.Г. Гільберг, А.І. Довгань. - К. ; Генеза, 2011. - 304 с. :іл .

5. Соціально- економічна географія світу. 10 клас: зошит для практичних робіт/ О.Г.Стадник, В.Ф.Вовк.- Вид- во «Ранок», 2018.-57с., карти.+Додаток (12с.).

Міжпредметні зв’язки: історія, економіка, фізична географія, демографія

ПЛАН

1. Народонаселення Азії.

2. Загальна   характеристика   господарства   регiону.

3. Типи країн Азії за рівнем економічного розвитку.

4. Особливості економіки Азії (первинний, вторинний, третинний сектор економіки.) Місце Азії у світовому господарстві та міжнародних відносинах

1.  Народонаселення Азії

Азія — найбільша частина світу, як по території, так і за чисельністю населення. Чисельність населення Азії – 4,4 млрд  осіб, з них майже 2,7 млрд осіб проживає лише у двох країнах - Китаї та Індії.

Прогноз

На думку експертів, у найближчі 50 років кількість населення на заході Азії збільшиться на 105 %, а на сході усього лише на 5 %. У найближчі 15 років зростання кількості населення Китаю загальмується. До 2025 р. китайців стане на 198 млн більше, ніж нині. Темпи зростання кількості населення Індії, навпаки, прискоряться, і до 2025 р. ця країна майже вирівняється з Китаєм за кількістю населення. Очікується значне зменшення кількості населення Японії.

Формування народів Азії розпочалося дуже давно. Перші держави виникли у басейнах річок Тигру та Євфрату, Інду та Хуанхе, свідченням чого є давні пам'ятки. Розвинуте зрошувальне землеробство сприяло зростанню кількості населення, виникненню міст.

Нині на території Азії проживає більше тисячі народів усіх рас. Є багато племен, що налічують тільки кількасот чоловік. Але саме в Азії можна виділити чотири найбільших народи земної кулі: китайці, хіндустанці, бенгальці, японці.

Країни Азії неоднорідні за етнічним складом. Так, Японія, Бангладеш — однонаціональні країни. Населення Китаю, Туреччини, Іраку на 75% утворює один народ, окрім якого є багато інших. Іран, Афганістан, Таїланд — багатонаціональні країни.

Народи, які спілкуються китайсько-тібетськими мовами, живуть тільки в Азії. Деякі народи, наприклад, японці і корейці, дуже відрізняються своєю мовою від усіх інших народів.

Східна Азія вважається батьківщиною монголоїдів. Звідси вони розселялися на північ, схід, захід. Найчисленніші народи монголоїдної раси — китайці, маньчжури, тібетці, корейці, узбеки та ін. 

Питання З'ясуйте, якими мовами спілкуються ці народи?

Населення Південної та Західної Азії дуже різноманітне і належить до південного відгалуження європеоїдної раси.

У Західній та Центральній Азії розмовляють тюркськими мовами (найчисленніші народи — турки, туркмени, казахи, киргизи)та іранськими (перси, курди, афганці). Країни Аравійського півострова заселяють переважно араби, що розмовляють семітськими мовами.

Простори Північної Азії дуже нерівномірно заселені місцевими народами (буряти, якути, ненці). Переважають слов'янські народи, зокрема росіяни й українці.

В Азії виникли трисвітові релігії: християнство, іслам і буддизм. На південному заході в арабських країнах сповідують іслам. Буддизм  поширений у Південно-Східній та Східній Азії, а християнство — в Росії і Казахстані.

Азія є найбільш заселеним континентом світу, демографічний центр континенту розташований у районі Індостанського субконтиненту, це зони інтенсивного сільського господарства (вирощування рису), дельти Гангу з Брахмапутрою, Іраваді. В Індонезії більшість населення концентрується на острові Ява з родючими вулканічними ґрунтами (більше 700 осіб/км²).

Сільське населення Південно-Західної Азії зосереджене вздовж передгір'їв Леванту, Ельбурсу, у межиріччі Тигру і Євфрату. Досить висока густота населення на узбережжі Перської затоки, що пов'язано з видобутком нафти.

У Східній Азії на берегах Японського моря густота населення від 300 осіб/км² (Японські острови) до 500 осіб/км² (Південна Корея).

Суворі кліматичні умови завадили заселенню північних регіонів Азії, особливо Сибір і Далекий Схід Росії, середня густота населення Росії — 8,7 особи/км².

Отже, густота населення в Азії різна, що залежить від природних умов, часу заселення та економічного розвитку території. Так, у Бангладеші вона становить понад 500 чол. на км кв., а в пустельних районах на заході і в центрі Азії до 2 чол. на км кв.

Розселення. Середнья густота населення Азії – 134,6 осіб/км2 . Там спостерігається найбільша в світі густота сільського населення  – понад 60 осіб/км2 . Однак населення в Азії розміщене вкрай нерівномірно. Існують держави, що входять до топ-10 з найбільшою густотою населення: Сінгапур (7638,9 осіб/км2 ), Бахрейн (1854,5 осіб/км2 ), Бангладеш (1144,5  осіб/км2 ), Мальдіви (1144,3 осіб/км2 ). Малозаселено Центральну та частково Західну Азію. Найбільш високогірні частини Тибету та Гімалаїв взагалі не мають постійного населення. Монголія є найменш заселеною країною в світі (менш ніж 2 особи/км2 ).

Азія є одним з найменш урбанізованих регіонів, але це відставання від інших регіонів скорочується. Особливо це відчутно на півдні і сході, де розташовані деякі з найбільших і швидкозростаючих мегаполісів планети.

Нині середній рівень урбанізації Азійського регіону становить 59,5%. Він значно поступається усім, окрім Африки, регіонам світу. Для ряду країн Азії вже характерний високий рівень урбанізації- Сінгапур (100%), Японія (91,3%), Ізраїль (92,1%), Республіка Корея (83,2%), Монголія (71,2%), КНДР (60,3%), Казахстан (55,1%), Китай (52,6%), а також арабські країни (зокрема, Катар – 99,2%, Кувейт – 97%) і держави Закавказзя. Водночас низький рівень урбанізації мають Шрі-Ланка (18,3%) та Непал (18,2%). У більшості країн Азії темпи урбанізації випереджають темпи приросту промисловості, будівництва та сфери послуг, через те виникає явище хибної урбанізації.

В багатьох азійських країнах відбувається модернізація села, що призводить до процесу рурбанізації. По-перше, на село переносяться, розширюються й модернізуються підприємства з переробки сільськогосподарської сировини. По-друге, в селах – відносно дешева робоча сила. Там з’являються швейна та взуттєва промисловість, складальні підприємства з електроніки та електротехніки, виробництва сувенірів, простих виробів з пластмас або металів. Наприклад, у селах на півдні Китаю сконцентровано 80% світового виробництва ґудзиків і застібок. Так, у сільській місцевості багатьох країн Азії (Таїланду, Філіппін, Індонезії, Малайзії) формуються «агропромислові міста».

Світові міста, міські агломерації та мегаполіси в Азії. Із 50 відомих у світі міст-мультимільйонерів в Азії розташовано 36, у 14 з яких проживає понад 10 млн осіб. До найбільших міст світу належать китайські Чунцин (30,2 млн осіб), Шанхай (24,2 млн осіб) і Пекін (21,1 млн осіб). Всього в Китаї є 17 міст-мультимільйонерів, в Індії – 4, у В’єтнамі та Пакистані – по 2; у Бангладеш, Індонезії, Іраку, Ірані, Республіці Кореї, М’янмі, Саудівській Аравії, Сінгапурі, Таїланді, Туреччині, Японії – по 1. Із переліку 173 світових міст в Азії розташовано – 37. Їх найбільше всього в Індії та Китаї.

Навколо міст виникли найбільші у світі міські агломерації. З топ-10 найбільш населених агломерацій світу 8 розміщено в Азії. Найпотужнішими з-поміж них є Токійсько-Йокогамська (37,9 млн осіб), Джакарта (31,8 млн осіб), Делі (26,5 млн осіб), Маніла (24,2 млн осіб) та Сеул-Інчхон (24,1 млн осіб). В Японії та Китаї виникли найбільші форми міського розселення – мегаполіси. Так, в Японії сформувався мегаполіс Токайдо ( площа 70 тис. км2 , 70 млн осіб, що становить 56% населення країни). Два мегаполіси сформувалися на південно-східному узбережжі Китаю: Дельта річки Янцзи та Гонконг/Сянган – Гуанчжоу (охоплює 11 агломерацій з населенням майже 50 млн осіб).

Зайнятість населення неоднакова в різних країнах. У менш розвинених країнах зростає частка зайнятих у сільському господарстві, а в Японії 70 % робочої сили задіяно у сфері послуг. У промисловості країн Азії пересічно зайнято 20-25 % працюючих. 

Мал. Зайнятість населення Азії за секторами господарства, %

2. Загальна   характеристика   господарства   регiону.

Роль Азії у світовому господарстві за останні десятиріччя значно зросла (36% ВВП світу). Економіка регіону експорто- орієнтована, більш закрита, ніж європейська, де спостерігається швидке економічне зростання. Крім ринкової моделі, присутня й соціалістична модель, за якою розвиваються лише окремі країни. Відмінності в рівнях розвитку і спеціалізації країн виражені тут сильніше, ніж в Європі.

Для господарства більшості країн Азії характерними є переважання сільського господарства над промисловістю, а в сільському господарстві домінує рослинництво.

Для промисловості (за винятком Японії, Китаю, Казахстану, НІК) характерним є домінування добувної галузі над обробною.

Країни Азії перебувають на різних рівнях соціального і економіч­ного розвитку.  Лідер-  Японія,  яка  входить  до  трій­ки найбільш розвинених  країн  світу, зміцнюються  пози­ції і міжнародний авторитет соціалістичного Китаю, який за ВВП поступається США і Японії, а з 2015 р. 1-е місце у світі.

    Велику  вагу  на  світовій  арені  мають «нові індустріальні» країни Азії, насамперед «азіатські тигри» («далекосхідні дракони») - Рес­публіка Корея, Тайвань і Сінґапур. Орієнтація на залучення інозем­ного капіталу і продумана державна політика дозволили їм здійс­нити якісний стрибок,  настільки  швидкий   і  ефективний,  що    його часто  називають «економічним дивом». До країн нової індустріалі­зації відносять Таїланд, Малайзію, Філіппіни, Індоне­зію і Туреччину, т.я. перебудова економіки в цих державах спричинила розвиток автомобілебу­дування, нафтопереробки, нафтохімії, суднобудування, електротех­нічної і електронної промисловість.

  Зона  Персидської  затоки  є  одним  з  найважливіших промислових районів  світу з великим обсягом видобутку нафти і газу, нафтохіміч­ними, металургійними та іншими виробництвами.

   Більшість інших  країн  регіону знаходяться в перехідному від феодальних відносин  періоді  розвитку: в їх економіці переважають сільське  господарство  і  гірничодобувна   промисловість. У  Півден­ній, Східній  і  Пiвденно-Східній  Азії  -рослинниць­ка спеціалізація с-г, а  в  країнах Південно-Західної Азії (дефіцит води і низька продуктивність ґрунтів) -переважання кочового скотарства.

   Розвиток економіки  країн  Азії  залежить  від  шляхів  сполучен­ня, найбільша довжина серед яких припадає на ґрунтові дороги. Такі країни, як Афганістан, Кіпр, Лаос, Оман, ОАЕ, взагалі  не  мають  залізниць. Річковий транспорт найбільш розвинений в Ки­таї, Індії, М'янмі, Лаосі, Іраку, Бангладеш. Каботажне судноплав­ство  відіграє  провідну роль у  країнах,  розташованих  на  архіпела­гах: Філіппінах, Індонезії, Японії. Найбільший  міжнародний вантажо- і пасажирообіг  припадає на Японію. У великих нафтодобуваючих  країнах — Саудівській Аравії, Ірані, Іраку — розви­нений трубопровідний транспорт. Авіаційний транспорт забезпе­чує зв'язки Азії з іншими регіонами світу.

Нерівномірність економічного розвитку субрегіонів Азії

Південно-Західна Азія – більша частина Близького і Середнього Сходу (від Туреччини до Афганістану і острівний Кіпр), сюди відносять 16 незалежних держав і Палестинські території. Цей регіон називають перехрестям, тому що розташований він на стику Європи, Азії, Африки, на перехресті важливих морських шляхів. Таке положення і наявність великих покладів нафти (²/₃ світових запасів) і газу (¹/₄ світових запасів) надають регіону важливого економічного та стратегічного значення.

Економіка регіону має, переважно, аграрно-сировинний характер. У головних нафтовидобувних країнах стан і характер економіки залежить від видобутку і збуту нафти та газу (Ірак, Іран, Бахрейн, Кувейт, Катар, Оман, ОАЕ, Саудівська Аравія). У деяких державах значного розвитку набули нафтопереробна промисловість, окремі галузі машинобудування і металообробки (Ізраїль, Ірак, Йорданія, Кувейт, Туреччина). Проблемами Південно-Західної Азії є дефіцит води і політична нестабільність.

Західна Азія (Закавказзя) – розташована в південній частині Кавказького перешийку (Азербайджан, Вірменія, Грузія). За своїм географічним положенням ці країни відносяться до Азії, але за історією розвитку і культурними традиціями (Грузія і Вірменія – християнські країни) деякі вчені відносять їх до європейських країн. Ці держави підтримують тісні зв’язки як з Центральною та Східною Європою, так і з країнами Південно-Західної Азії. Закавказзя багате на паливно-енергетичні ресурси (Азербайджан), залізні руди (Азербайджан, Вірменія), марганцеві руди (Грузія), мідні руди (Вірменія та Грузія). Цей регіон відомий як курортний і такий, що спеціалізується на вирощуванні овочів, фруктів, цитрусових, винограду та чаю.

Центральна Азія. До цього регіону відносяться Монголія, Казахстан і країни Середньої Азії – Туркменістан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан. Ці країни розташовані в безстічній області Євразії, в зоні пустель і напівпустель. Однією з основних проблем регіону є значний дефіцит води. Країни регіону добре забезпечені деякими видами мінеральної сировини: кам’яне вугілля (Казахстан), нафта і природний газ (Казахстан, Туркменістан, Узбекистан), руди кольорових металів (Казахстан, Узбекистан) і хімічна сировина. Видобувна галузь є провідною в промисловості більшості країн. У господарському комплексі Казахстану виділяються металургія, хімічна промисловість, машинобудування, легка і харчова промисловість. Сільське господарство регіону спеціалізується на вирощуванні зерна і бавовнику, молочно-м’ясному скотарстві, конярстві (Монголія).

До Південно-Східної Азії  відносять півострів Індокитай, Малайський архіпелаг та Філіппінські острови. У цьому регіоні – 11 країн: М’янма, В’єтнам, Лаос, Східний Тімор, Таїланд, Філіппіни, Камбоджа, Малайзія, Бруней, Індонезія, Сінґапур. Через Південно-Східну Азію проходять шляхи з Європи і Близького Сходу до Східної Азії та Австралії. Країни регіону добре забезпечені природними ресурсами, мають потужну експортну базу і стали найбільшими, а інколи і монопольними експортерами окремих товарів (побутової електроніки, телекомунікаційного обладнання, інтегральних схем тощо).

Південно-Східна Азія продовжує виступати у МГПП як важливий постачальник сільськогосподарської сировини (рис, натуральний каучук, прянощі, кокосові горіхи, пальмова олія тощо). Країни регіону (особливо Індонезія, Малайзія, Сінґапур, Філіппіни) – серед світових лідерів за осбсягами залучених інвестицій.

Південна і Східна Азія представлені на окремих картах. Окремою групою в Азії виступають  НІК Південно-Східної і Східної Азії- 4 азіатські тигри, що піднялись на першій хвилі індустріалізації 80 рр. ХХ ст. (Південна Корея, Сінґапур, Сянґан, Тайвань), і країни другої хвилі індустріалізації 90 рр. ХХ ст. (Малайзія, Таїланд, Бруней, Індонезія, Філіппіни). Ще в середині ХХ ст. роль цих країн у світовій економіці була другорядною, але згодом вони почали активно і послідовно здійснювати політику індустріалізації за японським зразком і фінансовою допомогою Японії та США. У НІК була створена економіка відкритого типу з вільними економічними зонами та експортно-орієнтованими виробництвами. За останні десятиріччя значно зросла частка промисловості у ВНП країн, продовжує збільшуватися частка сфери послуг. Таким чином, причиною економічного злету НІК Південно-Східної і Східної Азії стали структурна перебудова господарства зі широким впровадженням досягнень науково-технічного прогресу.

3.Типи країн Азії за рівнем економічного розвитку

За рівнем економічного розвитку в Азії є всі типи держав: високорозвинуті країни, країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою та країни з плановою економікою.

До І групи високорозвинутих країн(3)  входить лише Японія, Кіпр та Ізраїль. Японія - високорозвинута держава, єдиний азійський член Великої сімки, яка за багатьма показниками посідає провідні позиції у світі. Ізраїль- країна «переселенського» капіталізму. Кіпр- середньорозвинута країна 

До ІІ групи відносять країни, що розвиваються (32). В цій групі є країни, які за сумарним ВВП обійшли розвинені країни Європи, але за душовим його значенням їхні успіхи поки що незначні, так і дуже бідні країни.

Підтипи:

 -нові індустріальні країни- 7, які за рахунок дешевої робочої сили та інвестицій, а також за участю західних ТНК здійснили реформи господарства, впровадивши високотехнологічну модель його розвитку( Республіка Корея, Сінгапур, Китайська республіка Тайвань- «азіатські дракони», а також Таїланд, Малайзія, Індонезія і Філіппіни);

-нафтопереробні країни Перської затоки та Південно-Західної Азії -7 ( цим країнам завдяки експорту нафти і газу вдалося також у короткі строки зміцнити свої позиції у світовому господарстві і розвинути інші галузі господарства у своїх країнах);

-найменш розвинуті країни-9 в яких структура господарства несформована і представлена однією-двома галузями ( Лаос, Непал, Бутан та ін.), часта письенного населення 20%, ВВП-500-1500 дол. на люд.;

-дрібні острови-2 ( Мальдіви, Бахерйн)- міжнародний туризм, фінансові послуги, ВВП-9000-25000 дол люд.; 

-країни великого потенціалу-7 (Індія, Пакістан, Шрі-Ланка, Ліван, Іорданія)- 1500-11000 дол США на люд., переважає с-г, у промисловості- гірничодобувна, легка, харчова

ІІІ група- країна з перехідною економікою- 9 (країни Центральної Європи та Закавказзя)

ІУ група- країни з плановою економікою -3 (В’єтнам, Китай, КНДР)- головна фора власності- державна, проте Китай і В’єтнам мають  економіку з елементами ринкової.

4. Особливості економіки Азії (первинний, вторинний, третинний сектор економіки.) Місце Азії у світовому господарстві та міжнародних відносинах

Первинний сектор економіки.

Добувна промисловість. Одним із складників первинного сектору економіки країн Азії є добувна промисловість. Світовими лідерами в експорті скрапленого газу є Індонезія та Малайзія. Серед інших великих постачальників вирізняються Бруней, Оман, Катар та ОАЕ.

Активно функціонує створена у 1960  р. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), яка контролює ціни на нафту. В останні десятиліття Азії зробила велетенський крок уперед, створивши власну базу для геологічної розвідки. Завдяки цьому було відкрито нові родовища мінеральної сировини, детальніше досліджено будову земної кори азійських докембрійських платформ. За останні півстоліття частка Азії у світовому видобутку корисних копалин зросла у 4 рази й нині становить більш ніж 40% від світового показника.

Сільське господарство. На орні землі в Азії припадає лише 17% поверхні, а на одну людину в середньому – 0,15 га ріллі. Цей показник ще нижчий в Індії (0,14 га/особу), Китаї (0,1 га/особу), Республіці Кореї (0,04 га/особу). Непродуктивних земель в Азії більше, ніж у будь-якому іншому регіоні світу. Ситуацію пом’якшує той факт, що у багатьох країнах регіону збирають по 2 – 3 врожаї на рік. Добре забезпечені орними землями лише окремі країни, зокрема Казахстан (1,5 га/особу), Туреччина, Іран. В умовах малоземелля невеликими є й площі й площі фермерських господарств (1 – 2 га), що суттєво відрізняє аграрний сектор Азії від Європи та Америки. Малі ферми зазвичай використовують ручну малопродуктивну працю. Проте в Японії малі ферми показали себе як прогресивні, хоч їх середня площа становить лише 1,4 га.

Справжнім проривом в агросфері стала зелена революція. Був зроблений акцент на запровадженні високопродуктивних сортів швидкостиглих рослин (спершу пшениці, згодом рису) та порід тварин, механізацію праці, використання добрив, зведення зрошувальних систем тощо. В результаті зеленої революції за другу половину ХХ ст. виробництво сільгосппродукції в Азії зросло у 4,8 раза, а населення – лише у 2,6 раза. Найбільших успіхів у розвитку аграрного сектору досягли Республіка Корея, Таїланд, Китай, Тайвань.

 Азійські країни є важливими постачальниками технічних культур на світовий ринок. Наприклад, із семи найбільших виробників бавовнику в світі п’ять розміщуються в Азії (Китай, Індія, Пакистан, Узбекистан, Туреччина).

Неабияких успіхів у сільському господарстві досягли нафтодобувні країни Західної Азії. Саудівська Аравія прибутки від нафти почала частково спрямовувати на сільське господарство. Країна стала лідером на Близькому Сході у розвитку зернового господарства та експорту пшениці. Аналогічні проекти реалізують у Кувейті, Бахрейні, Катарі.

Нині в аграрних відносинах азійських країн існують високо- та дрібнотоварний сектори. Перший спеціалізується на вирощуванні експортних культур (чаю, бавовнику, джуту, цукрової тростини, гевеї, спецій, кокосової пальми, тропічних фруктів), другий постачає продукцію на внутрішній ринок (рис, пшеницю, просо, сою, батат). Основними типами господарств у високотоварному секторі є приватні ферми або плантації.

У структурі сільського господарства переважає рослинництво. В мусонних областях на червоноземах, жовтоземах і чорних тропічних ґрунтах зосереджено основні райони землеробства Азії.  Із зернових культур там вирощують рис і пшеницю, переважно для власних потреб. Країни Азії дають 90% світового збору рису, під яким зайнято понад 50% ріллі. Світовими лідерами за збором рису та пшениці є Китай та Індія . Із технічних культур вирощують та експортують чай (найбільші плантації у Китаї, Індії та Шрі-Ланці), каву (В’єтнам, Індія), бавовник (Китай, Індія, Пакистан), джут (Бангладеш, Індія, Пакистан), цукрову тростину (Індія, Таїланд, Китай, Індонезія), тютюн (Китай), прянощі (Індія, Малайзія, Шрі-Ланка, Індонезія, Філіппіни, Таїланд). Для власного споживання вирощують сою та бульбоплідні культури.

У континентальних областях на чорноземах і сіроземах пустель на зрошенні культивують пшеницю (Казахстан, Іран) та бавовник (Узбекистан). Для власного споживання сіють просо та сорго. Саудівська Аравія відома вирощуванням кави-мокко, Афганістан, Пакистан, Іран – опійного маку.

Середземноморські області з коричневими ґрунтами спеціалізуються на вирощуванні винограду, цитрусових, олив, садівництві (Туреччина, Сирія, Ізраїль). Із зернових переважає пшениця. Для екваторіального типу клімату характерним є вирощування багаторічних дерев. На країни Південно-Східної Азії припадає понад 90% виробництва натурального каучуку в світі, що його добувають із соку гевеї (Малайзія, Індонезія, Таїланд) та копри  – сушеної м’якоті кокосового горіха (Філіппіни). Тут є також плантації кави та какао (Індонезія).

Завдяки зеленій революції в аграрному секторі азійських країн зросла частка продукції тваринництва. Наприклад, на Китай припадає 53% світового виробництва свинини. В Індії також було проведено білу та блакитну революції. Перша передбачала успіхи в молочному скотарстві, друга – у сфері рибальства. Під пасовищами зайнято 22% території Азії. Найчастіше розводять овець. За їх поголів’ям вирізняються Китай, Індія, Туреччина, країни Центральної Азії, Монголія. Там з овець одержують вовну, м’ясо, каракуль, шкіру. Туреччина відома доглядом за ангорськими козами. За поголів’ям великої рогатої худоби є лідером Індія. На Тибеті для одержання молока вирощують яків. У пустельних районах важливим є розведення верблюдів. Як тяглову силу розводять буйволів (країни Південно-Східної Азії) та слонів (Індія). Традиційним залишається шовківництво та бджільництво.

Лісове господарство. Найбільше територій вкрито лісом у Південно-Східній (Лаос – 72%, М’янма – 64%) і частково у Східній Азії (Японія – 76%, Республіка Корея – 64%). Натомість країни Західної Азії практично позбавлені лісу. Азія посідає 1-ше місце з-поміж регіонів світу за заготівлею лісу-кругляку та деревини листяних порід. Ліси промислового призначення концентруються на північному сході Китаю. Ця країна є значним виробником паперу, дерев’яних меблів і пиломатеріалів. Найбільшими країнами-експортерами деревини є Індонезія, Малайзія та Філіппіни. Цінні породи дерев екваторіальних і тропічних лісів йдуть на виробництво якісних меблів та паркету. Нині в країнах Південно-Східної Азії розвивається деревообробка. Основні імпортери лісу в межах регіону – Японія й Південна Корея. Великих збитків лісовому господарству в Азії надало неконтрольоване використання деревини. Зважаючи на це, уряди країн приділяють багато уваги лісовідновленню.

Вторинний сектор економіи

Виробництво електроенергії. Лідером у світі та регіоні за обсягами одержання електроенергії є Китай (23,8  % світового виробництва). В країні запущена на річці Янцзи найпотужніша електростанція  – ГЕС «Сань-Ся» («Три ущелини») (мал.  85). Її проектна потужність становить 22,4  млн кВт. До лідерів з виробництва електроенергії у регіоні також належать Індія (5,6% світового виробництва), Японія (4,0%), Республіка Корея (2,2%), Саудівська Аравія (1,2%). Найбільшу частку електроенергії у регіоні одержують на ТЕС. Зростає зацікавленість країн у використанні відновлюваних джерел енергії. У Китаї започатковано використання енергії вітру, сонця та біомаси, в Індії  – вітру, в Японії та Туреччині – сонця, на Філіппінах і в Індонезії – внутрішнього тепла Землі. Металургійне виробництво.

Чорна металургія у більшості країн зорієнтована на сировинний чинник і розміщується біля басейнів з видобутку залізних, марганцевих руд, коксівного вугілля. Світовим лідером за приростом чорної металургії є Китай (49,2 % світового виробництва). Серед країн Азії до світових топ-10 за виплавкою сталі також належать Японія (6,5% ), Індія (6%), Республіка Корея (4,3%) та Туреччина (2%). Збільшується кількість країн, які плавлять сталь з імпортної сировини або металобрухту. У країн Азії розвивається кольорова металургія. Виробництво алюмінію та міді набуло поширення в Індії, Китаї, ОАЕ, Бахрейні, Японії, Республіці Кореї та Казахстані. Більшість з них (окрім Казахстану та частково Китаю) працюють на імпортній сировині.

 Виробництво машин та устаткування. Багатопрофільне машинобудування розвинуто в Японії, Китаї, Індії, Республіці Кореї, КНДР, В’єтнамі, Казахстані, автомобілі виробляють майже у 20 країнах регіону. Найбільше автомобілів власних брендів складають Китай (29,8% світового виробництва), Японія (10,0%) та Республіка Корея (4,2%). Автоскладальні заводи на імпортних деталях використовують дешеву робочу силу в нових індустріальних країнах: Таїланді, Туреччині, Індонезії, Малайзії, Пакистані, на Філіппінах. Найбільшими у світі виробниками суден стали Китай (38% світового виробництва), Республіка Корея (33%) та Японія (близько 25%). Ці ж самі країни виробляють швидкісні локомотиви та космічну техніку, побутову техніку, комп’ютери та комплектуючі до них. Для машинобудування Ізраїлю характерна висока частка військово-промислового комплексу, авіабудування, точне машинобудування (медичне обладнання, електротехніка).

Хімічне виробництво. Швидкими темпами розвивається хімічна промисловість Китаю, яка спеціалізується переважно на виробництві мінеральних добрив. Країна забезпечує 34% усього виробництва мінеральних добрив світу та контролює 21% їх експорту. Зростає роль хімічної промисловості Індії. Країна стала одним зі світових лідерів у виробництві азотних добрив та фармацевтичних препаратів. Із початку 90-х рр. ХХ ст. на основі нафтових родовищ сформувався новий регіон хімічної промисловості – країни Перської затоки, в яких розвинуто нафтохімію та синтез мінеральних добрив.

Легка промисловість. Спираючись на дешеву робочу силу та власну сировину, країни Азії одними з провідних зробили виробництва тканин, одягу та взуття. Нині 70% усіх тканин виробляється в Азії. Китай, Індія вийшли на перші місця у світі за виробництвом бавовняних й вовняних (15%) тканин. Бавовняне виробництво набуває усе більшого значення в Індонезії, Пакистані; вовняне  – у Туреччині, Республіці Кореї; шовкове  – в Індії та Китаї. «Швейним цехом» розвинутих країн стали азійські країни: Туреччина, Китай, Індонезія, В’єтнам, Філіппіни, Малайзія, Індія.

Третинний сектор економіки

Прискорений розвиток третинного сектору. Найбільшими темпами сфера послуг розвивається у Сянгані/Гонконгу, де на неї припадає понад 85% ВВП. У Сінгапурі, Республіці Кореї, на Тайвані темпи зростання були найвищими в останні два десятиліття й нині перевищують 65% ВВП. Вже понад половину ВВП створює сфера послуг навіть у таких, у минулому аграрних, країнах, як Індія, Бангладеш, Пакистан, Шрі-Ланка. У цих країнах переважають прості послуги, розраховані на некваліфіковану робочу силу, передусім роздрібна торгівля та особистісні послуги.

Транспорт. У країнах Азії транспорт розвивається дуже динамічно, часто запозичуючи європейські технології. Ще у середині ХХ ст. на Азію (разом з Японією) припадало лише 8% залізниць світу. Нині цей показник збільшився утричі. З небувалим розмахом зводяться залізниці в Китаї. У 2006 р. було введено в експлуатацію найбільш високогірну залізницю у світі на Тибеті. Споруджуються високошвидкісні залізниці, світовим лідером за мережею яких є Китай (понад 20  тис.  км). Там працюють найдовші у світі високошвидкісні залізниці: Пекін  – Шанхай, Пекін – Гуанчжоу. У країні також діє перша у світі високошвидкісна магістраль поїздів на магнітній подушці – Шанхайський маглев, що досягає швидкості понад 430 км/год. Є швидкісні залізничні лінії у Японії (з 1964 р.), Республіці Кореї (Сеул – Пусан), на Тайвані, в Узбекистані (Ташкент – Самарканд), Туреччині. Однак з розвитком автомобільного, морського та авіаційного транспорту питома вага залізниць у перевезенні вантажів і пасажирів поступово скорочується. Є й держави, де залізниці зовсім немає: Бутан, Ємен, Кіпр, Мальдіви, Оман, Східний Тимор.

Морське судноплавство в Азії виконує роль головного вантажоперевізника. Нині кількість портів-велетнів в Азії  – 41. Серед найбільших за вантажообігом морських портів світу є Сінгапур; китайські порти Шанхай, Тяньцзінь, Нінбо–Чжоушань, Гонконг/Сянган; на Тайвані – Гаосюн; у Республіці Кореї – Пусан; японські порти Нагоя, Осака, Токіо; в Індії  – Мумбай. До країн з найбільшим морським флотом належать Японія, Китай, Республіка Корея, Гонконг/Сянган, Сінгапур, Тайвань, Іран, Малайзія, Саудівська Аравія.

У ряді країн Азії й донині переважають ґрунтові дорогі, на яких часто використовується гужовий та в’ючний транспорт. Але саме азійські країни очолюють рейтинг Всесвітнього економічного форуму за якістю автомобільних шляхів: ОАЕ, Сінгапур, Гонконг/Сянган та Японія.

 В останні десятиліття в країнах Азії активно розвивається авіаційний транспорт. Лише в Китаї за 5 останніх років збудовано 45 великих аеропортів. Авіакомпанії Китаю, Сінгапуру, Гонконгу/Сянгану та арабських країн-нафтоекспортерів стали найбільшими замовниками повітряних суден і наземного навігаційного обладнання. Аеропорти-хаби працюють у таких містах, як Пекін, Дубай (ОАЕ), Токіо, Гонконг/Сянган, Стамбул (Туреччина), Шанхай (Китай), Сінгапур, Гуанчжоу (Китай), Джакарта, Бангкок.

Зв’язок та комп’ютерне програмування. Країни Східної Азії за короткий період значно поліпшили забезпеченість населення й господарства сучасними засобами зв’язку. Піонерами в розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в Азії стали Японія та нові індустріальні країни. Республіка Корея випередила США за часткою громадян, які користуються Інтернетом. Завдяки новітнім засобам зв’язку Індія змогла вдвічі збільшити експорт програмового забезпечення. Місто Бангалор набув всесвітньої слави як центр інформаційних технологій. Завдяки електронному зв’язку лікарі Індії, Пакистану або Бангладеш ставлять діагнози та обслуговують пацієнтів із розвинутих країн. Китайські програмісти обслуговують користувачів ПК в Японії, а художники виконують замовлення мультиплікаційних студій США.

Фінансові послуги. Державні комерційні банки домінують у Китаї, на Тайвані, в Індії, Сирії, Республіці Кореї. У багатьох мусульманських країнах банківські справи ведуть з дотриманням принципу відмови від стягнення банківського відсотка. Оплата послуг й кредитів зазвичай відбувається за допомогою різних схем розділення з банком прибутку промисловців і торговців, унаслідок фінансування їх проектів. Існують й різноманітні форми заохочення вкладників. Наприклад, банк може оплатити фізичним особам витрати на хадж (паломництво) до Мекки. У Сінгапурі, Малайзії, Сянгані/Гонконгу лідерами ринку є приватні банки. У більшості азійських країн окрім комерційних функціонують банки розвитку, задачею яких є фінансування важливих національних проектів з довготривалою окупністю. Трапляються й сільські банки та кредитні кооперативи.

В Азії в останні десятиріччя зросли т. зв. нові міжнародні фінансові центри. Гонконг/Сянган  – головний діловий та фінансовий центр Азії, надпотужний успішний регіональний бізнес-центр Сходу. Міжнародними фінансовими центрами в Азії вважають також Сінгапур, Токіо, Сеул, Дубай, Шанхай. Туризм. Швидкими темпами в останні десятиліття розвивається міжнародний туризм. Для економіки невеликих країн він має виключне значення (Мальдіви, Бахрейн, Бутан, Непал). Суттєвою є його роль для країн Західної Азії: Туреччини, Йорданії, ОАЕ, Сирії. До топ-10 країн світу за кількістю іноземних туристів увійшли такі країни, як Китай, Туреччина й Таїланд. Зі зростанням статків населення важливим став внутрішній туризм. Він добре розвинутий у Китаї, Японії та Республіці Кореї.

 Освіта і наука. В азійських країнах постійно зростають державні витрати на розвиток освіти та науки. У переважній більшості країн вони становлять 5 – 7% від ВВП. А в Малайзії, Саудівській Аравії, Республіці Кореї, Сінгапурі ці витрати значно більші. Це сприяє зростанню професійної підготовки робочої сили. За останні півстоліття рівень грамотності дорослого населення зріс з 35 до 70%.

Спершу засоби виробництва азійським країнам доводилося купувати за кордоном. Потім були спроби копіювання та відтворення техніки та технологій розвинутих країн. Це з успіхом робили Японія, нові індустріальні країни, Китай, Індія. Таку практику назвали «зворотним інжинірингом». Але потім зі створенням власної наукової бази азійські країни почали створювати власні технології й реалізувати техніку під власними торговими марками. Нині Китай, Індія, Сінгапур, Республіка Корея та Тайвань перетворилися на науково-технічні та дослідно-промислові центри провідних міжнародних корпорацій. «Відплив розуму» є гострою проблемою азійських країн. З метою запобігання економічним збиткам від цього проводять стажування фахівців в інших країнах, навчання громадян у зарубіжних університетах, реалізують спільні освітні програми з іноземними партнерами.

   Особливу роль в економіці окремих країн Азії відіграє  туризм. Так, високо розвинена індустрія туризму в Туреччині, де  відпочиваючих приваблює налагоджена курортна інфраструкту­ра. Чималі прибутки від паломництва віруючих - Ізраїль і Саудівська Аравія. Непал  обкладає  зборами  альпіністів,  які  прагнуть підкорити  вершини  Гімалаїв. Індія і Ки­тай  заробляють на давніх культових спорудах.

Місце Азії у світовому господарстві та міжнародних відносинах

Країни Азії посідають одне з провідних місць у світі в сучасних політичних та соціально-економічних процесах. Серед експертів навіть існує думка, що найближчим часом центр світової економічної активності може переміститися зі США і Європи до Азії.

Позитивний імідж для свого регіону створює Японія. Вона має високий рейтинг за технологічними досягненнями, інноваціями, інформатизацією, конкурентоспромож ністю національного господарства тощо. За деякими з цих показників у лідери виходить і Сінгапур. Ці дві країни, а ще Китай та Індія характеризуються високим показником ВВП. Чільне місце в системі світового господарства посідають країни - експортери нафти Південно- Західної та Південно-Східної Азії.

Основу імпорту  становлять продукція сільського господарства та її переробки, чорні метали, продукція хімічної промисловості та машинобудування. В експорті Азії домінують побутова техніка, автомобілі  (зростає роль), фармацевтична продукція, полімерні матеріали, харчові продукти, одяг та взуття, трикотаж, каучук, гума, с/г продукція (чай, натуральний каучук, бавовна, спеції, тропічні фрукти), а також продукції гірничо-добувної промисловості (нафти, газу, марганцю, олова, хромітів, залізної руди тощо).

   Інтенсивному  залученню  багатьох  країн Азії до світової спільно­ти сприяє  їх  вигідне  транспортно-географічне  положення на морсь­ких шляхах, що пов'язують Європу з басейном Тихого океану.

Найбільші експортери- Японія, Китай, Індія, Саудівська Аравія, Туреччина, Ізраїль.

1. В Азії проживає більша частина людства.Чисельність населення Азії становить 4,4  млрд 117 млн осіб. Це найбільший показник серед регіонів світу. Попри це Азія є одним з найменш урбанізованих регіонів світу.

2.Населення Азії належить до всіх рас і дуже різноманітне за національним складом. Азія — батьківщина найбільш поширених світових релігій,

3.За рівнем соціально-економічного розвитку в Азії виділяють чотири групи країн. Найбільшу групу на континенті становлять країни, що розвиваються.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ ДО ТЕМИ

1. Які території в Азії не заселені? Чому?
2. Народи яких мовних груп проживають тільки в Азії?
3. В яких напрямах відбувалося переселення азіатських народів? 
4. Де і коли виникли світові релігії?
5. Назовіть приклади держав Європи, що належать до різних типів та підтипів за рівнем соціально- економічного розвитку.
6. Яке місце посідають країни Азії у світовому господарстві?
7. Порівняйте спеціалізацію господарства субрегіонів Азії. Назвіть причини нерівномірності їх економічного розвитку.