перелітні птахи(родина купця Регіра)

                                        ПЕРЕЛІТНІ ПТАХИ.

   У економічному житті Маріуполя кінця XIX - початку XX ст. було немало яскравих і талановитих підприємців, які за масштабами своєї діяльності виходили далеко за межі рідного міста і виводили свій бізнес не лише на всеросійський, але і на міжнародний рівень. Одним з таких підприємців був Петро Петрович Регір, який за два десятиліття своїми силами без державних субсидій створив одну з найбільших судноплавних компаній в Російській імперії, що до початку XX ст. п'яте місце серед російських пароплавств за тоннажем суден.

   Про ранні роки життя П.П. Регіра збереглися, нажаль, небагато відомостей. Він народився в 1851 р. в сім'ї німецьких колоністів, був одружений на маріупольській гречанці, яку, імовірно, звали Єфросинія Прокопівна. Первинний капітал П.П. Регір заробив, займаючись зерновим бізнесом. [1]

   Флотилія П.П. Регіра розпочиналася з придбання ним у 1880-ч рр. колісного парового буксира "Успіх", побудованого в Англії в 1872 р. Буксири транспортували баржі, що збирали зерно по усьому Азовському узбережжю, і доставляли до великотоннажних суден, що стояли на рейді. У 1889 р. він придбав в Англії вантажний пароплав "Натфорд" вантажопідйомністю 1536 т, що отримав нову назву "Прогрес", і орендував на три роки пароплав "Інженер Авдаков" вантажопідйомністю 1461т. брав у Д.А. Хараджаєва. Ці судна були призначені для перевезення вугілля з Маріуполя в порти Чорного моря і Константинополь. Так було засновано пароплавство П.П. Регіра з центральним офісом у Санкт-Петербурзі. Прибутки, що отримувала ця компанія, П.П. Регіру вже у 1891 р. стати купцем 1-ої гільдії. [2]

   У 1912 р. компанією Регіра були придбані: в Англії - вантажний пароплав "Леутс Касл" (перейменований на "Росію") і пароплав Російського товариства вивізної торгівлі "Експорт". Судна пароплавства Регіра доставляли щорічно до 100000 т донецького вугілля у балтійські порти Кронштадт, Лібаву, Санкт-Петербург, Ревель, Ригу. По дорозі назад вони перевозили в порти Західної Європи і Середземномор'я російський ліс і зерно. У компанії була власна артіль вантажників для завантаження іноземних суден.

      П.П. Регір був не лише успішним підприємцем. Незважаючи, на свою зайнятість, він брав активну участь в різних сферах громадського життя Маріуполя: був членом портового присутствія, а також був директором Повітового відділення Губернського тюремного комітету.

   Активну роль в справах пароплавства відігравав П. Регір-молодший. Він був членом правління Чорноморського Суспільства взаємного страхування судновласників, організував Асоціацію судновласників Азово-Чорноморця, очолював Комітет З'їздів судновласників. З 1914 р. фірма стала називатися "П.Регір і син".

   П. Регір-молодший був одружений на дочці  багатого домовласника з Одеси Ользі Гнатівні Івановій, його сестра Марія вийшла заміж за Анатолія Олександровича фон Фальц-Фейна, племінника Ф.Е. фон Фальц-Фейна, засновника заповідника "Асканія-Нова"

   У роки Першої світової війни пароплави "Бесарабія", "Великоросія", "Інженер Авдаков", "Малоросія" і паровий буксир "Протектор" були мобілізовані в Транспортну флотилію Чорноморського флоту, а "Марія Регір" і "Росія" продані відповідно у 1913 і 1915 рр. У 1917 р. німецьким підводним човном був потоплений "Експорт".

   Передчуваючи революцію, увесь свій статок Регіри у 1917 р. перевели за кордон, діти - син Петро і дочка Марія - емігрували. За деякими відомостями, П.П. Регір-старший залишився у Маріуполі. Останні відомості про нього датуються лютим 1919 р. В народі ходила легенда, що він помер від голоду. У 1919 р. син продавши судна різним  компаніям  переїхав до Швейцарії.

   Таким чином, родина маріупольських судновласників Регірів в останній чверті XIX - на початку XX ст. відігравала помітну роль у розвитку торгового пароплавства не лише у масштабах Маріуполя, а й у масштабах всієї Російської імперії. Але, нажаль, історія цієї родини та її діяльність поки що так і не стали предметом ґрунтовного наукового дослідження. Рідне місто П.П. Регіра також не виявляє пошани до пам'яті свого видатного земляка: його ім'я майже ніде не згадується, крім поодиноких статей у місцевій періодиці, а чудовий багатоповерховий будинок з грифонами  по вулиці Італійській 13, що належав родині Регірів, перетворився на руїни. А його нащадки, як ті перелітні птахи, повернулися  до рідної батьківщини.

Література

1. Людин П. Мариупольский судовладелец Петр Регир / П. Людин // Азовский морской Альманах. - Мариуполь, 1996. - С.38.
2. Барышников М. Н. Деловой мир России : Историко-биографический справочник / М.Н.Барышников. -  СПб.: Искусство- СПБ,  Logos, 1998 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.booksite.ru/localtxt/del/ovo/delovoi_mir/21.htm
3. О товариществе пароходных предприятий на Дальнем Востоке // Русское Судоходство.- 1909.-№9.-С.68-81.