"Поет і філософ Халіль Джебран. Поняття про країну Ліван і ліванську культуру"

Підготувала вчитель  світової літератури Остерської ЗОШ І-ІІІ ст.№2(м.Остер,Чернігівська обл.)

 Смовська Ірина Юріївна.

 Урок можна провести як урок позакласного читання в 11 класі або музично-літературну композицію

Інтегрований урок світової літератури,  географії та художньої культури

Тема.   Поет і філософ Халіль Джебран. Поняття про країну  Ліван і ліванську культуру

Мета. Познайомити учнів з життєвим і творчим шляхом поета, дослідити особливості творчої манери, ознайомити учнів з географічним розташуванням країни Ліван та її культурою;розвивати логічне мислення,пам'ять, робити висновки,узагальнювати почуте,побачене,проаналізоване; виховувати почуття відповідальності, здатність до співчуття, співпереживання, взаємодопомоги,любові.

Хід уроку

 Епіграф

«Великодушність полягає не в тому, щоб ти дав мені щось таке, в чому я маю потребу більш за тебе, але щоб ти дав мені те, без чого сам не можеш обійтися.» Халіль Джебран

І.Актуалізація опорних знань

1.Пригадайте,яких арабських письменників ми з вами вивчали?Яка особливість творів цих письменників?Як у їх творчості проявляється менталітет?

ІІ. Мотивація навчально – пізнавальної діяльності.

Учитель світової літератури.Як ви розумієте епіграф до уроку? А чи зустрічали ви таких людей у своєму житті?

Сьогодні у нас незвичайний урок,бо на ньому ми поговоримо не тільки про Халіля Джебрана,а й дізнаємося про культуру Лівану та місце розташування цієї держави.

Прийом «дивуй!» (Епізод із життя письменника для зацікавлення учнів).

Учитель світової літератури.Зараз Джебран вважається в усьому світі одним із найвидатніших поетів XX ст., недаремно 1983 рік був проголошений ЮНЕСКО роком Джебрана. Мільйони арабів, котрі читають його твори рідною мовою, визнають Джебрана найвидатнішим письменником і філософом минулого століття.

Учитель світової літератури.Оголошення теми і мети уроку.

ІІІ. Формування знань,умінь і навичок.

Учитель географії. Ще Гете казав, що пізнати письменника можна, лише побувавши в його країні. То  ж зараз ми побуваємо в країні Ліван,де народився і довгий час жив Халіль джебран. Ліва́н, офіційна назва Ліва́нська Респу́бліка— країна в західній Азії, що межує на півночі і сході з Сирією, на півдні з Ізраїлем, на заході омивається Середземним морем. Площа 10452 кв. км, столиця — Бейрут. ( Учитель на карті показує країну). Рельєф: вузька прибережна рівнина, долина Бекаа простяглася з півночі на південь між Ліванським і Антиліванським гірськими хребтами. Глава держави — Мішель Сулейман, з 2008; глава уряду — Наджиб Мікаті, з 2011; політична система — конфесійна демократична республіка. Експорт: цитрусові й інші фрукти, овочі, промислова продукція сусіднім арабським країнам. Населення 4224 тис. (2008) (ліванці 82%, палестинці 9%, вірмени 5%); мови: арабська і французька (обидві державні), вірменська, англійська. Недавня історія: незалежність від Франції отримана в 1943, в 1964 в Бейруті була заснована Організація визволення Палестини (ОВП). Громадянська війна між християнами і мусульманами розпочалася в 1975-76 і завершилася в 1989 Таїфською угодою. Просірійська адміністрація була переобрана в 1992, але згодом скинута під час Кедрової революції 2005 року.

Сучасна історія. 3 вересня 2004 року ліванський парламент не прийняв поправку до конституції, яка дозволила просирійському президенту Емілю Лахуду продовжити термін знаходження на посаді, що привело до значної напруженості. В результаті Рада безпеки ООН за ініціативою США і Франції прийняла резолюцію з вимогою вивести з Лівану всі іноземні війська. Сирія неохоче починає вивід військ, але повністю закінчує тільки після вбивства колишнього прем'єр-міністра Лівану Рафіка Харірі 14 лютого 2005 та хвилі антисирійських протестів, що послідували за цим (Кедрова революція). 12 липня 2006 року Ізраїль почав військову операцію на півдні Лівану з ціллю витіснення звідти радикальної організації «Хізбалла» та припинення її нападів на Ізраїль, яка була закінчена припиненням вогню 14 серпня 2006 року.

Учитель художньої культури. Ліван – це унікальна країна не тільки за розташуванням,а й за своїм культурним надбанням.

Народна освіта. Система освіти в Лівані включає п'ятирічну початкову і семирічну середню школу, а також професійні училища з чотирилітнім терміном навчання і Ліванський університет в Бейруті. Деякі з кращих приватних шкіл були засновані іноземними католицькими (в основному французькими) і протестантськими (переважно британськими і американськими) місіонерами ще на початку 19 ст. Вони створювалися також місцевими християнськими церквами, приватними особами і мусульманськими організаціями. Приватні школи спочатку мали свої власні навчальні програми, які поступово все більш стали зближуватися з навчальними планами державних шкіл.

Ліван виділяється в арабському світі найвищим рівнем письменності населення. У 1995 грамотними були 92,4% всіх жителів Лівану старше 15 років.   (Показ презентації №1.)

З семи університетів Лівану, в яких в 1993/1994 числилося бл. 75 тис. студентів, старий і найпрестижніший — Американський університет, заснований в 1866 як Сирійський протестантський коледж. Навчання ведеться англійською мовою. Відомий також університет Сент-Жозеф, організований в Бейруті французькими єзуїтами в 1881. У 1953 в Бейруті був створений Ліванський університет, а в 1960 — Арабський університет (філіал Олександрійського університету в Єгипті). У 1950 в Джунії відкрився університет Сент-Еспрі-де-Каслік. Є також декілька коледжів, що спеціалізуються в таких областях, як вища освіта, теологія і музика.

Видавнича справа. Відродження арабської літератури в 19 ст. стало результатом праці ліванських філологів і публіцистів. Завдяки їх зусиллям відродився інтерес до класичної середньовічної спадщини і сформувався сучасний арабський літературний стиль. Родоначальниками арабської журналістики не тільки в Лівані, але і в інших арабських країнах був Ліван, перший національний, що заснували, видавництва. Ліван як і раніше зберігає славу провідного центру журналістики і друкарської справи в арабському регіоні. Газети, що видаються в Бейруті, і журнали називають «парламентом арабського світу», оскільки саме на їх сторінках ведуться суспільні дискусії з проблем, що хвилюють всіх арабів. У першій половині 1990-х років в країні виходили в світ 16 щоденних газет загальним тиражем 500 тис. екземплярів, а також публікувалася щотижнева і щомісячна періодика на арабській, французькій, англійській і вірменській мовах.

Установи культури. У Лівані налічується 15 крупних бібліотек, зокрема Національна бібліотека в Бейруті, що є також депозитарієм документів ООН, і найбільша в країні бібліотека Американського університету. Серед провідних ліванських музеїв виділяються Бейрутській національний музей, який служить основним сховищем фінікійських старовин, і музей Американського університету.

Свята. До головних національних свят відносяться День незалежності, що припадає на 22 листопада, і День мучеників, що відзначається 6 травня в пам'ять страти ліванських патріотів турками-османами в 1916. Основними релігійними святами вважаються християнські Різдво, Новий рік і Великдень і мусульманські Новий рік, свято жертвопринесення ід аль-адха (курбан-байрам) і день народження пророка Мухаммеда.

 

Учитель світової літератури. Отже,ви почули якою цікавою є країна Ліван.Не менш унікальними є поети,які творили і жили в цій  державі,саме таким був Халіль Джебран. Його творчість є  неординарною. Але на сьогодні ми не можемо прочитати його твори,бо вони майже не перекладені на українську мову.

А зараз ми познайомимося з біографією цього поета,філософа та художника.

 1.Двоє учнів підготували розповідь про  життєвий і творчий шлях письменника (учні у цей час переглядають презентацію №2 і занотовують основні етапи життя поета).

ДЖЕБРАН, Халіль Джебран (06.01.1883, Бшарра, Ліван - 10.04.1931, Нью-Йорк; похов. у Бшаррі) — ліванський письменник і художник-графік.
Майбутній засновник і натхненник літературної школи арабів-емігрантів в Америці, поет і прозаїк, художник і філософ, Джебран став своєрідним містком поміж культурами Сходу і Заходу. Він народився у Бшаррі, що розташована у гірській частині північного Лівану, у сім'ї маронітів (одна із груп католиків антіохійсько-західносирійського обряду).
Ліван тоді входив у склад Османської імперії на правах автономії. Північ країни була неспокійним регіоном не лише через багаторічну боротьбу її корінного населення за незалежність, але й значною мірою через релігійну нетерпимість поміж мусульманами та християнами, особливо сектою маронітів. Згодом Джебран буде шукати і знаходитиме шляхи для примирення людей різних культурних і релігійних світів, щоб не повторювалося побачене та пережите ним у дитинстві.
Його матері, Камілі Рагме, було тридцять років, коли народився Джебран. Батько майбутнього письменника — Халіль Джебран, був третім чоловіком Каміли, і саме він своєю безвідповідальністю привів сім'ю до злиднів. Джебран мав зведеного брата Пітера, старшого на 6 років, і двох молодших сестер — Маріанну та Султану. Тільки глибока віра та вольова натура матері допомогла їм перебратися згодом у США.
Через бідність Джебран не міг здобути офіційної освіти, тому його навчання обмежилося регулярними візитами до сільського священика, який ознайомив його з основами релігії та Біблії, мови та історії. Коли Джебрану виповнилося 8 років, його батька звинуватили у несплаті податків і ув'язнили, конфіскувавши перед тим усе майно. Залишившись без засобів для проживання та даху над головою, сім'я Джебранів 25.06.1895 р. подалася у США. Батька було звільнено у 1894 p., але він залишився у Лівані.
Сім'я зупинилася у Бостоні, де Джебран мав можливість певний час відвідувати школу для емігрантів. Природжений потяг до літератури та мистецтва (головним захопленням Джебрана у той час було образотворче мистецтво) спонукав його до знайомства з культурним життям Бостона — світом театрів і художніх галерей. Водночас він посилено займався самоосвітою, багато читав, захоплювався міфологічними сюжетами. У1896 р. Джебран познайомився із Фредом Холландом, митцем і покровителем митців, який багато чим допоміг йому у виборі дороги до мистецької слави.
У 1898 р. Джебран поїхав у Бейрут і вступив у маронітську школу «Училище мудрості» («Мадрасат аль-Хікма»), яку закінчив у 1902 p., після чого повернувся у Бостон. Тут йому довелося за короткий період пережити три смерті: він втратив сестру Султану, матір, яка померла від раку, та брата Пітера. Непідробне горе Джебрана допомогла розділити Джозефіна Пебоді, з якою він познайомився кілька років тому на одній із виставок і яка була його першим нерозділеним коханням. Саме Джозефіні Джебран присвятив один із найкращих своїх творів — поему «Пророк».
З травня 1904 року у Бостоні відкрилася перша персональна виставка Джебрана-художника. На її відкритті він познайомився із 30-річною Мері Хаскелл. Дочка бостонського банкіра, вона здобула добру освіту, багато років була директоркою та власницею фешенебельної школи-інтернату. Завдяки фінансовій допомозі Мері Джебран поїхав на два роки в Париж, щоб мати змогу займатися живописом. Упродовж багатьох років Мері Хаскелл, віддана його шанувальниця, редактор і добрий геній, працювала з Джебраном, допомагаючи в усьому. Їй він присвятив більшість своїх творів. Значення стосунків Мері та Джебрана якнайкраще засвідчують її щоденники — своєрідний запис становлення Джебрана як митця, їхніх приватних та інтелектуальних розмов і найпотаємніших думок за сімнадцять років.
На 1904 р. припадає перша публікація Джебрана в арабській газеті «Емігрант». Це був романтичний, сповнений символіки твір «Марево». У наступному році було опубліковане есе «Музика» («аль-Мусіка»). Упродовж цього року Джебран у газеті «Емігрант» вів рубрику «Сльози та сміх», матеріали якої лягли в основу його книги «Сльоза та посмішка»(«Дам'а ва-Ібтісамаг», 1903—1908). У 1906 р. вийшла друком його друга книга арабською мовою «Наречені лугів» («Ара'їсаль-Мурух»).
У Парижі Джебран розпочав серію портретів відомих сучасних митців: О. Родена, К. Дебюсі, Е. Ростана, Сари Бернар, В.Б. Йейтс, Г. Юнга. У 1911 р. Джебран поїхав у Нью-Йорк, який був тоді центром культурного життя арабських емігрантів у США, і поселився у Манхеттені, де проживав до самої смерті. У Нью-Йорку він продовжив працювати над повістю «Зламані крила» («аль-Агніха аль-Мутакасіра»), роботу над якою розпочав у 1906 р. і яка вийшла друком у січні 1912 р. Як зазначив сам автор, «Зламані крила» були його духовною біографією. В основі сюжету повісті — трагічне кохання заміжньої жінки Сельми та юнака.
Після виходу друком арабомовних прозових збірок («Наречені лугів», «Бунтівні душі», «Зламані крила»), а також книг, у яких проза перемежована з віршами у прозі («Сльоза та посмішка», «Бурі», «Процесії»), противники Джебрана звинуватили його у порушенні норм моралі.Бунтівний характер його ранніх творів змусив Джебрана звернутися до пошуків нетрадиційних форм, в тому числі до віршів у прозі та арабесок. На думку дослідників, саме в 10-х pp. XX ст. Джебран створив свою лірику, яка складає важливу частину літературного спадку митця. В основному ж проза Д. невіддільна від поезії.
Починаючи з 1920 р., Джебран творив лише англійською мовою. Такий перехід усвідомлювався ним як «творча та психологічна готовність ознайомити західного читача з ученнями Сходу, обминаючи мовний бар'єр, як нова ступінь в усвідомленні своєї місії» (Є. Абрамовських). Ліричний герой Джебрана відмовляється від ідей Ф. Ніцше, якими автор захоплювався у 1914-1919 pp. (книгу Ф. Ніцше «Так говорив Заратустра» Джебран вважав у той час «одним із найвеличніших витворів розуму») і вчить, що «темінь ночі приховує в собі новий світанок». У тому ж році Джебран став натхненником і головою «Письменницької ліги», у яку об'єдналися молоді арабсько-американські письменники та видавці, «Брати по духу Істини». Попри зрослу популярність, Джебран вважав себе представником двох світів — арабського та американського.
У 1923 р. вийшла друком книга «Дивовижне та чудесне», куди ввійшли 14 віршів, написані Джебраном у різний час.

У 1928 р. здоров'я Джебрана почало погіршуватися, полегшення від болю він знайшов у алкоголі. Помер митець 10 квітня 1931 р. 48-річним у Нью-Йоркській лікарні від раку печінки. Похований у своєму рідному Бшаррі у купленому і відреставрованому на його кошти монастирі кармеліток, перетвореним згодом у музей Джебрана.
Проживаючи у США, пишучи не лише арабською, а й англійською мовами, Джебран, попри все, внутрішньо залишався арабом. Недарма його творчість не лише вплинула на весь Схід, а й стала символом сучасної арабської культури.
Вершиною його поезії критики вважають віршовану драму «Боги землі», яку Джебран закінчив перед смертю. Це найоб'ємніший поетичний твір Джебрана, взірець сучасної «космологічної» поезії. Вперше про ідею створення поеми він згадав ще в 1911 p., відразу ж після повернення з Парижа. З плином літ задум змінювався і своїх основних обрисів набув до початку 20-х pp. В одному з листів до свого редактора у нью-йоркському видавництві А.Кнопфа він писав:»...три Боги Землі у моїй поемі символізують три одвічні стихії в людині — бажання влади, бажання керувати великим світом і Любов, найвеличніше бажання Тут і Зараз».
Поема «Боги землі» («The Earth Gods», 1931) написана вільним віршем у дусі модерної експериментальної поетики початку століття, близької до американського імажинізму з властивим йому розумінням поетичної творчості як створення «каталогів образів» і гірлянд витончених метафор, переплетених у химерний узор. Перевантаженість символікою, архаїзація художньої мови, переускладненість і змістова затемненість — ця характерна риса стилю Джебрана, яка проступила у його творах зрілих років, гранично чітко прослідковується у «Богах землі». Звучання патетичних інтонацій трагічного гуманізму Джебран сягає у поемі найвищих нот. Надзвичайно суттєва для думки та поезії Джебрана ідея історії людей як трагічного процесу, виражена в поемі мовою міфу з участю космічної образної символіки, проводиться через змалювання відносин витвору та творця на принципах всезагального взаємозв'язку світобудови.
Романтизм і реалізм поєднуються у повісті Джебрана «Зламані крила», її сюжет і стиль деякими рисами схожі на європейські романтичні повісті XIX ст. Нещасливе кохання бідного юнака та дівчини Сельми Караме розкриває перед автором великі можливості для філософських узагальнень про зламані крила надії. Батько дівчини, Фаріс Караме, бажаючи бачити дочку багатою, одружує її з Мансурбеком, жорстоким і жадібним багатієм. Закоханий юнак, від імені якого ведеться оповідь, сповнений романтичного суму, але він не бореться за кохану, а лише протестує проти старих законів.
«Ще трохи, мить відпочинку в попутньому вітрі, й інша жінка народить мене», — писав поет у «Пророкові», якого він вважав найкращим своїм твором і над яким працював майже все життя. Джебран зізнався: «Я гадаю, що «Пророк» завжди був у мені, ще відтоді, коли я жив поряд з горою Ліван». Поему «Пророк» («The Prophet») Джебран  написав у 1923 p. англійською мовою і того самого року вона вийшла друком, спричинивши неабиякий резонанс. Достатньо сказати, що лише у США від часу першого видання поеми вже продано понад 4 млн. прим. Причина такої популярності «Пророка» криється в його особливій художній структурі, в якій химерно поєднуються містичні та виражальні елементи Сходу з радісним християнством перших його пророків. У різних країнах цитати із цього твору прикрашають стіни громадських і ритуальних будівель, їх використовують як слова молитов.
Учитель світової літератури. Розповідь про особливості творчої манери митця,учні занотовують. Продовжуючи традиції арабської середньовічної лірики, Джебран створив багато віршів на традиційні теми кохання, природи, життя та смерті. Основні образи його лірики — море, птахи, гори, місяць. Проблема добра та зла, смислу людського існування стала центральною у поемі «Процесії» («аль-Мавакіб», 1919), яка вирізняється як глибокою філософічністю та ліричністю, так і традиційною для арабської лірики вираженістю авторської позиції. Образ автора у «Процесіях» — це образ мудреця-споглядача, для якого потік буття є об'єктом спостереження й аналізу. У поезії Джебрана романтичний пафос часто формував характер вірша. Поет прагнув до духовних вершин і оспівував істину, красу, волю, мистецтво, використовуючи при цьому «високу» лексику та яскраві метафори. Його образи (мандрівець, поет, мудрець) були іноді абстрактними, переростали у всезагальні знаки, філософські символи. Східна мудрість визначає стиль і зміст багатьох його віршів («Краса», «Пісня», «До душі» тощо). Водночас його поезія є алегоричною за своєю суттю. Поет розмірковує про Людину та її Пороки, про Світло Знань, що узгоджується з ліванською культурною традицією, яка зближує новітню ліванську літературу з каноном Середньовіччя. Декоративність вірша, повтори, неспішний ритм — все це зближувало поезію Джебрана з національною традицією, хоча й не заперечувало «західних» орієнтирів митця.
Учитель художньої культури. Ліванська культура має багато унікальних притч. Ось одна з них.( Рольва гра)

Притча"Зустріч"

- Я сидів сам-один в купе потягу. Згодом зайшла якась дівчина, - розповідав незрячий юнак-ліванець. – чоловік та жінка, що її проводжали, напевно, були їй батьками. Вони давали їй силу-силенну порад і нагадувань. Не знаю, як виглядала та дівчина, але барва її голосу мені сподобалася.
"Чи їде вона до Дехра Дун?" - подумав я, коли потяг рушив. І став міркувати над тим, як не видати їй, що я невидющий.

Роздумав собі так: якщо не підводитися з місця, то сліпоти моєї можна й не виказати.

- Я їду до Сахаранпура, - заговорила дівчина. – Там мене зустріне моя тітонька. А можна дізнатися, куди прямуєте ви?

- До Дехра Дун, а потім до Муссорії, - відповів я.

- О, ви щасливий! Я з великою охотою поїхала б до Муссорії. Обожнюю гори. Особливо у жовтні, коли вони найкрасивіші. - Так, це найкращий сезон, - погодивсь я, линучи думкою до тих часів, коли я був ще видющим. – пагорби тягнуться в далину, сонце лагідне, а ввечері можна сидіти край вогнища і думати про своє, попиваючи бренді. Дачники здебільшого вже роз'їхалися, на вулицях безлюдно і тихо. 
Вона мовчала, а я питав себе, чи справили мої слова якесь враження, чи, може, вона просто подумала, що я сентиментальної вдачі. Й тут я припустився помилки, запитавши:

- Як там, за вікном?

Моє запитання, одначе, нітрохи її не здивувало. То вона вже встигла зауважити, що я сліпий? Але наступні слова дівчини розвіяли мою тривогу.

- А чому ви не поглянете у вікно? – запитала вона зовсім невимушено.

Я посунувся вздовж сидіння, намагаючись визначити, де вікно. Вікно було відчинене, і я обернувся до нього, вдаючи, мовби придивляюсь до краєвиду, що стрімко змінюється. В уяві своїй я бачив телеграфні стовпи, як біжать вони вздовж колії.

- А ви помітили, - наваживсь я сказати, - що ті дерева неначе мчать у далечінь?

- Так завжди здається, - відповіла вона.

Я знову вмостився навпроти дівчини, і деякий час ми сиділи мовчки. Нарешті я сказав:

- У вас дуже цікаве обличчя.

Вона засміялася дзвінким переливчастим сміхом.

- Приємно чути, - мовила. – Мені набридло, коли кажуть, що я гарна на вроду!

"Твоє обличчя, мабуть, і справді гарне", - подумав я і зазначив тоном знавця:

- Гм, цікаве обличчя може бути водночас вельми вродливим.

- Ви дуже люб’язні, - подякувала вона. – але чому у вас такий невеселий вигляд?

- Бо незабаром ви покинете цей вагон, - відповів я доволі несподівано для самого себе.

- Дякувати Богові так. Не люблю довго їхати залізницею.

А я був ладен сидіти у цім купе нескінченно довго, тільки б чути, як вона говорить. Її голос був таким срібно звучним, як гірський потічок. Висівши з потягу, вона, либонь, миттєво забуде про нашу зустріч. Та я зберігатиму її в пам'яті до кінця подорожі, а може, й довше.
Потяг прибув на станцію. Дівчину загукали і забрали з собою, по ній в купе лишився тільки запах. Щось бурмочучи під ніс, до купе зайшов чоловік. Потяг рушив далі. Навпомац я відшукав вікно й повернув голову до отвору, вдивляючись у світло, що майже не відрізнялося для мене від темряви. Я мав змогу повторити свою гру з новим попутником.
- Шкода, що не можу бути таким привабливим попутником, як та дівчина, що тільки-но вийшла, - звернувся до мене чоловік, стараючись зав’язати розмову.
- То дуже цікава дівчина, - підтвердив я. – чи не могли б ви сказати мені… яке в неї волосся, довге чи коротке?
- Не пам’ятаю, - відповів попутник доволі байдужно. – я не приглядався до її волосся, лишень до очей. Очі насправді гарні! Шкода. Що вони їй ні до чого… вона ж невидюща. Ви не помітили?

Двоє незрячих, які вдають, начебто бачать. Скільки ж людських зустрічей подібні до цієї! Від страху виказати, хто ми є насправді, ми незрідка зводимо нанівець найважливіші зустрічі нашого життя. А деякі трапляються тільки раз у житті!

Учитель світової літератури. Який висновок можна зробити з даної притчі?

Х.Джебран був перш за все філософом, давайте зачитаємо його філософські вислови і спробуємо їх пояснити.

Метод «Квітка».Учні по черзі зривають із заздалегідь виготовленої  учителем квітки пелюстки,на який читають вислови  Джебрана Халіля і пояснюють їх.

Бажання - половина життя; байдужість - половина смерті.

Конец формыНачало формыБожевільний - музикант в не меншій мірі, чим ти або я; тільки інструмент його трохи засмучений.

Конец формыНачало формыБути щедрим - означає давати більше, ніж можеш; бути гордим - означає брати менше, ніж треба.

Конец формыНачало формыВіра - оазис в серці, якого ніколи не досягти каравану мислення.

Конец формыНачало формыСправжня суть іншого не в тому, що він відкриває тобі, але в тому, чого він відкрити не може. Тому, коли хочеш зрозуміти його, вслухуйся краще не в те, що він говорить, а в те, чого він не говорить.

Конец формыНачало формыЧи є більший недолік, ніж помічати чужі недоліки?

Начало формыЩо є печаль як не стіна між двома садами.

Багатомовному заздрить тільки німий.

 

Можна  забути того, з ким сміявся, але ніколи не забути того, з ким разом плакав.

 

Дуже важко змусити себе говорити. Важче – змусити себе мовчати. Ще важче - змусити себе думати. Але найважче – це   змусити себе відчувати.

 

Лише один раз  я не знайшов,що відповісти.Коли мене спитали, хто я.

 

Любить одне одного,але не перетворюйте любов у кайдани. Хай краще вона буде хвилюючим морем між берегами ваших душ.

Учитель світової літератури. Написання сенкану на тему: І Варіант- культура Лівану,

ІІ Варіант- Ліван,   ІІІ Варіант- Х.Джебран

Фізкультхвилинка (Валеопауза для язика та правильного дихання)

1. Промовляти скоромовки.

2. Правильне чергування вдоху та видоху:

а) вдох через ніс, видох – через рот;

б) короткий глибокий вдох – повільний видох;

в)  повільний глибокий вдох – короткий різкий видох;

г)  на одному видоху посилити звук:

---ж-ж-ж-ж, ---з-з-з-з, ---р-р-р-р, ---с-с-с-с.

 

ІV. Узагальнення й систематизація вивченого

Учитель світової літератури.  1.Прийом «Мікрофон»

А що вам  найбільше сподобалось в  життєвому чи творчому шляху письменника?

2.Метод ПРЕС

1.Основна тема творів Х.Джебрана- це….

2.Його життєва позиція ….

3.Найбільше  в ліванській культурі  мені запам’яталось…

3.Метод «Гронування»(Назвіть іпостасі письменника)

Учитель географії. Що ви запам’ятали про країну Ліван?  Який символ цієї держави?Що вам відомо про її устрій?

Учитель художньої культури. Що найбільше вам сподобалось із культурних здобутків Лівану?

V.Підсумки уроку, повідомлення домашнього  завдання

Вивчити біографію письменника,написати твір на один із висловів Х.Джебрана.