На початку 40-их рр. Шевченко багато працював над драматичними творами, більшість яких не збереглася. Про один з них — трагедію російською мовою віршами і прозою «Никита Гайдай» — поет писав до Г. Квітки-Основ'яненка наприкінці 1840 року — не пізніше перших чисел грудня 1841 (лист не зберігся, точна дата його невідома). Чи завершено цю трагедію, даних немає. Текст її крім уривка з третьої дії, опублікованого за життя поета в журналі «Маяк» (1842, № 9) і вдруге, з деякими відмінами, — в журналі «Киевская старина» (1887, № 10), не зберігся. У листі до Г. Квітки-Основ'яненка 8.12.1841 Шевченко повідомив, що «перемайстрував її» в драму «Невеста». А. Козачковський, який 1841 року або 1842 читав п'єсу «Невеста» в рукописі, називав її в спогадах про Шевченка «мелодрамою в прозі», написаною на історичному матеріалі періоду, коли гетьманом був Іван Виговський. У 1845 р. драми «Невеста» у Шевченка вже не було. В листі 8.12.1841 Шевченко писав Г. Квітці-Основ'яненку про свою роботу над ще однією російською драмою «з українського простого буту» — «Слепая красавица»[1]. Текст цієї поеми не зберігся. Можливо Шевченко потім використав її сюжет для написання поеми російською мовою "Слепая".30.9.1842 Шевченко писав Кухаренкові, що «скомпонував… ще драму чи трагедію в трьох актах … „Данило Рева“». Деякі дослідники (наприклад Василь Шубравський) схильні вважати, що цей невідомий твір був першим варіантом драми «Назар Стодоля».
Пам'ятники Тарасові Шевченку встановлені в усіх обласних центрах України, багатьох містах і селах держави, а також у багатьох столицях і містах за кордоном (встановлені за ініціативи і коштом української еміграції, як дарунки від України, за обміном тощо). Загалом, в Україні та світі є 1384 пам'ятники Шевченку, з них 1256 — в Україні та 128 — за кордоном у 35 країнах. Це найбільша у світі кількість монументів, встановлених діячеві культури.