Позакласний захід "Нев'януча квітка українського народу"

Нев'януча  квітка українського народу

Мово моя українська!  Мова — то душа народна!

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня линеш, рідне слово,

ти наше диво калинове,

кохана, материнська мова!  -

так писав наш земляк, знавець і великий шанувальник рідної мови Дмитро Білоус.

Рідна мова... Вона така неповторна, мелодійна й співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів і лісів, духмяний, п'янкий аромат  рідної землі. У народу немає більшого скарбу, ніж його мова, бо саме мова — це характер народу, його пам'ять, історія та духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут народу, його розум і досвід, краса і сила душі, вона його, народу, цвіт і зав'язь. Ще в дитинстві рідна мова допомагає нам пізнавати світ, відкривати для себе великий і чарівний світ життя. Без мови не може існувати й розвиватися суспільство, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

Слово надто багато важить у житті: воно може впливати на долю, умить змінює настрій, робить людину щасливою або розгубленою, веселою або сумною, бадьорою, пристрасною і просто красивою... Прикро іноді, коли чуєш, як часом люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному із словників. Роблять це чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови. Слушно згадати слова Максима Рильського:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно

Політь бур'ян. Чистіша від сльози вона хай буде!

Той, хто зневажливо ставиться до рідної мови, до рідного народу, не вартий уваги й поваги чи пошани. І це болить нам, тим, хто любить рідну Україну, рідну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звіряємося в дружбі, словами ніжними відкриваємо серце коханій людині,  гострими і твердими, "мов криця", даємо відсіч ворогові. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись рідною мовою, не знаючи й не вивчаючи її. Шановні, вивчаймо й шануймо рідну українську мову!

Українська мова — це барвиста, запашна, нев'януча квітка, яка вічно буяє цвітом, долаючи час, кидаючи барвисту стрічку із давнини в майбутнє. Вона виткана і червоною калиною, і синім барвінком, і вишневим цвітом та запашною рутою-м'ятою, білосніжними дзвіночками конвалії. Відомий поет і композитор Юрій Рибчинський із захопленням говорить про мову:

Мова наша, мова -  мова кольорова.

В ній гроза травнева  й тиша вечорова...

Жодна країна світу, мабуть, не дозволила б нікому зневажати, принижувати, визнавати другорядною свою мову. Українська мова — це неоціненне духовне багатство, із яким народ живе, передаючи із покоління в покоління мудрість, славу, культуру й традиції. Наше українське слово, хоча і вмирало з голоду, і бідувало, переслідувалось і заборонялось, але вистояло й відродилося та продовжує хвилювати серця багатьох. Нашій мові потрібен саме зараз вогонь любові й духовна міць.

Калиновою, солов'їною називають українські поети нашу мову. Кожен поет по-своєму, але  водночас  щиро, із синівською любов'ю звеличує рідну мову. Ось як Володимир Сосюра захоплюється мовою:

О мова рідна! Їй гаряче

Віддав я серце недарма,

Без мови рідної, юначе,

Й народу нашого нема…

Людина може знати кілька мов, це залежить від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки тому, що цією мовою користується повсякденно, а й тому, що рідна мова — це невід'ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі. З рідною мовою мають зв'язок найдорожчі спогади про перше слово, вимовлене в дитинстві, почуте з маминих вуст, затишок батьківської хати, веселий гомін дитячого гурту, тихий шелест листя старої верби, під якою вперше зустрівся з коханою людиною:

Вона, як зоря пурпурова,

Що сяє з небесних висот.

І там, де звучить рідне слово,

Живе український народ.

Мова народу - то найкращий цвіт, що ніколи не в'яне, а вічно живе, розвивається. Тож бережімо рідну мову, шануймо й розвиваймо, дбаймо про її чистоту і красу, намагаймося говорити один одному лише добрі, привітні, ввічливі слова, тоді і світ навколо стане кращим, добрішим, чистішим.

      Ми не завжди собі уявляємо те, яке багатство є в кожного з нас, його ми не завжди помічаємо, не завжди цінуємо. Але без нього  не можемо жити. Що це? Мова!  Кожному як дар Божий дана мова. Усі живі створіння на Землі спілкуються між собою: одні - мовою жестів, інші - мовою звуків. Лише нам, людям, найдосконалішим із мешканців Землі, було даровано можливість спілкуватися за допомогою мови. Саме завдяки їй ми можемо порозумітися, переказати свої почуття, переживання. З її допомогою  бережемо свою історію, передаємо нащадкам неоціненні скарби свого минулого й сучасного.

      Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна. Наша мова прекрасна й барвиста, наче дощова веселка. Не можна ходити по рідній землі, не чаруючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Тому щорічно  21 лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови. Це свято саме тієї мови, якою ми розмовляємо, пишемо, читаємо.

Мова кожного народу

Неповторна і своя;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші - тьохкіт солов'я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен - клени у діброві

По - кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову.

Колосисту - навіки

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,

Бо ж єдина - так, як мати,

Мова в кожного із нас.

      Наша мова сягає своїм корінням у глибоке минуле. Ще в ХV-ХVІІ ст. судове й державне листування велося українською мовою. Українську мову можна почути в Канаді, Великобританії, Мексиці, Німеччині, Аргентині, Венесуелі, Парагваї, Греції, Китаї (близько 40 країнах світу). Історію, географію, літературу та мову України вивчають у 28 коледжах та університетах США. У своєму розвитку пройшла вона тернистий шлях боротьби. Багато, надзвичайно  багато жорстоких літ і століть пережила наша  невмируща українська  мова:

    Циркуляри, накази та постанови

    В кайдани забили паростки мови,

    Мовляв, українська – лише жаргон

    Або діалект, що тримає фасон.

    Бо знає кожен ворог у світі:

    Щоб згубити народ, треба мову убити.

       Українська мова - солов'їна. З дитинства мама вчила і вчить нас рідної мови, вона прекрасна. Узагалі будь - яка мова гарна по-своєму. Для нас, українців, рідна мова, українська, - найкраща. Для американців - англійська. Здавна наша мова калинова, чудова, найрідніша, найемоційніша  хвилювала й підкорювала серця поетів, письменників і співаків. Вони дарували й дарують нам  свої неймовірні твори. І в кожному слові відчувається любов до Батьківщини. Цінуймо, друзі, рідну мову калинову!

       Ось уривок із твору моєї учениці: «Люди, які полюбляють читати, знаходять відповіді на численні питання та проблеми у творах художньої літератури. Нещодавно я познайомилася з твором «Вітька + Галя, або Повість про перше кохання» письменника-гумориста Валентина Чемериса. Цей шедевр вразив мене своїм змістом до глибини душі. Події досить швидко, але дуже цікаво розвиваються. Вони доповнюють одна одну, тому здається, що повість – це реальне життя, не менш цікаві фрагменти якого ми спостерігаємо щодня. Виявляється, щоб відчути глибокі й справжні почуття, бути щасливим і кохати по-справжньому, ніколи не слід впадати у відчай навіть у найскладніших ситуаціях. Повість та її персонажі навчають нас правильно, щиро і з повагою ставитися один до одного, а головне – бути ввічливим, уважним, розсудливим, не коїти дурниць. А ще – дуже важливо мати почуття гумору й ніколи не втрачати оптимізму. Для того природа наділила людину мовою, щоб спілкуватися з навколишнім світом, друзями, рідними людьми, розуміти як себе, так і співрозмовників. І, звичайно, захоплюватися рідною мовою, цією неймовірною, нев’янучою квіткою, найкращою у світі!»