Позакласний захід "О Гоголь, наш безсмертний Гоголь"

ПОЗАКЛАСНИЙ ЗАХІД

« О ГОГОЛЬ! НАШ

БЕЗСМЕРТНИЙ ГОГОЛЬ»

Мета. Познайомитися із відомостями про життєвий і творчий шлях М.В.Гоголя; розкрити зв`язки Гоголя з Україною та її культурою; формувати навички виразного читання, декламаторські здібності; виховувати патріотичні почуття.

Обладнання: портрет Гоголя, вишиті рушники, вислови.

Вчитель. Кожний великий митець – то цілий світ. Увійти в цей світ, сприйняти багатогранність і неповторну красу – означає наблизити себе до пізнання безкінечного розмаїтого життя. Сьогодні ми спробуємо з вами увійти в такий світ, світ нашого співвітчизника Миколи Васильовича Гоголя, письменника, який народився на Україні, присвятив їй багато своїх творів, а , будучи далеко, завжди трепетно згадував свою батьківщину і сумував за нею.

Звучить пісня про Україну

Ведучий. Хто ж він, Микола Гоголь? Чому ця особистість і через 200 років не загубилася у розмаїтті епох? Чому ми, вкотре перечитуючи його твори, знаходи­мо    поміж    рядків    усе    нові    й    нові відтінки?! Це людина-таїна, яку немож­ливо розгадати до кінця. Це людина, яка

притягує до себе своєю загадковістю і незвичайним талантом.

Ведуча.  М.В. Гоголь - російський письменник українського походження. Гоголь і Україна у житті, творчості бу­ли разом і збагачували одне одного. За­коханість в українську природу, українців, їхні звичаї та обряди, дива і ве­селощі стали тією силою, що дала змогу створити йому літературні шедеври.

Разом із Миколою Васильовичем ми вирушимо сьогодні у подорож нашим історичним минулим, а також здійснимо заочну екскурсію гоголівськими місцями.

Читець.                                              Іван Драч

До Гоголя

Все Гоголя про Гоголя питаю —

Який він був ? І в чому таїна,

Що сам собі усе про нього втаюю,

Вночі він ближче, гірше — завидна.

Всі таємниці вдень скресають льодом.

Стаєш нікчемним, згірш усіх нікчем,

Люблю його останнім перельотом

І небо замикаю тим ключем.

Душа летить із вирію за Гоголем,

В гніздо пречистих і скорботних рук.

Душа моя відчайно незагоєна,

їй дише вслід морозом Басаврюк.

А в небі тихо. І немає стелі.

І тільки видно, як віддалеки

Він хмарою химерною шинелі

Нам зігріває різдвяні зірки

І тільки тужно, бо не доступитись,

І тільки журно, бо нема й нема.

До неба встати. З неба зір напитись.

Душа живе ще, хоч у смерть німа.

Ведучий.   Великі Сорочинці… Село у серці України, генетичний магніт, який притягнув до себе великі постаті і великі долі. Зелена перлина на блакитній тарелі Псла під соняшниковим сонцем поколінь. Можна тільки уявити, як тисячі і тисячі років тому прийшла людина на цю благословенну місцину, як зліпила вона першого горщика і зробила на ньому червоною вохрою трипільський візерунок, як залізною рукою приборкала дикого скакуна, як збудувала мазанку і побілила її, як встелила долівку запахущою зеленою травою…

   Саме тут, на березі красивої річки Псел, що несе свої води в Дніпро-Славутич, судилося народитися великому творцю безсмертних художніх образів.

   Ведуча. Як відомо, Гоголь не залишив своєї біографії. Її довелося створювати на основі спогадів сучасників. Довгий час не були точно відомі дата і місце народження письменника. Одні біографи, посилаючись на свідоцтво, виписане для Ніжинської гімназії, стверджували, що Гоголь народився 20 березня 1810 року. Інші, зі слів матері письменника Марії Іванівни, доводили, що він народився 19 березня 1810 року. Ця дата була викарбувана і на першому пам’ятнику письменникові, встановленому в Ніжині у 1881 році. Називалися й інші дати.

   Для уточнення дати і місця народження Гоголя потрібно було відшукати оригінал  метричного запису. Це зробив студент Київського університету, уродженець Миргорода  Ксензенко,  який надрукував у 1888 році в журналі «Русская старина» виписку з метричної книги  Спасо-Преображенської церкви Великих Сорочинців за березень 1809 року. В ній говорилось:

« Марта 20-го у помещика Василия Яновского родился сын Николай и окрещён 22-го. Молитвовал и крестил священно-наместник Иоанн Беловольский. Восприемником был господин полковник Михаил Трохимовский».

   Спасо-Преображенська церква, в якій охрещений Гоголь, і нині стоїть на крутому березі річки, приваблюючи численних екскурсантів.

Ведучий. Про  батьків майбутньої знаменитості пише учитель Московської гімназії, автор багаточисельних досліджень про Гоголя Шенрок Володимир Іванович: « Скупі відомості, які нам вдалося зібрати про батька Гоголя, зводяться, головним чином, до того, що це була людина, котра виросла і провела все життя в скромних сільських умовах, віддана всією душею сім’ї та рідним і не позбавлена мрійливого романтизму. Після виходу у відставку до самого одруження він повинен був допомагати батькам в їх господарських турботах і більшу частину часу використовував для виконання різних дрібних доручень… Найзнаменнішою подією в житті Василя Гоголя-Яновського було, звичайно, його одруження з Марією Іванівною Косяровською. З нею Василь Афанасійович був знайомий ще з дитинства; як сусіди, вони часто бачили один одного; але коли гарна донька поміщика Косяровського, отримавши пізніше від тітки своєї Трощинської за ніжний колір обличчя прізвисько білянки, стала підростати, вона справила сильне враження на свого романтика-сусіда».

Ведуча.  Нарешті дочекався Василь Гоголь-Яновський дозволу взяти шлюб. Та в подальшому доля була  зовсім не прихильною до молодого подружжя. Двоє перших дітей померли після народження. Коли ж Марія Іванівна очікувала третю дитину, Василь Афанасійович завчасно відвіз її до лікаря Трохимовського, який жив у Великих Сорочинцях. Там і народився Микола Гоголь. Майже два місяці жив він з матір’ю у флігелі лікаря, користуючись увагою і турботою Михайла Яковича. Потім батьки відвезли свого сина до Василівки, в маєток батька.

Ведучий. "Рідним гніздом" називав Гоголь Василівку (зараз Гоголево ) -батьківський хутір в Шишацькій волості Миргородського заїзду. В честь народження сина побудували Гоголі-Яновські церкву і стала Василівка селом. Чотири рази на рік збиралися тепер тут ярмаркувати, були побудовані цегельний завод, водяний млин на ставку. Василівка належала Тетяні Семенівні Гоголь-Яновській - бабусі майбутнього письменника.

Ведуча.

Саме тут Гоголь безпосередньо доторкнувся до народного життя, познайомився з побутом села. Під звуки незатійливих народних мелодій вирували народні весілля, липневими вечорами палали багаття на купальських ігрищах, зимою звучали колядки і щедрівки. Але не лише пісні та веселий сміх чув Микола Васильович, а й плач обездолених селянських вдів, жалібні сирітські сльози. Ніщо не проходило поза його увагою, залишаючи сліди в гострій пам'яті.

Звучить українська народна пісня.

Ведучий. Диканька та Миргород назавжди ввійшли в серце і душу Гоголя. Тут він часто бував з ранніх літ, а пізніше, вже будучи письменником , він опише ці місця у своїх творах.

Ведуча. Полтава була першим великим містом, яке побачив Гоголь. Тут із 1818 року він жив і навчався у Полтавському повітовому училищі.  Учитель російської граматики Никифор Тимофійович носив з собою в клас лінійку, якою, як він сам зізнавався, заморювався бити по руках ледарів. Із архівних документів училища видно, що в першому класі Гоголь вивчав арифметику до дробів, катехізис, книгу про посади людини, Новий завіт.

Перебування тут не минуло безслідно для Гоголя. Воно визначило демократизацію світогляду майбутнього письменника, сприяло розвитку сатиричного обдарування.

Ведучий. Із Полтави дорога вела до Ніжина, де Микола Васильович навчався в гімназії з 1821 до 1828 р. Майже завжди голодний, мерз через відсутність теплого одягу, часто хворів і плакав від туги за батьками, але ці роки були визначальними в його житті. Саме в Ніжині сформувався талант Гоголя – там він почав писати. Багато і дуже вдало виступає у гімназійних спектаклях. Заводить «Книгу всякої всячини, або підручну енциклопедію», куди записує матеріали з народного життя, побуту, творчості.

Ведуча. Після закінчення Ніжинської гімназії Гоголь їде до Петербургу. Він мріяв принести користь державі, стати відомим письменником. Але життя в Петербурзі було не таким, як сподівався юнак. Не зміг влаштуватися на державну службу, не було роботи, зазнавав голоду, холоду, але не втрачав надії, що всі незгоди тимчасові. А коли було особливо скрутно, звертався до найдорожчої людини, до рідної неньки.

«Дорога матінко!.. Я змушений знову просити про допомогу. Грошей мені потрібно зараз 300 рублів. Вибачте мені, моя наймилосердніша матінко, своєму негідному синові… Скрізь я зустрічав лише одні невдачі… Люди, що всім не здатні ні до чого, легко здобували те, що я з допомогою своїх покровителів не міг досягти».

Звучить пісня про матір.

Ведучий. У 1830 році вийшла збірка «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», яка одразу принесла славу Гоголю. З перших сторінок книжки до читача звертається пасічник Рудий Панько. Веселий гумор тісно переплітається з поетичним образом України, її щедрого, талановитого народу.

Ведуча. Багато схвальних відгуків отримала збірка.

"Сейчас прочел "Вечера близ Диканьки". Они изумили меня.  Вот настоящая веселость, искренняя, непринужденная, без  жеманства, без чопорности. А местами какая поэзия! Какая  чувствительность! Все это так необыкновенно в нашей нынешней литературе, что я доселе не образумился".- писав Пушкін

"Это были поэтические очерки Малороссии, очерки, полны жизни и очарования. Все, что может иметь природа прекрасного, сельская жизнь простолюдинов обольстительного, всё, что народ может иметь оригинального, типического - все это  радужными цветами блестит в этих первых поэтических грёзах Гоголя".- сказав Белінський

Ведучий. Українську природу, звичаї, обряди – все це майстерно змалював Микола Васильович у повістях «Сорочинський ярмарок», «Вечір напередодні Івана Купала», «Страшна помста».

Особливої уваги заслуговує  «Ніч перед Різдвом», де письменник змалював одне з найбільших свят в Україні.

Інсценізація уривка з повісті «Ніч перед Різдвом»

Ведуча. Після вечорів» Микола Васильович  зазнав чимало матеріальних труднощів, багато сил витратив на те, щоб влаштувати своїх сестер у Патріотичний інститут, де сам читав лекції, щоб опла­тити їхнє навчання. Однак найбільше його мучили творчі пошуки. Він опинився неначе на перехресті, не знаючи, яким же шляхом йти далі...

 «Боже, скільки я спалив, скільки перестраждав! Але тепер я сподіваюся, що все заспокоїться, я буду знову діяти, рухатися. Те­пер я узявся за історію нашої єдиної, бідної Украйни. Ніщо так не заспокоює, як історія! А пісні! Моя радість!..»; «У Київ, у стародавній, прекрасний Київ! Там чи навколо нього вирувало життя країни нашої. Я працюю. Я всіма силами стараю­ся... Там можна оновитися силами».

Ведучий. Поїздки Гоголя в Україну, у Василівну, до Києва повернули до життя душу митця. Разом зі своїм другом, професором університету і збирачем народних пісень М. Максимовичем Микола Васильович любив ходити по Печерську, сидіти коло Андріївської церкви, підніматися на Володимирську гірку. Од­ного разу він побачив українську дівчину, яка зачаровано дивилася на Дніпро. «Чого дивишся, голубко?» — спитав Гоголь. — «Бо приємно дивитися»,— відпо­віла вона, не змінюючи положення, і Гоголь був дуже задоволений відповіддю цієї простої дівчини.

З України, з Києва і з рідної Полтавщини Гоголь привіз до Петербурга нові легенди, пісні. Він із захопленням читав «Історію Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського, «Історію русів» та інші джерела. Результатом цієї роботи стала нова збірка Гоголя — «Миргород», що вийшла 1835 року.

Ведуча. Після поетичного хутора біля Диканьки читачі збірки «Миргород» опиня­ються у провінційному містечку Миргород, де вже немає тих веселощів, краси й щастя, як у першій книзі Гоголя. Наприклад, «Повість про те, як посварили­ся Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» завершується трагічним висновком автора: «Сумно жити на цьому світі, панове!» Замість сміху тут відчувається глибока тривога автора за людину й усе людство. Письменникові сумно було думати про те, що вся країна живе в якомусь химерному світі, навіть не підо­зрюючи про можливість жити справжнім життям. Однак збірка «Миргород» — це не лише докір людству. Це ще й надія на те, що народ, який мав колись славну історію і славних героїв, зможе відродитися до нового життя. Повість «Тарас Бульба» мала нагадати сучасникам про те, що можна жити по-іншому — за законами волі й духовної єдності. І можна бути іншими людьми — людьми щедрими, відвертими, незалежними, для яких немає нічого вище за батьків­щину.

Ведучий (звертаючись до веду­чої). А як ти думаєш, чому письменник Ернест Хемінгуей, гордість американсь­кої літератури, на прохання молодої письменниці-журналістики Ліліан  Росе порекомендувати їй книжки для читання серед десяти авторів назвав і повість М. Гоголя "Тарас Бульба"?

Ведуча .Я думаю, що метра вразив патріотизм Тараса і Остапа, для яких батьківщина, товариші були дорожчи­ми за власне життя.

Інсценізація уривка з повісті «Тарас Бульба»

Ведучий. Із Петербурга дороги Гоголя пролягли за кордон — до Німеччини, Франції та Італії, оскільки в Росії писати йому було дуже важко. Письменника скрізь пере­слідувала цензура. Його твори викликали невдоволення вищих верств, бо Гоголь висміював вади суспільства.

 «Їду за кордон, там розвію ту тугу, яку щоденно викликають у мене мої співвітчизники... Пророку немає слави у вітчизні. На те, що проти мене повстали всі стани, я не зважаю, але мені сумно бачити несправед­ливо налаштованих проти себе співвітчизників, яких щиро люблю...»

Ведуча. Однак і за кордоном Гоголю не було спокою. Він не міг жити без батьківщини. Не міг не думати про співвітчизників. У «Вибраних місцях із лис­тування з друзями» (1847) він молився на них і закликав повернутися до духов­ності. Це сповідь і покаяння митця, його духовний заповіт вітчизні й усьому людству.

 «Співвітчизники!.. Не знаю і не вмію, як вас на­звати в цю хвилину. Співвітчизники! Я вас любив, любив тією любов'ю, про яку не розповідають, яку дав мені Бог, за яку я вдячний Йому... Лише там зцілиться повністю народ, де зрозуміє людина вище призначення своє — бути образом того на землі, хто сам є любов...»

Ведучий. Однак ні людство, ні співвітчизники не зрозуміли Гоголя. Того року він готувався помирати. Написав навіть заповіт. Однак доля подарувала йому ще кілька років життя. У 1848 р. він повернувся в Росію, але то вже був початок кінця. Він намагався продовжувати працювати над другим томом «Мер­твих душ», по кілька разів переписував кожну сторінку, проте задоволення не відчував. У 1851 р. Гоголь востаннє приїхав у Василівку, неначе відчував холод­ний подих смерті, що вже йшла за ним. Цей приїзд став його прощанням з батьківщиною. Гоголю залишалося жити менше року. Він виїжджав з рідної домівки до Москви, де на нього чекали друзі, робота, але сам Гоголь вже нічого не чекав від життя. Він мало їв, майже не спав, багато молився. В ніч з 11 на 12 лютого 1852 р. він спалив другий том «Мертвих душ» і приготувався до смер­ті, яка не змусила себе довго чекати. 21 лютого 1852 р.. Гоголь помер.

Ведуча. Ще й досі дослідники сперечаються, від чого помер митець і чи дійсно він помер саме тоді, 21 лютого. Й донині висуваються різні версії. Кажуть, що Гого­ля неправильно лікували лікарі, але хто може вилікувати тіло, якщо хвора душа?.. Гоголь полишив цей світ свідомо, він йшов назустріч смерті, вважаючи, що зро­бив усе, що міг. Його слово, як йому здавалося, вже не могло врятувати співвіт­чизників. Однак і дотепер слово Гоголя доходить до самого серця і викликає в ньому високі почуття.

Ведучий. Пам`ятники, театри і музеї становлять частку духовності народу. Без цього людське життя збідніє. Цілком закономірно, що на території Полтавщини є і музеї, і театри, і пам`ятники М.В.Гоголю.

Ведуча. У Великих Сорочинцях вже 80 років функціонує літературно-меморіальний музей М.В.Гоголя, який акумулював у собі духовний світ великого земляка.

   Музей має неповторну історію. У березні-квітні 1909 року з нагоди 100-річчя від дня народження Миколи Васильовича, Великосорочинська учительська семінарія імені Гоголя урочисто відзначала ювілейну дату письменника. 19 квітня 1909 року біля флігеля М.Я.Трохимовського, в якому 1 квітня/20 березня за старим стилем/1809 року народився видатний письменник, відбувся мітинг громадськості села Великі Сорочинці. Під час його проведення на фасадному боці будинку було встановлено меморіальну дошку з написом: « Тут 20 березня 1809 року народився М.В.Гоголь». Таким чином, будинок, де народився Гоголь, з 19 квітня 1909 року став меморіальним центром гоголівського світу.

Ведучий. У 1914 році за рішенням педагогічної ради учительської семінарії, у зразковій школі, яка знаходилася при ній, було відкрито кімнату-музей М.В.Гоголя. Вона проіснувала до 1929 року. Отже, можна вважати, що витоки літературно-меморіального музею були саме при цьому навчальному закладі.

   Ювілейний 2004 рік поєднав у собі дві видатні дати – 75-річчя першого музею М.В.Гоголя, що був заснований у 1929 році та 100-річчя заснування у Великих Сорочинцях учительської семінарії імені Гоголя.

   Отже, перший літературно-меморіальний музей Гоголя було засновано у 1929 році до 120-річчя з дня народження письменника.

  Ведуча.  За роки існування музей відвідали тисячі туристів з різних куточків України, Росії, країн далекого зарубіжжя – Японії, Америки, Франції, Німеччини, Швейцарії. За тисячі кілометрів приїжджали вони, щоб  вклонитися землі Сорочинській, що подарувала світу велета художнього слова. Серед них були державні діячі (Леонід Кучма, Петро Лучинські), посли різних країн, науковці, письменники, поети, художники. Варто згадати прізвища Б.Олійника, М.Стельмаха, М.Рильського, О.Ковіньки, О.Гончара.

Ведучий.   В центрі села стоїть пам’ятник  великому письменнику.  Ще у 1902 році, коли Росія відзначила 50-річчя з дня смерті письменника, жителі Великих Сорочинців, Миргорода, Полтави потурбувалися про створення пам’ятника Гоголю на батьківщині письменника. Був одобрений і стверджений проект скульптора І.Я.Гінцбурга. Відкриття пам’ятника відбулося 28 серпня 1911 року. Це була знаменна подія в житті всього людства. Визнання і любов до Гоголя було виражене в підписах на вінках, покладених в день відкриття пам’ятника: «Бессмертному Гоголю, творцу

общественных типов», « Великому учителю жизни», « Самому славному и гениальному уроженцу Сорочинцев».

Читець.

Смарагдова хвиля Псла

Сонячно хлюпочеться.

Лине серце до села –

В Сорочинці.

Біла церква на горі

Гетьмана Апостола.

Перейди святий поріг –

Розвидні і розстані.

Стане серпень на порі,

Гамір ярмарковий.

Сміх і танці до зорі,

Гоголівське слово.

Смарагдова хвиля Псла

Сонячно хлюпочеться.

Лине серце до села –

В Сорочинці.

Ведуча. 1 квітня 1984 року в с. Гоголевому Шишацького району Полтавської області відкрився заповідник-музей М.В.Гоголя. "В створенні цього чудового пам'ятника культури активну участь брали студенти, робітники і селяни, проектанти і будівельники, художники і реставратори, вчені і письменники. Заповідник-музей піднімався, як сказав відомий радянський письменник Олесь Гончар, із любові народної. В роботі над проектом використані креслення самого Гоголя, зроблені ним для реконструкції батьківського будинку, спогади його сучасників, малюнки художників минулого століття"

Ведучий. Співробітники музею встановили зв'язки з гоголезнавцями, літературними музеями країни, науковими бібліотеками, нащадками Гоголя. Постійно поповнюються фонди заповідника-музею, який розмістився на 40 гектарах. На  підвищенні стоїть батьківський будинок , поряд - бронзовий постамент письменника , недалеко від дому - флігель, де жив і працював Гоголь . Поряд із садибою знаходиться ставок, по його березі в'ється алея. А трохи збоку - дерев'яна альтанка "Мрія" . Все тут таке, яким було за життя письменника.

 Ведуча.   Потрапивши до Миргорода, бачимо, що тут все нагадує про М.В.Гоголя.  Це і керамічний технікум, який носить його ім.`я, бронзовий бюст письменника на залізничній станції, ресторан «Гоголь». А нещодавно в центрі міста збудовано постамент великому письменникові, як свідчення того, що Миргород свято зберігає пам`ять про свого земляка.

Ведучий. Про його перебування в Полтаві знаходимо відомості в Краєзнавчому музеї. На проспекті, котрий носить ім.`я великого письменника, встановлено пам`ятник. Обласний музично-драматичний театр імені М.В.Гоголя і сьогодні демонструє  твори «Сорочинський ярмарок», «Вій», «Травнева ніч». Цікавою є завіса, створена для старого театру. На ній – пейзаж Полтавщини, кобзар і перехожий, що слухає пісню. В кобзареві впізнаємо Шевченка, а в слухачеві – Гоголя.

Читець

Т.Г.Шевченко

Гоголю

За думою дума роєм вилітає;

Одна давить серце, друга роздирає,

А третя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може,

й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово ?

Всі оглухли — похилились

Престолові-отечеству

Та німоті плата.

Нехай, брате. А ми будем

Сміяться та плакать.

В кайданах... байдуже...

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з того плачу?

Болиголова, брате...

Не заревуть в Україні

Вольнії гармати.

Не заріже батько сина,

Своєї дитини.

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраїни.

Не заріже: викохає

Та й продасть в різницю

Москалеві. Цебто, бачиш,

Лепта удовиці.

   Ведуча. Ім`я великого російського письменника Миколи Васильовича Гоголя відоме в усьому світі. Його твори ввійшли в скарбницю світової літератури. Усьому світові довів великий письменник, можливо, сам цього не усвідомлюючи, що Україна і українці – це нація, а не просто мешканці південних окраїн, «малороси» чи «хохли».

Вчитель.

   Не можна не погодитися із автором книги «Синьйор Ніколо й синьйор Мікеле. Рим Гоголя і Капрі Коцюбинського», донедавна головним редактором столичної газети «Вечірній Київ» Олександром Балабко, який сказав: « Могутній голос Гоголя свого часу всю Європу змусив замилуватися Україною й водночас – захопитися безстрашними лицарями її в боротьбі за волю…Тож, коли нині Україна прагне стати рівною серед інших європейських країн, нам насамперед слід повертати втрачене за роки бездержавності. Передовсім Гоголя повертати Україні й не кидати в нього каміння за те, що писав російською»

Хочеться вірити і сподіватися, що гоголівські шляхи ніколи не заростуть і не зникнуть, а та стежка, що веде до його душі і серця буде сповнена поваги 

і любові до постаті нашого земляка. Ми повинні гордитися тим, що наша полтавська земля викохала такого генія, слово якого ніколи не вмре, а дасть чудові сходи.