Правобережна Україна. Землі Західної України у 20–90-х роках ХVІІІ ст.

XVIII сторіччя В 1699 році сейм Речі Посполитої прийняв рішення про ліквідацію козацтва на Правобережній Україні. У 1702 р. представники української шляхти, козаків, міщан та духівництва ухвалили на нараді у Фастові підняти антипольське повстання, що отримало назву повстання Палія. У червні того ж року воно розпочалося збройними виступами на Поділлі та Брацлавщині й невдовзі охопило Київщину і Волинь. В 1711 армія гетьмана Пилипа Орлика здійснила похід на Правобережну Україну з метою відновити гетьманську владу та позбутися залежності від Московського царства. Похід виявився невдалим. У 1711–1712 рр. за наказом московської влади більшу частину козаків та цивільних мешканців Правобережжя було силою переселено до Лівобережної України, а всі правобережні полки ліквідовано. У 1714 р. Правобережжя повністю остаточно повернула собі Річ Посполита.

Гайдамаки (від тур. haydamak — піти нанівець) — самоназва народних повстанців на Правобережній Україні. Вперше слово «гайдамаки» згадується у писемних джерелах від 1717року. Гайдамацький рух — це була яскрава форма національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734—1738 pp., 1750 p., 1768 p. (Коліївщина)

Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки змогли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Вони володіли 80 % земель Правобережжя. Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян земельними наділами і звільненням від усіляких повинностей терміном на 15—20 років. Завдяки цим заходам Правобережжя швидко почало заселятися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджувалося до життя. Почалося відродження кріпацтва. Панщина сягала 5—6 днів на тиждень. Знову почались утиски щодо православ’я. На 60-ті pp. XVIII ст. православ’я на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко-католицької церков. Причини гайдамацького руху Характер гайдамацького руху — антифеодальний, національно-визвольний. Рушійні сили: • незаможні селяни, що втікали від панщини; • робітничі люди з млинів, панських фільварків; • козацтво, міщанство, православне духовенство

Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі розгорілась боротьба навколо обрання нового польського короля. Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського на ім’я Верлан утік із війська й оголосив повстання проти панів. Зібравши загін із майже тисячі гайдамаків та селян, він рушив у похід Брацлавщиною та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди та канцелярії. Найбільшим успіхом Верлана було здобуття Вінниці. Під тиском російських та польських військ Верлан був змушений утекти до Молдавії.

Антипольський виступ 1734 р., очолений Верланом, та діяльність його колишніх сподвижників призвели до суттєвих змін. Гайдамаки вперше, протягом шести років поспіль, розгорнули широку діяльність повстанських загонів на території Подільського, Київського та Брацлавського воєводств, що змусило польський уряд звернутися по допомогу до Росії у справі придушення гайдамацького руху. Після остаточного придушення гайдамацьких виступів 1734 ‒ 1739 рр. та захоплення у полон або страти частини його керівників, гайдамацький рух продовжував існувати. Гайдамаки організували систему таборів у лісах та мали постійний зв’язок із запорожцями. У межах цієї співпраці гайдамацтво набуває вигляду постійної, організованої війни проти польської шляхти та російських поміщиків, та, незважаючи на всі прийняті для його придушення заходи, постійно еволюціонує та поширюється на більшу територію.

Гайдамацькі загони діяли на Правобережжі і в наступні роки. 1743 року славився своїми діями в околицях Лисянки отаман Кузьма Гаркуша, 1749 року в районі Білої Церкви — отаман Іван Борода, а на Київщині — отамани Невінчаний, Середа, Беркут. Особливо запеклими були дії гайдамаків 1750 року. Війська Речі Посполитої і цього разу виявилися неспроможними впоратися з повстанцями. Спільними діями російських і польських військ повстання 1750 року було придушене. Головною причиною поразки, як і раніше, була відсутність єдиного керівного центру. У наступні роки гайдамацькі виступи відбулися: 1754 р. — у районі Житомира, 1757 р. — Немирова й Умані, 1761 р. — Лисянки, 1764 р. — Вінниці.

У другій половині 60-х pp. XVIII ст. Правобережна Україна опинилась у складному становищі. Продовжували діяти загони гайдамаків. Польська шляхта була розколота на прихильників і противників короля С. Потоцького, який був ставлеником росіян. Загострилися стосунки між православними та католиками й уніатами. На початку 1768 р. між Річчю Посполитою й Росією було укладено трактат про зрівняння православних і протестантів у політичних правах із католиками. Але реалізувати цей договір не вдалося. Проти короля в місті Барі утворилась конфедерація шляхти. Члени конфедерації насаджували в Україні католицьку й уніацьку церкви і прагнули відновити владу шляхти. 10-тисячний загін конфедератів пройшовся «вогнем і мечем» Правобережжям. Король, не маючи достатньо сил, звернувся по допомогу до Росії. На Правобережжя ступили російські війська.

Коліївщина Коліївщина — селянсько-козацьке повстання на Правобережній Україні у 1768 році проти кріпосницького, релігійного та національного гніту шляхетської Польщі. Очолив це повстання виходець із запорозької бідноти Максим Залізняк, а його найближчим сподвижником став Іван Ґонта. Коліївщина стала найвищим етапом гайдамацького руху.

Мотронинський Монастир  (Тарас Шевченко, акварель, 1845 р.) Документально підтвердженою датою початку повстання вважається день залишення гайдамаками табору в Холодному Яру – 26 травня 1768 р. Коли у таборі зібралося бл. 70 запорожців та бл. 300 польських підданих – надвірних козаків і селян, усі вони вирушили до Мотронинського монастиря, щоб відслужити молебень за успішне здійснення своєї місії. Виступивши з урочища Холодний Яр, повстанці визволили від шляхти десятки сіл і містечок. Їх шлях проліг через Жаботин, Смілу, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав, Лисянку. Кінцевою метою походу була Умань — важливий торговельний і культурний центр, форпост польського панування на Правобережжі.

«Універсал» до селян Західної України (1768 р.) Уже ваш час настає, коронні громадяни, що живете здебільшого в шляхетських, королівських та духовних маєтках, [час] визволення з неволі й звільнення від ярма і тягарів, які досі ви терпіли від своїх безпосередніх панів. Глянув Бог із високого неба на вашу недолю, вислухав ваші сльози та стогін із цієї земної долі, послав вам захисників, які помстяться за ваші кривди. Отже, прибувайте на допомогу тим, які хочуть вас зробити вільними, зберегти і залишити ваші права і свободи. Зараз настав час жадати від ваших наставників розплати за всі ваші кривди, побої, убивства, тортури, а також за нечуване здирство, які ви досі зазнавали від ваших панів. Посилаємо вам провідників, яким треба довіряти і за якими треба йти зі зброєю, яку хто має. Залишайте хати, дружин своїх, коханих дітей, не пошкодуєте, бо незабаром побачите, що Бог послав нам з вами, правовірним, перемогу і будете вільними панами, коли знищете це гадюче кодло, тобто ваших панів, які досі п’ють вашу кров. Ми раніше застерігали вас, але ви не вірили, тепер можете вірити, коли ваші побратими почали щасливо визволятися з неволі і від цього ярма на Україні та Поділля.

Повстання швидко охопило Київське, Брацлавське, південь Волинського і схід Подільського воєводств. Його рушійною силою стали селяни і міщани. Активну участь у повстанні брали загони гайдамаків. Коліївщина мала відмінності від попередніх повстань гайдамаків. Вона носила національно-визвольний характер. боротьба проти польського панування, засилля католицизму й уніатства, утисків орендарів та соціального визиску з боку шляхти. відновлення Гетьманщини, де не було б «панів і підданих, а всі користувалися б козацькими вольностями». 20 червня повсталі з’явилися в околицях Умані. Дії повсталих в Умані вирізнялись нечуваною жорстокістю. У місті загинуло щонайменше 2 тис. осіб. Було зруйновано костьоли, єзуїтські школи, шляхетські палаци. Повстання перекинулося на інші райони краю. Знищувалися королівські органи влади та встановлювалося народне самоврядування. М. Залізняка було обрано гетьманом, а І. Гонту — уманьським полковником. Поміщицька земля розподілялась між селянами, ліквідовувалися важкі повинності. Перетворивши Умань на свій центр, М. Залізняк відправляв у всі регіони України невеликі загони, що мали піднімати народ на боротьбу й розповсюджувати звернення до народу — універсали. Коли був виданий царський указ про ліквідацію гетьманської влади в Україні?

Коліївщина була останнім повстанням українців проти Речі Посполитої. Воно зазнало поразки. Причини цього були різні: підступність і спільні каральні акції російських і польських військ, перевага в озброєнні російських і польських військ, дії повсталих не були скоординованими. повсталі після захоплення Умані не продовжили наступальні дії. невиправдана жорстокість повсталих.

Пригадаємо у складі яких держав перебували Галичина Буковина та Закарпаття?

Опришківський рух. О. Довбуш. Рух народних месників мав поширення й на західноукраїнських землях: в Галичині, на Закарпатті, Буковині (особливо в Карпатах). Там їхні загони називалися «чорними хлопцями», або опришками. Перші такі загони, згідно з історичними джерелами, з’явились у XVI ст. Виступаючи проти всіляких утисків селянства, діючи невеликими загонами (20—50 осіб), вони нападали на шляхту, лихварів, євреїв-орендаторів, купців. Маючи гарні схованки в горах і користуючись підтримкою населення, вони були невловимими.

Прикметно: жорстоко розправляючись із ворогами, він водночас не переносив помсту на членів їхніх сімей, виявляв рицарську великодушність. На відміну від багатьох опришків, прагнення до здобичі все ж не відігравало визначної ролі в його вчинках. Значну частину захоплених багатств він роздавав бідним. Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну та інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя, його винахідливість складалися легенди. Йому вдавалося виходити зі скрутних становищ, коли на нього і його товаришів полювало по кілька тисяч солдатів. Піднесення опришківського руху у 1738—1745 рр. пов’язане з ім’ям Олекси Довбуша.(1700—1745). Очолюваний Олексою загін громив панські маєтки, розправлявся із сільськими багаттями