Презентація "Чилі у др.пол. 20 - поч. 21 ст."

Чилі (др. пол. XX – поч. ХХІ століття)

Зародження масової політики. У 1950-х роках на політичній арені головними силами були Радикальна партія, Соціалістична партія та союз лібералів і консерваторів. В цей час була відмінена скасована заборона Комуністичної партії. Хоча президентами були представники консерваторів та ліберальних демократів, все більшу силу набирала об'єднана лефтистська коаліція — «Фронт народної дії» (FRAP).

Президентство Альєнде. На президентських виборах 4 вересня 1970 року перемогу вперше здобув кандидат-соціаліст Сальвадор Альєнде Альєнде називають першим у світі марксистським главою держави, який був обраний демократичним шляхом.

Президентство Альєнде. Альєнде розпочав масову націоналізацію підприємств в Чилі та збільшив втручання держави (і до нього дуже значне) в економіку країни. Крім того, продовжилася розпочата попереднім урядом програма перерозподілу земель. Хоча економіка під час перших років правління Альєнде демонструвала значний ріст, значно збільшилася інфляція, зокрема через зростання мінімальної заробітної плати та падіння світових цін на мідь. В результаті економічний ріст змінився падінням, що викликало хвилю страйків та протестів у всій країні.

Президентство Альєнде. Наприкінці 1972 — на початку 1973 років ситуація в країні вкрай дестабілізувалася, країна розділилася на прихильників та супротивників Альєнде. Християнські демократи перейшли в опозицію до уряду, в усій країні відбувалися численні страйки, підтримані, зокрема, урядом США.

Період диктатури Піночета. В результаті перевороту 1973 року до влади прийшла військова хунта під керівництвом генерала Августо Піночета.

Період диктатури Піночета. Протягом першого періоду правління (1973—1976) Піночету вдалося консолідувати країну та забезпечити порядок. Проте, цього було досягнуто за рахунок вкрай репресивних заходів: припинення дії Конституції, розпуску Конгресу, на всі потенційно критичні політичні публікації була накладена сувора цензура, були заборонені політичні партії, страйки та масові виступи.

Період диктатури Піночета В країні відбувались жорстокі розправи над потенційними ворогами: представниками лівих сил, культурними, мистецькими діячами, високоосвіченими людьми. Настав період масового порушення прав людини. За даними комісії з розслідування, що була створена після падіння диктаторського режиму, було вбито близько 3 200 осіб, 29 тис. заарештовані (для чого було створено шість концентраційних таборів), близько 200 тис. затримані тимчасово, залишили країну або були безпосередніми членами сімей репресованих.

Період диктатури Піночета. Відбулася деяка лібералізація в економіці. У підсумку, за рахунок притоку іноземного капіталу відбувся значний економічний ріст, хоча і значно збільшилося соціальне розшарування суспільства. Так, якщо у 1972 році 5 % найбагатших чилійців отримували 25 % національного доходу, у 1975 році вони отримували вже 50 %. При цьому 60 % населення не могли дозволити собі достатнього харчування. Значну роль у політиці відігравали олігархи та великі міжнародні компанії, що використовували свій вплив для отримання величезних доходів.

Період диктатури Піночета. Не зважаючи на економічний ріст на початку правління Піночета, за кілька років ситуація змінилася. Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років спроби утримати фіксований обмінний курс для задоволення потреб іноземних корпорацій викликали значний приплив товарів з-за кордону і падіння внутрішнього виробництва. У 1982 році ВВП різко знизився на 14 %, а безробіття сягнуло 33 %, інфляція в країні сягнула 1000 % на рік. У 1985 році на посаду міністра фінансів був призначений Ернан Бучі, якому вдалося дещо покращити ситуацію за рахунок проведення банківської і податкової реформ та активної приватизації.

Конфлікти з Аргентиною. У січні 1978 року почалися воєнні конфлікти між Аргентиною і Чилі, першим став так званий «Бігл-конфлікт». Він розпочався через острови Леннокс (Lennox), Піктон (Picton) і Нуева (Nueva) в районі протоки Бігл, у першу чергу через те, що на цих територіях залягали значні поклади нафти. Суперечку між країнами вдалося вирішити мирно за посередництва Ватикану, і 2 травня 1985 року було підписано договір, за яким усі три острови переходили у володіння Чилі.

Конфлікти з Аргентиною. У період Фолклендської війни 1982 року Чилі надавали пасивну підтримку Великої Британії у війні проти Аргентини, підставою чого були погрози останньої у 1978 році застосувати зброю проти Чилі.

Перехід до демократіїУ 1980 році на референдумі була прийнята нова конституція, що набула сили у 1981 році та передбачала проведення виборів в 1988 році. В 1987 році хунта розпочала перші кроки у напрямку до демократизації та дозволила діяльність політичних партій. На виборах президента з 55,17 % голосів переміг кандидат від «Консертасьйон» Патрісіо Айлвін, в парламенті «Консертасьйон» також отримала більшість (56,8 % місць).

Демократична ЧиліПід час демократично обраних президентів економіка продовжила ріст, що досягав 8 % на рік. Покращилися відносини Чилі з іноземними державами, досить прохолодні після панування диктаторського режиму, розпочалися переговори щодо приєднання до НАФТА і був підписаний договір про асоційоване членство в МЕРКОСУР -економічний союз держав у Південній Америці(Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай та Венесуела). Були остаточно вирішені проблеми кордону з Аргентиною (щодо озера Десьєрто і Льодового поля Південної Патагонії). Чилі розпочала переговори про зону вільної торівлі з Європейським Союзом та вступила до АТЕС. Відсоток населення з рівнем бідності знизився до 21,7 %.