У давнину українці виражали себе завдяки вишитим візерункам. Носили повсякденні та святкові сорочки. У кожному регіоні країни жила певна етнічна група, яка мала притаманні своїй місцевості візерунки та традиції. Перші вишиванки відігравали не стільки функцію одягу, як, за повір'ями, оберігали їх власників від зла. Саме тому сорочки оздоблювали візерунками на рукавах, комірах, подолі так, щоб малюнок торкався тіла.
Найпоширеніші та найбільш шановані давніми українцями кольори – червоний та чорний. Вони вважалися магічними. Червоний свідчив про життєдайну енергію сонця, кохання, радість землі. Чорний – в жодному разі не колір смерті чи жалоби, швидше навпаки: пращури наділяли його магією життєвої сили рідної землі, він уособлював безліч таємних знаків і закликів до родючого ґрунту, що забезпечував урожай і достаток.
Вважається, що білий колір символізує світло і високодуховність, синій – холод і воду, жовтий – відображає свободу і щастя. Щодо зеленого кольору, то він є найулюбленішим серед українців після чорного і червоного. Він символізує ріст і розвиток, прагнення життя і молоду, дужу силу. Коричневий у вишивці ототожнюється із засіяною ріллею, а сірий – з рівновагою та здійсненням бажань.
Повір’я про сорочку: Якщо дощ намочив перший раз одягнену сорочку – на багатство. Якщо сорочку прогризли миші – в ногах буде слабість. Якщо зачепив і роздер сорочку – можеш зганьбитись. Не можна лишати замочених сорочок через неділю, щоб у роду не було полонених. Щоб бути гарним та чистим на виду, потрібно повернутися на захід сонця й утертись спиною сорочки.