Презентація до уроку на тему "Література української діаспори. “Празька школа” українських письменників"

Презентація фрагменту уроку з української літератури в 11 класіТема: Література української діаспори. “Празька школа” українських письменників. Підготувала : Годована М. Е.

Діаспора-розсіювання. Еміграція — це виїзд за межі країни з метою проживання в ній, який обов'язково передбачає перетинання державного кордону. Словник. Еміграція українців: Перша хвиля-з 1891р. Друга xвиля-з 1920р. Третя хвиля-після Другої світової війни.

На фото зображена Прага. Прага (чеськ. Praha) — столиця та найбільше місто Чеської Республіки, адміністративний центр Середньочеської області, а також двох її районів Прага-Захід та Прага-Схід. Прага розташована в західній частині Чехії, в історичній області Богемія. У X-XII століттях Прага була столицею Чеського князівства, у XII-XVIII століттях — столицею Чеського Королівства, 1806—1867 — столицею Чеського королівства у складі Австрійської імперії, 1867—1918 — провінційним містом Австро-Угорської імперії, у 1918—1939 та 1945—1948 — столицею Чехословацької Республіки, у 1939—1945 рр. — німецького протекторату Чехії та Моравії, у 1948—1990 рр. — Чехословацької Соціалістичної Республіки, у 1990—1992 рр. — Чехословацької Федеративної Республіки, а з 1993 столицею Чеської Республіки. Прага відома поетичними назвами: місто ста веж, матір міст, Злата Прага.

Група українських поетів та прозаїків, які після громадянської війни 1920-х років опинилися за кордоном, переважно в Європі, і тривалий час мали своїм культурно-організаційним центром Прагу.“Празька школа”«Празька школа» поетів в українській літературі — феномен, який не має аналогів у світовій літературі XX століття, оскільки безпосередньо пов'язаний з процесами національного становлення і тими катастрофами, що випали на долю української політичної нації.

Представники “Празької школи” – це передусім поети, покликані у літературу бажанням оповісти про себе і свій час. Лірика була для них формою самовираження, швидкого реагування, а проза – глибшого осмислення, багатогранного відтворення життя. Тому й намічався у письменників перехід до прози, у чомусь схожий і відмінний водночас: для одних – це віднайдення свого “Я”, для інших – пошуки нових амплуа, ще для інших – наслідок розчарування у можливостях самовираження. Основу «празької школи» складали вчорашні учасники визвольних, нещасливих для України, змагань 1917–1921 pp., інтерновані в табори, зокрема на землях Польщі. Тут, поблизу міста Каліш, було зроблено спробу об'єднати творчу енергію погромленого українства на основі художньої літератури. Представники “Празької школи”

Представники “Празької школи”Юрій Липа (5 травня 1900—20 серпня 1944)Юрій Клен(4 жовтня 1891—30 жовтня 1947) Олег Ольжич(8 липня 1907—10 червня 1944)

Представники “Празької школи”Олена Теліга(21 липня 1906—22 лютого 1942)Леонід Мосендз( 2 жовтня 1897—14 жовтня 1948)Євген Маланюк(1 лютого 1897—16 лютого 1968)Також входили: Оксана Лятуринська, Галина Мазуренко та інші.

Юрій Липароман «Козаки в Московії» (1934)три томи новел «Нотатник» (1936)збірник літературознавчих есеїв «Бій за українську літературу» (1935)лікарська праця «Фітотерапія» (1933)лікарська праця «Ліки під ногами» (1943). Липа Ю. Бій за українську літературу.- Варшава, 1935.- 216 с. Липа Ю. З Київських легенд //Український студент, Прага, 1930. Липа Ю. Вірую. — Львів: Каменяр, 2000. — 102 с. Липа Ю. Козаки в Московії. — Львів: Червoна калина, 1995. — 454 с. Липа Ю. Нотатник. — К.: Укр. cвіт, 2000. — 296 с. Липа Ю. Поезія. — Торонто, 1967. — 292 с. Поезіяпоетична збірка «Світлість»збірка поезій «Суворість» (1931)

Юрій Клен Беатріче. Вікінги. Попіл імперій. Прокляті роки. Сковорода. Терцини. Шляхами Одіссея

Автор есе «Штайн — ідея і характер» (1935), збірки «Зодіак» (1941); поем «Вічний корабель» (1940), «Канітферштан» (1945), «Волинський рік» (1948), збірок новел і оповідань «Засів», «Людина покірна», «Відплата»; роману «Останній пророк» (посмертне видання 1960). Леонід Мосендз

Олег Ольжич. Археологія, Воно зросло з шукання і розпуки,Рінь, Шякунтала.

Твори: Юрій Липа:роман «Козаки в Московії» (1934)три томи новел «Нотатник» (1936)збірник літературознавчих есеїв «Бій за українську літературу» (1935)лікарська праця «Фітотерапія» (1933)лікарська праця «Ліки під ногами» (1943). Липа Ю. Бій за українську літературу.- Варшава, 1935.- 216 с. Липа Ю. З Київських легенд //Український студент, Прага, 1930. Липа Ю. Вірую. — Львів: Каменяр, 2000. — 102 с. Липа Ю. Козаки в Московії. — Львів: Червoна калина, 1995. — 454 с. Липа Ю. Нотатник. — К.: Укр. cвіт, 2000. — 296 с. Липа Ю. Поезія. — Торонто, 1967. — 292 с. Поезіяпоетична збірка «Світлість»збірка поезій «Суворість» (1931)Юрій Клен: Беатріче. Вікінги. Попіл імперій. Прокляті роки. Сковорода. Терцини. Шляхами Одіссея. Оксана Лятуринська: Одним з найвідомішим єМАТЕРИНКИМазуренко Галина:бірок "Акварелі" (1926), "Стежка" (1939), "Вогні" (1941), "Снігоцвіти" (1941), "Пороги" (1960), "Ключі" (1969), "Зелена ящірка" (1971), "Скит поетів" (1971), "Північ на вулиці" (1980), повісті "Не той козак, хто поборов, а той, хто вивернеться"... " (1974) та ін. Олег Ольжич: Археологія, Воно зросло з шукання і розпуки,Рінь, Шякунтала. Леонід Мосендз: Автор есе «Штайн — ідея і характер» (1935), збірки «Зодіак» (1941); поем «Вічний корабель» (1940), «Канітферштан» (1945), «Волинський рік» (1948), збірок новел і оповідань «Засів», «Людина покірна», «Відплата»; роману «Останній пророк» (посмертне видання 1960).

Поетична творчість. Поворот«Сьогодні кожний крок хотів би бути вальсом…»Літо«Я руці, що била, — не пробачу…»Вірність. Без назви1933 — 1939«Гострі очі розкриті в морок…»«Махнуть рукою! Розіллять вино!..»Напередодні«Усе — лише не це! Не ці спокійні дні…»Безсмертне. Неповторне свято. ЧоловіковіВечірня пісня. Мужчинам«Моя душа й по темнім трунку…»Життя. Лист. Сучасникам. Засудженим. Танґо. Весняне. Відповідь. Подорожній. Радість. I. Чужа весна. II. Сонний день. III. Пломінний день«Не треба слів. Хай буде тільки діло…»«Ніч була розбурхана та тьмяна…»Олена Теліга:

Біографія. Народився 1 лютого 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської області). Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. З початком Першої світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої поручника Євгена Маланюка направили на Південно-Західний фронт командиром сотні 2-го Туркестанського стрілецького полку. На фронті познайомився з начальником штабу першої Туркестанської дивізії полковником Євгеном Мєшковським, який після вибуху Жовтневої революції закликає його повернутись на Батьківщину, щоб узяти участь в обороні Української Держави. Працює в Генеральному Штабі України, пізніше стає ад'ютантом генерала Василя Тютюнника, командуючого Наддніпрянською Армією УНР. Болісно сприймає молодий офіцер поступовий занепад УНР. У 1920 році, після трагічних спроб реставрації державності, разом з тисячами таких як сам, подається на еміграцію і потрапляє в табір для інтернованих поблизу польського міста Каліша. Разом із кількома друзями (Ю. Дараган, М Чирський, М. Грива та інші) видає журнал «Веселка», де побачили світ його перші поезії. 1923 року разом із Михайлом Селегієм і Михайлом Осикою випускає в світ невелику збірку поезій «Озимина». Згодом перебрався до Чехословаччини, там у Подєбрадах закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії. Потім переїхав до Варшави, де працював інженером і брав активну участь у суспільно-політичному житті. Був одним із засновників літературного угруповання українських письменників у Варшаві «Ми». Після одруження тридцятитрирічного письменника з Богумілою Савицькою, поет нарешті помирає і знаходить спокій родинного життя в складних умовах еміграційного побуту в Польщі. У червні 1949 року поет переїжджає до США: спершу працює фізично, потім — в інженерному бюро в Нью-Йорку. У цьому мегаполісі 16 лютого 1968 року Є. Маланюк і помер. Похований на кладовищі в Саут-Баунд-Бруці в Нью-Джерсі.Євген Маланюк

Творча спадщина. Творча спадщина поета, визнаного за українського класика, ідейно та тематично досить розмаїта. Збірки поезій та есе були видані у багатьох містах Європи й Америки:"Стилет і стилос" (Польща, 1925)"Гербарій" (Гамбург, 1926)"Земля й залізо" (Париж, 1930)"Земна мадонна" (Львів, 1934)"Перстень Полікрата" (Львів, 1939)"Вибрані поезії" (Львів, Краків, 1943)"Влада" (Філадельфія, 1951)"П’ята симфонія" (Нью-Йорк, 1953)"Поезії в одному томі" (Нью-Йорк, 1954)"Остання весна" (Нью-Йорк, 1959)"Серпень" (Нью-Йорк, 1964)У 1962 та 1966 роках Євген Маланюк упорядковує два томи своїх літературознавчих, культурологічних та історіософських статей, розвідок, есе, нарисів, котрі побачили світ у видавництві «Гомін України» в Канаді (Торонто, 1962, т. 1; 1966, т. 2). Для своєї прози автор вибирає промовисту і поетичну назву — «Книги спостережень». І тут Євген Маланюк постає самобутнім мислителем, дослідником-аналітиком. Знову ж, як і в поезії, основною його темою є Україна, її мистецтво, культура, історія. Десятки статей присвячені класичній літературі, митцям-емігрантам, письменникам України радянського часу. Вже після смерті митця побачила світ збірка “Перстень і посох” (Мюнхен, 1972). В царині поетики Євген Маланюк — симфоніст. Саме це його ріднило з Павлом Тичиною. Він вільно оперує художніми засобами і класичної поетичної мови, й найсучаснішими образними версифікаційними трансформаціями її. Виваженість і, сказати б, наукова точність слова в історіософській поезії поєднується з гранично вираженою емоційністю, просто — бурею пристрасті. Крім того, поет виробив власну мову символів, що є водночас і знаряддям, і результатом його світоаналізу. Саме символізм визначає одну із провідних рис поетичного мовлення Маланюка — лаконічність як принцип, що регулює структуру тексту.Ідея утвердження державності України – центральна ідея поетичного Універсуму Євгена Маланюка. Поет звертається до витоків української державницької традиції – князівсько-дружинницької доби, періоду гетьманування Б. Хмельницького, І. Мазепи, П. Орлика, в ній прагне відшукати підстави для творення сучасної держави. Однак образ України – внутрішньо роздвоєний, дуалістичний, він постає перед читачем в двох своїх іпостасях: Степова Еллада та Чорна Еллада. І саме ця антиномія є для Євгена Маланюка джерелом внутрішньої неструктурованості українського суспільства, втрати вольового, динамічного, державницького начала. Поет вибудовує своєрідну історіософську концепцію буття України, елементами якої є Еллада, варяги та Рим. Еллінський гіпертрофований індивідуалізм, панестетизм має бути згармонізований варязьким активізмом та ієрархічністю Риму, ці три елементи мають існувати не окремо, лиш у своєму поєднанні, синтезі. У творенні свого образу України Євген Маланюк виходить із конкретних історичних та географічних реалій, бо саме Україна – це місце трагічної зустрічі Заходу та Сходу, цією обставиною зумовлене те, що вона довгий час лишалася суб’єктом, а не об’єктом історичного процесу. Українець – “пісняр, мудрець і гречкосій” – здатний швидше до ліричної рефлексії, пасивного споглядання навколишньої дійсності, а не до адекватної вольової реакції на зовнішню загрозу. На противагу цьому Євген Маланюк розвиває цілу комплексну теорію “мазепинства”, центральне місце в якій займає пророча візія майбутнього провідника України, який має поєднати державний досвід Мазепи, патріотизм та дипломатичний хист Пилипа Орлика, цільність світогляду Тараса Шевченка, в постаті якого поєднались поет та державотворець. Водночас Євген Маланюк – це і ніжний лірик, тонкий метафорист, що в своїй поезії поєднує сувору аскетичність вислову, здатність до сильних почувань з витонченою ритмомелодикою, проникненням в глибини людської психології.

ТвориІсход. Біографія. БатьківщиніБезкровна Муза. Варязька балада. Воякам. Високий ранок. Куліш. Лист. Ода до прийдешнього. Одна пісня. Під чужим небом. Пам'яті Т. Осьмачки. Поле бою. Сучасники. Уривок з поеми Шевченка. Літературна премія ім. Євгена Маланюка. Премія є творчою відзнакою, якою нагороджуються літератори Кіровоградської області за високохудожні твори, спрямовані на ствердження гуманістичних ідеалів, збагачення історичної спадщини народу, державотворення та демократизацію суспільства. Премія встановлюється у трьох номінаціях:художня література (поезія, проза, драматургія);літературознавство та публіцистика;переклад (з української мови на інші мови, з інших мов на українську мову). Вручення відбувається щорічно до 2 лютого — дня народження Євгена Маланюка. Автору твору-переможця надається звання «Лауреат обласної літературної премії імені Євгена Маланюка», вручаються диплом установленого зразка, нагрудний знак лауреата, почесна відзнака обласної ради і обласної державної адміністрації — скульптура «Степовий орел» та грошова частина премії...

Замок Подєбрада. У цьому старовинному замку XII століття містилася у 1923-1935 роках Подєбрадська Українська господарська Академія, де протягом 1923-1928років навчався Євген Маланюк. Над луком Лаби замок Подєбрада,Креслірки гамір, молодість і труд.

Поезія «Празької школи» мала широкий резонанс на еміграції, а з початком демократичних віянь в Україні – отримала численних шанувальників на Батьківщині. Поза сумнівом, представники цього літературного феномену гідно поповнили ряди української літературної класики, і не лише як послідовники національної традиції – традиції українського героїчного епосу, козацького фольклору, творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки, мілітарних пісень Українських Січових Стрільців, а й як останні поети-воїни – прадавня, особлива каста людей, для яких боротьба була поетичним натхненням, а поезія – митями справжності на полі честі. Також поети-пражани заклали особливий тип художньої мови в XX столітті (історична, археологічна, релігійна, міфологічна, мілітарна лексика), що залишила глибокий слід в українській поезії і своїми можливостями збагачувала й збагачує наступні літературні покоління. В контексті ідейно-естетичних, філософських, стильових шукань української літератури XX століття, пражани залишилися самобутніми й органічними в рідній культурі та перед сприйманням тих чи інших інновацій, а ті експерименти, котрі були їм властиві, лише поповнили невичерпні можливості українського художнього слова. Висновок