Презентація до уроку "Українська література ХІХ – початку ХХ століть"

Українська література ХІХ – початку ХХ століть

Літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століть припадає на період інтенсивного розгортання національно визвольного руху в Україні. На початку 1890-х років було створене «Братство Тарасівців», програма якого передбачала повне об’єднання України. Братство Тарасівців

У 1900 році у Львові вийшла друком брошура Миколи Міхновського «Самостійна Україна». Брошура справила величезний вплив на українське громадство по обидва боки Збруча.

Відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві, куди 1903 року з’їхалися сотні представників української інтелігенції з усіх куточків України, включаючи Галичину й Буковину, перетворилося на вельми представницьку маніфестацію української єдності й національної самосвідомості.

У 1905 році восени Микола ІІ під загрозою втрати влади підписує Маніфест, яким дає свободу слова і друку. Задекларовані свободи сприяли появі в Україні періодичної преси(«Хлібороб», «Рідний край» та інші). Газета «Хлібороб» видавалась коштом української громади. Її наклад становив 5 тисяч примірників. Редактором видання був М. Шемет, також редагування здійснював В. Шемет. Вихід першого числа газети «Хлібороб» відбувся 12 листопада 1905 року. Загалом вийшло друком 5 номерів газети. Четвертий номер був конфіскований владою, а вже після 5-го випуску видання забронила імперська цензура.

У 1907 році редакцію «Літературно-наукового вісника» переносять до Киева, його випуски виходять до 1914 року. Та незабаром російський уряд обмежив права українців: припинено викладання українською мовою предметів з університетських кафедр, закрито осередки «Просвіти» та ін., що викликало обурення з боку українців. «Літерату́рно-науко́вий ві́стник» («ЛНВ») — всеукраїнський літературний і науковий часопис, заснований Михайлом Грушевським, Іваном Франком, Олександром Борковським, Осипом Маковеєм. Фактичним редактором першого періоду існування був Іван Франко. Виходив у Львові (1898—1906), у Києві (1907—1914, 1917—1919) та у Львові під редагуванням Д. Донцова (1922—1932). Видавався часопис Науковим товариством імені Тараса Шевченка. У журналі друкувалися найкращі українські письменники та вчені.

На Галичині теж відбувалося пожвавлення національно-визвольного руху. Твір Юліана Бачинського «Ukraine irridentta», що вийшов у 1895 році, сприяв активному формуванню української державницької думки.

Усе це визначило тенденції розвитку української літератури. На межі цих століть українські письменники зображують зростання соціальної і національної свідомості. В українській писемності розпочинається новий етап – епоха модернізму.

До письменників цього періоду належать Панас Мирний, Борис Грінченко, Іван Нечуй-Левицький, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Спиридон Черкасенко та інші. Їхні твори відзначалися пошуком нових тем та розгортанням художньої дії через внутрішній світ персонажів. Вперше в Українській прозі були актуальними теми інтелігенції. Б. Грінченко та І. Франко

Поява в українській літературі новаторських творів пов’язана з іменами письменників, які намагалися цілком модерним європейським способом зобразити життя українського народу.

Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ століття не цуралися ані соціальних тем, ані соціальних традицій української культури. Своєрідне співвідношення краси і правди визначає особливість українського модернізму.

Творчі здобутки української драматургії найкраще представлені творчістю Лесі Українки, Олександра Олеся та Спиридона Чекасенка. Українська драматургія є одним з найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.