Остромирове Євангеліє містить євангельські читання для неділі та свят. Переписане у 1056—1057 роках із болгарського оригіналу, як гадають, у Києві дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, який в написі книги названий родичем князя Ізяслава Ярославича (за гіпотезою Анжея Поппе, згадана в надписі дружина Остромира Феофана могла бути донькою Володимира Святославича та Ганни Візантійської). За гіпотезою Юрія Диби та Ігоря Мицька походження протографу книги слід пов'язувати зі скрипторієм чеського бенедиктинського слов'янського монастиря в Сазаві, про що свідчить її місяцеслов та художнє оформлення. Вірогідно також, що у Києві могли знайти прихисток і сазавські монахи-вигнанці.
Євангеліє-апракос написане великим гарним уставним письмом, причому розмір літер поступово зростає до кінця книги (від 5 до 7 мм). Текст написаний двома стовпчиками по 18 рядків на сторінці з розмірами близько 20x24 см. Численні багатобарвні ініціали, фігурні заставки, зображення євангелістів (Іоана, Луки та Марка), які намальовані з вражаючою майстерністю. В тексті вживається кіновар. Рукопис складається із 294 аркушів доброго пергаменту, проте не найвищої якості: є аркуші із зашитими розрізами та з дірками, які були в аркуші ще до написання тексту. Ініціали, які яскраво розфарбовані зеленою, червоною, блакитною і білою фарбами та обведені чистим (накладним) золотом — найпомітніша особливість художнього оформлення «Остромирового Євангелія». Кожен з них оригінальний, відрізняється особливим малюнком і комбінацією кольорів. Загадковими для дослідників залишаються східні риси в малюнках заголовних літер, що зображають голови хижих птахів і фантастичних химер — крокодилів та саламандр. У складний геометричний орнамент ініціалів вміло вписані і людські обличчя (у профіль або фас).
Таким чином «Остромирове Євангеліє» — найдавніша точно датована велика за обсягом рукописна пам'ятка, створена на Київській Русі (за винятком віднайденого 2000 року російськими археологами Новгородського кодексу, який, попри те, є пам'яткою зовсім іншого характеру). В ньому, крім особливостей загальнодавньоруських, відбито й такі мовні особливості, які згодом стали характерними для мови українського народу. «Остромирове Євангеліє» є одним із важливих джерел вивчення старослов'янської і давньоруської мов.
Ізборники СвятославаІзбо́рники 1073 та 1076 років — пам'ятки давньоруського перекладного письменства, створені для чернігівського князя Святослава Ярославича, відомі також як Ізборники Святослава. Одні з найдавніших писемних пам'яток давньослов'янської й давньоруської мови на теренах України. В Ізборниках зафіксовані типові риси української мови, а післямови дяка Івана до Ізборників є пам'ятками української мови. Обидва Ізборники містять статті релігійно-морального характеру, матеріали з граматики, поетики, риторики; стверджується користь знань і читання книжок.
Ізборник 1073р. В збірнику містяться статті різного змісту — релігійного, побутового, повчального, літературного тощо. Списаний він, імовірно, в Києві, для князя Святослава з відповідного староболгарського збірника, що становив переклад з грецького оригіналу для болгарського царя Симеона. У переписуванні збірника брало участь два писарі, у кінці його запис зробив диякон Іван. Книга великого формату, написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текст оздоблено кольоровими заставками — фронтиспісами і малюнками на берегах. Зустрічаються знаки зодіаку: стрілець, діва, рак, козеріг тощо. Мова збірника відбиває чимало живих давньоруських рис. Тексти містять настанови християнського життя, звернені як до світських осіб, так і до духовенства. Більшість повчань подано в афористичній формі, деякі з них ритмізовані.
Зберігається пам'ятка в Державному історичному музеї в Москві. Видавалася в 1880 році. Попри те, що Ізборник переписано з болгарського оригіналу, кількість церковнослов'янізмів та старослов'янізмів у мові документа незначна. Це одна з тих пам'яток, що демонструє велику кількість типових давньоукраїнських (давньоруських) рис, як от повноголосся, закінчення -ть у третій особі дієслів, часта плутанина звуків «ѣ» з «и», з одного боку (що свідчить про звучання «ѣ» як «і»), та «и» з «ы», з другого боку; це засвідчує, що в добу написання Ізборника відбувалося (або відбулося) злиття давніх «и» з «ы» в один звук — середній український «и». Багато тут слів, які є ознакою типово українського лексикону, наприклад: напослѣдъкъ, нашьскы, обрыдаıжть, подоба, прикладъ, принада, принадивь та подібні. Про засвоєння тодішньою українською мовою грецьких та латинських власних імен промовляють такі написання, як Иллıа, Никола, Петро, Пауло.Ізборник 1073р.
Ізборник 1076р.Ізборник 1076 року — невеликого формату, містить уривки з різних творів грецьких авторів. Значне місце в ньому займають Афанасієві відповіді, Стословець патріарха Геннадія, Премудрість Ісусова сина Сірахова та ін. Частину творів, що увійшли до Ізборника, перекладено безпосередньо з грецької мови, однак деякі уривки було взято з попередніх київських перекладів, зокрема із Ізборника 1073 року. Переписав книгу «грішний Іоанн», про що свідчить його приписка (він також вказав рік написання). Однак він був не просто писарем, а редактором-упорядником, що прагнув полегшити читачам розуміння філософських понять. Беручи до уваги його роботу над спрощенням стилістики та підбір текстів, Ізборник 1076 року вважають пам'яткою східнослов'янської редакції. Лексика збірки насичена східнослов'янізмами. У збірнику 1076 р. ще більше східнослов'янських, зокрема українських мовних