Презентація "Економіка вищої освіти"

Економіка вищої освіти

Економіка вищої освіти - наука про специфіку виробничих сил і виробничих відносин у галузі, що створює освітні послуги і задовольняє потреби особистості і суспільства в них при обмежених ресурсах, що виділяються на ці цілі

У 1996 році Пітер Друкер, основоположник менеджменту, професор ряду американських університетів і консультант найбільших фірм США, увів у науковий обіг термін «суспільство знань». Knowledge society визначає тип економіки, в якій знання відіграють вирішальну роль, а їх виробництво стає джерелом розвитку.

У такому суспільстві знання посідають перше місце серед інших факторів суспільного розвитку. Одну з найважливіших ролей у формуванні, розвитку й реалізації інтелектуального капіталу (ІК) відіграє вища освіта, яка безпосередньо формує людський капітал (ЛК) і опосередковано через нього впливає на формування організаційного (ОК) і інтерфейсного (ІНК) капіталів як основних підсистем ІК. Її головне завдання – підготувати фахівців, здатних і бажаючих створювати й сприймати зміни й нововведення.

Класифікація знань (визначення експертів Єврокомісії) 1.наукові знання, що сформувалися в університетах, державних науково-дослідних інститутах і приватному корпоративному секторі досліджень і розробок; 2.технічні (технологічні) знання, основними постачальниками яких є компанії підприємницького сектора, державні наукові установи, університети; 3. інновації, що здійснюються компаніями підприємницького сектору;4.інтелектуальний капітал, що створюється в результаті діяльності університетів з підготовки спеціалістів і кадрів вищої кваліфікації; 5. інформаційно-комунікаційні технології.

Головною особливістю знання в умовах нової економіки є його властивість капіталізуватися. Капіталізація знань є основним принципом функціонування нової економіки в постіндустріальну епоху розвитку суспільства, а також передбачає процес управління знаннями.

Інтелектуальний капітал :знання, які можуть бути конвертовані у вартість, інакше кажучи, це сума всього того, що знають і чим володіють працівники, що формує конкуренто-спроможність організації; знання, які можуть бути перетворені в прибуток та оцінені. У складі інтелектуального капіталу виділяють три складові: Людський капітал – це сформований або розвинений у результаті інвестицій і накопичений людьми певний потенціал фізичних і духовних здібностей індивіда та інших продуктивних якостей, які цілеспрямовано використовуються у відповідній сфері економічної діяльності, що сприяє підвищенню продуктивності праці й завдяки цьому впливає на зростання доходів його власника. Структурні елементи є: знання, навички, досвід, ноу-хау, творчі здібності, креативний спосіб мислення, моральні цінності, культура праці. Організаційний капітал – це вид капіталу, який складається з елементів, які відповідають на питання: що та як мають робити працівники для підвищення прибутку організації. Структурні елементи: патенти, ліцензії, ноу-хау, програми, товарні знаки, промислові зразки, технічне й програмне забезпечення, організаційна структура, корпоративна культура й т.п.

Споживчий капітал (або інтерфейсний капітал) – це система довгострокових, надійних, взаємовигідних відносин фірми з клієнтами та контрагентами, які побудовані на довірі (довіра є ключовим фактором успішної угоди в економіці, основаній на знаннях. Споживчий капітал збільшується за рахунок приросту кількості постійних клієнтів, зміцненню торгової марки, бренду організації. Складові елементи: зв'язки з економічними контрагентами (постачальниками, споживачами, посередниками, кредитно-фінансовими установами, органами влади та ін.), інформація про економічних контрагентів, історія взаємин з економічними контрагентами, торговельна марка (бренд). Одну з найважливіших ролей у формуванні, розвитку й реалізації інтелектуального капіталу (ІК) відіграє вища освіта, яка безпосередньо формує людський капітал і опосередковано через нього впливає на формування організаційного і інтерфейсного капіталів як основних підсистем ІК.

Інтелектуальний капітал ВНЗ - сукупність інтелектуальних ресурсів і здатностей до їх реалізації, які забезпечують умови тривалого розвитку ВНЗ на основі генерації, накопичення і використання інформації і знань (фактів і правил). Структура інтелектуального капіталу ВНЗ (автор: С. М.Ілляшенко)Знання та досвід: знання та досвід науково-педагогічних та ін. працівників (у т.ч. як фактичні, так і підтверджені дипломами та атестатами про наявність відповідно наукових ступенів та вчених звань) державні та ін. відзнаки працівників корпоративна культура та соціально-психологічний клімат у ВНЗ. Документація та права: наукова, навчально-методична, технічна, технологічна і т.п. документація права власності на патенти, торгові марки, промислові зразки, ноу-хау. Наукомістка продукція: вироби послуги технології.Інформаційні системи та технології: засоби комунікації та зв’язку інформаційні системи і технології інформаційне, програмне, технічне та ін. забезпечення інформаційних систем.Інформація та зв’язки: економічна інформація зв’язки з економічними контрагентами, контактними аудиторіями і т.п. імідж, репутація.

Витрати, пов'язані з одержанням освіти, розділені на три групи. Прямі матеріальні витрати. (витрати, що здійснюються майбутнім власником людського капіталу або іншим інвестором (державою, підприємством, сім'єю). До них слід віднести: оплату за навчання, витрати на підручники, послуги бібліотеки; витрати, пов'язані зі зміною місця проживання (вартість житла, транспортні витрати). Втрачені заробітки. Людина, яка навчається, не може працювати в такому самому режимі, в якому вона могла б працювати, якби не навчалася. Значить, заради одержання освіти вона свідомо на деякий час відмовляється від певних заробітків. Тому на Заході для людей працездатного віку «втрачені заробітки» вважаються витратами на освіту. Моральні втрати. втрата вільного часу — одного з найважливіших благ для людини, оскільки навчання, як правило, забирає більше часу, ніж нормальний робочий день.

Інвестування — це важлива передумова виробництва людського капіталу, але ще не саме його виробництво, що здійснюється у процесі активної людської діяльності, в якій майбутній власник цього капіталу практично завжди виступає водночас і об’єктом, і суб’єктом, і результатом впливу.

Конкурентоспроможність країни - здатність економіки країни, держави брати участь в міжнародній торгівлі, утримувати і розширювати певні сегменти на світових ринках, проводити продукцію, відповідну світовим зразкам. На сьогодні державна турбота про освіту — це турбота про створення потенціалу економічного зростання як найважливішого фактора у забезпеченні національної безпеки та добробуту країни, благополуччя кожного громадянина.

Визначається Світовим Економічним Форумом (СЕФ) враховує 12 ключових факторів (субіндексів): стан державних та приватних інститутів; інфраструктура; макроекономічна стабільність; охорона здоров’я та початкова освіта; вища та післядипломна освіта; ефективність товарних ринків; ефективність ринку праці; технологічна готовність; ефективність фінансових ринків; обсяг ринку; «розвиненість» бізнесу; інновації.

Фінансування вищої освіти - система відносин з метою формування, розподілу й використання різноманітних фінансових ресурсів у сфері вищої освіти. Ефективність діяльності системи вищої освіти в значній мірі залежить від рівня її фінансування, що в свою чергу, обумовлено специфікою формування та реалізації фінансового механізму. Фінансовий механізм - сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Вища освіта – це специфічна галузь ринкової економіки, а вищі навчальні заклади, які продукують освітні послуги, створюють приватні і суспільні блага, виступають на ринку в якості корпорацій. Ринок освітніх послуг (РОП) - особливий різновид ринку в умовах змішаної економіки, заснованої на розмаїтті форм власності й, відповідно, джерел фінансування сфери науки, культури й освіти, виникає й функціонує у взаємодії з ринком робочої сили, що значною мірою формує структуру попиту на освітні послуги, в першу чергу, внаслідок індивідуалізації вимог до рівня і якості освіти робочої сили з боку численних рівноправних роботодавців.

В якості суб’єктів цього ринку виступають: окремі особи або групи осіб – споживачі освітніх послуг; державні, комунальні або приватні навчальні заклади, а також юридичні або фізичні особи – виробники освітніх послуг.

Кожен із цих суб’єктів реалізує певні економічні інтереси: споживач – студент – прагне отримати рівень знань, адекватний вимогам сучасного ринку праці; виробник – навчальний заклад – запропонувати такі освітні послуги, які є конкурентоспроможними на ринку, держава – створити такі умови на ринку освітніх послуг і у сфері освіти у цілому, щоб забезпечити зростання частки висококваліфікованих спеціалістів у економічній системі, підвищити якість людського капіталу.

Прикметною ознакою освітньої послуги, що надає ВНЗ, є те, що вона створюється інтелектуальною працею професорсько-викладацького складу у вищих навчальних закладах, споживаної у вигляді діяльності і матеріальних елементів (речовинних чинників), що забезпечують освітній процес. Враховуємо той факт, що освітня програма – це комплекс освітніх послуг, спрямований на зміну освітнього рівня або професійної підготовки споживача, що забезпечений відповідними ресурсами закладу освіти.

Факторами зовнішнього мікросередовища є: конкуренти (потенційно конкурентами освітньої системи країни в рамках міжнародного ринку є всі системи вищої освіти інших країн-учасниць ринку) і споживачі (потенційними споживачами освітньої послуги є здобувачі вищої освіти у всіх країнах світу).

Маркетинг ринку освітніх послуг - вид діяльності ВНЗ, що спрямовано систематичний облік уподобань споживачів освітніх послуг на ринку для забезпечення ефективного відбору освітніх програм, їх розробки і реалізації для підготовки конкурентоспроможного фахівця, що відрізняється сформованою професійною компетентністю і здатністю діяти у межах визначених кваліфікацій.

Функціями маркетингу на рівні ВНЗ є: аналіз потоків потенційних клієнтів у форматі «ринок освітніх послуг – вищий навчальний заклад - ринок праці»; аналіз формування контингенту студентів за напрямами і спеціальностями вищої освіти; укладання та облік договорів з юридичними і фізичними особами на навчання; співробітництво із замовниками з питань працевлаштування випускників; моніторинг успішності їхньої професійної діяльності та кар'єрного зростання; аналіз діяльності потенційних конкурентів на ринку освітніх послуг; створення системної реклами освітніх послуг вищого навчального закладу; освітня, наукова, інтегруюча, мотивуюча, інформаційна.

Аналіз і презентація результатів маркетингу вимагає сукупності таких процесуальних дій дослідників: аналіз зібранoї інфoрмації: виявлення середніх значень змінних, рoзпoділи частoтнoсті пoдій; визначення динаміки і тенденцій зміни чинників тoщo; презентація здобутих результатів у вигляді аналітичних oглядів, таблиць, моделей; рoзрoбка відпoвіднoгo кoмплексу захoдів для кoжнoгo сегмента, щo дoзвoлить збільшити доступність oсвіти для споживачів, підвищити якість освітніх послуг.

Таким чином, з позиції постачальників освітніх послуг забезпечення якості полягає: у правильній оцінці потреб потенційних учнів, студентів та інших споживачів; у виборі цільового сегмента ринку освітніх послуг і формуванні компонентів послуги, здатних забезпечити її якість; у доведенні інформації про якість послуг до потенційних споживачів; у постійному відстеженні (моніторинг) як швидко мінливих потреб наринку освітніх послуг, так і якості, пропонованих даним постачальником послуг. 

Дякую за увагу!