Презентація "Історія створення легендарного "Заповіту".

Історія створення легендарного "Заповіту"Своє послання до українців Шевченко створив у Переяславі, що на Київщині.«Заповіт» —вірш Тараса Шевченка написаний у формі послання, 25 грудня 1845року.

Історія створення легендарного "Заповіту"1845 року Шевченко працював у складі Археологічної комісії - їздив по селах і містах України та змальовував старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі. Листопад того року видався мокрим, вітряним і холодним. Одного дня, перебуваючи в експедиції поблизу Переяслава у селі В'юнище, поет сильно промок і від того важко захворів.

Про це дізнався переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно перевіз Тараса Григоровича до себе. У Шевченка тоді уже розвинулось двостороннє запалення легень. У ті часи мало кому вдавалося видужати після цієї хвороби. Поет і сам розумів усю складність свого становища. 20 грудня його здоров'я ще більше погіршилось і шанси на одужання були мізерними.

На смертному ложі, як тоді вважав Шевченко, поет багато думав про долю українців, тому вирішив востаннє звернутись до у них. У ніч на Різдво 25 грудня 1845 року Кобзар створив один із найкращих своїх творів - "Заповіт".

З часом вірш поклали на музику, її для поезії написав Микола Лисенко. Також свій варіант створив і Михайло Вербицький, який згодом став автором музики до національного гімну. Микола Лисенко. Михайло Вербицький

Шевченків "Заповіт" відомий у всьому світі. Його переклали на більш як 150 мов. «Заповіт» Шевченка став твором, який знає весь світ. Є прислів’я «Шевченків «Заповіт» облетів увесь світ»

Навіть зараз пророчі слова Кобзаря не втрачають своєї актуальності і залишаються дуже близькими для українців під час війни.

Музей Заповіту. Т. Г. Шевченка було відкрито 18 квітня 2008 року в колишньому будинку щирого друга поета, переяславського лікаря А. О. Козачковського.

Дерева на згадку. На початку листопада 1845 р. Козачковський садив дерева на подвір'ї. Хворий Шевченко по можливості йому допомагав. Вони посадили дві акації в одну ямку, а їхні стовбури переплели між собою на знак вічної дружби. І Тарас Григорович сказав: «Хай родаються всі люди, як ці гілки». Ці дерева надають особливої привабливості садибі Козачковського.