Презентація до уроку. Мета: охарактеризувати процес розвитку Італії у повоєнні роки. Розкрити основні тенденції економічного, політичного, соціального розвитку. Показати основні проблеми, що стояли перед країною, і шляхи їх подолання. Навчити використовувати набуті знання для аналізу конкретно-історичного матеріалу. Розвивати вміння аналізувати, порівнювати, встановлювати причиново-наслідкові зв'язки, критично мислити, працювати з різноманітними історичними джерелами, висловлювати власні судження. Виховувати в учнів зацікавленість історією.
Конституція 1948р. (ухвалена 22 грудня 1947р.) Президент 7 років Голова Ради Міністрів Рада Міністрів Парламент сенат Палата депутатів Виконавча гілка влади Законодавча гілка влади Основні положення Конституції Італії: Обмеження великого землеволодіння; Націоналізація сировинних та енергетичних галузей промисловості;участь трудящих в управлінні виробництвом; Право на страйки, працю, відпочинок, соціальне забезпечення, на освіту; Встановлення рівності чоловіка і жінки
2 червня італійці згадують важливі події, що відбулися у 1946 році - зміну монархічного устрою на республіканський - і відзначають День Республіки ( Festa della Repubblica). Цей день вважається народженням нової системи правління у державі. Зазвичай у День Республіки у великих містах відбуваються військові паради. У Римі по проспекту Імператорських форумів від Колізею до підніжжя Капітолію проходять святкові колони, до яких входять представники усіх родів військ. У небі над центром Риму пролітають новітні винищувачі «Єврофайтер», розпорошуючи в повітрі кольори національного прапора Італії.
· структурні зміни в економіці, спрямовані на створення нових прогресивних галузей: електротехніки, нафтохімії, автомобільної промисловості; раціональне використання патентів та ліцензій; · вступ Італії до "Спільного ринку" сприяв створенню кон'юнктури для ряду галузей промисловості та сільського господарства; · дешевизна робочої сили (у пошуках роботи та заробітків у 1946—1966 pp. країну покинуло 6 млн. чол.); · низький рівень військових витрат, оскільки армія значною мірою утримувалася за рахунок коштів, що надходили зі США. Слід також мати на увазі, що державне втручання у приватний сектор мало суто економічний характер, було спрямоване на підтримку всіх секторів народного господарства. Наслідки "економічного дива" в цілому для Італії були позитивними. Щорічний ріст виробництва з 1951 по 1974 р. у середньому становив 7,5 %, а в приватних компаніях він був ще вищим. Прибуток останніх у середньому щорічно зростав на 30 %. Однак "диво" не ліквідувало та й не могло ліквідувати всі проблеми італійського суспільства.
Зарплата працюючого в Італії, попри її певне зростання, усе ж залишилася дещо нижчою, ніж в інших високорозвинутих країнах Європи. Кількість безробітних ніколи не опускалася нижче 1 млн. чол. Розроблений у 1956 р. "план Ваноні" так і не привів до цілковитої інтеграції економіки Півдня в загальну економічну систему. Значні диспропорції між Північчю і Півднем продовжували зберігатися. Відмінності мали місце не тільки в рівні економічного розвитку, а й у психології людей. Якщо на Півночі працювали в поті чола, то на Півдні багато хто прагнув жити на нетрудові доходи. Результати: Зростання промислового виробництва втричі. Перетворення на високорозвинену індустріальну державу. Збереження диспропорції у розвитку півдня і півночі. Італія перетворилася на високорозвинену в промисловому відношенні країну, яка мала найширшу в Європі систему соціального забезпечення.
Альдо Моро очолює уряд в 1963-1976 В уряді Моро очолював Християнсько- Демократичну партію. Його перший лівоцентристський кабінет був за участі соціалістів. У 1970-х роках він був автором проекту, що отримав назву «історичний проект». Суть його полягала в тому, що комуністи тепер повинні були пройти і в уряд. Це був беспрецендентний крок на Заході, так як в більшості країн НАТО комуністи були відсутні в уряді ще з кінця 1940-х років. Комуністи отримали третину голосів.
Операція «Чисті руки»— безпрецедентний комплекс поліцейських заходів і судових процесів в Італії 1992—1993 рр., спрямований проти впливу мафії в правоохоронних органах і політиці. Привід: зростання мафіозної злочинності. За офіційними даними, в 1991 р. злочинними угрупуваннями було скоєно 718 вбивств і 822 викрадення, 830 замахів і 886 випадків залякування представників місцевої влади. Серед жертв були прокурори і судді. Але головною проблемою була корупція, яка робила злочинність практично непереможною. Ініціатором операції став віце-прокурор Мілана Антоніо Ді П'єтро. Розгорнута їм компанія була гаряче прийнята суспільством. В результаті були проведені масштабні зміни у законодавстві та пристрої правоохоронних органів. Тільки на початку операції було арештовано близько півтори тисяч чоловік. Тільки політиків всього засуджено більше 500, Всі основні політичні партії практично припинили існування.
(9-й Президент Італії) 1992-1999 рр. 1993р. – референдум стосовно вибору до сенату. Сенаторів обирати за більшістю голосів, т.ч. ослабити роль партії у законодавчих органах. Президент 16 січня 1994р. Розпустив парламент, що фактично означало кінець існування італійської першої республіки.
Діяльність уряду С.Берлусконі (2001-2006, 2008-2011). Внутрішня політика уряду С.Берлусконі базувалася на неоконсервативних позиціях: Сприяння розвитку приватного бізнесу; Зниження податків для підприємців; відміна податку на спадок; Реформа виборів ( пропорційна система виборів); Розробка реформи державного устрою країни; Реформування імміграційної політики Італії. В 2011р. С.Берлусконі подав у відставку
Італія визнала незалежність України 28 грудня 1991 р. і вже у березні 1992 р. було відкрито її посольство в Києві.. Двосторонні стосунки між Києвом і Римом обидвi краiни оцінюють позитивно: товарообіг між Україною й Італією перевищив 10 млн доларів США, на українській території зареєстровано 252 підприємства з прямими італійськими інвестиціями. Але проблема трудової міграції з України до Італії є однією з найсуттєвіших, яка спричиняе непорозуміння між Києвом і Римом.
Висновки У другій половині ХХ ст. Італія пройшла складний шлях подолання фашистського минулого. Завдяки наполегливості політичної еліти Італія стала однією з провідних країн Західної Європи, ставши членом “G-7”. У 50-60-ті роки в розвитку економіки країни спостерігалось «економічне диво». Найбільш складною проблемою для країни стала корупція, яка стала вагомим чинником політичного життя. Вона стала основою для процвітання організованої злочинності – мафії, яка пронизала політичні структури країни. 90-ті роки ХХ ст. стали періодом розгортання широкомасштабної боротьби з корупцією. Були внесені кардинальні зміни і в політичне життя країни, що стало основою для твердження, що в Італії встановилась Друга республіка (початок 90-х років).