Літопис як літературний жанр. Літопис - від «літо» (рік) і «писати». Найдавніший жанр української історичної прози. Характер оповіді в літописі неоднорідний. Повідомлення про події, часто документальні й детальні, перемежовуються з описом подій. Літописець прагне зобразити деякі події якомога наочніше. До опису додаються конкретні деталі й подробиці.
Хроніка Іоанна Малали Укладена в Антіохії клириком Іоанном Малалою, який жив бл.491-578 рр. Можливо, автор бл. 532 р. переїхав до Константинополя. Складається з 18 книг. У книгах 1, 2, 4 викладається найдавніша історія, переказуються міфи про боротьбу богів із гігантами, про Зевса, Кроноса, Персея, Едіпа тощо.
Початок українського літописання Найдавніший літопис - «Повість временних літ» - датують 1113 роком. Документальних свідчень про попередній розвиток літописання на Русі не збереглося. Перше зведення літописних матеріялів різного характеру і походження могло постати в Києві 996-997 рр. Його складено в оточенні Володимира Святославича. Сюди ввійшли короткі річні записи, народні перекази, придворні нотатки.
Повість временних літ. Назва - від перших слів тексту. «Це Повісти временних літ, звідки пішла Руська земля, хто в Києві почав спершу княжити, і як Руська земля постала» (Лаврентіївський літопис). «Повість временних літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала» (Іпатівський літопис).
Нестор-літописець. Нестор - монах Києво-Печерського монастиря, агіограф і літописець. Народився в середині XI ст. Пострижений за ігумена Стефана (1074-1078) і зведений ним у дияконський сан. За каноном мученицького житія написав «Чтеніє о житії і о погубленії блаженную страстотерпцю Бориса і Гліба». Потім пише «Житіє прп. Феодосія Печерського». Найавторитетніші свідчення про те, що Нестор написав «Повість временних літ» - у Полікарпа в Києво-Печерському патерику. У житіях затворника Микити й лікаря Агапіта є згадки про Нестора як автора літопису.
Зміст. Далі наводиться леґенда про заснування Києва, причому від Кия, Щека і Хорива виводиться князювання в полян. Згадується про приходи хозарів, угрів, обрів. Ці відомості також запозичені в Георгія Амартола. Наводиться й місцева леґенда, як мучили обри дулібських жінок, запрягаючи по 3, 4 або 5 жінок у воза. Після цього зображується побут і звичаї різних слов’янських племен, а також довколишніх народів. Їм усім протиставляються поляни. Завершується вступна частина розповіддю про хозарську данину.
Київський літопис. Відомий під цією назвою з початку XV ст. Складається з річних коротких записів і ширших оповідань. До 1146 р. головне джерело - щорічні київські записки, головно такі, що стосувалися Мономаховичів і різних київських монастирів. Далі йде широке оповідання про князювання Ізяслава Мстиславича (1146-1154), писане його прихильником і товаришем походів.
Київський літопис. Наступна частина - період 1155-1174 рр., багатий дрібними вістками з уривчастим характером. Потім - докладніший опис подій 1175-1185 рр., повний драматичних оповідань, характеристик осіб і народу, моральних і релігійних сентенцій. Описуючи боротьбу з половцями, зупиняється на їхньому побуті та звичаях.
Галицько-Волинський літопис. Первісний текст, можливо, не знав хронологічної сітки. Вона була впроваджена в Іпатіївському літописі. Джерела - княжі літописці, різні документи, розповіді очевидців, воїнські повісті, книжні джерела: грецькі хроніки, «Історія юдейської війни» Йосифа Флавія, «Слово про закон і благодать» Іларіона. Помилки в датуванні досягають 5 років.
Перша частина, йомвірно, завершена в середині XIII ст. у Холмі при дворі Данила Романовича. Починається похвалою князеві Романові Мсстиславичу. 1199 р. князь Роман Мстиславич об’єднав у своїх руках Галицьку й Волинську землі в одну державу. Коли його тесть Рюрик спробував був відібрати Галичину, Роман зайняв Київ і Київщину та посадив там васального князя (1201-1204). Роман Мстиславич
Головний персонаж літопису - князь Данило Галицький (1205-1264). Після смерти Романа на прохання Ганни угорський король Андрій II став протектором спадкоємців. Він увів залогу до Галичини й став титулуватися «королем Галича та Володимерії». Повертаються бояри й закликають на князювання синів Ігоря Святославича та Євпраксії Ярославни. Княгиня Ганна з дітьми тікає до Кракова, Данила бере до себе Андрій II. Данило Галицький
Друга частина літопису простіша. Автор дбає про послідовність і ясність викладу, звертає увагу на побутові подробиці. Менше церковнослов’янізмів, зустрічаються діалектизми. Після смерти Данила Василько Романович (1205-1270) став головою Галицько-Волинської держави. Він залишався у Володимирі. Його престіл успадкував син Володимир (1270-1289), висококультурна й освічена людина. Василько Романович
Володимир неохоче брав участь у війнах, будував нові міста, замки, церкви. Сам переписував книги для церков, серед них «Кормчу книгу». Похвала Володимирові Васильковичу має запозичення зі «Слова про закон і благодать». Його літописець називає «книжником великим і філософом, якого не було перед ним у всій землі, і після нього не буде».
Троє Данилових синів, Лев, Шварн і Мстислав, залишилися в Галичині, поділеній між ними. Найталановитішим з них був Лев (1264-1301?). До нього після смерти братів перейшли їхні уділи. Після смерти Лева (точна дата невідома) його владу успадкував Юрій I (1301-1308). Він уникав воєн, дбав про економічний добробут держави. Свою столицю переніс до Володимира. На печатці його іменується: «Rex Russiae, princeps Ladimeriae» (король Руси, князь Володимирії). Лев Данилович. Шварн Данилович. Мстислав Данилович