1822р. батько віддав його “в науку” до кирилівського дяка. За два роки Тарас навчився читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знання з арифметики. Читав він дещо й крім Псалтиря. Після смерті матері і батька Тарас залишився сиротою. Деякий час був “школярем-попихачем” у дяка Богорського.…Ти взяла. Мене, маленького, за рукуІ в школу хлопця одвела. До п’яного дяка в науку.
1832р. Енгельгардт віддає Шевченка на чотири роки навчання до майстра В. Ширяєва Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші. Влітку 1835р. у Літньому саду він познайомився зі своїм земляком-художником, учнем Академії художеств Іваном Максимовичем Сошенком. Разом із Ширяєвим Шевченко розмальовує плафон петербурзького Великого театру
Згодом відбувається знайомство Шевченка з відомим художником Карлом Брюлловим і поетом Василем Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, благородні друзі вирішили докласти зусиль, щоб викупити його з кріпацтва. Почалися переговори з паном Енгельгардом. Він запросив за кріпака 2500 крб. Карл Брюллов розпочав роботу над портретом В. Жуковського, призначеним для викупу Шевченка з кріпацтва. К. Брюллов. В. Жуковський. Олексій Венеціанов
Тараса Шевченка вабило не лише малярство. В автобіографії є згадка, що там, у Літньому саду, він писав вірші. За свідченням Шевченка, вірші він почав писати ще кріпаком, у 1837р. Крім балади «Причинна», він до викупу з кріпацтва написав і поезію «Нудно мені, тяжко мені – що маю робити».
Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками. У 1843 році разом з українським письменником Є. Гребінкою поет виїхав в Україну. Перша подорож Шевченка в Україну продовжувалася близько восьми місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо).
Ці роки перебування у в’язниці були найтяжчими у житті поета. Після смерті царя Миколи І друзі поета почали клопотатися про його звільнення. Пізніше було дано офіційний дозвіл звільнити. Шевченка з військової служби, але із забороноюжити в столицях. Проте Шевченко мав намірпоселитися в Петербурзі.
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями десятирічного заслання, Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася у нових його творах. Вважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поета після заслання. Шість раніше написаних і в Росії заборонених поезій Шевченка видано за кордоном (Лейпціг 1859). У січні 1860 р. під назвою “Кобзар” вийшла збірка, яка складалася з 17 поезій. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів.
Лютий 1861 рік. Заслання підірвало здоров'я Шевченка. На початку 1861р. він тяжко захворів . Стан здоров'я поета гіршає. Хвороба прогресує. 26 лютого (10 березня н. ст.) о 6 год. 30 хвилин ранку Тарас Григорович Шевченко помер. 28 лютого поета поховали на Смоленському кладовищі. Пам'ятаючи заповіт Шевченка, його друзі домоглись дозволу перевезти його тіло на Україну і поховали в Каневі на Чернечій горі.
Останній шлях8 травня 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею потрапила до Москви. Далі шлях проходив через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Севськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари до Києва. В Києві З Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. Була навіть думка, яку підтримували і родичі поета, поховати Т. Шевченка у Києві. Та Честахівський відстоював думку про поховання Кобзаря в Каневі, бо ще за життя він мріяв про: «тихе пристанище і спокій коло Канева».
Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині – Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, не оплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій – не своїй землі. І не пом'яне батько з сином, Не скаже синові: “Молись, Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись”. Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні… Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені.[Між 17 квітня і 19 травня 1847, С.-Петербург]
Слово істини шукали у Шевченка наші діди-прадіди. Чеснотам навчав великий Кобзар наших батьків. І тепер, у час інформаційного вихору, у час болю та розпуки навчаємось розуму у нього й ми. Мабуть, волею провидіння слово Шевченкове з'явилося на барикадах. Свобода – найвища цінність. Цього і навчив Шевченко учасників Майдану.. Чуєш нас, Тарасе,Ми — твої онуки,За твоїм наказом. Волю взяли в руки.